Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Робота адвоката – захисника в суді першої інстанції



 

Ефективність захисту багато в чому залежить від рівня підготовки адвоката до участі в судовому розгляді кримі­нальної справи. Зокрема, він повинен ретельно вивчити матеріали кримінальної справи, зробити необхідні для за­хисту виписки і нотатки, ґрунтовно переговорити з підза­хисним, узгодити з ним правову позицію, інші практичні питання захисту, намітити докладний план захисту, де пе­редбачити заявлення клопотань у підготовчій частині су­дового розгляду, пропозиції про порядок дослідження до­казів, визначити основні пункти захисту, конкретні проце­суальні дії (допити окремих осіб, поставлення питань екс­перту, оголошення документів тощо).

Захисник повинен брати активну участь у судовому слідстві з тим, щоб допо­могти суду дослідити всі докази, з'ясувати всі обставини справи, які виправдовують підсудного, пом'якшують його вину чи звільняють від кримінальної відповідальності98.

Визначаючи послідовність допиту підсудного, адвокат повинен виходити з позицій доцільності та ефективності для дослідження справи з погляду інтересів підзахисного, враховуючи конкретні обставини справи, характер епі­зодів, що досліджуються, причетність підсудних, потерпі­лих та свідків до обставин справи, особливості показань свідків на досудовому слідстві та інші моменти.

Під час допитів адвокат повинен:

· уточнити показання підсудних, потерпілих та свідків;

· з'ясувати необхідні для вирішення справи істотні об­
ставини;

· усунути прогалини в показаннях підсудних, потерпі­
лих і свідків;

· виявити моменти, які мають значення для підтвер­
дження версії захисту.

Допит необхідно проводити так, щоб уникнути неконк­ретних відповідей.

Найбільшу складність під час допиту становить викрит­тя завідомо неправдивих показань. Методика викриття за-відомо неправдивих показань включає:

· оцінку загальної правдоподібності показань та вста­новлення неправдивих;

· виявлення мотиву неправдивих показань;

· викриття неправдивих показань;

· спонукання до правдивих показань.

Використання тактичних і тактико-психологічних при­йомів під час допиту свідка в суді дає змогу психологічно впливати на нього, щоб отримати правдиві показання або відмовити від неправдивих свідчень. І.Ю. Гловацький про­понує такі прийоми:

· засіб максимальної деталізації показань;

· засіб стимулювання відновлення у свідка спогадів про
окремі деталі його показань;

· засіб асоціативного вибору (свідок достеменно знає об­ставини явища, але не може згадати час події. У такій си­туації ставляться питання щодо інших достовірних фак­тів, які стали відомі до чи після потрібних подій. Таким чином свідок наближається у своїх роздумах до події, яка цікавить суд);

· засоби стимуляції згадування з використанням асо­ціації за подібністю (свідок узагалі не може пригадати об­ставин, щодо яких викликаний. Захисник може вико­ристати наочний матеріал, наприклад знімки місцевості,яка була об'єктом спостереження свідка. Побачивши це,останній може пригадати обставини справи);

· засоби асоціативного стимулювання згадування за контрастом (в аналогічній ситуації свідкові повідомляють ознаки, не властиві об'єкту, що досліджується, і, заперечу­ючи їх, свідок наближається до істини).

П. Сергеїч ще наприкінці XIX ст. сформулював основні правила допиту свідків у судовому засіданні:

· не питати свідків про очевидні та встановлені обставини;

· не питати про те, що не має значення;

· не ставити випадкових запитань;

· встановлювати джерело інформації свідка, не допус­кати показань з чужих слів;

  • зупинитися вчасно;
  • питати так, щоб свідок не міг вгадати очікуваної відповіді відокремлювати факти від суб'єктивної думки свідка
  • про ці факти.

І Ю. Гловацький, крім того, наводить такі практичі комендації щодо допиту захисником свідків у судовому за­сіданні:

· не запитувати про обставини, що не стосуються функ­ції захисту;

· не ставити питань, коли шанси сприятливої відповіді незначні;

· запитувати про сумнівні й малоймовірні обставини з великою обережністю;

· допит проводити спочатку в частині показань, яка найбільш важлива для завдань захисту;

· просто і зрозуміло формулювати запитання;

· слухаючи відповідь, дивитися свідкові в очі, що спричинятиме психологічному контакту.

 

Досліджуючи матеріали експертизи, адвокат перевіряє додержання процесуальних умов проведення експертизи, своєчасність повідомлення підсудного про проведення екс­пертизи, використання підсудним наданих йому прав що­до відводу експерта, ставить експерту запитання, реагує на випадки виходу експерта за межі своєї компетенції.

Частина друга статті 318 КПК України визначає поря­док проведення судових дебатів: спочатку виступає проку­рор, потім -- потерпілий та його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, і лише після цього, перед останнім словом підсудного, виступає захисник.

 

Підготовка до захисної промови складається із:

· збирання матеріалів;

· аналізу матеріалів справи;

· систематизації матеріалів;

· письмової підготовки до промови.

 

І.Ю. Гловацький вважає, що письмово складена промо­ва (як і тези) повинна містити:

· усі найважливіші докази;

· хід думок щодо кожної ідеї промови;

· необхідні фактичні та юридичні висновки;

· у разі необхідності — суспільно-політичні висновки.

 

Захисну промову доцільно складати з таких частин:

· вступної;

· викладу фактичних обставин справи (як їх встановле­но в суді);

· аналізу пред'явленого обвинувачення;

· аналізу й оцінки доказів (при цьому слід мати на увазі, що захисник має право посилатися лише на ті дока­зи, які було досліджено в судовому засіданні);

· юридичної кваліфікації встановлених фактичних обставин;

· аналізу обставин, що обтяжують та пом'якшують вину;

· характеристики особистості підсудного (а за необхід­ності - потерпілих, свідків);

· аналізу причин та умов, які сприяли вчиненню злочину;

· міркувань з приводу виду і міри покарання, а також цивільного позову;

· заключної частини.

При цьому слід мати на увазі, що захисник повинен точ­но і правдиво викладати фактичні обставини справи, дока­зи, досліджені у судовому засіданні, не перекручувати їх та аргументи сторони обвинувачення, не знущатися над потерпілим, адже немає гіршого прийому захисту, ніж не справедливі причіпки та нападки на потерпілих.

Щодо форми захисна промова повинна відповідати та­ким критеріям:

· ясність;

· точність;

· простота;

· виразність;

· повнота;

· лаконічність;

· використання художньої і спеціальної літератури

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.