Тема 7. Кредитні системи. Розрізняють дві форми поняття кредитної системи:

Розрізняють дві форми поняття кредитної системи:

1) функціональна форма - сукупність кредитних відносин, форм і методів кредитування;

2) інституційна форма - сукупність кредитно-фінансових установ, що акумулюють вільні грошові кошти і надають їх в позику.

У першому аспекті кредитна система представлена банківським, споживчим, комерційним, державним, міжнародним кредитом. Всім цим формам кредиту властиві специфічні форми відносин і методи кредитування. Реалізують ці відносини спеціалізовані установи, що створюють кредитну систему у другому (інституційному) розумінні. Провідною ланкою інституційної структури кредитної системи є банки.

Всі інститути кредитної системи розділяються на три основні групи:

1)центральний банк;

2)комерційні банки;

3)спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки).

Перші дві групи складають банківську систему країни, третя група формує відносно відособлену систему небанківських установ, які спеціалізуються на виконанні окремих операцій (страхові компанії, інвестиційні фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії).

Центральний банк - це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот і правом керувати грошово-кредитною системою країни.

Виникнення центральних банків історично пов'язане з централізацією банк нотної емісії в руках не багатьох найбільш надійних, комерційних банків, що користувалися загальною довірою, чиї банкноти могли успішно виконувати функцію загального кредитного знаряддя обігу. Такі банки стали називати емісійними. У кінці XIX - початку XX у. в більшості країн емісія всіх банкнот була зосереджена в одному емісійному банку, який став називатися центральним емісійним, а потім просто центральним банком. У цій назві відбивається роль банку в кредитній системі будь-якої країни. Центральний банк служить віссю, центром кредитної системи.

З точки зору власності на капітал центральні банки поділяються на:

• державні, капітал яких належить державі (наприклад, центральні банки в Великобританії, ФРН, Франції, Канаді, Україні, Росії);

• змішані - акціонерні товариства, частина капіталу яких належить державі (в Японії, Бельгії).

Традиційно центральний банк виконує чотири основні функції:

- емісію банкнот і організація грошового обігу;

- функцію «банку банків»;

- функцію «банку уряду»;

- грошово-кредитне регулювання.

Банківські операції-операції, направлені на вирішення задач банків, тобто що відображають банківську діяльність.

Банківські операції діляться на пасивні, активні і комісійно-посередницькі.

Пасивні операції- це операції, пов'язані з формуванням банківських ресурсів. До них відносяться операції, пов'язані з формуванням власного капіталу та залучених коштів (депозитні операції, отримання кредитів в НБУ, інших комерційних банках)

Активні операції комерційних банків - це діяльність, пов'язана і розміщенням власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку. До них відносяться кредитні та інвестиційні операції

Кредитні операції передбачають організацію економічних відносин, в процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення і сплати процента за користування. Такі операції, як правило, забезпечують банкам основну частину їх доходів і займають ведуче місце серед статей активу балансу.

Інвестиційні операції комерційних банків полягають у вкладенні банківських ресурсів в приватні і державні цінні папери на порівняно тривалі терміни з метою отримання прибутку.

Така діяльність є альтернативною відносно кредитування, але не виключає останнього. У той же час банківські інвестиції мають ряд відмінностей від кредитних операцій. Так, при кредитуванні ініціатива укладення угоди належить позичальнику, а при інвестуванні ініціатором є банк, який намагається вкласти кошти. Позикові операції передбачають видачу коштів переважно на короткий час, тоді як інвестиції є довгостроковим вкладенням грошових ресурсів. Видаючи позику, банк стає головним і, як правило, одним з небагато кредиторів, а в інвестиційному процесі він є тільки одним з багатьох вкладників коштів. Банківське кредитування майже завжди пов'язане з особистими відносинами банку з позичальником, а інвестування - це значною мірою знеособлена діяльність.

Комісійно-посередницька діяльність комерційного банку складається в здійсненні різноманітних операцій за дорученням клієнтів за певну плату - комісію. До таких операцій відносяться: розрахункові, касові, валютні, трастові, консультаційні, гарантійні і деякі інші.

Велика частина операцій комерційних банків засновується на залучених ресурсах, що не знижує ролі власного капіталу.

Комерційний банк має можливість залучати грошові кошти підприємств, організацій, установ і населення. Частину залучених ресурсів він мобілізує з своїй ініціативи, для чого як позичальник виходить на грошовий ринок. Для оперативного задоволення своїх потреб в додаткових ресурсах комерційний банк звертається до інших комерційних банків, Національного банку або здійснює емісію певних цінних паперів.

Іншу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогою того, що клієнти самі пропонують йому свої грошові кошти з метою забезпечення їх збереження і отримання доходу.

Внесок - це грошові кошти (в готівковій або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті), передані в банк їх власником або третьою особою за дорученням і за рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані із залученням грошових коштів у внески, називаються депозитними. Тому в практиці діяльності комерційних банків внески клієнтів являють собою депозити і є основним джерелом формування банківських ресурсів.

У залежності від терміну і порядку вилучення депозити поділяються на внески до запитання і термінові.

Комісійно-посередницька діяльність комерційного банку полягає в здійсненні різноманітних операцій за дорученням клієнтів за певну плату - комісію. До таких операцій відносяться: розрахункові, касові, валютні, трастові, консультаційні, гарантійні і деякі інші.

Провідне місце серед відмічених операцій займає розрахунково-касове обслуговування клієнтів, що зумовлено базовою функцією банків - посередництвом в платежах.

Розрахункові операції пов'язані із здійсненням за дорученням клієнтів внутрішніх і міжнародних безготівкових розрахунків переведенням коштів на рахунках в банку.

Касові операції комерційних банків полягають в прийнятті банками від своїх клієнтів готівки і зарахуванні сум на різні види рахунків, видачі готівки на вимогу клієнтів, забезпеченні надійного збереження довірених банку коштів. Удосконаленню касового обслуговування клієнтів сприяє широке застосування банкоматів.

Валютні операції - це вид банківської діяльності, пов'язаний з обміном однієї валюти на іншу, яка передбачає купівлю і продаж іноземної за національну або за інші валюти. Такий обмін може здійснюватися банком за допомогою операцій «спот», «форвард» і комбінування цих операцій.

Факторингові операції - це операції по придбанню і переуступці грошових вимог, передачі права на стягнення боргів, придбанню векселів тощо.

Трастові (довірчі) операції - це операції комерційних банків, пов'язані з управлінням майном і виконанням інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах його довіреної особи. На основі укладеного між банком і клієнтом договору (або за заповітом) банк придбає відповідні права і стає розпорядником майна, включаючи залишки коштів на банківських рахунках. Комерційні банки можуть виконувати довірчі операції як для приватних осіб, так і для підприємств і корпорацій.

Консультаційні послуги полягають в наданні банками своїм клієнтам роз'яснень, інформації, рекомендацій з різноманітних банківських, правових і фінансових питань, проблем ведення бізнесу і особистого господарства.

Важливою складовою консультаційної діяльності комерційних банків є збір, аналітична обробка і надання клієнтам різного роду інформації про тенденції розвитку економіки на макро- і мікрорівнях.

Інші операції комерційних банків, якщо це не заборонено чинним законодавством, можуть включати: купівлю-продаж дорогоцінних металів і художніх цінностей, посередництво в реалізації обладнання і товарно-матеріальних цінностей, організацію укладання комерційних угод між клієнтами, проведення аудиторських перевірок на прохання клієнтів, надання страхових послуг тощо.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути - це установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали і заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючи на виконанні декількох операцій чи обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Хоча спеціалізовані кредитно-фінансові інститути діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, вони не виконують всіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, що відрізняє їх від банківських установ, є вузька спеціалізація. Законодавство багатьох країн світу чітко розмежовує сфери діяльності банків і небанківських установ, що в значній мірі обговорено історичними особливостями розвитку виробництва і кредитної системи.

Об'єктивні передумови становлення і розвитку кредитно-фінансових інститутів зв'язані з необхідністю обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де необхідні спеціальні знання й особливі технічні прийоми і які з різних причин (наприклад, економічна невигідність чи законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками.

Найбільш розповсюдженими в розвинених країнах видами спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів є страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні союзи, ломбарди.

Міжбанківські об'єднання відіграють усе більш помітну роль у діяльності банківської і кредитної систем. Вони створюються банками (іншими установами при участі банків) з метою координації й узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів і т.п.

Перші міжбанківські об'єднання виникли як наслідок становлення величезних промислових монополій (концентрації промислового капіталу) і конкурентної боротьби між банками. Основними способами створення міжбанківських об'єднань стали: а) злиття самостійних банків; б) поглинання одним банком своїх конкурентів. Нині існує велика кількість різноманітних міжбанківських об'єднань. Їхнє утворення базується як на добровільному об'єднанні самостійних банків (злиття), так і на правах примусового підпорядкування і залежності (поглинання).

Умовно, виходячи з різних критеріїв класифікації, міжбанківські об'єднання розділяються:

а) у залежності від складу учасників:

• на сугубо банківські об'єднання;

• об'єднання змішаного типу, учасниками яких стають як підприємства й організації, так і один чи кілька банків;

б) у залежності від цілей:

• на об'єднання комерційного типу, діяльність яких орієнтована на одержання і максимізацію прибули;

• некомерційного типу, основною метою діяльності яких є надання різних видів послуг своїм членам;

в) у залежності від термінів діяльності:

• на безстрокові об'єднання, що діють постійно;

• об'єднання, створені на певний строк;

г) у залежності від ступеня залежності і підпорядкування окремих структур:

• на асоціативні добровільні об'єднання, членами яких є рівноправні за статусом самостійні банки, що добровільно делегують виконання окремих функцій створеному ними об'єднанню і його апарату;

• корпоративні, засновані на відносинах власності і системі участі в капіталі об'єднання, що мають тверду ієрархічну структуру і залежать від головного банку - власника контрольного пакета акцій.

Головними представниками міжбанківських об'єднань асоціативного комерційного типу є консорціуми і картелі; корпоративного типу - концерни і трести.

Банківський консорціум - тимчасове об'єднання на договірній основі декількох банків для загального проведення кредитних, гарантійних чи інших банківських операцій. Організується під головуванням найбільшого банку (голови консорціуму), що діє від імені й в інтересах всіх учасників консорціуму. При такому об'єднанні юридична самостійність банків, що входять до складу консорціуму, не втрачається.

Банківський картель - об'єднання великих банків щодо угоди про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики щодо процентних ставок, дивідендів, умов кредитування тощо). Умови угоди, як правило, не афішуються. Незалежність банків, що входять до складу картелю, зберігається.

Банківський концерн - це монополістичне об'єднання акціонерних банків, коли великий банк (головне акціонерне товариство) стає власником контрольного пакета акцій юридично самостійних банків (дочірніх суспільств), а після того здобуває право контролювати їхня діяльність.

Банківський трест - це монополістичне об'єднання банків, що ґрунтується об'єднанням власності банків, що входять у його склад. При цьому банки втрачають юридичну, комерційну самостійність і підкоряються одному органу управління. На відміну від концерну, трест базується не на акціонерної, а на пайовій формі власності.

Поиск по сайту: