Ознаки та типологія республіканської та монархічної форми держави

Форма державного правління – це певний спосіб організації верховної влади в державі, яка визначається її джерелами, порядком формування та правовим статусом вищих органів влади та обумовлює їх структуру, принципи взаємовідносин і співвідношення сфер компетенції кожного з них.

Існує дві основні форми державного правління – монархія та республіка, кожна з яких має декілька підвидів. Охарактеризуємо їх більш детально.

Монархія – це така форма правління, за якої найвища державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи (монарха), є спадковою і не є похідною від будь-якої іншої влади.

Глава монархічної держави (цар, король, падишах) реалізує свої повноваження за власним правом, а не за дорученням якогось іншого органу влади. Влада монарха є безстроковою і безвідповідальною. Монархічна держава переважно будується не за національним принципом, а за династійним, а монарх є носієм державного сувернітету, символом держави.

Монархії поділяються на необмежені, або абсолютні (напр. Франція періоду правління Людовіка XV, який заявив „держава – це я”) та обмежені, коли в компетенції монарха є лише ті повноваження, які визначені за ним конституцією. Усі обмежені монархії офційно прийнято називати конституційними, однак в залежності від обсягу повноважень монарха їх, в свою чергу, поділяють на дуалістичні і парламентські. В дуалістичних монархіях (Йорданія, Кувейт, Марокко) повноваження монарха обмежуються стосовно сфери законодавства. Однак він може видавати власні укази, що мають силу закону та відхиляти закони, прийняті парламентом. Повноваження монарха у виконавчій сфері дещо ширші. Так, у компетенції монарха є призначення уряду, який він може звільнити у будь-кий час. При чому, уряд водночас є відповідальний і перед монархом, і перед парламентом.

Наступним різновидом обмеженої монархії є парламентська монархія (Великобританія, Бельгія, Іспанія, Швеція, Японія і тд.). В даному випадку обсяг повноважень короля чи імператора є настільки незначним, що швидше можна говорити про збереження „символу монархії”, ніж про монархічну форму державного правління. Система правління в парламентських монархіях нагадує спосіб урядування в парламентській республіці (його буде розглянуто нижче).

Найпоширенішою формою державного врядування в сучасному світі є республіка.

Республіка – це форма правління, за якої найвища державна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний визначений термін.

Представницькі повноваження обраного глави держави виконуються за дорученням виборців, парламенту або іншого органу, перед якими він є відповідальним. Повноваження глави держави є обмежені в часі.

Розрізняють три види республік:

президентська,

парламентська,

парламентсько-президентська (змішана).

Президентська республіка. Для неї характерна незалежність органів законодавчої та судової влад, їх взаємна непідпорядкованість і невідповідальність одна перед одною, при наявності механізмів стримувань і противаг. Тут не існує поняття вищого державного органу, який наділяв би повноваженнями інші державні органи. Президент обирається шляхом всенародного голосування і є главою держави. Водночас, він є главою виконодавчої влади, що дозволяє йому самостійно утворювати уряд, очолювати його та водночас нести персональну відповідальність за діяльність уряду. Весь апарат державного управління є підпорядкований та підзвітний президенту. Рішення приймаються президентом і реалізуються міністерством за його дорученням.

Наявність сильної виконавчої структури у призедентській республіці врівноважується наявністю такого ж сильного і незалежного законодавчого органу влади.

Завдяки існуванню механізмів взаємного контролю, стримувань і противаг, у президентській республіці наявний чіткий поділ влад та їх збалансованість. Для кращого розуміння механізму стримувань і противаг наведемо декілька прикладів:

Президент не володіє правом законодавчої ініціативи, але має право відкладального вето щодо законів, прийнятих парламентом, якому належить законодавча влада. Подолання відкладального вето потребує 2/3 або 3/4 голосів на підтвердження попереднього рішення парламенту. Оскільки зібрати таку кількість голосів вдається не завжди, то суперчність між двома гілками влади переважно розв’язується шляхом компромісу.

Президент ініціює національні програми, але питання про їх фінансове забезпечення є компетенцією парламенту.

Закони приймає парламент, а президент та виконавчі структури – виконавчі розпорядження. Проте, право ухвалення рішення стосовно їх конституційності є прерогативою Верховного (Коституційного) Суду, рішення якого мають обов’язковий характер для обох гілок влади – законодавчої та виконавчої.

Парламентська республіка. Верховна влада у ній належить парламенту-представницькому законодавчому органу, який володіє делагованим йому виборцями сувернітетом і опираючись на нього формує відповідальний перед ним уряд. У випадку втрати довіри до створеного парламентом уряду, йому може бути висловлений вотум недовіри і, якшо за це питання проголошує більшість, уряд змушений піти у відставку.

Таким чином, виконавча гілка влади у парламентській республіці не є самостійною, а є продовженням законодавчої влади з якої вона виводиться. Керує виконавчою владою прем’єр міністр. Президент є главою держави і реалізує представницькі повноваження. Інколи президент бере участь у розв’язанні конфліктів між кабінетом міністрів і парламентом. Він може приймати відставку уряду і доручати формування нового кабінету. У разі прийняття відставки, президент може оголосити про розпуск парламенту і призначити дострокові вибори. Президент не є сувереном, оскільки за такої форми врядування обирається парламентом (у деяких країнах-спеціальними зборами).

Змішана, президентско-парламентська республіка поєднує в собі ознаки президентської і парламентської форм правління. За ції форми правління президент обирається всенародним голосуванням, є главою держави, непідзвітний парламенту і наділений широкими законодавчими та виконавчими повноваженнями. Президент пропонує на затвердження парламенту кандидатуру прем’єр міністра, за поданням якого призначає міністрів і звільняє їх. Прем’єр міністр очолює уряд, який працює під керівництвом президента і є водночас підзвітний як президенту, так і парламенту.

Уряд може подати у відставку в разі втрати прем’єр міністром підтримки більшості парламенту.

Білет 19

1)Об’єднання УНР та ЗУНР в соборну українську державу було проголошено 1 листопада 1918 року ___ НІ

2)Форма держави є певним способом організації і здійснення влади ____ТАК

3)ключовим механізмом реалізації представницької демократії є інститут виборів___Так

4)В Україні главою виконавчої влади є президент ____ НІ

Поиск по сайту: