Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим



Визнання громадянина безвісно відсутнім. Довготривала відсутність громадянина в місці проживання, якщо невідомо місце його перебування, небайдужа для організації і громадян, з якими він перебував у правових відносинах. Наприклад, якщо громадянин був боржником, то кредитори позбавлені можливості вимагати сплату боргу. Недієздатні особи, які перебували на утриманні громадянина, перестають отримувати від нього утримання, але не можуть звернутися за призначенням пенсії, оскільки вважається, що вони мають годувальника. У разі довготривалої відсутності громадянина може бути завдано шкоди його майну, яке залишилося у місці проживання без нагляду.

Щоб усунути юридичну невизначеність, яка спричинена довготривалою відсутністю громадянина, і зазначені небажані наслідки для його майна, закон передбачає утворення особливого юридичного статусу для такого громадянина, а саме — визнання його безвісно відсутнім. Безвісна відсутність — засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося встановити місце його перебування.

Для визнання громадянина безвісно відсутнім потрібна наявність таких умов:

1) громадянин відсутній у місці його постійного проживання протягом року;

2) згідно зі ст. 18 ЦК України громадянина в судовому порядку може бути визнано безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці, де він постійно або переважно проживає, немає відомостей про місце його перебування. День одержання останніх відомостей може бути підтверджено пред'явленням останнього листа відсутнього громадянина або іншим способом (наприклад, показання свідків). Якщо неможливо встановити день одержання останніх відомостей, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, наступного за тим, у якому були одержані останні відомості, а якщо неможливо встановити цей місяць — 1 січня наступного року (ч. 2 ст. 18 ЦК України);

3) визнання громадянина безвісно відсутнім допустимо за умови, що встановити місце його перебування неможливо. Тому до розгляду справи у відповідні організації за останнім відомим місцем перебування громадянина, місцем роботи, місцем народження і т. п. надсилаються запити про існуючі відомості про нього.

Визнання громадянина безвісно відсутнім тягне за собою ряд правових наслідків, але не відображається на його правоздатності та дієздатності. Громадянин, що перебуває живим, не перестає бути суб'єктом права.

Рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім є підставою для встановлення органом опіки та піклування опіки над його майном. Орган опіки та піклування має право і до закінчення річного строку за заявою заінтересованих осіб призначити опікуна для охорони майна відсутнього, а також для управління цим майном (ч. 2 ст. 19 ЦК України). Разом з тим у ст. 44 проекту ЦК України передбачається, що опіку над майном фізичної особи, що визнана безвісно відсутньою, встановлює не орган опіки та піклування, а державний нотаріус, який за останнім місцем проживання особи описує належне їй майно.

З майна, що належить безвісно відсутньому, видається утримання громадянам, яких безвісно відсутній зобов'язаний за законом утримувати. За рахунок цього майна опікун задовольняє вимоги із сплати боргів за зобов'язаннями безвісно відсутнього (ч. 1 ст. 19 ЦК України).

Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні батьки, дружина незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає за дітьми безвісно відсутнього, що не до-сягли 8 років, має право вимагати призначання їм пенсії у зв'язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім.

Чоловік або дружина безвісно відсутнього набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстрації актів громадянського стану (ст. 42 Кодексу про шлюб і сім'ю України; далі — КпШС України).

Припиняються зобов'язання, тісно пов'язані з особою безвісно відсутнього, зокрема чинність довіреності (пункти б, 7 ст. 69 ЦК України), договору доручення (п. З ст. 392 ЦК України).

Зазначені юридичні наслідки спрямовані на усунення невизначеності у правових відносинах за участю безвісно відсутнього громадянина.

Разом з тим визнання громадянина безвісно відсутнім не допускається у випадках, коли громадянин переховується від розшуку (наприклад, за кримінальною справою).

Не можна визнавати безвісно відсутнім громадянина, про якого вірогідно відомо, що він живий, але немає точних відомостей про його місце перебування.

Якщо громадянин, визнаний безвісно відсутнім, з'явився або виявлено його місце перебування, районний (міський) суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання і скасовує попереднє рішення (ст. 20 ЦК України;

На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над майном безвісно відсутнього.

Судове рішення про скасування визнання безвісно відсутнім є юридичною підставою для припинення виплати пенсій відповідним громадянам.

Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернувся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

Але ті правовідносини, які були припинені на підставі раніше винесеного рішення, не відновлюються.

Оголошення громадянина померлим. Визнання громадянина безвісно відсутнім не ліквідує юридичну невизначеність, яка виникла, оскільки він залишається учасником ряду правовідносин. Між тим, під час довготривалої відсутності громадянина, якщо неможливо встановити місце його перебування, є підстави припустити, що він помер. Але з таким припущенням не можна пов'язувати юридичні наслідки, допоки факти, які його породжують, не будуть встановлені в офіційному порядку, оскільки помилка у вирішенні питання може викликати серйозні порушення прав та інтересів особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України громадянина може бути оголошено померлим у судовому порядку. При цьому не вимагається, щоб попередньо його було визнано безвісно відсутнім. Підставами оголошення померлим є:

1) відсутність громадянина в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, зазначених у законі, — протягом шести місяців;

2) неотримання протягом вказаних строків відомостей про місце перебування громадянина;

3) неможливість встановити, чи живий він, незважаючи на всі вжиті заходи.

Скорочений шестимісячний строк для оголошення громадянина померлим використовується, якщо громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку. Наприклад, якщо відомо, що громадянин був пасажиром або членом екіпажу морського судна, що затонуло, то для оголошення його померлим потрібно шість місяців, оскільки припущення його загибелі за таких умов не є безпідставним. Але суд у даному випадку визнає не факт смерті громадянина, а оголошує його померлим на підставі презумпції смерті під час нещасного випадку.

Окремо закон визначає умови оголошення померлим громадянина, який зник під час воєнних дій: його може бути в судовому порядку оголошено померлим не раніш, ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій (ч. 2 ст. 21 ЦК України).

На підставі рішення суду про оголошення громадянина померлим органи ЗАГСу видають заінтересованим особам свідоцтво про його смерть. Днем смерті громадянина, оголошеного рішенням суду померлим, вважається день вступу в законну силу цього рішення. У разі оголошення померлим громадянина, який пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті громадянина день його гаданої загибелі (наприклад, день катастрофи пасажирського літака, день землетрусу або іншого стихійного лиха).

Юридичним наслідком оголошення громадянина померлим є припинення або перехід до спадкоємців усіх прав та обов'язків, які належали йому, як суб'єкту права, тобто це такі самі наслідки, які тягне за собою смерть людини (припиняються зобов'язання, пов'язані з особою громадянина, оголошеного померлим; припиняється шлюб; певні особи набувають право на одержання пенсій).

Але оголошення громадянина померлим, на відміну від смерті, встановлює лише презумпцію, але не сам факт смерті. Тому в тих виключних випадках, коли громадянин, якого оголошено померлим, фактично живий, рішення суду жодною мірою не впливає на його правоздатність. Якщо ж громадянин дійсно помер, то його правоздатність припиняється з причини природної смерті незалежно від того, коли буде ухвалено рішення суду про оголошення його померлим.

Внаслідок того, що оголошення особи померлою, має підставою лише припущення його смерті, не виключається можливість появи або виявлення його місця перебування.

Ця обставина веде за собою ряд правових наслідків, які настають після скасування судом рішення про оголошення громадянина померлим.

Перший наслідок — поновлюється особисто-правовий статус громадянина.

Другий з них стосується майна, яке збереглося на момент появи громадянина і яке перейшло безоплатно до інших осіб після оголошення відсутнього померлим. Власник, який з'явився, може вимагати повернення свого майна від цих осіб.

Третій наслідок полягає у можливості повернути майно від осіб, до яких воно перейшло за відплатними угодами. Ці громадяни зобов'язані повернути майно власнику, який з'явився, якщо буде доведено, що, набуваючи майно, вони знали, що громадянин, оголошений померлим, перебуває серед живих, завдані при цьому збитки компенсуються особами, у яких майно набувалося за відплатною угодою.

Слід звернути увагу, що поверненню належить тільки майно, що його виявлено в натурі. Закон не дозволяє повернення вартості речей, які були придбані безоплатно, а потім відчужені за гроші. Наприклад, якщо спадкоємці громадянина, оголошеного померлим, продали отриманий у спадщину будинок, то від покупця, який не знав, що оголошений померлим є живим, не можна вимагати повернення цього будинку, але не можна стягнути і його вартість із спадкоємців.

Четвертий вид наслідків стосується майна, яке в порядку спадкування перейшло до держави. Якщо майно є в наявності, то воно повертається власникові; якщо ж воно було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення особи померлою, їй повертається сума грошей, виручених від реалізації цього майна.

Аналізуючи ст. 22 ЦК України, можна зробити висновок, що у разі з'явлення громадянина, оголошеного померлим, може йтися лише про відновлення тих його прав, які перейшли до спадкоємців. Права, які припинилися, тобто були анульовані у зв'язку з оголошенням громадянина померлим, не можуть бути поновлені. Так, не поновлюються зобов'язання особистого характеру (обов'язки з виконання певної роботи, здійснення юридичних дій, створення твору і т. д.)

У сфері сімейних відносин з'явлення громадянина, оголошеного померлим, є підставою для поновлення шлюбних відносин шляхом нової реєстрації шлюбу.

 

Ім`я та місце проживання громадянина. Акти громадянського стану

Ім'я громадянина. Право на ім'я є особистим правом громадянина. Громадянин набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям, яке включає прізвище, власне ім'я та по батькові, якщо інше не випливає із закону або національного звичаю. Не можна навіть уявити собі, щоб цивільні правовідносини виникали між громадянами, які б не мали чіткого уявлення про того, з ким саме вони вступають у правовідносини. Індивідуалізація окремого громадянина здійснюється перш за все за його іменем, яке надається при народженні. Відомості про ім'я мають також значення для забезпечення і захисту його цивільних прав, оскільки всі громадяни мають право набувати цивільних прав тільки під своїм іменем, і не мають права користуватися іменем інших фізичних осіб.

Здійснюючи окремі цивільні права, фізична особа вцщовщ-но до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або взагалі не користувалися ні своїм, ні вигаданим ім'ям.

Так, згідно зі ст. 13 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автору належать такі особисті (немайнові) права:

1) вимагати визнання свого авторства, згадування його імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімом;

3) обирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору. Але, використовуючи псевдонім, необхідно враховувати, що вигадане ім'я не повинно збігатися з будь-яким іменем конкретного громадянина, оскільки в цьому разі матиме місце використання імені іншого громадянина.

Відомості про ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) заносяться до актового запису про народження дитини відповідно до правил, передбачених статтями 62, 63, 166 КпШС.

Громадянин має право змінити своє ім'я, якщо воно йому не подобається, по досягненні 16 років. Зміна імені проводиться органами РАГСу за місцем проживання заявника згідно з Положенням "Про порядок розгляду клопотань про зміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів від 27 березня 1993 р. № 233.

При задоволенні клопотання про зміну прізвища, імені та по батькові вносяться виправлення в записи актів громадянського стану і видається нове свідоцтво про народження, новий паспорт, а якщо громадянин одружений — то і нове свідоцтво про шлюб.

Зміна громадянином імені не впливає на його цивільні права та обов'язки, не є підставою для їх припинення або зміни, але такий громадянин зобов'язаний сповістити про таку зміну своїх боржників та кредиторів.

Місце проживання громадянина. Ще однією індивідуалізуючою ознакою громадянина є його місце проживання. У житті трапляються випадки, коли в різних громадян повністю збігаються ім'я, прізвище, по батькові, однак місце проживання збігається дуже рідко. В ст. 17 ЦК України місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Із змісту цієї статті випливає, що у громадянина може бути лише одне місце проживання. Якщо громадянин постійно проживає в одному і тому ж місці, то його місце проживання визначається досить просто. Але постійність проживання не означає обов'язково значного в часі проживання саме в цьому місці. Так, наприклад, після одруження дружина переїжджає жити до чоловіка, з цього часу її місцем проживання буде квартира чи будинок її чоловіка, а не місце, де вона до того жила, і де залишилися проживати її батьки.

Бувають випадки, коли громадяни проживають у різних місцях, переїжджаючи в зв'язку з різними підставами з одного місця на інше. Так, будівельники, моряки, геологи та представники інших професій значну частину свого часу проводять на будівництві, у плаванні, в експедиціях. У таких випадках закон передбачає визначення місцем проживання те місце, де громадянин переважно проживає, тобто де він перебуває частіше і більше ніж в інших місцях. Інші факти не мають значення для визначення місця проживання (місце прописки громадянина, місцезнаходження його майна, місце проживання чоловіка чи дружини), оскільки з ними закон не пов'язує визначення місця проживання.

Громадянин, якому виповнилося 18 років, має право обирати собі місце проживання на свій розсуд. Свобода у виборі місця проживання — це одне із найважливіших прав людини, передбачених міжнародними угодами. Обмеження свободи вибору місця проживання пропискою у нашій країні є порушенням цього права. Слід також підкреслити, що прописка є лише одним із доказів переважного проживання громадянина за конкретною адресою і сама по собі не визначає місце проживання громадянина. Так, якщо громадянка прописана в Дніпропетровську, проживає переважно в Києві, то її місцем проживання буде визнано Київ. Місце проживання має бути визначене точно: населений пункт, вулиця, номер будинку, квартири.

Для громадян, які самостійно не можуть вибирати собі місце проживання, ч. 2 ст. 17 ЦК України визначає легальне місце проживання. Так, місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15 років, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів). Якщо батьки (усиновителі) проживають окремо, місцем проживання їхніх дітей, які не досягли 15 років, буде місце проживання того з батьків (усиновителів), з яким проживають ці діти.

Місцем проживання недієздатних громадян, визнається місце проживання їхніх опікунів.

У разі спору про визначення місця проживання вирішальне значення матимуть об'єктивні ознаки — постійне або переважне проживання громадянина саме в цьому місці. Правильне визначення місця проживання має важливе значення, оскільки виконання зобов'язань, відкриття спадщини та багато інших цивільно-правових дій здійснюються за місцем проживання громадянина. Місце проживання та його точне визначення має суттєве значення також для охорони прав і законних інтересів громадян і держави, для забезпечення стійкості цивільних правовідносин.

Наприклад, відповідно до ст. 167 ЦК України якщо місце виконання зобов'язання не визначено, то виконання грошових зобов'язань (крім грошових зобов'язань державних, кооперативних та інших громадських організацій) здійснюється за місцем проживання кредитора у момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитор у момент виконання зобов'язання змінив місце проживання і повідомив про це боржника, то в новому місці проживання кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання; за всіма іншими зобов'язаннями — за місцем проживання боржника, а якщо боржником є юридична особа — за її місцезнаходженням.

Згідно зі ст. 526 ЦК України місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця. За місцем проживання громадянина, як правило, вирішується питання про взяття на квартоблік для поліпшення житлових умов. Поряд з цим з місцем проживання пов'язана презумпція про те, що громадянин завжди перебуває у місці свого проживання.

Акти громадянського стану. Громадянський стан особи визначається сукупністю фактів, які характеризують громадянина як суб'єкта цивільного права. Момент народження, усиновлення, одруження, смерть, а також оголошення померлим породжують важливі наслідки, точне встановлення (закріплення) цих фактів зумовлює інтерес не тільки з боку окремих громадян, а й з боку держави. Так, виникнення та припинення правоздатності пов'язано з моментом народження і моментом смерті громадянина, одруження тягне за собою виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а усиновлення — відносини законного представництва і весь комплекс особистих і майнових прав та обов'язків, що виникають між батьками та дітьми.

Громадянський стан (правовий статус) — правове становище конкретного громадянина як носія різних прав та обов'язків (політичних, майнових особистих та ін.) визначається фактами та обставинами природного і громадського характеру. Щоб дати відповідь на питання про громадянський стан громадянина, необхідно вказати факти, що індивідуалізують його (прізвище, ім'я, по батькові, громадянство, стать, вік), охарактеризувати правоздатність та дієздатність (цивільну, трудову та ін.), сімейний стан.

Громадянський стан людей неоднаковий, оскільки суттєво різняться факти та обставини, що його визначають. Наприклад, громадянський стан людини у віці 16 років характеризується тим, що вона, маючи цивільну правоздатність, дієздатна лише частково. Громадянський стан повнолітніх осіб також різний, оскільки одні з них перебувають у шлюбі, а інші ні, одні мають дітей (і відповідно права та обов'язки батьків), а інші ні.

Поняття громадянського стану може вживатися і в більш вузькому значенні, а саме в значенні правового становища громадянина як учасника лише майнових відносин та особистих немайнових відносин, урегульованих цивільним правом.

Саме тому фактам і обставинам, від яких залежить громадянсько-правовий статус громадян, надається величезне значення і в інших галузях права, в зв'язку з чим доцільно розглядати їх в узагальненому вигляді і користуватися поняттям громадянського стану в широкому розумінні.

Саме для цього існують державні органи, які здійснюють реєстрацію актів громадянського стану, тобто дій, вчинків, які індивідуалізують людину, які є юридичними фактами і з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення певних прав та обов'язків.

Звернемося до Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" від 24 грудня 1993 р. У ст. 1 цього закону дано офіційне визначення поняття актів громадянського стану — це засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, зміни прізвища, імені та по батькові. Водночас цей перелік є переліком фактів, які підлягають обов'язковій реєстрації. Мета реєстрації — охорона особистих майнових та немайнових прав, державних і громадських інтересів. Повноваження з реєстрації актів громадянського стану покладено як на спеціально створені органи, так і на виконавчі комітети сільських і селищних рад народних депутатів, яким держава делегувала такі повноваження. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" систему органів реєстрації актів громадянського стану становлять: відділи реєстрації актів громадянського стану Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим, управління обласних. Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, а також відділи реєстрації актів громадянського стану виконавчих комітетів міських (міст обласного підпорядкування) і районних у містах рад народних депутатів, а у сільській місцевості — виконавчі комітети сільських і селищних рад народних депутатів.

Можна зробити висновок, що акти громадянського стану являють собою адміністративні акти, що здійснюються компетентними органами, в яких відповідні обставини відображаються і закріплюються офіційними документами. Виступаючи офіційним доказом зареєстрованих фактів, вони зберігають це значення доти, поки не буде їх змінено чи анульовано, і тому точність даних, що в них містяться, має велике значення. У той же час сама по собі реєстрація актів громадянського стану не має правоутворюючого значення. Вона лише встановлює, де і коли відбулися певні юридичні факти. Виняток становить тільки реєстрація шлюбу, яку закон кваліфікує як елемент правоутворюючого юридичного складу: без реєстрації, як і без взаємної згоди осіб, що укладають шлюб, шлюбу немає.

Серед актів громадянського стану можна виділити, по-перше, акти, в яких зафіксовано факти, що впливають на правове становище громадянина. Це факти народження та смерті (визнання померлим), одруження та розірвання шлюбу, усиновлення та встановлення (визнання) батьківства.

По-друге, це акти громадянського стану, спрямовані на індивідуалізацію громадянина шляхом присвоєння і реєстрації його прізвища, імені та по батькові. На підставі вчинених записів громадянам видається спеціальний документ — свідоцтво, яким громадянин посвідчує свій стан у повсякденному житті. Так, до одержання паспорта єдиним документом неповнолітнього є свідоцтво про народження, а для підтвердження факту перебування в шлюбі необхідно пред'явити свідоцтво про шлюб.

Закон також передбачає можливість відновлення органами реєстрації актів громадянського стану втрачених записів за наявності документів, що підтверджують, що раніше записи були, а також анулювання записів на підставі рішень суду. Не всі події та факти, які відповідно до закону впливають на правове становище громадянина, піддягають спеціальній реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану. Так, визнання громадянина недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства суттєво впливає на його громадянський стан, але спеціальний запис про цей факт не передбачено. Записи робляться лише про ті факти та обставини, які вказані у

законі.

Порядок реєстрації актів громадянського стану, їх оскарження та відновлення визначається сімейним законодавством.

У зв'язку зі встановленням неточності або помилки в записах громадянського стану може виникнути необхідність її виправлення. За наявності достатніх підстав і за відсутності спору між заінтересованими особами зміну або виправлення запису проводять органи РАГСу за місцем проживання заявника. Якщо ж прохання громадянина відхилено, спір відповідно до ст. 161 КпШС може бути передано на розгляд суду.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.