Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Статевий дуалізм: син чи донька?

Статевий дуалізм: син чи донька?

Негативне ставлення до жінки, яка народжувала лише доньок, не було чимось особливим, специфічним чи характерним лише для України. Наприклад, у південних слов'ян таку жінку взагалі трактували як бездітну...

 

© МИКОЛА МАХНІЙ КРОСКУЛЬТУРНА ПСИХОЛОГІЯ ДИТИНСТВА

Статевий дуалізм: син чи донька?

 

Український народ завжди розцінював дітей як великий дар Божий, бо подружжя служить передаванню життя: "Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю..." (Бут. 1,28).

Ідеальна гармонія повної сім'ї як найвищий вияв довершеності природи знайшла своє відображення в піснях, колядках тощо. Наприклад:

Ясен місяць – пан господар,
Красне сонце – жона його,
Дрібні зірки – його дітки.

Про щастя мати дітей ідеться у цілому ряді українських народних прислів'їв і приказок, де діти порівнюються з ясними зірочками ("Малі діточки, що ясні зірочки: і світять, і радують у темну ніченьку"), з квітами ("Діти, як рожеві квіти"), з росою Божою ("Діти – то Божа роса").

У народі постійно підтримується і стимулюється думка, що кожна сім'я повинна мати дітей. Це здебільшого знаходить своє вираження в прислів'ях і приказках, наприклад: "А як не росте й одна дитина, то на старості трудна година". Якого важливого значення народ надавав функції продовження роду людського, добре видно на прикладі побажань на весіллях, у колядках та щедрівках ("Бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того дітвори сотні півтори"). Отже, з моменту започаткування шлюбу молодята настрою­вались на дітонародження. Цікаво, що в Україні було схвальне ставлення до багатодітності ("Один син – не син, два сини – півсина, три сини – ото тільки син", "У нього дочок сім, то й щастя всім").

Слід зазначити, що в народі по-різному сприймали народження сина й доньки. На Полтавщині говорили: "Коли багато дочок в батька – здирство, а коли сини, то веселіше". Таким чином, завжди більше раділи з появи сина, і це явище було характерним для всієї України. Як відзначає З. Болтарович, досліджуючи сімейне виховання українців, в народній свідомості закріпився погляд на сина як на першого помічника батька, який своєю працею сприяє примноженню родинного майна, як на майбутнього годувальника сім'ї, на дочку ж – як на тимчасову гостю в ній, з якою, навпаки, пов'язані лише витрати. Це ставлення виразно помітно з народної приповідки "Годуй сина для себе, а доньку для людей". Український етнограф Є.Грицак зауважив, що народження в сім'ї самих дівчат вважалося поганою прикметою, яку пов'язували з чарами, насланими на матір під час вінчання або пологів.

Негативне ставлення до жінки, яка народжувала лише доньок, не було чимось особливим, специфічним чи характерним лише для України. Наприклад, у південних слов'ян таку жінку взагалі трактували як бездітну.

До системи ціннісних орієнтацій українського народу належала думка про заборону і грішність переривання вагітності, яка культивувалась Церквою. Зібрані Р.Чмеликом під час експедицій етнографічні матеріали свідчать, що в другій половині XIX – на початку XX ст. в Україні жінки-селянки здебільшого не переривали вагітності, навіть якщо народження дитини було небажаним, а вже пізніше мами-покритки могли їх підкидати, що зустрі-чалось надзвичайно рідко. Щоправда, в Центральному державному історич-ному архіві у Львові зберігається чимало судових справ з кінцяXIX ст., у яких жінки звинувачуються у здійсненні аборту. Переважно це робили жительки міст і містечок. На селі відомі лише поодинокі випадки таких актів.

Народна мораль українців, вважаючи основним обов'язком кожного подружжя народження і виховання дітей, розглядала намагання запобігти вагітності як тяжкий гріх, а безплідність – як нещастя. Думка про безплід-ність як покарання за гріхи, очевидно, закріпилась в народі під впливом Церкви. Дорікати бездітній могли, скажімо, в сварці, навіть чужі жінки-матері: "Я мати дітьом, а ти що, по кропиві погубила!".

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.