У сучасній соціальній психології особлива увага приділяється вивченню малих соціальних груп. Дослідження їх почалося фактично зі становленням соціальної психології як самостійної емпірично-експеримевдальної науки. Г.Олпорт зазначає, що необхідність дослідження малих соціальних груп зумовлена й пошуком відповіді на питання, як змінюється ефективність індивідуальної дії, що виконується людиною наодинці і за умов присутності інших людей.
Ще на початку XX ст. американський соціолог Ч.Кулі запропонував для визначення груп, де домінує безпосереднє спілкування, термін «первинні групи». Саме в групах такого типу дослідники вбачали вирішальний чинник впливу на особистість на відміну від «вторинних» або формальних груп.
З 20—30-х років починається етап експериментально-емпіричного дослідження малих груп. Складається школа «групової динаміки» КЛевіна, яка вперше почала вивчати такі групові феномени, як лідерство і керівництво, прийняття групового рішення та ін. Під її впливом поширюється культура лабораторного експерименту в дослідженні групової поведінки. Цікаві дослідження в умовах лабораторного експерименту із вивчення групових норм і групового тиску на особистість проводили М.Шеріф і С.Аш.
На підставі цих досліджень поступово сформувалося уявлення про малу соціальну групу як конкретну реальність, відмінну від суми індивідів, які до неї входять. Одночасно з лабораторними проводилися дослідження реальних малих груп на виробництві, що було зумовлено пошуком нових форм організації та управління, здатних суттєво підвищити продуктивність праці.
Істотним внеском у вивчення малої соціальної групи були праці американських соціальних психологів Е.Мейо та Ф.Ротлісбергера.
Е.Мейо став засновником так званої теорії людських відносин, що виникла у 20-х роках як альтернатива теорії і практиці управління Ф.Тейлора. Дуже поширена у свій час ця система, відома як НОП (наукова організація праці), особливу увагу приділяла раціональному використанню фізичних сил робітника з метою підвищення продуктивності праці. Це була справді перша науково обгрунтована система організації та управління, хоча її недаремно називали «потогінною системою».
Проте, як відомо, ця система вона зовсім не враховувала соціально-психологічний чинник, зокрема, вплив групи на працездатність та активність людини у трудовому процесі. Разом із спеціалістами з Гарвардського університету Е.Мейо вивчав у 1926—1932 рр. у м. Ха-уторні на електротехнічному підприємстві чинники, які впливають на продуктивність праці. Саме в ході цих, відомих тепер у всьому світі «Хауторнських експериментів» дослідники вперше виявили дію соціально-психологічних (групових, колективних) чинників, таких, як характер міжособистісних стосунків, психологічний клімат групи, неформальний бік відносин у керівництві, групові норми та звички.
Так поступово соціальна психологія зробила значний крок у вивченні малої, особливо «неформальної» групи, стала необхідною у практиці наукової організації праці та управління у виробництві, сфері бізнесу та підприємництва.
У соціальній психолога найпоширенішими є два підходи до визначення малої соціальної групи.
За першого виокремлюють такі її ознаки, серед яких більшість пов'язана з міжособиегісним спілкуванням її членів, що не виходять за межі цієї групи:
1) безпосередність відносин, або, як вказують американські психологи, контакт «обличчям до обличчя»;
2) невелика кількість людей, які можуть спілкуватися один з одним без посередників;
3) частота та тривалість взаємодії членів групи між собою;
4) спільність мети;
5) наявність певної організації чи структури;
6) певна тривалість існування групи.
Другий підхід у розумінні малої групи склався у вітчизняній соціальній психології. Вихідним моментом, головним групотвірним чинником тут визнається спільна діяльність, а сама мала група розглядається як осередок ширшої соціальної системи — суспільства.
Якщо в першому випадку наголос робиться на соціально-психологічних і навіть психологічних характеристиках, тобто група розглядається «зсередини», то у другому - увага переважно приділяється залежності малої групи від більш широкого соціального оточення. Саме воно здебільшого і «задає» малій групі як осередку суспільства необхідні параметри.
Синтезуючи обидва розглянуті підходи, можна визначити малу соціальну групу як кількісно невелику групу, де люди об'єднані спільною діяльністю, безпосередньо контактують один із одним, мають спільну мету та інтереси, які визначають певну організацію, тривалість існування та деяку однорідність поведінки її членів.