Основи правового статусу особи

Як ми вже зазначали, Конституційним актом 1982 року стверджується Хартія прав і свобод, яка гарантує такі права і обов'язки: 1 — демократичні права (наприклад, право кожного громадянина брати участь у виборах Палати громад і провінційних законодавчих зборів і право на вибори, принаймні, кожні п'ять років, але напередодні або під час війни, при вторгненні або повстанні термін діяльності федеральної та провінційної палат може бути продовжений за ухвалою двох третин голосів Палати громад чи Законодавчих зборів); 2 — основні свободи (совісті, думки, слова, мирних зборів, асоціацій); 3 — право на пересування (право на в'їзд до Канади, перебування, виїзд з країни, право на переїзд до Канади і заробітки у будь-якій провінції з урахуванням обмежень, що мотивуються реалізацією "програми позитивних дій", спрямованих на підтримку соціально і матеріально незабез-печених); 4 — юридичні права (довгий реєстр, що включає передусім право на справедливий, завчасний, прилюдний розгляд справи неупередженим судом); 5 — рівноправність (ніякої дискримінації на грунті раси, національного чи етнічного походження, релігії, статі, віку, психічної чи фізичної інвалідності, та знову ж таки з урахуванням внесків до програм "позитивних дій"; 6 — право на офіційні мови; 7 — право навчатися мовами меншостей. Всі ці права підлягають доцільним обмеженням, які виправдані у вільному та демократичному суспільстві. Суди мають вирішувати, якими можуть бути такі обмеження.

Підкреслимо деякі особливості стосовно ряду прав та свобод. У рамках права на пересування Канада приділяє особливу увагу гарантуванню права на в'їзд. З огляду на високий рівень економічного розвитку, потребу у фахівцях різних напрямів діяльності (переважно інженерні та технічні спеціальності), Канада, як і багато держав, розробила спеціальну програму, що заохочує імміграцію зазначеної категорії осіб, засновану, у першу чергу, на цілій системі конституційно-правових норм. Це так звані незалежні іммігранти (професійні іммігранти). Створено гарантії для іммігрантів по бізнес-класу (інвесторів, підприємців і професійних працівників, що працюють на себе), по сімейному класу, іммі-грантів-біженців. Щодо основних та юридичних прав, права

на рівність, викладених у Хартії, парламент чи провінційні законодавчі установи можуть приймати закони, що порушують будь-яке з цих прав, крім права на рівність, що забороняє дискримінацію за статтю (чоловік і жінка рівні перед законом). Ці закони матимуть силу, незважаючи на той факт, що протирічать тому чи іншому положенню Хартії. Такий закон може діяти тільки п'ять років, але його дія може бути поновлена на подальші періоди у п'ять років. Права на рівність набули чинності 17 квітня 1985 року, через три роки після прийняття Конституції Канади 1982 року, що дало час для перегляду безлічі федеральних, провінційних та територіальних законів, які потребували поправок та відмін. Офіційними мовами Канади вважаються англійська і французька для будь-яких установ уряду та парламенту Канади і для уряду і Законодавчих зборів Нью-Брансвіка. Кожен має право користуватися будь-якою мовою у парламенті та Законодавчих зборах Нью-Брансвіка. Акти парламенту та Законодавчих зборів Нью-Брансвіка, а також документи і протоколи засідань обох установ мають складатися і вестися обома мовами. Заяви та інші справи можуть оформлятися у федеральних судах і у судах Нью-Брансвіка англійською або французькою мовами. Будь-який громадянин має право спілкуватися з урядом та парламентом Канади, а також з урядом і Законодавчими зборами Нью-Брансвіка обома мовами, залежно від доцільності використання тієї чи іншої мови. Хартія підтверджує існуючі конституційні гарантії щодо використання англійської та французької мов у Законодавчих зборах та судах Квебека і Манітоби. Особливий інтерес становлять права меншостей на освіту рідними мовами, які є двобічними. По-перше, у будь-якій провінції громадяни Канади, які мають дитину, що здобула чи здобуває початкову або середню освіту англійською або французькою мовою, мають право на те, щоб усі їхні діти здобували освіту тією ж мовою у навчальних закладах для мовних меншостей, фінансованих з громадських фондів, де кількість дітей це дозволяє. Громадяни, які здобули початкову освіту в Канаді англійською чи французькою мовою, але мешкають у провінції, де ця мова є мовою англійської чи французької лінгвістичної меншості, мають право на те, щоб їхні діти здобували початкову та середню освіту відповідною мовою, якщо вистачає дітей для створення класів. По-друге, у кожній провінції, крім Квебе-

314

Глава 19

Основи конституційного права Канади

315

ка, громадяни, рідною мовою яких є мова англійської чи французької лінгвістичної меншості, мають право на те, щоб їхні діти здобули початкову і середню освіту відповідною мовою (якщо їх кількість це дозволяє). Це право буде поширене на Квебек тільки за умови згоди Законодавчих зборів або уряду Квебека. У Хартії передбачено, що гарантії, які вона надає щодо деяких прав і свобод "не повинні тлумачитися як відмова від будь-яких інших прав і свобод, якими користуються громадяни Канади", вона буде тлумачитись "таким способом, що відповідає збереженню та збагаченню багатогранної культурної спадщини Канади". Тут також стверджується, що будь-яка стаття Хартії "не відміняє і не принижує інші права та привілеї, гарантовані Конституцією Канади стосовно релігійних, відособлених чи нетрадиційних навчальних закладів" (пункти 26, 27, 29). Конституційне положення затверджує, що гарантії використання англійської та французької мов не заперечують або не принижують юридичні права, звичаї та привілеї щодо використання інших мов. Ці права є і залишаються непохитними.

Конституція також передбачає судові гарантії (пункти 7—14). Наприклад, кожен має право на захист від необгрунтованих обшуків і накладення арешту на майно. У ній передбачено розділ "Приведення у виконання", в якому, зокрема, підкреслюється, що кожен громадянин, чиї права і свободи, надані Хартією, порушено або в них йому відмовлено, може звернутися до компетентного суду, "щоб отримати засоби захисту прав, які суд вважає достатніми та справедливими". Якщо суд установить, що будь-які свідчення суперечать правам і свободам, які гарантує Хартія, він має відхилити такі свідчення, якщо встановлено, що їх визнання завдасть шкоди здійсненню правосуддя.

Дуже важливою рисою Хартії є те, що федеральні і провінційні закони можуть ставитися під сумнів та відкидатися судами на тій підставі, що вони порушують Хартію. Саме це положення Білля про права, закладене в американську Конституцію, протягом вже майже 200 років дуже добре знайоме американцям. Для канадців це положення нове, майже революційне і значно поширює юрисдикцію судів. До того ж парламент і провінційні Законодавчі збори у межах їх компетенції та території, затверджені Конституційним актом 1867 року, були суверенні і мали повноваження такі самі широкі

та повні, як і парламент імперії в усій повноті своїх повноважень, які він мав і міг здійснювати. Хартія визначає нові межі їх використання і залежності від практики судів. Пункт 1 Хартії передбачає певний вихід для парламенту та Законодавчих зборів. Тут стверджуються гарантовані Хартією права, які "підлягають лише доцільному обмеженню, що явно виправдовується у вільному та демократичному суспільстві". Суди вирішуватимуть, яким є зміст використаних тут висловів "доцільні", "явно виправдовуються" і "вільному та демократичному суспільстві", їх постанови можуть залишити за парламентом і Законодавчими зборами більшість повноважень, що вони мали перед тим, як набула чинності Хартія; вони можуть також певною мірою обмежити більшість з цих повноважень. Безперечно, має пройти ще кілька років, поки це буде з'ясовано. Хартія містить ще положення про те, що парламент або провінційні Законодавчі збори можуть не брати до уваги деякі з важливих частин Хартії і включати до будь-якого закону, що може порушити ці положення, пряму заяву про те, що цей акт діятиме, "не зважаючи" на Хартію. Дія такого закону обмежена строком у п'ять років, але може бути поновлена на подальші періоди у п'ять років. Це частково відновлює суверенітет парламенту та провінційних Законодавчих зборів (п. 33). Щодо поправок до Хартії, то вони вносяться лише за згодою семи провінцій, населення яких складає не менше половини загальної кількості населення десяти провінцій (крім положень щодо використання мов у Нью-Брансвіку, поправки до яких можуть бути внесені спільно парламентом та провінційними Законодавчими зборами).

Характеристика правового статусу особи не була б повною, якщо упустити права корінних народів Канади, що гарантуються Конституційним актом 1982 року. По-перше, він стверджує, що гарантія деяких прав і свобод "не розглядатиметься як заперечення чи приниження будь-яких прав аборигенів, договірних та інших прав і свобод, якими послу-гуються аборигенні народи Канади", включаючи права і свободи, затверджені Королівською прокламацією 1763 року, а також будь-які права і свободи, здобуті шляхом урегулювання земельних питань (частина 1, п. 25 "Хартії прав і свобод"). По-друге: "Існуючі аборигенні та договірні права аборигенних народів Канади визнаються та підтверджуються

316

Глава 19

Основи конституційного права Канади

зу

цим актом", при цьому визначається, що до аборигенних на^ родів належать індіанці, іннуїти та метиси. По-третє, 1983 року в п. 35 частини 2 "Права корінних народів Канади" до Акта було вперше внесено поправку (набула чинності 21 червня 1984 року), що роз'яснює зміст терміну "права, що випливають з договорів". До них були віднесені права і свободи, здобуті внаслідок узгодження земельних питань або які ще могли бути здобутими таким шляхом. При цьому підкреслювалося, що вони гарантовані однаковою мірою чоловікам та жінкам. Цей пункт також встановлює, що не будуть вноситися поправки до конституційних положень, що стосуються індіанців та індіанських резервацій, прав і свобод аборигенів, гарантованих Хартією прав і свобод без обговорення на конференції перших міністрів з представниками корінних народів. Але в Канаді зберігається проблема дії звичаєвого права корінних жителів у національній правовій системі (як і у США, і в Австралії). Але особливість розвитку усього права Канади (як і Австралії) полягає у тому, що у цій країні через її федеративний устрій діють кілька правових систем на федеральному рівні й на рівні суб'єктів федерації. Причому в силу історичних причин у дев'яти провінціях діє загальне право, а у Квебеку поєднуються романо-гер^ манське цивільне право і загальне кримінальне право.

Конституційний акт 1982 року містить також частину З ''Зрівняння можливостей та регіональні розбіжності". У ній стверджується: 1 — національний уряд і парламент, а також провінційні уряди і законодавчі установи "зобов'язані забез_г печувати рівні можливості для добробуту канадців, економічного розвитку з тим, щоб зменшити розбіжності у можливостях, а також у наданні громадських послуг належної якості усім канадцям"; 2 — уряд і парламент Канади "зобов'язані витримувати принцип зрівняння виплат для того, щоб провінційні уряди мали достатні кошти для надання громадських послуг приблизно на однаковому рівні та з майже однаковим рівнем оподаткування".

Поиск по сайту: