А. Сутність та типи легітимності влади

Легітимне ставлення до правових норм країни — одне із сучасних уявлень про сутність влади, за якої правові норми мають демократичний зміст і випливають із суве­ренітету народу як абсолютного першоджерела закону. Легітимність політичної влади — форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами.

Основними джерелами легітимності, як правило, виступають три основні суб'єкти:

1. населення;

2. уряд;

3. зовнішньополітичні структури.

Різні можливості політичних суб'єктів підтримувати певну систему правління передбачають різні типи легітимності влади. Найвідомішою є класифікація типів влади, запропонована М. Вебером:

1. традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією;

2. харизматичний (грец. charisma — милість, благо­дать, Божий дар, винятковий талант), оснований на вірі в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесно­ти володаря і створеної або отриманої ним влади;

3. раціональний (легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур.

Криза легітимності — зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій.

У сучасних умовах суспільно-політичного розвитку кризи легітимності спричинені нездатністю органів влади здійснювати свої функції, нелегітимних формами насилля над людьми, неспроможністю уряду адаптуватися до динамічної зміни умов суспільного розвитку, руй­нуванням конституційного порядку, розривом між конс­титуційними нормами та практикою їхнього втілення, відсутністю серйозних структурних змін.

Якщо М. Вебер виділяв три типи легітимності, то в сучасній політичній науці їх налічують сім: традиційний, хоризматичний, правничо-раціональний,раціонально-цільовий,соціально-евдемонічний і національно-патріотичний.

Традиційна легітимність ґрунтується на визнанні тих політичних дій, що відповідають цінностям і нормам традиційної політичної культури.

Хоризматична легітимністьпередбачає визнання виняткових рис і здібностей політичного лідера; вона найбільш нестабільна.

Правничо-раціональна легітимність випливає з визнання суспільством політичних дій у рамках існуючої системи права.

Раціонально-цільова легітимність виходить з переконання, що політична система лише тоді є сприятливою і гідною підтримки, коли вона забезпечує виконання поставлених цілей.

Цей тип є найбільш поширеними в сучасному світі, особливо в демократичних країнах.

Соціально-евдемонічна легітимність полягає у здатності політичної системи забезпечити населенню високий рівень життя і створити ілюзію її піклування про добробут народу.

Національно-патриотична легітимність визначає національні символи, ритуали, міфи, успадковані від попередніх національно-державних утворень.

Легітимність на засадах участі передбачає обґрунтування ідеологією і практикою існуючої політичної системи, необхідності широкої участі громадян у діяльності політичних інститутів і їхню віру в можливість впливати на владу.

Проте, жодна легітимна система не ґрунтується на якомусь одному виді легітимності, а поєднує, як правило, декілька.

Б. Міжнародні конфлікти: різновиди та способи врегулювання.

Жоден із міжнародних конфліктів у світовій історії не був точною копією іншого, що відбувався раніше. Кожний конфлікт мав певні особливості як щодо причини виникнення, засобів, складу конфліктуючих сторін, так і за специфікою перебігу подій.
За сферою суперечностей міжнародні конфлікти можна визначати як політичні, економічні та ідеологічні, що загалом відповідає основним сферам взаємодії учасників міжнародних відносин.
Політичні конфлікти випливають із традиційного для сфери зовнішньої політики протиставлення держав щодо розподілу влади (домінації) і престижу у міжнародних відносинах. У міжнародній політиці влада будь-якої держави намагається розв'язувати двоєдине завдання, з одного боку, реалізувати власний суверенітет, а з іншого — встановити і підтримувати стійкий вплив на владу інших держав. Економічні конфлікти порівняно із політичними характеризуються значно ширшим колом учасників. Поряд із державами, їх сторонами можуть виступати також і будь-які суб'єкти підприємництва, які мають розгалужені інтереси за кордоном. Ідеологічні конфлікти виявляються у ворожнечі між народами і державами, причиною якої є несумісність домінуючих систем цінностей, поглядів на суспільство та світ. Несумісність панівних ідеологій позначається на настроях широких кіл громадян, позиціях політичних партій і рухів, владних елітах конкуруючих між собою держав світу.
Міжетнічні конфлікти традиційно пов'язують із зіткненнями між представниками різних етнічних спільнот, організованими рухами, групами та навіть окремими особами. Конфліктність фактично закладена у взаємини між етносами в умовах їхнього сусідства в межах вузького географічного ареалу їх проживання.
За засобами конфлікти традиційно прийнято ділити на збройні та незбройні, оскільки власне використання чи невикористання збройних сил у розв'язанні міжнародних суперечностей визначає собою його найголовніші специфічні риси.
Збройні конфлікти, тобто війни, є цілеспрямовано організованими зіткненнями збройних сил конфліктуючих сторін з метою завдання максимально можливої шкоди та знищення військового та господарського потенціалу противника
Незбройні конфлікти характеризуються конфронтативними діями ворогуючих сторін, не пов'язаними з застосуванням воєнної сили. Зрозуміло, що вони можуть бути попередніми стадіями воєн і розглядатися як форми загострення стосунків, але в сучасних міжнародних відносинах доволі часто вони виступають самостійно.

За географічними масштабами міжнародні конфлікти можна поділити в порядку їх розширення на три типи: локальні, регіональні та глобальні.
Локальні конфлікти — це ті для яких характерне поширення:
1)у прикордонних районах суміжних держав;
2)в окремих невеликих географічних пунктах відносно їх приналежності;
3)на невеликих територіях конфліктуючих сторін .
Локальні конфлікти за певних умов мають тенденцію
до розширення масштабів та перетворення в більш небезпечні регіональні та глобальні.
Регіональні конфлікти отримують поширення в більшій частині країн регіону або охоплюють його повністю. Такого типу конфлікти характеризуються, на відміну від попередніх, великими обсягами залучених до боротьби ресурсів, та, як правило, середньою тривалістю.
Глобальні конфлікти, або світові війни, охоплюють практично весь світ, оскільки, якщо непрямо, то, принаймні, опосередковано зачіпають усі регіони, всі країни світу, навіть в тому випадку, коли вони не беруть безпосередньої участі у воєнних діях. Такі конфлікти характеризуються величезними територіальними та ресурсними масштабами боротьби між коаліціями, що протистоять одна одній. Вони, як правило, також є середньо-тривалими.
За складом конфліктуючих сторін міжнародні конфлікти досить чітко діляться на: двосторонні, багатосторонні та коаліційні.
Двосторонні конфлікти, як правило, випливають з територіальних, етнічних та релігійних протиріч, що виникають між суміжними державами, тому вони переважно мають локальний і затяжний характер.

Багатосторонні конфлікти характеризуються хаотичним або поступовим втягненням держав у боротьбу між тими чи іншими їх угрупованнями, спричиненими переважно протиріччями політичного, економічного та військового характеру. Такого типу конфлікти мають здебільшого регіональний масштаб та є середньотривалими.

Коаліційні конфлікти є наперед організованим, одномоментним втягненням держав у протиборство. Тобто створена заздалегідь коаліція держав розпочинає дії на основі попередньо укладених союзницьких угод про воєнні та політичні гарантії взаємної безпеки.
За тривалістю міжнародні конфлікти, як видно з попередніх класифікацій, діляться на: короткотривалі (блискавичні), серед-ньотривалі та довготривалі (затяжні).
Короткотривалі, або блискавичні, конфлікти загалом є локальними та характеризуються незначними обсягами ресурсів, що залучаються до конфронтації. їх тривалість може коливатися у проміжку від кількох днів до кількох місяців.

Середньотривалі конфлікти відбуваються впродовж 4—6 років і характеризуються переважно регіональним та глобальним геопросторовим масштабом.
Довготривалі, або затяжні, конфлікти тривають від 6—7 до 10 і більше років. Для них характерні як регіональні, так і локальні географічні рамки та невеликі масштаби ресурсів, що при цьому використовуються.

Білет 13

1.До базових суб’єктів політики належать політичні партії: Ні

2.Чи може конституційний суд припинити повноваження Президента України: Ні

3.Масові політичні партії мають чітку внутрішню орієнтацію, ієрархічну підпорядкованість, фіксоване членство, та чіткі партійні списки: Ні

4.В сучасній Україні існує обмежена багатопартійна система: Так

5.Вторинні суб’єкти політики – це : 1)групи тиску, 3)політичні партії.

6.Для здійснення владних повноважень держава використовує певні засоби (ресурси влади). Вкажіть їх: 1)структурні, 3)психологічні, 5)матеріальні.

7.За критеріями організаційної структури сучасні партії поділяються на: 3)масові партії, 5)кадрові партії.

8.Які з наведених ознак притаманні мажоритарним виборчим системам? 1)голосування за конкретного кандидата, 4)виборча геометрія, 6)одноманітні виборчі округи.

9.До зовн. функції держави належить: 1)дипломатична, 4)оборонна.

10.Для парламентської форми правління властиві такі ознаки: 2)виконавча влада не є самостійною, 5)парламент формує уряд, 6) керівництво над урядом покладається на прем’єр-міністра.

11.Назвіть типи міжнародних конфліктів: 2)зіткнення збройних сил, 4)конфлікт малої інтенсивності, 5)світова війна.

12.При нетоталітарних режимах: 3)політична діяльність партій і організацій забороняється, 4)влада зберігається в руках однієї партії, 5)влада спирається на поліцейський апарат.

Поиск по сайту: