Об'єднання і роз'єднання позовів

Об'єднання позовів полягає у тому, що в одному провадженні у справі може бути об'єднано декілька однорідних позовних вимог, пов'язаних між собою, одного і того самого позивача до того самого відповідача чи до різних відповідачів (ч. 1 ст. 126 ЦПК України).

Сторони заінтересовані у тому, щоб усі їхні спірні вимоги були розглянуті одним і тим самим судом одночасно. Цим досягається швидкість у провадженні справи і зменшуються судові витрати. Об'єднанням позовів забезпечується правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих цивільних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог.

Під однорідністю вимог слід розуміти вимоги, які випливають з одних і тих самих правовідносин, зокрема: поновлення на роботі і виплата середнього заробітку за вимушений прогул; із сімейних правовідносин — розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей, поділ майна тощо (статті 71, 105 СК України). При цьому не впливають на об'єднання позовів ті обставини, що зміст вимог, які об'єднуються, за характером буде різний, — одних про присудження, інших — про визнання (визнання прав авторства і стягнення гонорару). У деяких випадках необхідність пред'явлення однорідних вимог за встановленими правилами норм матеріального права є обов'язковою, наприклад, за ст. 216 ЦК України — визнання правочину недійсним і повернення другою стороною всього одержаного на його виконання.

Зв'язок однорідних вимог, необхідних для об'єднання, може бути зумовлений особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин або з різних правовідносин, але пов'язаних між собою. Якщо вимоги виникають з різних правовідносин, врегульованих різними галузями права, і спрямовуються на досягнення різної мети, особливо, коли їх розгляд пов'язаний з різними методами дослідження, які ускладнюють процес розгляду та вирішення справи, то такі об'єднання недоцільні.

Для об'єднання в одне провадження кількох однорідних вимог одного позивача до того самого відповідача будуть перешкодою обставини, які свідчать, що одні з них підвідомчі Цивільному судочинству, а інші — іншому виду судочинства (ст. 16 ЦПК України).

Об'єднання позовів можливе за ініціативою позивача (ч. 2 ст. 118 ЦПК України), коли декілька однорідних позовних вимог об'єднується в одній позовній заяві, що найчастіше трапляється на практиці. Але кожна з вимог може бути пред'явлена до суду окремою позовною заявою і якщо в його провадженні буде декілька справ, то сторони можуть просити суд об'єднати їх для спільного розгляду. Об'єднання позову може бути зроблено під час провадження по одному з них, коли до пред'явленого у суді додаються різні вимоги, що допускається згідно зі ст. 31 ЦПК України у межах зміни позовних вимог — предмета або підстави позову, збільшення позовних вимог. Об'єднання позовів можливе також за ініціативою суду. Суддя, згідно з ч. 1 ст. 126 ЦПК України, може постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог, за позовами одного й того самого позивача до того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того самого відповідача. При об'єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення і всі вони підлягають вирішенню судом спільно в одному процесі. Щодо кожної з них він повинен дати відповідь повністю чи частково (ст. 216 ЦПК України).

Результати вирішення однієї вимоги можуть впливати на вирішення інших (поновлення на роботі і виплата заробітної плати за вимушений прогул). Якщо щодо певної позовної вимоги, до якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, то такий недолік може бути виправлено ухваленням додаткового рішення (ч. 1 ст. 220 ЦПК України).

Залежно від обставин справи суддя має право постановити ухвалу про роз'єднання одного або декількох об'єднаних в одне провадження позовів у самостійне провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (ч. 2 ст. 126 ЦПК України). Так, коли разом з розірванням шлюбу заявлена вимога про поділ спільного майна подружжя і такий поділ впливає на інтереси інших осіб, то така вимога виділяється в самостійне провадження. Наприклад, у справі П. про розірвання шлюбу позивачка просила суд поділити будинок, який був набутий під час спільного проживання з відповідачем. 346

у судовому засіданні відповідач пояснив, що у спорудженні будинку брала участь його мати, чого не заперечувала і позивачка. Рішенням суду за кожним з подружжя було визнано право на половину будинку. У касаційному порядку рішення було скасовано і в ухвалі зазначено, що суд не дав ніякої оцінки заяви П. про те, що у спорудженні будинку брала участь мати відповідача. Ця обставина підтверджувалася і позивачкою, яка погоджувалася у разі продажу будинку виділити тій певну суму грошей. За таких обставин у суду не було підстав для вирішення питання про поділ майна між подружжям, оскільки в його набутті брала участь також мати відповідача, яка має право на певну частку майна. Тому вимога про поділ майна між подружжям при вирішенні справи про розірвання шлюбу не може бути розглянута судом, якщо цим порушуються інтереси третіх осіб. Питання про поділ майна у таких випадках підлягає розглядові у самостійному провадженні і має бути роз'єднано з іншими вимогами.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 р. № 9 роз'яснив, якщо вимоги про поділ квартири і паю заявлені одночасно з позовом про розірвання шлюбу, суд повинен мати на увазі, що оскільки їх вирішення зачіпає інтереси кооперативу, вони мають бути роз'єднані і розглянуті на загальних підставах з оплатою державного мита залежно від ціни позову (п. 8).

Роз'єднання вимог доцільно провадити для спрощення розгляду справ із самостійними позовними вимогами (п. 7 ч. З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» від 5 березня 1977 р. №1).

Поиск по сайту: