Тема 3. Грошовий оборот і грошові потоки

Грошовим оборотомназивається процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин в суспільному відтворюванні.

Грошовий оборот – явище макроекономічного порядку. З його допомогою здійснюється кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворювання: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому його нерідко називають сукупним грошовим оборотом.

Суб'єктами грошового обороту фактично є всі юридичні і фізичні особи, які беруть участь в створенні, розподілі, обміні і споживанні валового національного продукту. Для спрощення аналізу грошового обороту всіх суб'єктів можна згрупувати в такі чотири групи: фірми, домашні господарства, уряд та фінансові посередники.

Відмінності в характері економічних відносин між суб'єктами грошового обороту дають підстави поділити його на чотири сектори:

§ грошового обігу;

§ фіскально-бюджетний,

§ фінансовий

§ кредитний.

У залежності від форми грошей, в якій здійснюється грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий.

Сукупність грошей у всіх формах, які перебувають в економічному обороті на певний момент часу, визначає величину грошової маси.

Грошова маса перебуває в розпорядженні всіх суб'єктів економічного обороту – у населення, підприємств, їх об'єднань, цивільних організацій, банків, держави і інших суб'єктів.

Для визначення обсягу і структури грошової маси в банківській практиці використовується відповідний набір грошових агрегатів.

Грошовий агрегат – це визначене законодавством у відповідності із ступенем ліквідності специфічне групування ліквідних активів.

Грошові агрегати будуються шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів в послідовності, яка характеризує зменшення їх ліквідності.

Агрегат М1 – це грошова маса у вузькому розумінні. Він включає найбільш ліквідні форми грошей – готівка і банківські внески до запитання.

Агрегат М2 включає грошові форми агрегату М1, а також строкові і ощадні внески в комерційних банках, які можна легко, без фінансового ризику, перевести в готівку або депозитні гроші. Таким чином, вони служать своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1.

Агрегат М3 включає грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні внески в спеціалізованих кредитних установах і деякі інші види фінансових активів. По характеру це довгострокові активи, зокрема в формі цінних паперів і довгострокових позик.

З 1993 року НБУ визначає структуру грошової маси за агрегатним методом. НБУ визначає такі агрегати:

М0 = готівка (гроші поза банками);

М1 = М0 + депозити до запитання;

М2 = М1 + строкові депозити і інші кошти (наприклад валютні заощадження);

М3 = М2 + засоби клієнтів по трастових операціях комерційних банків.

Крім грошових агрегатів, НБУ визначає показник, який називається грошовою базою.

Грошова база – це гроші, які не беруть участі в кредитному обороті, але створюють базу для їх розширення. Вона включає агрегат М0, готівку в касах банків і резерви комерційних банків на їх рахунках в НБУ.

Комерційні банки створюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Коли банки надають позику, грошова маса збільшується, коли ж отримана позика повертається – зменшується.

Механізм створення грошей комерційними банками можна показати в такій послідовності. Приймаючи різні види внесків на свої поточні рахунки, комерційні банки зобов'язуються повернути з виплатою певного процента клієнтам їх внески в певні терміни. Деяку частину, наприклад, 20% від загальної суми депозитів, банки повинні зберігати в центральному банку як обов'язкові резерви. Інші кошти, а це, відповідно 80% загальних суми залучених коштів, складають кредитні ресурси банку.

Обов'язкові резерви – це частка (норма в %) банківських депозитів, яка, згідно з чинним законодавством або встановленими нормативними актами повинна зберігатися в формі касової готівки комерційних банків і їх депозитів в центральному банку.

Норми обов'язкових резервів встановлюються НБУ. Їх визначення має на своєю меті:

· забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків;

· дотримання ліквідності банків;

· регулювання можливостей комерційних банків здійснювати емісію банківських грошей: за допомогою високої норми звужувати таку емісію, низької – стимулювати.

Банк може видавати нові позики і створювати тим самим додаткові гроші тільки тоді, коли він має вільні резерви, тобто резерви, які перевищують встановлену законом мінімальну суму, яку він зобов'язаний зберігати в НБУ.

Видаючи кредит, банки перетворюють пасивні гроші в активну грошову масу. Банк відкриває рахунок, з якого боржник виписує чеки для розрахунків зі своїми кредиторами. Чеки поступають в інші банки, збільшуючи їх депозитний потенціал і можливості кредитування. Виходить, що депозитні суми, поступаючи в міжбанківський оборот, мають схильність до самозбільшення грошової маси.

Ланцюгова реакція охоплює інші банки і, таким чином, в банківській системі виникають нові і нові кредити і депозити.

Як бачимо, банківська система в багато разів (в 5 раз) збільшила депозитні ресурси – з 1000 до 5000 грн. Цей процес має назву багаторазової експансії (збільшення) банківських депозитів або мультиплікацію грошової маси.

Зв'язок між банківськими резервами і масою грошей можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора.

Грошовий мультиплікатор – це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку.

Величина грошового мультиплікатора визначається по формулі:

m = (1 / r) *100%

де m - величина грошового мультиплікатора або коефіцієнт експансії депозитів

r - норма обов'язкових резервів

Цей показник відображає, у скільки разів може зрости (в порівнянні з спочатку внесеним депозитом) грошова маса внаслідок кредитно-розрахункових операцій комерційних банків. У цій формулі m означає кількість нових кредитних грошей, яка може бути створене одним доларом надмірних резервів при даній величині внесків.

Щоб визначити максимальну суму нових грошей (дельта М), які можуть бути створені банківською системою на основі даній суму наднормативних резервів (Е), треба помножити Е на коефіцієнт збільшення (m). Отримаємо формулу: Δ М = Е * m.

яка визначає ефект кредитного мультиплікатора в реальному грошовому вираженні.

Треба зазначити, що на практиці можливості комерційних банків відносно збільшення грошової пропозиції обмежуються (крім виконання нормативів обов'язкового резервування) і іншими чинниками:

§ Обсяг залучених банками кредитних ресурсів;

§ Частина отриманих в банку кредитів, яка надходить в готівковий грошовий оборот.

§ Рішення самих комерційних банків обмежити власну кредитну активність

Фактичний рівень грошового мультиплікатора, який розраховується як відношення грошової маси до грошової бази, відображає практичну реалізацію комерційними банками своїх можливостей відносно мультиплікативного розширення грошової пропозиції.

Безготівкові розрахунки –це грошові розрахунки, що здійснюються шляхом заліку взаємних вимог, тобто без використання готівки.

Розрізняють такі основні форми безготівкових розрахунків: розрахунки платіжними дорученнями; розрахунки чеками, платіжними вимогами-дорученнями; акредитивну форму розрахунків і деякі інші.

Найбільш поширеною формою безготівкових розрахунків є розрахунки платіжними дорученнями.

Платіжне доручення –розпорядження власника розрахункового рахунку, обслуговуючій його установі банку про перерахування певної суми коштів іншому підприємству або іншим одержувачам коштів, вказаному в дорученні. Розрізнюють розрахунки платіжними дорученнями при подальшій оплаті товарів (послуг) і при попередній оплаті.

При розрахунках чеками власник рахунку (чекодавець) дає письмове розпорядження банку, що видав розрахункові чеки, сплатити певну суму грошей, вказану в чеку, одержувачу коштів (чекодержателеві).

Платіжна вимога-доручення представляє вимогу постачальника до покупця сплатити на основі направлених в обслуговуючий банк платника розрахункових і відвантажувальних документів вартість поставленої за договором продукції, робіт, послуг, і доручення платника списати кошти з його рахунку. Постачальник постачає товари (надає послуги) покупцеві і передає платіжну вимогу-доручення в банк покупця. Банк передає розрахункові документи покупцеві для акцепту. Покупець повертає акцептовані документи в банк, де проводиться списання коштів з рахунку покупця. Банк покупця переводить кошти в банк постачальника і зараховує кошти на рахунок постачальника. Банк постачальника повідомляє постачальнику про зарахування коштів на його банківський рахунок.

Суть акредитивної форми розрахунків полягає в тому, що платник доручає обслуговуючому його банку здійснити за рахунок коштів, заздалегідь депонованих на рахунку, або під гарантію банку, оплату товарно-матеріальних цінностей по місцю знаходження одержувача коштів на умовах, передбачених платником в заяві на відкриття акредитива.

Акредитив –письмова вказівка акредитиводавця акредитивоотрмувачу здійснювати розрахунки за відвантажені товари на певних умовах за рахунок коштів, що депонуються в банку постачальника (акредитивоотримувача).

Поиск по сайту: