Дізнання у кримінальному процесі. Захисник і захист у цій стадії процесу.

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.

Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримі­нальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, про­водить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, дотримуючись установлених строків, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'яза­ний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених відповідними положеннями Кодексу.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-роз-шукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати дору­чення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише за наяв­ності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали під час вчинення злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть надану особу, що са­ме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

За наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втек­ти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу скла­дання протоколу про роз'яснення підозрюваному права мати побачення із захис­ником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим.

Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затрима­ному і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її родичів, а в разі затримання співробітника кадро­вого складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків негайно повідомляє також і відповідний розвідувальний орган.

Протягом 72 годин після затримання орган дізнання:

1) звільняє затриманого — якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійсне­но з порушенням вимог, передбачених частинами 1 і 2 ст. 104 КПК України;

2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв'язаний із триманням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У разі оскарження затримання до суду, скарга затриманого негайно надси­лається начальником місця досудового ув'язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суд­дею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або скар­га надійшла після закінчення 72-годинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п'яти діб з часу надходження.

За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затриман­ня чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія поста­нови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця досудового ув'язнення.

На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апе­ляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи за­конним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше 72 годин.

Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосу­вання до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для досудового ув'язнення, начальник місця досудового ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підо­зрюваних^ вчиненні злочину.

Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а за неможли­вості негайного допиту — не пізніше 24 годин після затримання. Під час допиту такого підозрюваного присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята.

Перед допитом підозрюваному має бути роз'яснено його права, а також пові­домлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робиться відмітка у протоколі його допиту.

У справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання прова­диться у строк не більше 10 днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. У справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання прова­диться у строк не більше 10 днів з моменту порушення справи.

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.

За наявності обставин, що виключають провадження у справі, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві.

Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені прокуророві. В разі надходження скарги прокурор зобов'язаний розглянути її протягом десяти днів і рішення по скарзі повідомити скаржникові.

Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії і постанови органів дізнання розглядаються судом першої інстанції при поперед­ньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено КПК України.

8.4. Запобіжні заходи. Порядок обрання запобіжного заходу та продовження строків тримання під вартою. Строк і підстави для подання апеляції на постанову судді про обрання запобіжного заходу. Строк тримання підозрю­ваного (обвинуваченого) під вартою.

Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсуд­ного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продов­жити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилити­ся від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підо­зрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.

У разі застосування запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йо­му має бути пред'явлене не пізніше 10 діб з моменту застосування запобіжного за­ходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід ска­совується.

Запобіжними заходами є:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового колективу;

4) застава;

5) взяття під варту;

6) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують. Питання про конституційність даного по­ложення було предметом розгляду Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення ст. 150 КПК України стосов­но тяжкості злочину (справа про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу) від 8 липня 2003 р. № 14-рп/2003. Суб'єкт права на консти­туційне подання — 50 народних депутатів України — звернувся до Консти­туційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Консти­туції України (є неконституційним), положення ст. 150 КПК України, згідно з яким у вирішенні питання про застосування запобіжного заходу поряд з іншими обставинами враховується тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, об­винувачується особа. У конституційному поданні стверджувалось, що зазначена норма є неконституційною, оскільки до особи, яка підозрюється або обвинува­чується у вчиненні злочину, що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, може бути застосований такий запобіжний захід, як взяття під варту, лише з «мотиву тяжкості злочину, в якому обвинувачується особа». На думку народних депутатів, це суперечить Конституції України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаран­ню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинуваль­ним вироком суду, а запобіжний захід — тримання під вартою — може бути засто­сований лише у разі нагальної потреби запобігти злочинові чи його перепинити (статті 29, 62 Конституції України).

Автори клопотання також вважали, що положення ст. 150 КПК України супе­речить і ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 р., яка «не містить такої підста­ви для арешту».

Голова Верховної Ради України у листі до Конституційного Суду України зазначив, що застосування запобіжного заходу не є мірою кримінального пока­рання, а отже, обрання запобіжного заходу відповідно до обставин, визначених у ст. 150 КПК України, ніяким чином не порушує принципу презумпції невинува­тості, який передбачено ч. 1 ст. 62 Конституції України. На його думку, тяжкість вчиненого злочину не є самостійною підставою для обрання запобіжного заходу і підлягає врахуванню у сукупності з іншими обставинами, що характеризують особу, стосовно якої вирішується питання про застосування запобіжного заходу відповідно до вимог КПК України.

Президент України також висловив думку, відповідно до якої немає підстав для визнання положення ст. 150 КПК України неконституційним, оскільки аналіз її змісту свідчить, що вона не виключає необхідності застосування поло­жень ст. 148 Кодексу, як це випливає з конституційного подання, а доповнює пе­релік обставин, які повинні враховуватися під час обрання запобіжного заходу. Цей захід не може бути застосований лише з мотиву тяжкості злочину.

За висновками Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, фахівців Національної академії Служби без­пеки України та Центру порівняльного права при Міністерстві юстиції України ст. 150 КПК України передбачає не підстави для застосування запобіжного захо­ду, а обставини, які враховуються у вирішенні питання про застосування запобіжного заходу та його виду. Серед таких обставин передбачена і тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, оскільки ця обставина є складовою характеристики суспільної небезпечності вчиненого та особи, яка підозрюється або обвинувачується.

Вирішуючи спір з порушеного у конституційному поданні питання, Консти­туційний Суд України виходив з такого. Конституція України передбачає мож­ливість застосування арешту або тримання під вартою лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 29). Згідно з ч. З ст. 29 Конституції України, на яку посилаються автори клопотання, уповноважені законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити. Відповідно до цих положень Конституції України в КПК України передбачено, що застосування запобіжного заходу — взяття під варту — можливе лише за вмотивованим рішенням суду і тільки з підстав та в порядку, передбачених статтями 148,149,150,155, а затримання особи як тимчасовий запобіжний захід (ч. 2 ст. 149) застосовується в позасудовому порядку органом дізнання з підстав і в поряд­ку, визначених статтями 106, 115, 1061, 1652 цього Кодексу.

Тому посилання суб'єкта права на конституційне подання на ч. З ст. 29 Кон­ституції України як на правове обґрунтування неконституційності оспорюваного положення ст. 150 КПК України є безпідставним.

Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України запобіжні заходи за­стосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з ме­тою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити установленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень (ч. 1 ст. 148) лише за наявності достатніх підстав вважати, що ці особи будуть намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встанов­ленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність (ч. 2 ст. 148).

Стаття 149 КПК України визначає вичерпний перелік видів запобіжних заходів, які можуть бути застосовані до особи з підстав, викладених у ст. 148. За змістом ч. 2 цієї статті, необхідність застосування запобіжного заходу пов'я­зується з поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого після вчинення злочину (намагання ухилитися від слідства і суду або від виконан­ня процесуальних рішень, перешкоджати установленню істини у справі або про­довжувати злочинну діяльність).

Тяжкість злочину не визначається законом як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту.

Згідно зі ст. 150 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин, зазначених у ст. 148 Кодексу, враховуються

тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності та інші обставини, що її характеризують.

Взяття під варту як один із видів запобіжного заходу може бути застосоване за умов, визначених ч. 1 ст. 155 КПК України, та за наявності достатніх підстав, пе­редбачених ст. 148 цього Кодексу.

Системний аналіз статей 148, 149, 150, 155 КПК України свідчить про те, що ст. 150 не визначає підстав для застосування запобіжного заходу і стосується ви­ключно обставин (що, зокрема, випливає з самої назви статті), які повинні вра­ховуватися в обранні запобіжного заходу в кожному конкретному випадку неза­лежно від його виду (підписка про невиїзд, взяття під варту тощо). Перелік цих обставин не є вичерпним, і в застосуванні запобіжного заходу враховуються як тяжкість злочину, у вчиненні якого особа підозрюється, обвинувачується, так й інші обставини.

З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що ос­порювана норма ст. 150 КПК України не суперечить вимогам ст. 29 Конституції України. Необгрунтованим є й посилання народних депутатів України на невідповідність оспорюваного положення ст. 150 КПК України ст. 62 Конституції України, оскільки за правовою природою запобіжні заходи до підозрюваного, об­винуваченого не є кримінальним покаранням.

Зазначене положення ст. 150 КПК України відповідає і ст. 5 Конвенції про за­хист прав людини та основних свобод 1950 р., якою передбачена можливість за­стосування запобіжного заходу у вигляді арешту, зокрема з метою запобігання вчиненню особою правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Розглянемо запобіжні заходи детальніше.

Підписка про невиїздполягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваче­ного письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено під час відібрання від нього підписки про невиїзд.

Особиста порукаполягає у відібранні від осіб, що заслуговують довіри, пись­мового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов'язуються за необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу. Число поручителів визначає слідчий, але їх не може бути менше двох.

Поручитель повідомляється про суть справи, з якої обирається запобіжний захід, а також попереджається про те, що коли обвинувачений, щодо якого обраний даний запобіжний захід, ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може бути накладе­не грошове стягнення до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі відмови поручителя від взятого на себе зобов'язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом.

Якщо обвинувачений ухилиться від явки до органів дізнання чи досудового слідства, особа, що провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи. Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судо­вому засіданні. В судове засідання викликається поручитель.

Порука громадської організації або трудового колективуполягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, устано-

ви, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або трудовий колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинува­ченого до органу дізнання, слідчого і в суд.

Громадська організація або трудовий колектив повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, що віддається на поруки.

Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридич­ними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.

Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід. Він не може бути меншим: щодо особи, обвинуваче­ної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину — 1 тис. неоподатковува­них мінімумів доходів громадян; щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого або особливо тяжкого злочину чи раніше судимої особи, — 500 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян; щодо інших осіб — 500 неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами.

Під час внесення застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яс­нюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю — у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується запобіжний захід, і що в разі невиконання нею своїх обов'язків застава буде звер­нена в дохід держави.

Міра запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду може бути обрана лише з дозволу проку­рора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду — судом.

Заставодавець може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнен­ня підстав для звернення застави в дохід держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи су­ду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зо­бов'язання, застава звертається в дохід держави. Питання про звернення застави в дохід держави вирішується судом у судовому засіданні під час розгляду справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень. Неявка без поважних причин заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в дохід держави.

Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при роз­гляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Взяття під вартуяк запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлен­ня волі і на строк не більше трьох років.

Місцями досудового ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати у місцях тримання затриманих.

Місцями попереднього ув'язнення для тримання військовослужбовців, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або слідчі ізолятори. Ці особи перебува­ють у слідчому ізоляторі або на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України за рішенням слідчого. В окремих випадках військово­службовці можуть перебувати у місцях тримання затриманих.

У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор або на гауптвах­ту Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у цей строк не­можлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати у місцях тримання затриманих до 10 діб.

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано стосовно особи, яка вчини­ла злочин під час відбування покарання в установі виконання покарань, така осо­ба може перебувати у дисциплінарному ізоляторі або карцері установи виконан­ня покарань.

Порядок досудового ув'язненая визначається Законом України «Про попе­реднє ув'язнення», КПК України.

Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.

У випадках, коли у строк, передбачений ч. 1 ст. 156 КПК України, розслідуван­ня справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців — за поданням, погодженим із прокурором, який
здійснює нагляд за дотриманням законів органами дізнання і досудового
слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про
застосування запобіжного заходу;

2) до дев'яти місяців — за поданням, погодженим з заступником Генерально­го прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокуро­ром у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генеральним проку­рором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо склад­них справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

У кожному випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у строки, за­значені у частинах 1 чи 2 цієї статті, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням за­конів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про на­правлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, — з моменту затриман­ня. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також приєднаній до неї або виділеної з неї справи або пред'явлення нового обвинува­чення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду.

Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові не пізніш як

за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого ч. З цієї статті.

Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з порушенням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого ч. 2 ст. 156 КПК України, то після його закінчення обвинувачений підлягає негайному звільненню. При цьому за обвинуваченим та його захисником зберігається право на ознайомлення з ма­теріалами справи.

Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та йо­го захисникові з дотриманням місячного терміну до закінчення граничного стро­ку тримання під вартою, але його виявилося недостатньо для ознайомлення з ма­теріалами справи, зазначений строк може бути продовжено суддею апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи йо­го заступником, або поданням цього прокурора чи його заступника. Коли у справі беруть участь кілька обвинувачених, яких тримають під вартою, і хоча б одному з них строку, передбаченого ч. 6 ст. 156 КПК України, виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, то зазначене подання може бути внесено стосовно того обвинуваченого або тих обвинувачених, які ознайомилися з ма­теріалами справи, якщо не є необхідність у застосуванні до нього або до них взят­тя під варту і відсутні підстави для обрання іншого запобіжного заходу.

При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинувачено­го під вартою до направлення справи до суду.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передба­ченого частинами 1 і 2 ст. 156 КПК України, якщо цей строк не продовжено у встановленому КПК України порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зо­бов'язаний негайно звільнити особу з-під варти.

Начальник місця досудового ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку три­мання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами 1, 2 і 6 ст. 156 КПК України, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.

Постанова про застосування як запобіжного заходу взяття під варту вико­нується органом, який обрав запобіжний захід. У необхідних випадках орган, що обрав запобіжний захід, вправі доручити виконання постанови органам внутрішніх справ. Один примірник постанови судді або ухвали суду направляється разом з заарештованим у відповідне місце досудового ув'язнення для виконання.

Коли в особи, відносно якої як запобіжний захід обрано взяття під варту, є неповнолітні діти, які залишаються без нагляду, слідчий зобов'язаний негайно внести з цього приводу подання до служби у справах неповнолітніх для вжиття необхідних заходів щодо передачі зазначених неповнолітніх на піклування родичів або влаштування їх в дитячі установи.

Про вжиті заходи слідчий письмово повідомляє прокурора, а також заарешто­вану особу і копію листа приєднує до справи.

У разі ув'язнення підозрюваного або обвинуваченого слідчий зобов'язаний вжити заходів до охорони майна і житла ув'язненого, якщо майно і житло зали­шаються без нагляду.

Про арешт підозрюваного або обвинуваченого і його місце перебування слідчий зобов'язаний повідомити його дружину або іншого родича, а також сповістити за місцем його роботи.

Якщо обвинувачений є іноземним громадянином, то постанова про арешт на­правляється в Міністерство закордонних справ України.

Побачення родичів або інших осіб з заарештованим може дозволити особа або орган, які провадять справу. Тривалість побачення може становити від однієї до чотирьох годин. Побачення може бути дозволено, як правило, не більше одного разу на місяць.

Нагляд командування військової частиниза підозрюваним або обвинуваченим, який є військовослужбовцем, полягає у вжитті заходів, передбачених статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведінку та явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду. Командування військової частини повідомляється про суть справи, з якої обрано даний запобіжний захід.

Про встановлення нагляду командування військової частини у письмовій формі повідомляє орган, що обрав цей запобіжний захід.

Запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується лише за вмотивова­ною постановою судді чи ухвалою суду. Інші запобіжні заходи застосовуються за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду.

Заміна одного запобіжного заходу іншим або його скасування здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом.

У разі закриття справи, закінчення строку тримання під вартою, якщо цей строк не продовжено в установленому законом порядку, та в інших випадках звільнення особи з-під варти на стадії досудового розслідування здійснюється на підставі постанови органу дізнання чи слідчого, які проводять досудове розсліду­вання у справі, або прокурора, про що вони негайно повідомляють суд, який об­рав цей запобіжний захід. Звільнення з-під варти у кримінальних справах, що зна­ходяться в судовому провадженні, здійснюється лише за рішенням судді або суду.

Запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у за­побіжному заході або в раніше обраному запобіжному заході.

Запобіжний захід, крім взяття особи під варту, обраний прокурором, може бу­ти скасовано або змінено слідчим і органом дізнання лише за згодою прокурора.

Про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

У постанові (ухвалі) про застосування чи зміну запобіжного заходу зазнача­ються прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження особи, щодо якої за­стосовується чи змінюється запобіжний захід, вчинений нею злочин, відповідна стаття КК України, обраний запобіжний захід і підстави його обрання чи зміни, а також визначається особа чи орган, які повинні здійснювати контроль за вико­нанням постанови (ухвали). У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу повинні бути зазначені підстави для його скасування.

Постанова або ухвала негайно оголошуються під розписку особі, щодо якої вона винесена. Одночасно особі роз'яснюються порядок і строки оскарження по­станови або ухвали.

При оголошенні постанови про обрання запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, особі під розписку повинно бути роз'яснено, в чому поля­гає обраний запобіжний захід, обов'язки, які покладаються на неї у зв'язку з його застосуванням. Особа також попереджається, що у разі порушення покладених на неї обов'язків та її неналежної поведінки до неї може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.

На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.

Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжно­го заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке ж подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання про­курор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом 72 годин з моменту затримання підо­зрюваного чи обвинуваченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрювано­го, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випад­ку не може продовжуватися більше 72 годин; а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, — не більше 48 годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, пред­ставлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а за необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:

1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із три­манням під вартою.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвину­ваченим, його захисником чи законним представником протягом 3 діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають зна­чення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого — до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність ви­никне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.

За відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погодженням з відповідним прокурором або прокурор звертається до суду з по­данням про продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначаються причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, і обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу.

Подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду:

1) при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох місяців — не пізніш як за п'ять діб до закінчення строку тримання особи під вартою;

2) при продовженні строку тримання під вартою до дев'яти місяців — не пізніше п'ятнадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою;

3) при продовженні строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців — не пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою;

4) при продовженні строку тримання під вартою для ознайомлення обвинува­ченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи — не пізніш як за п'ять діб до закінчення граничного строку тримання під вартою.

Одержавши подання, суддя вивчає матеріали кримінальної справи, за не­обхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, після чого залежно від наявності до того підстав виносить постанову про продовження строку три­мання під вартою, за винятком випадку, передбаченого ч. 7 ст. 156 цього Кодексу, або відмовляє у його продовженні.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвину­ваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного і Верховного Суду України оскар­женню не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора.

8.5. Клопотання адвоката на досудовому слідстві. Оскар­ження постанов слідчого про відмову у задоволенні клопотання.

Досудове слідство провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, визначені Кодексом і по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Досудове слідство провадиться:

—слідчими прокуратури;

—слідчими органів внутрішніх справ;

—слідчими органів Служби безпеки України;

—слідчими податкової міліції.

Якщо під час розслідування кримінальної справи буде встановлено інші зло­
чини, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо во­
ни пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які
не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство, то у разі не­
можливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який
здійснює нагляд за досудовим слідством, своєю постановою визначає
підслідність всіх цих злочинів. »

Досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи. Слідчий зобов'язаний негайно приступити до провадження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі. Коли справа порушена слідчим і прийнята ним до свого провадження, то складається єдина постанова про порушення справи і прийняття її до свого провадження. У разі прийняття до свого провадження раніше порушеної справи слідчий виносить окрему постанову про прийняття справи до свого провадження.

Копію постанови про прийняття справи до свого провадження слідчий протя­гом доби надсилає прокуророві.

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

У разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинува­ченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення спра­ви для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх запере­чень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання дору­чення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.

В справах, в яких досудове слідство є обов'язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма під­приємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.

При проведенні різних слідчих дій слідчий вправі використовувати машино­пис, звукозапис, стенографування та кінозйомку і відеозапис.

Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах.

Начальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як об­винуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направ­лення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одно­го слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання.

Вказівки прокурора в кримінальних справах, які дані відповідно до правил, встановлених КПК України, обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскар­ження цих вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання.

Слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчиненні злочину.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину співробітника кадрового скла­ду розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу.

Досудове слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Коли місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідування його, слідство може провадитися за місцем виявлення злочину або за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого, або за місцем перебуван­ня більшості свідків чи за визначенням прокурора.

Слідчий, встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов'язаний про­вести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю.

Спір про підслідність між слідчими в межах одного й того ж району розв'язує районний прокурор, між слідчими транспортної прокуратури, що діє на правах районної або міської прокуратури, — транспортний прокурор, який діє на правах районного, міського прокурора.

Спір про підслідність між слідчими різних районів Автономної Республіки Крим, області розв'язує прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор об­ласті, між слідчими різних транспортних прокуратур, що діють на правах район­них, міських прокуратур, — транспортний прокурор, який діє на правах прокуро­ра області, між слідчими різних районів міста — прокурор міста Києва, міський прокурор або їх заступники.

Якщо справу порушено в декількох районах або містах різних областей, спір про підслідність розв'язує Генеральний прокурор України або його заступник.

Слідчий має право провадити слідчі дії в інших слідчих районах і вправі дору­чити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк.

У межах міста або району, хоча б поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто провадити всі слідчі дії.

Якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим, то про це зазначається в постанові про порушення справи або виносить­ся окрема постанова. Один з цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих.

Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвину­ваченому.

Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення справи до на­правлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про пере­дачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим проку­рором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування — до трьох місяців.

В особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений ч. 1 ст. 120 КПК України, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором ок­ругу, флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мо­тивованої постанови слідчого — до шести місяців.

Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових ви­падках Генеральний прокурор України або його заступники.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється проку­рором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.

Правила, викладені вище, не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

Конституційність положення КПК України щодо можливості продовження строку досудового слідства лише у виняткових випадках визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Кон­ституційного Суду України від 30.01.2003 р. № З-рп/2003. Предметом розгляду

Конституційним Судом України у цій справі була перевірка на відповідність Конституції України (конституційність) положень ч. З ст. 120 КПК України щодо невизначеності граничного строку досудового слідства, а також поло­жень ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236 КПК України, які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи і про притягнення як обвинуваченого.

Вирішуючи питання щодо відповідності Конституції України (консти-туційності) положення ч. З ст. 120 КПК України, яке не визначає граничного строку (тривалості строків) досудового слідства, Конституційний Суд України виходив з такого. Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, судочинст­во, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, а, відтак і строки досудового слідства визначаються виключно законами. У КПК України ці строки встановлено ст. 120, яка передбачає:

—досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протя­гом двох місяців; цей строк може бути продовжено районним, міським прокуро­ром, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівня­ним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування — до трьох місяців (частина перша);

—в особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений ч. 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором м. Києва, військовим прокурором округу, фло­ту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого — до шести місяців (частина друга);

—далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових ви­падках Генеральний прокурор України або його заступники (частина третя).

Таким чином, законом встановлено загальне правило — досудове слідство по­винно бути закінчено протягом двох місяців, а продовження цього строку є ви­нятком з цього правила. Додержання строків слідства є однією з умов виконання завдань швидкого і повного розкриття злочинів.

Строки досудового слідства відповідно до міжнародних договорів України по­винні бути розумними. Статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. передбачено, що кожен має право при розгляді будь-яко­го пред'явленого йому кримінального обвинувачення бути судимим без неви­правданої затримки (підпункт «с» п. 3).

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висуну­того проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розум­ного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «розумний строк досудового слідства» є оціночним, тобто таким, що визначається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обста­вин вчинення і розслідування злочину (злочинів). Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох факторів, включаючи обсяг і складність справи, кількість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідність проведен­ня експертиз та отримання висновків тощо.

Але за будь-яких обставин строк досудового слідства не повинен перевищува­ти меж необхідності. Досудове слідство повинно бути закінчено у кожній справі без порушення права на справедливий судовий розгляд і права на ефективний засіб захисту, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Отже, Конституційний Суду України дійшов висновку, що підстав для визнан­ня таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним), положення ч. З ст. 120 КПК України про можливість продовження строку досудового слідства лише у виняткових випадках немає.

Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або проку­рора і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим.

У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.

При провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події, опису майна обов'язкова присутність не менше двох понятих. До участі у проведенні освідування поняті можуть бути залучені у разі, якщо слідчий визнає це за необхідне. Як поняті за­прошуються особи, не заінтересовані в справі. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники органів дізнання і досудового слідства. Поняті, присутні при провадженні зазна­чених вище слідчих дій, засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям. Зауваження понятого з приводу проведених слідчих дій підлягають обов'язковому занесенню до протоколу. За наявності відповідних підстав поняті мають право на забезпечення безпеки шляхом застосування за­ходів, передбачених законами України.

У необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії може бути залучений спеціаліст, який не заінтересований в результатах справи. Виклик слідчим спеціаліста є обов'язковим для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст. Спеціаліст зобов'язаний: з'явитися на виклик; брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання і навики для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні слідчої дії. Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів. Спеціаліст за наявності відповідних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України. Перед початком слідчої дії, в якій бере участь спеціаліст, слідчий пересвідчується в особі та компетентності спеціаліста, з'ясовує його сто­сунки з обвинуваченим і потерпілим та роз'яснює спеціалістові його права і обов'язки. Про виконання слідчим цих вимог зазначається у протоколі слідчої дії. В разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов'язків слідчий повідомляє про це адміністрацію підприємства, установи чи організації за місцем роботи спеціаліста або громадську організацію для відповідного реагування.

Клопотанняпідозрюваного, обвинуваченого, його захисника,а також потерпі­лого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників про виконання будь-яких слідчих дій слідчий зобов'язаний розг­лянути в строк не більше трьох діб і задовольнити їх, якщо обставини, про вста­новлення яких заявлені клопотання, мають значення для справи. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова.

Про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час провадження досудо-вого слідства у випадках, зазначених у Кримінально-процесуальному кодексі, а також у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий або прокурор, складається мотивована постанова. У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, і обґрунтування прийнятого рішення, а також стаття Кодексу, на підставі якої прийнято рішення.

Поиск по сайту: