Структура теорії і методики виховання як розділу педагогіки. Виховання у вузькому і широкому розумінні. Характеристика виховного процесу та його функції.Зневага до виховання є кроком до загибелі людей, сімей, держав і всього світу.
Я.А. Коменський
План
1. Особливості процесу виховання. Виховання у вузькому та широкому розумінні.
2. Мотиви виховання.
3. Структура процесу виховання.
4. Чинники процесу виховання.
Література:
Основна:
Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. – К.: „Академія”, 2000 – 544 с.
Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: „Академія”, 2001 – 576 с.
Практикум з педагогіки / за ред. О.Н. Дубасенюка – К., 2004 – 445 с.
Педагогіка. Частина IІ. Навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів (В.О.Омеляненко, С.Г. Мельничук, С.В. Омеляненко) – Кіровоград, 1997 – 182 с.
Додаткова:
Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1995 – 237 с.
Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: „Либідь” – 560 с.
1.
Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Людина — багаторівнева система, особливості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологічних і соціальних факторів. Вступаючи в життя через соціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соціального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості. Процес діалектичної взаємодії біологічного і соціального, які впливають на формування особистості, вимагає науково обґрунтованої системи виховних впливів.
Історично склалися різні підходи до процесу виховання дітей:
· авторитаризм середньовічної системи виховання;
· гуманізм і висока моральність як основні цілі виховання за Я.А. Коменським;
· виховання джентльмена у педагогічній теорії Джона Локка;
· „теорія природного виховання” Ж.Ж. Руссо та інші.
В чому полягає сучасна концепція виховання?
Вправа „Асоціативний кущ” (записати асоціації до слова „виховання”)
Наведемо деякі ознаки виховання:
1. Виховання розглядається як соціально-історичне явище, що концентрує соціальні здобутки людства. Одночасно виховання – це процес передачі і засвоєння соціального досвіду, духовної культури, спрямований на розвиток особистості.
2. Виховання є процес (процес формування і розвитку особистості; процес взаємодії двох сторін виховання).
3. Виховання є вплив на розвиток особистості (не як механічна проекція, а як внутрішня глибинна робота суб’єктів педагогічної взаємодії, котра викликає відповідну внутрішню позитивну реакцію вихованців, пробуджує їх активність, прагнення до саморозвитку).
4. Виховання є взаємодія сукупності суб’єктів і об’єктів виховного процесу, у тому числі, вихователів і вихованців.
5. Виховання є діяльність (цілеспрямована і різноманітна діяльність вихователя і вихованців).
6. Виховання є управління процесом формування особистості відповідно до потреб суспільства.
7. Виховання є керівництво розвитком особистості вихованців, їх задатків, здібностей, відповідно до потреб суспільства.
Отже, можна зробити висновок, що виховання:
· соціальне явище, яке детерміноване природними задатками;
· процес, що веде до певних змін;
· управління і керівництво розвитком особистості;
· дія всіх суб’єктів та об’єктів педагогічного процесу;
· розвиваюча діяльність.
Виховання – це цілеспрямований і організований процес формування особистості.
Виховання – соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.
Виховання –система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
Виховання – це процес свідомого розвитку самостійної особистості, що здійснюється під впливом педагога-вихователя під час спільної діяльності, спрямованої на оволодіння вихованцями способами морального саморозвитку і досвідом суспільних відносин.
Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупинення цього процесу — катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Тому виховання з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.
Виховання дітей шкільного віку здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони.
Традиційно у педагогіці „виховання” розглядали у різних аспектах:
У широкому смислі
ü як соціальне явище (вплив середовища, умов, обставин, суспільного устрою, навчальних закладів, громадських організацій, усього життя (К.Д. Ушинський, Л.С.Виготський, Т.С. Шатський та інші);
ü як процес і результат розвитку особистості під впливом цілеспрямованого навчання і виховання (Ю.К. Бабанський);
ü як суспільне явище, що охоплює всі виховні сили суспільства (М.Г. Стельмахович, Т.О. Ілтьїна);
ü як процес формування особистості в цілому, спрямований на оволодіння молоддю всією сукупністю соціального досвіду, загальнолюдських знань, умінь та навичок, способами творчої діяльності, соціальними і духовними цінностями (І.Т.Огородніков, М.П. Петухов, І.Ф. Харламов, В.Г. Кузь та інші).
2) у вузькому смислірозуміють:
ü вплив або систему впливів вихователів на вихованців з метою формування у них певних властивостей і якостей (І.Т.Огородніков, М.П. Петухов, М.Г. Стельмахович);
ü специфічний процес формування соціальних і духовних цінностей (І.Ф. Харламов, М.Д. Касьяненко);
ü систему ціннісних цінностей і відповідної поведінки (Г.С. Костюк, Г.О. Балл, І.Д. Багаєва та інші).
Процес виховання є:
§ двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця),
§ цілеспрямованим (наявність конкретної мети),
§ багатогранним за завданнями і змістом,
§ складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини,
§ різноманітним за формами, методами і прийомами,
§ неперервним (у вихованні канікул бути не може),
§ тривалим у часі (людина виховується все життя).
К.-А. Гельвецій писав: „Я продовжую ще вчитися, моє виховання ще не завершене. Коли ж воно закінчиться? Коли я не буду більше здатним до нього: після моєї смерті. Все моє життя і є, власне, тривалим вихованням.”
2.
Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.
Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини.
Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами. Американський психолог Абрахам Маслоу (1908—1970) визначив ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному взаємозв'язку. У цілому вони ніби програмують виховний процес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.
(Робота з роздатковим матеріалом: „Ієрархічна піраміда потреб”)
У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів самовиховання через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі засвоєння знань, набуття соціального досвіду кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програмує процес самовиховання.
3.
Структура процесу виховання передбачає:
1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. Це перший етап входження в систему виховного впливу, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціальної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні правила, норми, яких їй доведеться дотримуватись.
2. Формування почуттів.(стійких емоційних відношень людини до явищ дійсності). Вони сприяють трансформації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, та активізації психічних процесів людини;
3. Формування переконань.(інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного).Переконання, що ґрунтуються на істинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки особистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість буде безвольною, позбавленою власного «Я».
4. Формування умінь і звичок поведінки.Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов’язане з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.
4.
Процес виховання залежить від об’єктивних і суб’єктивних чинників.
Об'єктивні чинники:
1) особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема;
2) перебудова економіки на ринкових засадах;
3) особливості розвитку соціальної сфери;
4) відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки;
5) розширення сфери спілкування з іноземними громадянами;
6) вплив природного середовища.
Суб'єктивні чинники:
1) соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій;
2) навчально-виховна діяльність закладів освіти в особі їх працівників;
3) цілеспрямована діяльність засобів масової інформації;
4) діяльність закладів культури;
5) виховна діяльність позашкільних установ та діяльність церкви.
А. Макаренко писав: „Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше — люди. З них на першому місці — батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини. Увесь цей «хаос» не піддається начебто жодному облікові, проте він створює в кожен даний момент зміни в особистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним — завдання вихователя”.
Ефективність процесу виховання значною мірою залежить від того, наскільки збігаються впливи організованої виховної діяльності та об'єктивних умов. Результати цього процесу не настають одразу після застосування виховного впливу, вони дещо віддалені в часі. Виховний процес є двостороннім, тобто у ньому обов'язкова участь і взаємодія учителя-вихователя та вихованця.
Перебудова навчально-виховного процесу на демократичних засадах передбачає створення умов для співпраці педагогів і учнів, за яких останні діяли б як суб'єкти власного виховання.
У процесі виховання формується внутрішній світ дитини, проникнути в який дуже важко. Потрібні методики, які давали б змогу виявляти погляди, переконання і почуття кожного вихованця, щоб збагачувати внутрішній світ кожної особистості й вносити в нього певні корективи.