1) Стіна – найдревніше оборонне укріплення у формі ескарпованого земляного валу, дерев’яних частоколу, зрубу, паланки, кам’яного чи цегляного муру. Незамкнута стіна використовувалася тільки в укріпрайонах. В усіх інших оборонних об’єктах використовувалися кілька стін замкнутих периметрально.
За формою плану оборонні стіни поділяють на
– прямі (регулярні) – сполучені під прямим кутом;
– заокруглені – такі, що в плані утворюють коло або овал;
– змійчасті – хвилястої й ламаної конфігурації, сполучаючись під різними кутами, утворюють ряд зубчатих, півкруглих і простих заломів та порожнин;
– клешневі (зі зламами) – дві стіни, сполучені з напілля під тупим кутом таким чином, що мають залом всередину.
Для муруваннястiн використовували камiнь, цеглу i вапняний розчин, iнколи з добавкою цем’янки чи пiску. У бiльшостi випадкiв технiка мурування складалася з двох рядiв обличкування й забутовки мiж ними.
Висота й товщина стiни визначалася мiсцевими умовами i потребами, тому навiть в одному об’єкті могла бути рiзною. Іноді товщина оборонних стiн сягала кiлькох метрiв (мури Бiлгород-Днiстровської фортецi мають товщину 4,6-4,8 м, Хотинського замку – близько 8 м).
До оборонних елементів стін та веж відносяться:
Бійниці – вузькі щілини в оборонних стінах чи бруствері, що служать для обстрілу поля перед оборонною спорудою. У дерев'яних укріпленнях – це горизонтальні прорізи або прямокутні отвори у зрубах стін-заборол, у мурованих – круглі, овальні або ключоподібні отвори з розширеними назовні щоками. Бічні частини бійниці називаються щоками, вузька частина – шийкою. Часто для зручності під час стрільби бійниці мали раструб, щоб оборонець мав змогу не сходячи з місця повернути рушницю й обстрілювати видимий сектор. Поділяються бійниці на два види: закриті і відкриті.
Гліфи–кутові прорізи у товстих стінах для збільшення освітленості приміщення чи збільшення кута обстрілу бійниці.
Рисунок 4.1. Фасади та перерізи бійниць. Схема (за словником архітект. термінів)
Рисунок 4.3. Бійниці для вогнепальної зброї Межиріцького монастиря тієї ж обл.
Рисунок 4.4. Вікно з гліфом (за словником архітектурних термінів). Схема:
1- проріз; 2- скіс
Рисунок 4.5. Бруствери Білгород-Дністровської фортеці. Одеська область. Сучасне фото
Бруствер – верхня частина оборонної стіни у вигляді земляного насипу, дерев’яної загорожі або кам’яного парапету заввишки 90-120 см, призначена для укриття оборонців, що ведуть вогонь з ручної зброї. Конструкцію брустверів визначали характер зброї та властивості матеріалів. Іноді бруствер мав виступ над стіною (навісні «стрільниці»). Верхня площина бруствера мала невеликий ухил до напільного боку для спрямування рикошетів в напрямку ворога. В давньоруських укріпленнях бруствер називали «заборолом», «обломом» («обламом») або «бланкуванням».
Бартизана – сторожова вежечка, побудована на бруствері.
Бойовий хід–дерев’яне чи мурованепідвищення під стінами для пересування захисників.
Рисунок 4.6. Бартизана (за Вікіпедією)
Рисунок 4.7. Бойовий хід Луцького замку (вказаний стрілочками). Сучасне фото
Кренеляж (бланки) –завершення оборонних стін у вигляді зубчастого парапету. Вони мали різні форми й назви (мерлони, двосхилі бланки, «ластівчин хвіст» тощо). Зубці прямокутної формиз прорізаною в них бійницею називали мерлонами. Якщо зубці мали бійниці, то горизонтальний вогонь вели як з проміжків між ними, так і з самих мерлонів. Проміжки між мерлонами іноді перекривалися рухомими дерев’яними щитами.
Рисунок 4.8. Різновиди кренеляжу. Схема (за О. Пламеницькою)
Рисунок 4.9. Кренеляж на стінах і вежах Хотинського замку. Сучасне фото
Викуш – підвішена на кронштейнах або тромпах до стіни чи її зламу невелика прямокутна, трикутна чи півкругла вежа для ведення вертикального вогню, іноді використовувався як туалет.
Рисунок 4.10. Викуш на стіні Луцького замку.
Сучасне фото
Машикулі – це винесений перед стіною ґанок з кренеляжем, через амбразури якого вели фронтальний вогонь, а через отвори в настилі захищали підніжжя стін вертикальним вогнем.
Рисунок 4.11. Машикулі. Схема
(за О. Пламеницькою)
Рисунок 4.12. Машикулі Сутківецької церкви, що в Хмельницькій області.
Сучасне фото
2. Вежа – базове укріплення,розташоване на кутах і по периметру стіни через певні інтервали у виглядічасткововисунутої за зовнiшню лiнiю оборонних мурiв високої будівлі (висота вдвічі – втричі більша за довжину), з кількома ярусами (боями), в яких пробито бiйниці, стрільниці й амбразури для гармат.Вежі посилювали статичну мiцнiсть стін й забезпечували фасовий, навскісний і фланговий обстрiл пiдступів до стін й рову. За технiкою спорудження вони нiчим не вiдрiзнялися вiд мурованих оборонних стiн.
На західноукраїнських землях зрубні вежі використовувалися з 9 ст. В ході складної еволюції розширили функціональне призначення. Кожен з ярусів мав житлове, оборонне, складське чи в’язничне призначення. З 16 ст. вежі остаточно перетворилися у житлово-оборонні комплекси й стали називатися баштами.
Вежі мають кілька класифікацій:
За матеріалом спорудження:
– дерев’яні (зрубні, каркасні);
– муровані (кам’яні і цегляні);
– комбіновані.
За конфiгурацiєю плану: круглi, квадратнi, прямокутнi, гранчастi, трапецiє- чи пiдковоподiбнi. Для кримських фортець і замків характернi так званi вiдкритi башти, у яких з внутрiшнього боку замку немає стіни.
Рисунок 4.13. Розріз вежі (за І та Л. Качорами)
За функціональним призначенням: спостережні вишки, надбрамні вежі, оборонні башти. Більшість веж були універсальними й використовувалися під житло, пивниці, дзвіниці, вартівні, в’язниці, склади зброї i боєприпасiв тощо.
Спостережна вежа(вишка) – будувалася досить високою й призначалася для спостереження за навколишньою місцевістю, була позбавлена будь-яких оборонних елементів й мала виключно стовпову або стовповокаркасну конструкцію. Складалася зі стовпів, балок і невеликого за площею горизонтального помосту для вартових. Часто на такі вежі прилаштовували дзвін для подання сигналу про небезпеку.
Надбрамна (надворотна) вежа– призначалася для додаткової оборони в’їзних воріт, які захищалися при вході і при виході окремими решітками-герсами. Часто надбрамні вежі виступали за лiнiю оборонних мурiв i були кiлькаярусними. У першому ярусi влаштовували проїзд з брамою, а верхні пристосовували для ведення бою. В процесі вдосконалення надбрамних веж коридори-тунелі встановлювали у тіло валів або оборонних стін, тому вони ставали довшими.
Рисунок 4.15. Надбрана вежа Корецького замку. Сучасне фото
Рисунок 4.16. Надбрамна вежа. Схема
(за О. Пламеницькою)
Оборонними елементами надбрамних веж є: ворота, що часто служили підйомною частиною моста, герса і підйомний механізм моста, мерлони.
Герса– залізна (іноді дерев’яна) решітка в проїзній частині фортеці, викована з товстих залізних прутів, місця пересічення яких були укріплені кільцями. Одна вежа могла мати кілька герс, що приводилися в рух коловоротом. Опускалася по спеціальних пазах під дією своєї маси. Мала амортизаційні шви для запобігання кладки від деформацій при ударі.
Усі типи веж завершувалися бойовими майданчиками, захищеними зубцями-мерлонами. Дещо пiзнiше на баштах почали влаштовувати машикулiабо так званi навiснi бiйницi, призначенi для захисту пiдошви башт. Їх влаштовували з допомогою кам'яних кронштейнiв, на якi спирався аркатурний пояс, котрий, у свою чергу, пiдтримував парапет.
Рисунок 4.17. Елементи надбрамної вежі. Схема автора:
1 - ворота-підйомний міст, 2 - герса, 3 - мерлони
Оборонні (бойові) вежі– укріплення у формі висотної кількаповерхової будівлі, захист якої здійснювався переважно з площадки найвищого ярусу. Від інших відрізняються потужнішими і міцнішими заборолами і більшою кількістю стрільниць. Форма останніх робилася такою, щоб можна було вести фронтальний, долішній і фланкуючий вогонь. Деякі оборонні башти мали алькери – укріплене приміщення на куті башти, іноді накрите окремим дахом, призначене для фланкування башти лучниками.
За формою поділялися на квадратні, прямокутні або шестикутні у плані багатоярусні укріплення, сполучені зі стінами чи іншими оборонними елементами укріплень, що мали активну систему оборони зі всіх сторін.
Рисунок 4.18. Квадратна у плані оборонна вежа у м. Столп’є.
Поштівка поч. 20 ст.
За розташуванням в системі конструкцій оборонного об’єкта:
– нарiжнiабокутовi, висували наполовину або третину за межі муру, що дозволяло вести фронтальний і фланговий обстрiл, а також – розширювати кут спостереження за укрiпленням;
– пристінні ставили у найнебезпечніших мiсцях або вбудовували у довгі прясла;
–вежі-донжонитворилиокрему систему оборони, тому на них варто зупинитися детальніше.
Донжон (фр. donjon - башня) – найвища головна вежа замку, не зв’язана з мурами укріплень, що виконувала функції сторожової вежі, житла феодала, тюрми і цитаделі. Донжони мали, як правило, кілька функціонально розділених ярусів: в підземеллі знаходилася тюрма, на першому поверсі – господарські приміщення, на другому – покої господарів (зал, їдальня і спальня), на третьому – кімнати для слуг, на горищі з парапетом – оборонно-сторожовий пункт. Єдиний вхід розташовувався високо над землею. До входу піднімалися приставними драбинами. Міжповерхові перекриття робилися дерев’яними або склепінчастими.
Рисунок 4.19. Вежа-донжон замку Рисунок 4.20. Донжон Невицького замку.
компактного типу. Схема. Закарпатська область. Сучасне фото
2. Додаткові укріплення об’єктів вежо-стінового типу:
Барбакан – додаткове укріплення (різновид в’їзної вежі) у замках і фортецях вежо-стінового типу, яке призначалось для оборони підступів до воріт й розташовувалося перед оборонним об’єктом. Мав різні форми: вежі, бастеї, башти, бастіону, равеліну тощо. Часто барбакан з’єднувався з оборонним об’єктом захабом – вузьким коридором, утвореним двома мурованими стінками з бійницями, з яких також можна вести вогонь по ворогу, що намагався захопити ворота.