У новонароджених і дітей першого року життя блювання спостерігається досить часто і зумовлюється захворюваннями травного каналу, мозкових оболонок, нирок, вух та інших органів і систем. Причиною зригування, рідше блювання, можуть бути аерофагія (заковтування повітря під час годування), ізольований спазм кардіальної частини шлунка. Звичне блювання у грудних дітей пояснюється морфологічною і функціональною незрілістю нервово-м'язових структур травного каналу.
Пілороспазм зумовлений сильнішим розвитком м'язів та іннервації пілоричної частини шлунка у дітей перших місяців життя. Він характеризується блюванням, що виникає з перших днів життя через 10—20 хв після годування. Блювання часте, але в невеликій кількості, що менша, ніж об'єм одного годування. Характерні світлі проміжки, коли блювання немає іноді протягом 1 — 2—3 днів. Спостерігаються періодичний неспокій дитини, запор, сплощення кривої маси тіла. Пілороспазм є функціональним стражданням, виліковується самостійно у віці 4—5 міс. Його . лікування полягає в суворому дотриманні режиму годування груддю, призначенні перед годуванням 1—2 чайних ложок 10 % манної каші на воді або грудному молоці, а дітям, які старші за 2 міс, молочного киселю. Густа їжа зменшує перистальтику шлунка, нормалізує його тонус. Показані збагачення дієти матері вітамінами групи В. Призначення дитині тіаміну всередину по 5 мг 2—3 рази на день або внутрішньом'язово (через день у вигляді 2,5 % розчину по 0,5—1 мл) слід чергувати з пірідоксином (0,3-0,5 мл 5 % розчину). Застосовують метоклопрамід (1 мг/кг-добу). Призначення аміназину всередину в дозі 1,5 мг/кг маси на добу за 3 прийоми має добрий терапевтичний ефект при пілороспазмі і дає змогу уникнути рентгенологічного обстеження з метою диференціації з иілоростенозом. Введення аміназину часто поєднують з ін'єкціями дроперидолу (0,1 мл 0,25 % розчину на 1 кг маси)' і пїпольфену (по 0,5 мг/кг 2—3 рази на день).
Пілоростеноз є однією з найчастіших вад розвитку травного каналу на першому році життя, зустрічається переважно у хлопчиків. Через потовщення м'язового шару воротаря і звуження просвіту значно утруднюється проходження їжі з шлунка в кишки, їжа затримується в шлунку, змішується з тією, що надходить при другому годуванні. Блювотні маси викидаються фонтаном, кількість їх перевищує об'єм одноразового годування. Втрачаються рідина, соляна кислота, калій. Розвиваються зневоднення, виснаження.
Починається захворювання найчастіше на 3—4-му тижні життя. Повторне щоденне блювання призводить до зниження маси тіла. Шкіра стає блідою, сухою, зморшкуватою. Підшкірний шар зникає спочатку на тулубі, пізніше на кінцівках і обличчі.
Під час огляду живота спостерігається перистальтика шлунка (пісковий годинник). При пальпації можна промацати потовщений воротар.
Діагноз пілоростенозу підтверджується під час рентгеноскопії травного каналу затримкою зависі барію сульфату в шлунку протягом доби і більше.
Лікування пілоростенозу оперативне і передбачає поздовжнє розсікання серозно-м'язового шару воротаря.