Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ЧАСТИНА З СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ГРУП



Розділ 1

ПРОБЛЕМА ГРУПИ В СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Поняття групи

Дослідження соціальних груп посідає в соціальній психології особливе місце. Це зумовлено багатьма об­ставинами.

По-перше, проблему «людина—суспільство» по-справжньому можна розв'язати, лише розглядаючи від­носини у системі «людина—група—суспільство». Для кожної конкретної особистості група є насамперед тим найближчим оточенням, до якого вона належить. Група (мала чи велика) — це та спільність, яка опосередковує взаємозв'язок «особистість—суспільство».

По-друге, вся система відносин між людьми у сфері безпосереднього та масового спілкування реалізується в конкретних соціальних групах.

По-третє, саме формування та розвиток особистості, її соціалізація відбуваються у різних соціальних групах, що розглядаються як головні інституції соціалізації.

Група як сукупний суб'єкт діяльності та спілкування є тим осередком, де перетинаються суб'єкт-об'єктні зв'язки особистості, соціальні та психологічні детермі­нанти регуляції її поведінки. Це робить групу складним утворенням, зумовлює її функції, ознаки та характер впливу на особистість.

У загальному плані групу розглядають як конкретну спільність людей, які включені до типових для них РІЗНОВИДЕ і форм діяльності та об'єднані системою від­носин, поведінка та діяльність яких регулюються спіль­ними цілями, нормами, цінностями. Саме завдяки вклю­ченню людини до соціальної групи, на відміну-від випадко-

вого об'єднання, вона може задовольняти свої індивідуаль­ні інтереси, потреби та цілі.

Отже, головними ознаками групи є: зміст та характер спільної діяльності; цілі та завдання цієї діяльності; пев­ний тип вщносин між членами групи; зовнішня та внут­рішня організація; прийняті у групі норми та цінності; ([усвідомлення членами групи своєї належності до неї, наявність «ми-почуття»; наявність групових атрибутів (на-символи, гасла).

1.2. Класифікація груп

У соціальній психології здійснено чимало спроб кла-[гікації груп. При цьому застосовувалися найрізнома-класифікаційні засади: рівень культурного роз-тип структури, завдання та функції, переважний контактів, час існування групи, принципи її форму-

таін. Найзагальнішою є класифікація груп на умовні та ре-

і, малі й великі. Умовна (номінальна) група — група, яка виокремлена з за певною суттєвою, але формальною ознакою зіта, вік, стать, професія, політична, етнічна чи релігійна пежність тощо). Члени такої групи можуть не перебу-один із одним у безпосередньому спілкуванні. Це Іе статистична, ніж психологічна група (жінки, пен-І, фермери, католики, робітники, українці та ін.). соціально-психологічного аналізу важливо ви-так звані реальні групи, в основу класифікації покладено об'єктивний процес обміну діяльністю ультатами. Реальна група утворюється для досяг-спільних цілей, поєднання зусиль, необхідних для їої діяльності. Виходячи з цього, реальну групу визначити як спільність людей, які взаємодіють ! собою, об'єднані спільною діяльністю, цілями,

І, потребами.

: того, щоб стати реальною групою, така спільність мати й усвідомлювати мотивовану мету діяль-володіти необхідними для групової діяльності зна-

ннями, вмшнями та навичками, закріпленими в досвіді, способами підтримки і вияву групової єдності. У реаль­ній групі обов'язково наявне психологічне спілкування, за допомогою якого стають можливими групові рішення, оцінки, думки, «спільна мова» між членами групи, емо­ційна і вольова єдність.

Сукупність людей, які взаємодіють між собою, перед­бачає насамперед певну їх кількість. За кількісною ха­рактеристикою групи можуть бути мало- чи багаточи-сельними. Відповідно вони називаються малими і вели­кими. Критерієм такого поділу є насамперед безпосеред­ність та опосередкованість спілкування.

У малій групі кожний спілкується з кожним прямо, без посередників. Велика група характеризується опосе­редкованим, здебільшого анонімним характером спілку­вання, що зумовлено значним розміром групи і немож­ливістю прямого контакту членів групи один з одним. В окремих випадках велика група збігається з умовною. Вона стає реальною групою, якщо її члени взаємодіють між собою, їх об'єднують певні етруктурно-формальні (організаційні) (склад групи, система комунікацій, роз­поділ функцій) та відповідні соціально-психологічні (групові цінності, норми, система керівництва чи лідер­ства) характеристики. До великих реальних груп нале­жать нації та етнічні спільності, класи та політичні пар­тії, соціальні рухи, професійні об'єднання, вікові групи.

Великі групи у свою чергу поділяються на організо­вані, до яких належать нації, народності тощо, і неоргані­зовані, що характеризуються стихійністю виникнення, наприклад, натовп.

Взаємодія членів групи може бути тимчасовою (демон­страція) і постійною (бригада, шкільний клас). У зв'язку з цим виокремлюють тимчасові та постійні групи.

Взаємодія в групі може бути організованою і неоргані­зованою. Відповідно розрізняють групи організовані (формальні) і неорганізовані (неформальні). Ці два типи груп можуть трансформуватися (наприклад, група друзів може створити громадську організацію). Таким чином, «неформальна група» — це завжди соціально-психологічна

група, для якої характерні тісні особисті взаємовідноси­ни і постійні контакти.

Організованість передбачає певну структуру групи, наявність статуту чи регламенту організації з правами та обов'язками членів групи як усередині, так і поза нею. Неорганізовані групи також можуть бути частково струк-турованими, але їхня взаємодія — стихійна, тимчасова (наприклад, натовп людей, що зібралися подивитися на аварію на вулиці).

На думку Я.Щепанського, Є.С.Кузьміна, В.Є.Семе-нова, крім великих і малих груп з метою кращого аналі­зу доцільно виокремлювати ще й середні групи. Критерія­ми їх виокремлення є чітка просторова локалізація спільної діяльності (трудової чи побутової), наявність певних повно­важень, координуючих і керівних осіб, з якими періодично контактують члени середніх груп, а також поширеність особистих міжгрупових контактів членів малих груп, які входять до складу середніх (наприклад, колектив цеху, під--приємства, мешканці багатоквартирного будинку). У серед­ніх групах порівняно з малими, де кожний особисто знає кожного, зберігається безпосередній особистий характер спілкування всіх членів групи, але вже з певними упов-I поваженими представниками групи (з адміністрацією, і керівниками організацій).

У великих же групах відсутній не тільки безпосе­редній особистий контакт всіх членів групи між собою, а їй контакти навіть із уповноваженими особами набу-^вають багатощаблевого опосередкованого характеру. На |цьому рівні з ними регулярно і безпосередньо спілку-|ються лише уповноважені представники середніх та ін­коли малих груп, що входять до складу великих.

Кожна людина є одночасно членом багатьох соціаль-шх груп — великих, малих, середніх. Вони вирізняються принципами формування, функціями, впливом, що зго справляють на індивіда, різновидом та характером Іосин усередині груп та ін.

Хоча для кожної конкретної особистості в процесі со-Іізації першою емпіричною реальністю є малі со-ьні групи (сім'я, коло близьких людей, друзі, пер-Інні колективи), регулятивний вплив цих спільностей

+27

зумовлений ширшими соціальними групами. Тому аналіз групових відносин доцільно починати з розгляду вели­ких соціальних груп, які' для особистості виступають перш за все чинником соціальної детермінації її пове­дінки та діяльності.

Розділ 2

ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВЕЛИКИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП

2.1. Голова характеристики великих соціальних груп

Проблема великих соціальних груп важлива для со­ціальної психології, оскільки зміст соціальне значущих рис людської психіки формується саме на рівні макро-груп. Якою б важливою не була роль малих груп і без­посереднього міжособистісного спілкування у процесі формування особистості, самі вони не створюють істо­рично конкретних соціальних норм, цінностей, устано­вок і потреб. Усі ці та інші елементи суспільної психоло­гії виникають на грунті узагальненого історичного досві­ду насамперед великих груп.

У першу чергу необхідно з'ясувати, який зміст вкла­дається в поняття «велика група».

Виходячи із загальних принципів розуміння групи, не можна дати суто кількісного визначення цього поняття. Класифікація груп свідчить про те, що великі групи по­діляються на два різновиди: випадкові спільності, які стихійно виникають, короткочасно існують (натовп, публіка, аудиторія), і соціальні групи, тобто групи, які склалися в ході історичного розвитку і посідають певне місце в системі суспільних відносин кожного конкретно­го типу суспільства і тому довготривалі, стійкі у своєму існуванні. До другого різновиду слід віднести передусім етнічні групи (нації), соціальні класи та прошарки, про­фесійні, вікові групи (молодь, літні люди).

Для всіх виокремлених великих соціальних груп ха­рактерні деякі загальні ознаки, які відрізняють ці групи гід малих і мають істотне значення з точки зору еоціаль-128

но-психологічного аналізу. У великих групах, зокрема, існують такі специфічні регулятори соціальної поведін­ки, як звичаї, обряди, традиції, їхнє існування зумовле­не наявністю суспільної практики, з якою пов'язана ця група, відносною сталістю відтворення історичних форм цієї практики. Єдність особливостей життєвої позиції таких груп разом із специфічними регуляторами пове­дінки характеризують спосіб життя групи. У соціальній психології дослідження способу життя включає вивчення характерних форм спілкування, особливого типу кон-між людьми, їхніх інтересів, цінностей, потреб і мови. Для етнічних груп — це національна мо­ва (українська, німецька, англійська тощо), для інших — набір термінів чи жаргон, властивий, наприклад, певним Віковим, професійним та іншим групам.

Структура психології великих соціальних груп є досить складною і включає цілу низку елементів. У ши­рокому розумінні до них належать психічні властивості, психічні процеси і психічні стани. З метою детальнішого аналізу психології великих груп виокремлюють динамічні елементи (настрій) і стійкі утворення (традиції, навички, інтереси).

У вітчизняній соціальній психології здійснено чимало І спроб точніше визначити найважливіші елементи психо-Ілогії великих груп. Майже всі дослідники розрізняють |дві складові її змісту: 1) психічний склад як стійке утво­рення (соціальний або національний характер, традиції, Ізвичаї); 2) емоційну сферу як динамічне утворення (по-ітреби, інтереси, настрої).

Психічний склад групи і психічний склад особистос-які до неї належать, не повністю збігаються. У фор-' психології групи домінуючу роль відіграє колек-вний досвід, зафіксований у знакових системах, який зжною людиною засвоюється- неоднаково. Міра його ввоєння зумовлена індивідуальними психологічними І, тому психологія особистості і психологія рули збігаються лише частково.

Однією з головних проблем дослідження психології ве-соціальних груп є виявлення їх конкретних різнови-особливостей функціювання та механізмів утворення.

' СоцЬяиІ психологія

Відомий соціолог Б.А.Грушин розрізняє п'ять типів соціальних спільностей: .глобальний (людство загалом); субглобалший (мегагрупи) — організації, рухи, які мають світовий, інтернаціональний характер: світові релігії, наддержавні організації та ін.; соцієтальний — окремі су­спільства та країни, їхнє населення, а в разі одноріднос­ті національного складу — нації; субсоцієтальний (великі групи типу класів, націй, професійні, релігійні, соціо-культурні групи); мікрогрупи (малі групи).

Ці різновиди спільностей характеризуються деякими загальними ознаками:

1) є певною цілісністю, тобто сукупністю індивідів, яка не збігається з простою сумою їхніх індивідуальних влас­тивостей;

2) можуть виступати самостійним суб'єктом історич­ної та соціальної дії чи поведінки;

3) об'єднані спільною діяльністю, отже їхні члени взає­модіють між собою (безпосередньо чи опосередковано);

4) відносною тривалістю у просторі та часі;

5) мають відносну гомогенність (тобто однорідність за складом чи якимись іншими ознаками).

Загалом ці спільності визначаються як групові на від­міну від іншого класу — масових спільностей, характер­ними ознаками яких є:

1) аморфність утворення та існування;

2) випадковість входження індивідів, невизначеність кількісного та якісного складу учасників, їхня різнорідність;

3) невизначеність становища, нездатність існувати як структурне утворення у складі інших соціальних спільностей;

4) ситуативність виникнення (утворюються в резуль­таті випадкової діяльності й існують тільки в її межах).

Типовим прикладом масової спільності є натовп (юр­ба) — відносно короткочасне, безструктурне скупчення людей, об'єднаних безпосередньою просторовою близь­кістю. Натовп не має чітко усвідомленої мети, дії його учасників зумовлені якимось зовнішнім стимулом та за­гальним емоційним станом.

За характером поведінки виокремлюють такі різновиди натовпу: випадковий, пов'язаний з інтересом до якоїсь події; діючий, що може бути агресивним, панічним, ко-

рисливим, екстатичним, в основі поведінки такого на­товпу лежать дії, викликані ненавистю до когось, або небезпека, необхідність рятуватися від неї, чи прагнення оволодіти якимись цінностями, або стан екстазу під час релігійних ритуалів, концертів, карнавалів тощо; конвен­ційний, який базується на реальних чи уявних правилах та нормах; експресивний, в якому виражаються спільні почуття (радості, протесту, горя та ін.).

Натовп — це дуже динамічне, мінливе утворення лю­дей, він легко переходить від одного стану до іншого. Саме тому натовпом водночас і легко, і важко керувати.

Перші дослідники натовпу ГЛебон, Г.Тард, М.К.Ми-хайловський, З.Фрейд розглядали його як ірраціональну, сліпу і руйнівну силу, де панують неусвідомлені імпуль­си, зараження, наслідування та навіювання і намагалися знайти саме психологічні ознаки цього утворення, вба­чаючи їх чи в «колективній душі», чи в «соціальному ро­зумі», чи в «колективній волі». На їхню думку, натовп — це скупчення різнорідних і випадкових елементів, але він завжди є психічним цілим. Тобто не будь-яке скуп­чення людей є натовпом — потрібна загальна спрямо­ваність їхніх думок і емоцій у зв'язку з конкретною дією збуджувального мотиву.

Натовп має власну детермінацію виникнення, є про­дуктом ситуативної взаємодії на грунті розумової чи емоційної гомогенності. У психологічному плані це утворення перед тим, як його можна спостерігати як щось цілісне, вже виступає певною єдністю у спільних переживаннях. Особливістю натовпу є те, що конкретна особа в ньому тимчасово втрачає деякі свої характерні ознаки і набуває нових — спільних для всіх індивідів, що його складають. Ці нові ознаки індивіда в натовпі мають неусвідомлюваний характер, про що свідчать зниження інтелекту, втрата особистої відповідальності, підвищення афективності тощо.

Висновок, зроблений дослідниками, зводиться до то­го, що натовп — це завжди остання (нижча) стадія роз­витку суспільства, його поведінка нагадує поведінку ди­куна чи зграї диких тварин. Звичайно, подібні оцінки масових спільностей вказаними авторами не були віль-

» 131

ними від їхніх ідеологічних та політичних уподобань. Під натовпом вони здебільшого розуміли революційні народні маси, політичні рухи пригноблених, хоча у ГЛе-бона е думка, яю натовпом може бути не тільки скуп­чення робітників, а й скупчення академіків.

Більшість прикладів поведінки натовпу ці дослідники брали з часів Великої Французької революції та Паризь­кої Комуни, але чимало їхніх спостережень і висновків не втратили актуальності й у наші дні. Це зумовлено тим, шо процес *масовизації» сучасних суспільств набув ще більшого масштабу, ніж у XIX ст.

Бурхливий розвиток засобів масової інформації, урба­нізація, інтенсифікація міграції населення і контактів між людьми різних країн, зростання чисельності формальних та неформальних об'єднань різних напрямків — політичних, екологічних, культурних, жіночих, юнацьких та інших прискорюють цей процес. Одночасно з масовизацією су­спільств спостерігається тенденція пошуку засобів управ­ління неорганізованими, або, як їх ще називають, «негру-ловими» спільностями. Власне, тане завдання і ставили перед собою перші дослідники натовпу.

Протиставляючи індивідуальність колективності (со­ціальності), вони вбачали можливість перетворення маси (натовпу) на групу шляхом впровадження порядку, ор­ганізації, то пов'язувалося ними з максимальною згур­тованістю, злагодою, одностайністю. Відмова від поряд­ку в його психологічному значенні, на їхню думку, не­минуче призводить до виникнення натовпу. Єдино, хто не піддається руйнівному впливу маси, — це лідери,, вожді, еліта (індивідуальності). Саме вони здатні, якщо не повністю, то хоча б частково обмежити натиск натов­пу, внести в нього організованість та порядок.

Виходячи з подібних міркувань, Г.Тард навіть пропо­нував внести в натовп елемент організованості й цим перетворити його на публіку, де індивідуальність не втрачається, а усвідомлення шдивщами своєї сили поля­гає у гомогенності їхніх ідей. Якщо натовп — це мно­жинність індивідів, об'єднаних перш за все фізично у просторі та часі, згуртованих на основі активної, пере­важно негативної дії, то публіка має інший характер. Це

радше множинність не фізична, а духовна, вона цивілі-зованіша й толерантніша до виявів індивідуальності.

Типові масові спільності, описані дослідниками XIX ст., їхні характерні ознаки мають не абсолютний, а від­носний характер, виявляються у певних ситуаціях і в так званих групових спільностях — великих групах типу нації, класу, соціального прошарку.

Найважливішими для розвитку суспільства та особис­тості є такі великі групи, як етноси та нації,

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.