Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Снодійні та заспокійливі засоби

 

 

Виконала :

Студентка групи ФФП – 41

Стельмащук Христина

 

м.Львів 2011

Зміст

 

Вступ. 3

Історія застосування снодійних засобів. 3

Класифікація снодійних засобів. 5

Уявлення про фармакологію снодійних засобів. 6

Транквілізатори (анксіолітики). 7

Класифікація транквілізаторів : 11

Бензодіазепінові рецептори 12

Механізм дії бензодіазепінів. 13

Сибазон. 13

Транксен. 14

Хлозепід. 14

Побічні ефекти бензодіазепінів. 14

Флумазепіл. 14

Мепротан. 14

Амізил, метамізил. 15

Триоксазин. 15

Оксилідин. 15

Буспірон. 15

Похідні бензодіазепіну. 16

Висновок. 19

Список використаної літератури. 20

 

 

Вступ

До снодійних належать різноманітні за хімічною структурою лікарські засоби, які пригнічують функцію ЦНС і викликають сон, що наближається до фізіологічного. У даній роботі буде конктертно показана дія певних препаратів на людину. Також йтиме мова про класифікацію снодійних засобів.

Історія застосування снодійних засобів

Історія застосування снодійних засобів умовно поділяється на 4 етапи. Перший етап, пов'язаний із застосуванням рослинних і хімічних (органічних) речовин, спирався на народний досвід і спостереження лікарів. Ефективність засобів, що використовувались у цей період, невелика; об'єктивного аналізу їхньої дії практично не було. Другий етап пов'язується із впровадженням барбітуратів, які за ефективністю і силою дії залишаються найнадійнішими снодійними засобами. Барбітурати примушують спати невтомлену людину навіть удень.

Після того як у 1903 р. було отримано перший барбітурат — веронал (барбітал), хіміко-фармацевтична промисловість запропонувала сотні нових сполук, із них у практику ввійшло близько 60, а утрималось лише 7. Ці цифри свідчать про незадовільний характер їхньої дії, Ускладнення внаслідок застосування барбітуратів (толерантність і потреба у зв'язку з цим у збільшенні дози, фаза післядії і порушення фази сну, лікарська залежність тощо) стали серйозною перешкодою на шляху їх широкого використання при порушеннях сну — інсомпії, або диссомпії (безсоння — неточний термін).

Наступні етапи зумовлені розвитком психофармакології, сомнологічиого вчення і поліграфічних методів дослідження. У 50-х роках з'явились перші психотропні засоби (аміназин, мепротан), які поряд із специфічною психотропною активністю (нейролептичною, транквілізуючою) мали і снодійний ефект. Водночас у 1953 р. було відкрито фазу швидкого сну (ФШС), або фазу «швидкого руху очей під спущеними повіками»* що істотно змінює уяву про нейрофізіологію сну. Електрофізіологічні дослідження (реєстрація електроенцефалограми, електроокулограми, електроміограми тощо), які використовуються для вивчення нічного сну, виявились єдино об'єктивними методами не тільки діагностики порушень сну, а й оцінки ефективності снодійних засобів. Полісомнографічні методи дослідження дали змогу встановити неспроможність барбітуратів як регуляторів структури сну і водночас виявили переваги транквілізаторів — снодійних засобів третього покоління.

Сьогодні транквілізатори вважаються засобами вибору при інсомнії, тому що воші, порівняно з барбітуратами, меншою мірою деформують профіль сну, відрізняються низькою токсичністю і доброю переносністю.

В останні роки з'явились снодійні четвертого покоління, які мають високу ефективність при розладах засинання і прискорений період виведення, у зв'язку з чим при їх використанні немає постгіпиотичної фази. До їх числа належать зопіклон (клас циклопіролонів), класи тріа-золодіазепінів та імідазодіазепінів. Особливе зацікавлення викликають ендогенні сполуки, виділені з мозку, що мають моделюючий і програмуючий вплив на сон (пептид дельтасиу, речовина, або субстанція, Р, ендорфіни тощо).

Сомногенні пептиди не можуть сьогодні бути використані як снодійні засоби, оскільки швидко руйнуються пептидазами. Проте їх можна використовувати як прототипи при конструюванні принципово нового класу снодійних засобів — фізіологічних регуляторів сну пептидної природи.

Класифікація снодійних засобів

Класифікація снодійних засобів грунтується на їхній хімічній будові і має 7 основних груп:

1. Барбітурати і споріднені з ними сполуки (фенобарбітал, барбаміл, етамінал-натрій).

2. Похідні бензодіазепіну (нітразепам, діазепам, феназепам, флунітразепам).

3. Сполуки аліфатичного ряду (хлоралгідрат, бромізовал).

4. Ноотропні засоби — похідні ГАМК (натрію оксибутират, фенібут).

5. Похідні циклопіролонів (зопіклон).

6. Похідні імідазопіридинів (золпідем).

7. Похідні етаноламінів (донорміл).

Крім перелічених симптоматичних снодійних засобів для коригування порушень сну за спеціальними показаннями можна використовувати окремі препарати з інших фармакологічних груп. Це, передусім, седативні засоби (калію бромід, натрію бромід, препарати валеріани, собачої кропиви п'ятилопатевої (пустирник), синюхи блакитної та ін.), а також невролептики (аміназин, хлорпротиксен тощо) в малих дозах, антидепресанти з вираженим седативним ефектом (амітриптилін, азафен, піразидол) та протигістамінні засоби (димедрол, дипразин, супрастин).

Незважаючи на численність снодійних засобів, жоден з них не відповідає вимогам бездоганного снодійного, а саме: надійно підтримувати нормальний сон, при порушеннях сну індукувати фізіологічний сон, не створювати побічних ефектів, не викликати постгіпнотичного стану, зниження ефективності при повторному застосуванні, лікарської залежності тощо. Найсуттєвішим недоліком більшості снодійних засобів є те, що сон, який вони викликають, не є фізіологічним.

Нормальний, фізіологічний сон людини має певну циклічну організацію. У здорових людей протягом ночі відбувається від 2 до 6 завершених циклів, у кожному з яких виділяють фазу синхронізованого (ортодоксального, повільного, передньомозкового) і фазу десинхронізованого (парадоксального, швидкого, задньомозкового) сну. Крім того, фазі повільного сну (ФПС) властиво закономірне чергування кількох стадій (рівнів) глибини. Перша стадія — це поштовхоподібні переходи від активного неспання до стану сонливості. Друга стадія відповідає дрімоті (зникнення альфа-ритму), третя є початком власне сну — поверховий сон («сонні веретена»), четверта і п'ята — це глибокий сон (дельта-сон). Фаза повільного сну триває 1,5 год.

Після цього різко змінюється якість сну — з'являються швидкі рухи очних яблук, пришвидшується дихання, змінюється пульс, виникають хаотичні м'язові скорочення. Глибина сну в цій фазі збільшується, хоч на ЕЕГ реєструється картина, властива періоду неспання. Саме тому фазу швидкого сну (ФШС) називають парадоксальною. Швидкий сон — період сновидінь і активного перероблення інформації — становить 20-25 % загальної тривалості сну. За одностайною думкою вчених, більшість снодійних засобів при їх постійному використанні не можуть відновити нормального профілю сну. Можливо, тільки два препарати можуть гарантувати фізіологічний сон — натрію оксибутират і хлоралгідрат.

Уявлення про фармакологію снодійних засобів

Сьогодні сформувалось таке уявлення про фармакологію снодійних засобів (А. М. Вейн, К. Хехт, 1989).

1. Снодійні засоби шляхом редукції ФШС, а також дельта-сну, викликають порушення циклів сну.

2. Припинення приймання снодійних призводить до зростання тривалості ФШС (феномен віддачі). Оскільки під час ФШС підвищуються вегетативні і гормональні функції організму, в цей час зростає небезпека виникнення інсульту та інфаркту міокарда.

3. При постійному застосуванні снодійних засобів подовжуються періоди засинання і нічного пробудження. Отже загальна тривалість неспання стає значно більшою і навіть перевищує її у хворих, які снодійних не приймають.

4. Як правило, ефект снодійних засобів втрачається через два тижні. З цієї причини пацієнти часто самостійно збільшують, дозу, приймають додаткові засоби або посилюють дію снодійних за допомогою алкогольних напоїв, що різко збільшує ризик тяжких ускладнень.

5.У разі тривалого (багаторічного) приймання снодійних засобів виникає лікарська залежність.

6. Деякі снодійні засоби, насамперед барбітурати, повільно виводяться з організму. При повторному застосуванні відбувається накопичення їх або їхніх метаболітів. На найбільшу небезпеку наражаються особи літнього віку, у яких біотрансформація лікарських речовин уповільнена. Ризик лікарської інтоксикації з віком збільшується, у зв'язку з чим застосування барбітуратів після 60 років протипоказане.

7. Усі снодійні засоби мають побічну дію, індивідуально різноманітну і зростаючу при постійному прийманні.

8. Більшість снодійних засобів має побічну дію вже наступного ранку: втома, розбитість, зниження працездатності тощо.

9. Особливо обережно мають приймати снодійні засоби водії. Кумулятивні властивості препаратів спричинюють зниження реактивності і збільшують небезпеку виникнення нещасних випадків.

10. Оскільки ефект снодійних засобів посилюється алкоголем, під час приймання цих препаратів вживання алкогольних напоїв протипоказане.

 

Транквілізатори (анксіолітики)


Транквілізатори - заспокійливі засоби, здатні усувати страх, тривогу, емоційне напруження. Як правило, володіють центральним міорелаксантними і проти судомними ефектами. На відміну від нейролептиків не мають антипсихотичної активності, практично не впливають на вегетативну нервову систему (крім амізилу), не дають екстрапірамідних розладів. Застосовуються вони при невротичних станах, для зняття емоційної напруги, тривоги, для усунення невротичних реакцій при гіпертонічній хворобі, виразковій хворобі шлунка, шкірних захворюваннях: препарати часто використовують в анестезіології для медикаментозної підготовки хворих-до різного роду болючих маніпуляцій, у тому числі і у лікаря-стоматолога.
Транквілізатори за хімічною будовою ділять на:
1) похідні бензодіазепіну: хлордіазепоксид (хлозепид, еленіум), діазепам (сибазон, седуксен, реланіум), феназепам, оксазепам (нозепам, тазепам), медазепам (мезапам, рудотель), мідазолам (дормікум),
2) препарати різних хімічних груп: мепротан, бенактізін (амізил), фенібут, мебікар, бензоклідін (оксілідін).
Механізм дії транквілізаторів пов'язаний з пригніченням структур мозку (лімбічної системи, гіпоталамуса, ретикулярної формації стовбура мозку, таламічних ядер), відповідальних за регуляцію емоційних реакцій. В даний час добре вивчений механізм дії похідних бензодіазепіну.
У мозку були знайдені "бензодіазепінові" рецептори, тісно пов'язані з рецепторами g-аміномасляної кислоти (ГАМК). ГАМК - універсальний гальмівний нейромедіатор, який реалізує свої функції через відкриття в мембрані нейрона каналів для іона хлору. Порушення бензодіазепінових рецепторів активує ГАМК-рецептори, що сприяє розкриттю хлорних каналів і гальмування нейронів центральної нервової системи. Бензодіазепіни посилюють ГАМК гальмування на всіх рівнях ЦНС.
Виділено кілька підтипів бензодіазепінових рецепторів, розташованих на мембрані нейронів структур мозку, що регулюють емоційний стан людини (лімбічна система, гіпоталамус, ядра таламуса, спинний мозок). Тому бензодіазепіни мають різнобічну активність: анксіолітичну ("протитревожну" - зняття страху, тривоги, напруги), седативну, гіпнотичну, міорелаксантну і протисудомну.
Анксіолітичну дію пов'язано в основному з впливом препаратів на бензодіазепінові рецептори мигдалеподібного комплексу лімбічної системи. Цей ефект притаманний усім препаратам, але особливо - феназепаму, діазепаму (сибазон, седуксен), хлордіазепоксиду (хлозепид, еленіум).
Седативний (заспокійливий) ефект пов'язаний з дією препаратів на інший тип бензодіазепінових рецепторів, локалізованих в ретикулярної формації стовбура мозку, неспецифічних ядрах таламуса. Найбільш виражений цей ефект у феназепаму, діазепаму, лоразепаму, але мало проявляється у мезапама, мідазоламу. Седація посилюється зі збільшенням дози препаратів і при тривалому лікуванні. Тип рецепторів, локалізованих в гіпокампі, забезпечує протисудомний ефект бензодіазепінів. Діазепам, клоназепам, нітразепам є провідними засобами протисудомної терапії. Через рецептори вставних нейронів спинного мозку бензодіазепіни знижують тонус скелетної мускулатури, їх відносять до центральних міорелаксантів. Помірною міорелаксантною дією бензодіазепінів є позитивна властивість, оскільки знижує настороженість, тривогу, допомагає зняти нервове занепокоєння, як правило, супроводжується м'язовою напругою. Міорелаксація добре виражена у діазепаму (сибазону, седуксену), слабо проявляється у оксазепама, медазепама. Разом з тим глибока міорелаксація не завжди бажана, оскільки може перешкодити ініціативності, увазі, прийняттю активних рішень.
Гіпнотичний ефект обумовлює швидке настання сну, збільшує його тривалість і подовжує дію засобів, що пригнічують центральну нервову систему. Найбільш вираженим снодійним ефектом володіють нітразепам, діазепам, феназепам.
Враховуючи локалізацію і функціональну значимість бензодіазепінових рецепторів, надалі, ймовірно, вдасться створити речовини з високовибірково дією на певний тип рецепторів з меншою кількістю ускладнень. Седативний, анксіолітичний, снодійний ефекти транквілізаторів сприяють потенціюванню і пролонгації дії наркотичних анальгетиків, загальних і місцевих анестетиків; тому вони широко використовується в анестезіологічної практиці.
Застосування транквілізаторів:
1) неврози, неврозоподібні стани, психосоматичні порушення (при гіпертонічній хворобі, стенокардії, аритміях, виразкової хвороби, шкірних захворюваннях), що супроводжуються дратівливістю, свербінням і т.д.;
2) премедикація і атаральгезія (у поєднанні з наркотичними анальгетиками та іншими засобами) в анестезіології;
3) попередження і зняття судомного статусу - діазепам, клоназепам, феназепам, нітразепам;
4) при ураженнях головного та спинного мозку, гіперкінезія;

5) абстиненція при алкоголізмі та наркоманії.
Бензодіазепіни відрізняються за фармакокінетичними характеристикам. Діазепам (сибазон, седуксен), хлордіазепоксид (хлозепид, еленіум) мають високу розчинність в жирах, тому швидко і добре всмоктуються, на відміну від оксазепамом (нозепам, тазепам), який малорозчинний в жирах. Більшість транквілізаторів, руйнуючись (окислюючись) в печінці, утворюють активні метаболіти. Таким метаболітом, загальним для багатьох бензодіазепінів (хлордіазепоксид, діазепам), є десметил-діазепам, що циркулює в організмі більше 65 год. Його утворення обумовлює, особливо при багаторазовому застосуванні, кумуляцію препарату, пролонгування ефекту та явища післядії. Деякі транквілізатори дають неактивні метаболіти (кон'югати), такі препарати (мідазолам) діють коротко і без явищ післядії. При частому застосуванні бензодіазепінів розвивається звикання і лікарська залежність (психічна і фізична). Тривалий прийом веде до зниження короткострокової пам'яті, процесів сприйняття, здатності переробки інформації та прийняття рішень; можлива сонливість, запаморочення, порушення статевої потенції, загальмованість. Транквілізатори не можна призначати водіям транспорту, диспетчерам та іншим особам, які за родом своєї діяльності повинні володіти швидкою реакцій. Після багаторазового застосування часто виникає "синдром відміни" (порушення сну, дратівливість, іноді судоми). Транквілізатори не сумісні з алкоголем, який потенціює їх дію. Іноді виникає парадоксальна реакція (збудження, агресія).
Діазепам (сибазон, седуксен), хлордіазепоксид (хлозепид) широко використовуються для зняття страху, хвилювання, напруги, посилення дії болезаспокійливих засобів, підвищення витривалості до болю.

В останні роки широко використовують вітчизняний транквілізатор феназепам з вираженим заспокійливим, анксіолітичним і міорелаксантним ефектами.
Мідазолам (дормікум) діє коротко, має анксіолітичні, заспокійливі, міорелаксантні і протисудомні властивості. У печінці кон'югує з глюкуроновою кислотою (не дає активних метаболітів) і швидко виділяється. Призначають при безсонні, особливо при порушеннях засипання.
Мідазолам широко застосовується в анестезіології для премедикації. особливо в стоматології. Добре переноситься, але може викликати амнезію, сонливість.
Мепротан (похідне пропандіолу) - один з перших транквілізаторів, але зважаючи на малу активність, розвиток звикання і лікарської залежності в даний час майже не застосовується.

Класифікація транквілізаторів :

Залежно від точки прикладання транквілізатори поділяють на:

1.Агоністи бензодіазепінових рецепторів(діазепам, лоразепам, нозепам, мезапам, феназепам, транксен).

2. Агоністи серотонінових рецепторів(буспірон).

3. Агоністи бензодіазепінів(флумазепіл).

4. Похідні пропандіолу(мепротан – мепробамат, андаксин).

5. Транквілізатори різного типу дії(центральні МХБ – амізил, метамізил).

За тривалістю дії транквілізатори поділяються на:

1. Транквілізатори короткочасного впливу – до 6 годин(мідазолам).

2. Середньої тривалості впливу – до 24 годин(нозепам, лоразепам).

3. Тривалого впливу – до 48 годин(сибазон, мезапам, транксен, феназепам, хлозепід).

Бензодіазепінові рецептори локалізовані головним чином у синапсах ЦНС, а саме: у лімбічній системі. Бензодіазепіни знижують спонтанну активність нейронів гіпокампу, пригнічують імпульсну післядію у лімбічній системі, а також у гіпоталамусі, крім того проявляють пригнічувальний вплив на активуючу ретикулярну формацію стовбура мозку. В організмі бензодіазепіни взаємодіють з бензодіазепіновими рецепторами. Виявлено два типи бензодіазепінових рецепторів. У корі головного мозку бензодіазепінові рецептори 1 – першого типу складають 60%, у мозочку – 90%, у гіпокампу – 40% від їх загальної кількості. Бензодіазепінові рецептори локалізовані на постсинаптичних мембранах ГАМК-ергічних систем ЦНС.

Для бензодіазепінових транквілізаторів характерні такі ефекти:

Анксіолітичний, амнестичний, м’язорозслаблюючий, седативний, снодійний, протисудомний.

Активація ГАМК-рецептора медіатором, що виділився приводить до відкриття хлорних каналів, збільшення мембранної провідності для іонів хлору, а, значить до гіперполяризації постсинаптичної мембрани, що веде до збільшення стійкості клітин до збуджуючих сигналів. Бензодіазепіни подовжують можливість існування “відкритих” іонних каналів і забезпечують рух іонів хлору. Таким чином бензодіазепінові рецептори специфічні, з великою спорідненістю зв’язують похідні бензодіазепіну і деякі хімічно подібні сполуки й опосередкують їх фармакологічну активність, яка проявляється у зниженні відчуття страху, покращенні сну, м’язовому розслабленні. Механізм функціонування бензодіазепінових рецепторів полягає у зв’язуванні з ГАМК-рецепторним комплексом і у підсиленні ГАМК-ергічної синаптичної передачі.

Механізм дії бензодіазепінів – вони є агоністами бензодіазепінових рецепторів, які тісно зв’язані з ГАМК А- рецепторами. При стимуляції ГАМК А бензодіазепінових рецепторів спостерігається алостерична активація ГАМК А- рецепторів. Тому взаємодія бензодіазепінів з однотипними рецепторами проявляється у вигляді ГАМК- міметичного ефекту. При цьому підвищується частота відкриття каналів для іонів СІ -, що збільшує вхід току СІ -. Виникає гіперполяризація мембрани і пригнічення нейрональної активності.

Сибазон (діазепам, реланіум, седуксен, валіум), хлозепід (хлордіазепоксид, еленіум, лібрій, напотон), нозепам (оксазепам, тазепам), мезапам (рудотель), феназепам володіють вираженою анксіолітичною і седативною активністю. Зменшують емоційне напруження, сприяють розвитку сну.

Бензодіазепіни потенціюють дію снодійних засобів, засобів для наркозу, алкоголю, наркотичних анальгетиків.

Найбільш ефективним і сильним анксіолітиком є феназепам, за активністю перевершує сибазон у 5 разів.

Транксен – бензодіазепін тривалої (пролонгованої) дії. Ефект розвивається через 40 – 60 хвилин і триває до 45 годин. Проявляє виражену анксіолітичну дію. Призначають один раз на добу (увечері).

Серед транквілізаторів бензодіазепінового ряду з явною анксіолітичною дією і відсутністю седативно-гіпнотичного ефекту можна назвати мезапам (рудотель) – ”денний транквілізатор”.

Більшість бензодіазепінових похідних викликають міорелаксацію, причиною якої є пригнічення спинальних полісинаптичних рефлексів і порушення їх супраспинальної регуляції.

Хлозепід у шлунково-кишковому тракті всмоктується добре, нозепам – повільно. Зв’язуються з білками крові.

За тривалістю дії розташовуються в такому порядку: феназепам>хлозепід>сибазон>нозепам. Із організму виводяться нирками і жовчю.

Побічні ефекти бензодіазепінів – сонливість, головний біль, нудота, порушення менструального циклу, зниження статевого потягу, висипи на шкірі. При тривалому застосуванні розвивається звикання, яке переходить у залежність.

Флумазепіл специфічний антагоніст бензодіазепінів,вибірково блокує тільки бензодіазепінові рецептори, знімає центральні ефекти бензодіазепінів.

Мепротан діє подібно бензодіазепінам, має седативну, протисудомну, м’язорозслаблювальну дію. Підсилює пригнічувальний ефект засобів для наркозу, снодійних речовин. У шлунково-кишковому тракті всмоктується добре. Ефект розвивається через 1–2 години і триває 10 годин. Мепротан викликає індукцію мікросомальних ферментів печінки. До мепротану як і до більшості бензодіазепінів розвивається звикання, яке переходить у залежність.

Побічні ефекти подібні до бензодіазепінів.

Амізил, метамізил наділені центральною МХБ активністю, пригнічують МХР ретикулярної формації головного мозку. Підсилюють дію наркотичних анальгетиків, снодійних засобів і засобів для наркозу. Володіють протисудомною активністю, пригнічують кашлевий рефлекс.

Побічні ефекти – сухість шкіри, слизових оболонок, тахікардія, розширення зіниці ока, підвищення внутрішньо очного тиску, параліч акомодації.

Триоксазин зменшує емоційне навантаження та відчуття страху, але не має явно вираженої дії на активність хворого, не має м’язорозслаблюючої дії. Належить до “денних транквілізаторів”.

Оксилідин , крім заспокійливої дії, проявляє гіпотензивну, протиаритмічну дію, покращує кровообіг мозку.

Буспірон –вибірково діючий анксіолітик (похідне бензаміду – азаспіродекандіону) є частковим агоністом серотонінових рецепторів. Володіє високою специфічністю до серотонінових рецепторів головного мозку. Стимуляція їх супроводжується зниженням активності і вивільнення серотоніну. Ефект розвивається повільно – через 2 тижні.

Буспірону не властиві седативна, м’язорозслаблювальна і протисудомна дія. Тривале застосування буспірону рідко викликає привикання і залежність.

Буспірон знижує активність нейронів головного мозку, зменшує синтез і вивільнення серотоніну, зв’язується з дофаміновими рецепторами. З бензодіазепіновими рецепторами не взаємодіє.

У шлунково-кишковому тракті буспірон всмоктується добре, інактивується у печінці. Значна частина його зв’язується з білками плазми крові, із організму виводиться нирками.

Побічні ефекти –запаморочення, головний біль, парестезія, діарея, нудота.

Похідні бензодіазепіну

 

Як уже зазначалось, останнім часом все ширше конкурують з барбітуратами та іншими снодійними засобами при розладах сну транквілізатори. Ці препарати є високоефективними при різноманітних порушеннях сну, насамперед у хворих з невротичними розладами. Особливо широко як снодійні використовують транквілізатори бензодіазепінового ряду, які поряд з гіпноседативною дією мають снодійний ефект.

Снодійний ефект різних транквілізаторів виражений неоднаково, у зв'язку з чим. їх розподіляють на «денні» і «нічні». До «денних» належить рудотель, який малої впливає на стан неспання і не перешкоджає будь-якому виду активної діяльності. До «нічних» транквілізаторів належить сибазон (седуксен, діазепам, рела| ніум, валіум), нозепам (тазепам, оксазепам), лоразепам (тавор, ативан), нітразепам (еуноктин, радедорм), феназепам. Характерною властивістю цих транквілізаторів є виразний гіпнотичний ефект, ще дає змогу використовувати їх як снодійну засоби.

Фармакокінетика. Похідні бензодіазепіну швидко і досить повно абсорбіються у травному каналі. Під впливом похідних бензодіазепіну передусім зникають розлади засинання, властиві для різноманітних невротичних і неврозоподібних станів. Внаслідок загального заспокоєння швидше настає сон, хоча власне снодійного ефекту, подібного до ефекту барбітуратів, коли сон має ніби насильницький характер, більшість похідних бензодіазепіну не мають. Тільки окремим представникам цього класу — нітразепаму, феназепаму, лоразепаму — властивий власне снодійний ефект. При їх застосуванні не тільки прискорюється засинання, а й збільшується тривалість і глибина сну практично при всіх неврозах, неврозоподібних станах, психопатіях, а також соматичних захворюваннях з порушеннями сну.

За ступенем зниження терапевтичного ефекту при розладах сну похідні бензодіазепіну можна умовно розташувати в такому порядку: феназепам —> нітразепам —> лоразепам —> хлозепід — діазепам —> оксазепам. Деякі дослідники зазначають, що нітразепам за снодійним ефектом перевищує барбітурати. Сон, який викликають транквілізатори, ближчий за структурою до фізіологічного. Вони слабше, ніж барбітурати, пригнічують ФШС і дельта-сон, продовжують латентний період ФШС і менше порушують ритміку циклів сну. Похідні бензодіазепіну збільшують загальну тривалість сну, головним чином, за рахунок значного збільшення тривалості III стадії (поверховий сон) і скорочення періоду засинання. Феномен віддачі (компенсаторне збільшення тривалості швидкого сну) після відміни транквілізаторів менш виражений, але може зберігатися протягом п'яти тижнів.

Точками прикладання транквілізаторів є структури лімбічної системи (гіпоталамус, таламічні ядра та інші структури), які беруть участь у регуляції емоційної сфери людини. Засинання настає внаслідок зниження емоційної реактивності, яка може бути причиною порушення сну. У названих структурах відбувається посилення фізіологічного гальмування, яке викликається ГАМК. Похідні бензодіазепіну сприяють підвищенню рівня ГАМК у тканинах мозку, головним чином, за рахунок пригнічення активності ГАМК-трансамі-нази. Крім того, існує концепція, згідно з якою похідні бензодіазепіну, викликаючи збудження специфічних БДР, підвищують чутливість ГАМК-рецепторів до ендогенного медіатора — у-аміномасляної кислоти. З активацією ендогенної ГАМК пов'язують також інші ефекти похідних бензодіазепіну — анксіолітичний, снодійний, протисудомний і міорелаксуючий.

Призначаючи похідні бензодіазепіну як снодійні засоби, потрібно визначати чутливість і обережно підбирати дози. Снодійний ефект одного і того самого препарату може бути різним і навіть парадоксальним у різних хворих. Відомі випадки, коли замість очікуваного седативного і снодійного ефектів у хворих виникали пригніченість, неспокій, тривога і поглиблення розладів сну. У цьому плані більшою мірою, ніж інші похідні бензодіазепіну, «перекривають» індивідуальну чутливість і створюють стабільний снодійний ефект феназепам і флунітразепам.

Снодійний ефект транквілізаторів бензодіазепінового ряду розвивається і досягає свого максимуму, як правило, вже в перші 5 днів. Якщо на 10-й день сон не нормалізується, продовжувати лікування немає сенсу. Після 5-10 днів лікування спостерігається лише стабілізація досягнутого раніше ефекту. Тому лікування похідними бензодіазепіну не повинно перевищувати 7-14 днів. Довше їх приймати як снодійні недоцільно, оскільки через 2-3 тижні до них розвивається толерантність, тобто встановлена доза стає не придатною для досягнення снодійного ефекту. Збільшення дози в таких випадках, навіть за нетривалих курсів і певних умов (успадкована схильність, критичні життєві обставини, властивості особистості тощо), підвищують небезпеку виникнення лікарської залежності.

У разі раптового припинення приймання похідних бензодіазепіну розвивається синдром відміни, що характеризується розладами сну. Зростає виразність сновидінь, зокрема жахливих, збільшується кількість швидких рухів очей (ФІІІС-реакція, феномен віддачі). Для профілактики цих ускладнень слід обмежувати курс лікування похідними бензодіазепіну, поступово знижуючи дози. При застосуванні похідних бензодіазепіну короткої дії (нозепам, тазепам та ін.) можливість ускладнень є мінімальною.

 

Висновок

Таким чином, накопичений досвід щодо ефектів снодійних засобів дає змогу зробити висновок, що призначення снодійних засобів при інсомнії може бути виправдане лише в тих випадках, коли етіотропне лікування неможливе або неефективне, а також тоді, коли всі інші немедикаментозі способи лікування (гігієнічні, фізичні психотерапевтичні тощо) повністю вичерпані. Підсумовуючи представлені відомості, потрібно в першу чергу вказати на те, що:

1. Різноманітні побічні ефекти досить часто виникають навіть при терапії такими "м'якими" і безпечними в цьому сенсі психотропними препаратами, яктранквілізатори, особливо класичні бензодіазепінові.

2. При цьому можуть виникати так звані вторинні як патологічні (тобто невротичні), так і непатологічні (тобто психологічні), в основному тривожні і тривожно-іпохондричні реакції, що вимагають, незважаючи на свою короткочасність, психотерапевтичної корекції.

3. В окремих випадках можливі й відмови від терапії з боку пацієнтів у зв'язку з виникненням тих чи інших побічних ефектів транквілізаторів.

4. Можливе формування особливих нетоксичних (психологічних) форм залежності від препаратів, які тим не менше можуть представляти проблему в ході подальшої реабілітації хворих.

 

 

Список використаної літератури

1. http://med-lib.ru/




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.