Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розділ 6 ПРОБЛЕМА ПРИЙНЯТТЯ ГРУПОВОГО РІШЕННЯ



Індивідуальні та грувогі рішення

Прийняття рішення — це завжди вибір певної альтер­нативи. У науці існує два різновиди теорії рішень: теорія прийняття раціональних рішень та психологічна теорія прийняття рішень (поведінкова теорія).

Перша з них вивчається головним чином математика­ми та економістами і відповідає на запитання «Які з аль­тернатив є оптимальними?».

Друга теорія є системою тверджень про те, як люди у дійсності приймають особистіші та організаційні рішення, які помилки вони при цьому припускають. Якщо у першій теорії ставляться нормативні цілі, то психологічна теорія прийняття рішень відповідає на дескриптивні (описові) запитання: «Як люди роблять вибір?», «Як вони роз­в'язують завдання, що вимагають прийняття рішення?».

Отже, психологічна теорія прийняття рішень — це си­стема мотивованих тверджень про те, як люди розв'язують завдання, які вимагають прийняття рішень. Її предметом є діяльність особи, яка приймає рішення у процесі виконан­ня завдання (індивідуального чи групового).

Сучасне суспільне життя, ускладнення проблем, які стоять перед людством у всіх сферах його діяльності, призводять до того, що дедалі частіше рішення прийма­ються групами, спеціально створеними для цього. Існу­ють певні відмінності між індивідуальними та груповими (колегіальними) рішеннями:

1) групові рішення більш раціональні, тобто менш суб'єктивні; обговорення у групі дає змогу краще і пов­ніше оцінити альтернативи і обрати ефективнішу;

2) групові рішення більш демократичні; члени групи, спільно приймаючи рішення, поділяють відповідальність за його виконання. Це також веде до покращення від­носин у групі;

3) груповий принцип прийняття рішень підвищує ймовірність його виконання, оскільки вся група чи при­наймні її більшість включається до процесу реалізації свого рішення.

Процес прийняття рішення може бути: а) інтуїтивним (на підставі відчуття, що воно правильне, немає бороть­би альтернатив «за» чи «проти»); б) досвідним (яке не вдається використати у новій, нестандартній ситуації); в) раціональним (яке є аналітичним процесом- вибору альтернатив і не залежить від минулого досвіду).

Виділяють три головні чинники, від яких залежить раціональність прийнятих рішень: характер завдання, характеристики групи та процедура її діяльності.

Групове завдання

Групове рішення є однією з системних ознак малої гру­пи, своєрідним атрибутом останньої як сукупного су­б'єкта і в багатьох випадках є ефективнішим, ніж ін­дивідуальне.

Серед змінних процесу прийняття групового рішення завдання посідає важливе місце, оскільки воно може кваліфікуватися як джерело і об'єкт цього процесу. М.Шоу вважав головними напрямками вивчення групо­вих завдань описання стандартних групових завдань; по­будову типологій; діменсіональний аналіз; виявлення впливу характеристик завдання на груповий процес.

Під стандартним груповим завданням розуміють за­вдання з чітко встановленими характеристиками, які легко видозмінюються залежно від цілей дослідження тих чи інших аспектів групової поведінки. У таких за­вданнях описано умови, кінцеві продукти і визначено дії, необхідні для успішного досягнення мети. Проте ду­же сумнівно, щоб складна групова поведінка могла бути досліджена за допомогою розв'язання подібного завдан­ня, призначеного радше для вивчення механічних дій, ніж таких явищ, як групова дискусія або груповий інте­лектуальний аналіз.

Побудова типологій групових завдань — другий на­прямок аналізу цієї проблеми. У найелементарнішому вигляді завдання можуть класифікуватися за двома ка­тегоріями: 1) прості й складні; 2) кон'юнктивні та ди­з'юнктивні.

Дещо складнішою є класифікація групових завдань, розроблена Д.Хакменом і Ч.Моррісом. Вона включає такі їх типи: продуктивні (їхнє розв'язання дає оригі­нальні, творчі доробки, спонукає до генерування нових ідей); дискусійні (вимагають від членів групи дискусії з приводу конкретного питання і вироблення узгодженого рішення); проблемні (вимагають специфікації процесу, який розгортається, з метою розв'язання деякої пробле­ми). Аналогічною за кількістю виокремлених варіантів є типологія групових завдань, запропонована Л.І.Уманським. Ним описані спільно-індивідуальна, спільно-послі­довна і спільно-взаємодіюча діяльності.

Найбільш розгорнуту типологію групових завдань по­будував Д.Макгрет. Вона грунтувалася на уявленні про групу як систему, що здійснює чотири завдання: генерує (породження задумів та висунення оригінальних гі­потез); вибирає (пошук правильної відповіді); розв'язує (завдання в сфері когнітивного конфлікту і в ситуації взаємодії зі змішаними мотивами); виконує (завдання змагання і протилежні їм, які передбачають фізичну взаємодію). Запропонована типологія охоплює досить великий спектр внутрішньогрупових завдань.

Коли йдеться про діменсіональний аналіз, то головну увагу звертають на різні виміри або аспекти розгляду групового завдання як багатовимірного утворення. М.Шоу виокремлює такі його виміри: складність (вели­чина зусилля, яке необхідне для виконання завдання); чисельність рішень (складне вимірювання, що включає набір можливих прийнятих рішень, альтернативи вико­нання завдання); внутрішній інтерес до завдання; ви­моги кооперації; інтелекіуально-маніпулятивш вимоги (від чисто розумових до рухових); популяційне знайомство.

Важливо враховувати також вплив характеристик за­вдання на груповий процес. Ця залежність виявилась, зо­крема, в серіях лабораторних експериментів, виконаних Д.Хакменом і Ч.Моррісом, які використовували три ти­пи групових завдань: продуктивний, дискусійний та проблемний. Аналогом ефективності групової поведінки виступала її продуктивність, репрезентована такими па­раметрами, як орієнтація на дію, оригінальність рішен­ня, оптимізм, включеність до дискусії, тривалість і якість рішення. Було показано, що розв'язання проб­лемних завдань характеризувалось значною орієнтацією на дію, продуктивних — значним рівнем оригінальності висунутих ідей, а дискусійних завдань — високою мірою включеності піддослідних в обговорення питання. Крім того, встановлено, що лідери експериментальних груп виявляли найбільшу активність у ході розв'язання проб­лемних завдань.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.