Регламентація етичних засад діяльності журналістів України

В усіх європейських країнах існують кодекси або правила, що регулюють етичні проблеми, пов'язані з функціонуванням медіа. Як стверджує фінський дослідник Ларс Бруун, першим документально зафіксованим етичним документом був Шведський кодекс етики журналістів (1899), що не мав тоді широкого призначення.

Першим визнаним етичним національним документом журналістів уважають "Хартію професійних обов'язків французьких журналістів", прийняту французьким Національним синдикатом журналістів у 1918 р. Організація Об'єднаних Націй схвалила Кодекс журналістської етики в 1950 р.

Чинним документом є Міжнародні принципи журналістської етики, ухвалені на четвертій Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, що відбулася в 1983 р. спочатку в Празі, а згодом — у федерації журналістів. До цієї федерації 1992 р. увійшла Спілка журналістів України, членам котрої тепер належить дотримуватися Міжнародних принципів журналістської етики, що їх називають ще "демократичним мінімумом сучасного журналіста".

Усі цивілізовані країни мають письмові документи, в яких закріплені правила етичного поводження журналістів. Серед них можна виділити більш загальні (прийняті переважно Міжнародними організаціями журналістів), які набули міжнародного визнання, зокрема це:

1. Декларація принципів поведінки журналістів — прийнята на ІІ всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів, Бордо, 25—28 квітня 1954 р.;

2. Кодекс етичних норм, прийнятий Товариством професійних журналістів, 1996 р.;

3. Хартія свободи преси, підписана учасниками Всесвітньої конференції Голос Свободи, Лондон, 16 січня 1987 р.;

Далі за поширенням ідуть документи, ухвалені міждержавними інформаційними компаніями (Правила професійної етики для співробітників МТРО "МИР"). А також Європейські документи щодо ЗМІ (документи парламентської асамблеї та Комітету міністрів Ради Європи). Далі — документи державного масштабу, наприклад:

1. Кодекс етики Товариства професійних журналістів Америки;

2. Кодекс честі австралійської преси;

3. Кодекс професійної етики журналістів Азербайджану;

4. Греція — Принципи деонтології;

5. Данія — Національний кодекс поведінки журналістів;

6. Італія — Хартія обов'язків журналістів;

7. Франція — Хартія професійних обов'язків французьких журналістів;

8. Кодекс професійної етики російського журналіста;

9. Етичний кодекс українського журналіста.

Крім цього є документи, в яких закріплені норми, що поширюються на журналістів окремого міста (Декларація московської хартії журналістів), на журналістів окремих сфер діяльності (Етичний кодекс Національної асоціації фоторепортерів, Декларація принципів Американського товариства редакторів газет, Етичний кодекс журналістів електронних ЗМІ), на журналістів окремих редакцій (редакційні статути, настанови, стандарти — Політика газети "Нью-Йорк таймс", Пам'ятка журналіста телекомпанії НТВ, Етичні норми газети "Вашингтон пост" тощо). Фінський учений Ларс Бруун проаналізував 59 національних журналістських кодексів. Його огляд опублікований у збірнику "Професійний кодекс журналізму" 1979 р. Дослідник виявив найбільшу частоту моральних приписів, що трапляються в кодексах [2, 117]. Серед них: точність, вивіреність інформації, недопустимість використання журналістики

Усі ці документи існують, щоби регулювати та обмежувати діяльність журналістів. На сьогодні, в умовах дикого капіталізму, цинізму та виживання, багато хто вважає, що етика не на часі — заживемо краще, ситуація зміниться, тоді всі працюватимуть етично. Але порушення правил етики веде до падіння довіри аудиторії, а отже, в перспективі — до зникнення видання чи передачі взагалі.

На жаль, занадто просто порушувати те, за що немає покарання. Але безкарність не безмежна.

Звісно, в Україні, як і в інших державах світу, етичні кодекси не мають юридичної сили. Але якщо детально проаналізувати українське законодавство, то можна дійти висновку, що норми етики, внесені до етичних кодексів українських журналістів, закріплені і в нормативно-правових актах. Єдина незручність полягає в тому, що норми ці "розкидані" по різних законодавчих документах. Розглянемо міжнародну Декларацію принципів поведінки журналістів (прийняту в 1954 р., зі змінами 1986 р.) та Етичний кодекс українського журналіста (ухвалений 2004 р.) для того, щоб виділити найпоширеніші етичні вимоги до журналістів. А потім знайдемо відповідні статті в українських нормативно-правових актах.

+http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2322

Поиск по сайту: