Ефективність захисту багато в чому залежить від рівня підготовки адвоката до участі в судовому розгляді кримінальної справи. Зокрема, він повинен ретельно вивчити матеріали кримінальної справи, зробити необхідні для захисту виписки і нотатки, ґрунтовно переговорити з підзахисним, узгодити з ним правову позицію, інші практичні питання захисту, намітити докладний план захисту, де передбачити заявлення клопотань у підготовчій частині судового розгляду, пропозиції про порядок дослідження доказів, визначити основні пункти захисту, конкретні процесуальні дії (допити окремих осіб, поставлення питань експерту, оголошення документів тощо).
Захисник повинен брати активну участь у судовому слідстві з тим, щоб допомогти суду дослідити всі докази, з'ясувати всі обставини справи, які виправдовують підсудного, пом'якшують його вину чи звільняють від кримінальної відповідальності98.
Визначаючи послідовність допиту підсудного, адвокат повинен виходити з позицій доцільності та ефективності для дослідження справи з погляду інтересів підзахисного, враховуючи конкретні обставини справи, характер епізодів, що досліджуються, причетність підсудних, потерпілих та свідків до обставин справи, особливості показань свідків на досудовому слідстві та інші моменти.
Під час допитів адвокат повинен:
· уточнити показання підсудних, потерпілих та свідків;
· з'ясувати необхідні для вирішення справи істотні об ставини;
· усунути прогалини в показаннях підсудних, потерпі лих і свідків;
· виявити моменти, які мають значення для підтвер дження версії захисту.
Допит необхідно проводити так, щоб уникнути неконкретних відповідей.
Найбільшу складність під час допиту становить викриття завідомо неправдивих показань. Методика викриття за-відомо неправдивих показань включає:
· оцінку загальної правдоподібності показань та встановлення неправдивих;
· виявлення мотиву неправдивих показань;
· викриття неправдивих показань;
· спонукання до правдивих показань.
Використання тактичних і тактико-психологічних прийомів під час допиту свідка в суді дає змогу психологічно впливати на нього, щоб отримати правдиві показання або відмовити від неправдивих свідчень. І.Ю. Гловацький пропонує такі прийоми:
· засіб максимальної деталізації показань;
· засіб стимулювання відновлення у свідка спогадів про окремі деталі його показань;
· засіб асоціативного вибору (свідок достеменно знає обставини явища, але не може згадати час події. У такій ситуації ставляться питання щодо інших достовірних фактів, які стали відомі до чи після потрібних подій. Таким чином свідок наближається у своїх роздумах до події, яка цікавить суд);
· засоби стимуляції згадування з використанням асоціації за подібністю (свідок узагалі не може пригадати обставин, щодо яких викликаний. Захисник може використати наочний матеріал, наприклад знімки місцевості,яка була об'єктом спостереження свідка. Побачивши це,останній може пригадати обставини справи);
· засоби асоціативного стимулювання згадування за контрастом (в аналогічній ситуації свідкові повідомляють ознаки, не властиві об'єкту, що досліджується, і, заперечуючи їх, свідок наближається до істини).
П. Сергеїч ще наприкінці XIX ст. сформулював основні правила допиту свідків у судовому засіданні:
· не питати свідків про очевидні та встановлені обставини;
· не питати про те, що не має значення;
· не ставити випадкових запитань;
· встановлювати джерело інформації свідка, не допускати показань з чужих слів;
зупинитися вчасно;
питати так, щоб свідок не міг вгадати очікуваної відповіді відокремлювати факти від суб'єктивної думки свідка
про ці факти.
І Ю. Гловацький, крім того, наводить такі практичі комендації щодо допиту захисником свідків у судовому засіданні:
· не запитувати про обставини, що не стосуються функції захисту;
· не ставити питань, коли шанси сприятливої відповіді незначні;
· запитувати про сумнівні й малоймовірні обставини з великою обережністю;
· допит проводити спочатку в частині показань, яка найбільш важлива для завдань захисту;
· просто і зрозуміло формулювати запитання;
· слухаючи відповідь, дивитися свідкові в очі, що спричинятиме психологічному контакту.
Досліджуючи матеріали експертизи, адвокат перевіряє додержання процесуальних умов проведення експертизи, своєчасність повідомлення підсудного про проведення експертизи, використання підсудним наданих йому прав щодо відводу експерта, ставить експерту запитання, реагує на випадки виходу експерта за межі своєї компетенції.
Частина друга статті 318 КПК України визначає порядок проведення судових дебатів: спочатку виступає прокурор, потім -- потерпілий та його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, і лише після цього, перед останнім словом підсудного, виступає захисник.
Підготовка до захисної промови складається із:
· збирання матеріалів;
· аналізу матеріалів справи;
· систематизації матеріалів;
· письмової підготовки до промови.
І.Ю. Гловацький вважає, що письмово складена промова (як і тези) повинна містити:
· усі найважливіші докази;
· хід думок щодо кожної ідеї промови;
· необхідні фактичні та юридичні висновки;
· у разі необхідності — суспільно-політичні висновки.
Захисну промову доцільно складати з таких частин:
· вступної;
· викладу фактичних обставин справи (як їх встановлено в суді);
· аналізу пред'явленого обвинувачення;
· аналізу й оцінки доказів (при цьому слід мати на увазі, що захисник має право посилатися лише на ті докази, які було досліджено в судовому засіданні);
· аналізу обставин, що обтяжують та пом'якшують вину;
· характеристики особистості підсудного (а за необхідності - потерпілих, свідків);
· аналізу причин та умов, які сприяли вчиненню злочину;
· міркувань з приводу виду і міри покарання, а також цивільного позову;
· заключної частини.
При цьому слід мати на увазі, що захисник повинен точно і правдиво викладати фактичні обставини справи, докази, досліджені у судовому засіданні, не перекручувати їх та аргументи сторони обвинувачення, не знущатися над потерпілим, адже немає гіршого прийому захисту, ніж не справедливі причіпки та нападки на потерпілих.
Щодо форми захисна промова повинна відповідати таким критеріям: