Д – кремальєрний; Е – тенальний; Ж – бастіонний

4. Фортові фортеці– великі фортифікаційні споруди відкритого або закритого типу, що мали вкопану в землю цитадель і окремі, винесені вперед форти (земляні укріплення, облаштовані для ведення артилерійського вогню).Складалися з ядра (цитаделі), укріплень з валами, що його охороняли, і поясу автономних фортів. Цитадель обносили земляним валом, який служив перешкодою для штурмуючих, давав перевагу оборонній артилерії над артилерією супротивника, прикривав внутрішню частину фортеці від поздовжньої стрільби. Форти становили зовнішню (першу) лінію оборони і розташовувалися від ядра на відстані мінімум 270-540 м, максимум 4-6 км. Це змушувало противника починати атаки на значній відстані від цитаделі, а, отже, завдавало меншу шкоду оборонцям. Форти дозволяли створити плацдарм для розміщення військ між зовнішньою і внутрішньою лініями оборони.

Умовні позначення

населені пункти

головні форти зовнішнього кола

допоміжні форти зовнішнього кола

головні форти внутрішнього кола

допоміжні форти внутрішнього кола

Рисунок 2.11. Перемишльська фортова фортеця. Карта-план (електронний ресурс www.myslenedrevo.com.ua)

5. Комбіновані фортеці– великі фортифікаційні споруди, у яких в результаті часових напластувань поєдналися різні оборонні системи і укріплення, найчастіше – вежостінові, бастіонні і фротнтові.

Рисунок 2.12. Львівська комбінована фортеця. План Львова С. Десро. 1695 р.

У роки Першої світової війни 1914-1918 рр. використання далекобійної і точної артилерії поставило під сумнів використання фортових фортець старого зразка. Вони виконували своє завдання лише частково. Одиничні фортеці не могли стримувати широкий наступ противника. Так з’явилися виведені за межі населених пунктів новітні укріплення, названі укріпрайонами.

9. Укріпрайон– великий вузловий глибоко ешелонований оборонний об’єкт, обладнаний системою довготривалих інженерних фортифікаційних споруд (командних пунктів, дотів, дзотів, гарматних казематів, протитанкових казематів, лінійних окопів, інженерних загорож, щілин тощо), підготовлених для тривалої оборони або прикриття ділянок державного кордону і морського узбережжя. Під час їх спорудження нарівні з дерево-земляними укріпленнями успішно використовувалися бетонні й металеві інженерні конструкції.

Глибина оборони становила 500-800 м. Новоград-Волинський укріпрайон мав протяжність 120 км і 216 довготривалих споруд, Коростенський – 182 км і близько 400 споруд.

Рисунок 2.13. Укріпрайони на території України напередодні ІІ Світової війни:

1 – Київський;

2 – Коростенський;

3 – Новоград-Волинський;

4 – Летичівський;

5 – Могилів-Подільський;

6 – Бершадський.

Карта сайту Вікімапія (електронний ресурс http://www.google.com.ua/)

Поиск по сайту: