Методика обстеження хворого (постраждалого)

В усіх випадках при обстеженні хворого, який знаходиться при свідомості, розпитують про його скарги, виясняють динаміку розвитку захворювання, механізм травми потім переходять до загального огляду та місцевого дослідження ураженої ділянки тіла. Закінчують обстеження пацієнта спеціальними методами дослідження.

Важливим етапом обстеження хворого (травмованого) є розпитування та виявлення загальних відомостей про нього. Його здійснюють у певній послідовності і за відповідною системою. При цьому з’ясовують прізвище, ім’я, по батькові; вік; професію, в якій установі, підприємстві працює, місце проживання тощо. Якщо стан хворого тяжкий і він не може говорити (різкий біль, сильна задишка, кровохаркання, значна слабість тощо), то розпитувати пацієнта треба у такій формі, щоб він відповідав одним стверджувальним чи заперечувальним словом або знаком. Спочатку необхідно виявити головні, або провідні, скарги, вияснити їх характер. Найбільш частою скаргою хворих, травмованих – є скарга на біль. При цьому слід вияснити характер болю (гострий, тупий, ниючий, колючий, ріжучий, переймоподібний, час появи, тривалість), уточнити його локалізацію і іррадіацію (поширеність), чим зумовлений та ін.

Досить часто з’ясування основних скарг уже дозволяє зробити висновок про характер захворювання і розпочати надання першої долікарської допомоги.

Якщо хворий перебуває в непритомному стані або втратив мову, потрібно розпитати осіб, які перебували поряд з ним (постраждалим), або ж без попереднього розпитування провести загальне (об’єктивне) обстеження.

Досить часто уже під час загального огляду хворого (постраждалого) складається враження про стан його організму в цілому, а іноді появляється можливість встановити діагноз з “першого погляду” (інсульт, кровотеча, перелом кісток, вивих та ін.). Загальний стан хворого може бути: задовільний, тяжкий, дуже тяжкий. При цьому свідомість хворого може бути ясна, сплутана, затьмарена. Він може бути неспокійним, збудженим; стогнати, кричати від болю; бути пригніченим, загальмованим.

Важливе значення має вираз обличчя – збуджене, перелякане, стомлене, страждаль­ницьке, сумне та ін. При цьому обличчя може бути бліде, червоне, змарніле, одутле, вкрите холодним потом. Після цього виясняють положення хворого:

· активне (хворий може вільно міняти положення);

· вимушене (хворий лежить у певному положенні);

· пасивне (хворий лежить нерухомо).

У процесі об’єктивного обстеження хворого (постраждалого) здійснюють ряд клінічних методів дослідження: пальпацію (промацування), перкусію (вистукування), аускультацію (вислуховування) тощо – й виявляють стан основних функцій організму (нервової, серцево-судинної та дихальної систем), порушення функцій цих систем, передусім свідчить про тяжкість захворювання чи отриманої травми.

Про функціональний стан центральної нервової системи, передусім, свідчить збереження чи відсутність свідомості. Короткочасна втрата свідомості спостерігається при непритомності (гострій недостатності мозкового кровообігу). Більш тривала втрата свідомості свідчить про ушкодження черепа (перелом кісток черепа, крововилив у його порожнини та ін.), струс, стиснення, забій або поранення головного мозку. Однак, слід пам’ятати, що досить часто спостерігаються випадки збереження свідомості у перші години при ушкодженнях черепа і головного мозку. Крім того, свідомість зберігається у травмованих при шокових станах. При неврологічному дослідженні, передусім, звертають увагу на форму і реакцію зіниць на світло, здійснюють дослідження сухожильних рефлексів, визначають об’єм активних рухів кінцівок та ін. Патологічні рефлекси, мозкові симптоми, зміни об’єму рухів і тонусу м’язів кінцівок, сухожильних та черевних рефлексів свідчать про ураження нервової системи. Ступінь неврологічних розладів оцінюють за шкалою Глазго.

Таблиця

Неврологічна оцінка розладів стану організму за критеріями шкали Глазго (бали)

Функціональний стан серцево-судинної системи оцінюють за характером, частотою пульсу та рівнем артеріального тиску. Брадикардія (сповільнення пульсу) спостерігається при стисненні головного мозку, у перші години захворювання при проривних виразках шлунка і дванадцятипалої кишки, кишковій непрохідності (вагус-пульс). Для гострих запальних процесів, перитоніту, гострих кровотеч характерним є прискорення пульсу та зниження артеріального тиску. Невідповідність між частотою пульсу і температурою тіла є несприятливою ознакою, яка може свідчити про виражені запальні зміни в черевній порожнині.

Зменшення наповнення і прискорення пульсу (тахікардія) та зниження артеріального тиску (гіпотензія) свідчать про тяжкість стану хворих, що найчастіше є наслідком шоку, гострої крововтрати та інтоксикації.

Функціональний стан органів дихання оцінюють за частотою і характером дихання. Зміна частоти, глибини і ритму дихання свідчить про тяжкість стану хворого (пошкодження ребер, легень, дихального центру головного мозку). Про порушення нормальної дихальної функції легень може свідчити і синюшне забарвлення шкіри й слизових оболонок (ціаноз). При попаданні сторонніх тіл у дихальні шляхи може виникнути – асфіксія (повне або часткове удушення). Нерідко причиною асфіксії може бути затікання крові, слизу в дихальні шляхи, западання язика (перелом нижньої щелепи, ушкодження головного мозку та ін.). Наведені зміни основних функціональних систем організму рідко бувають ізольованими, як правило вони поєднуються, а їх дослідження дає можливість своєчасно оцінити тяжкість стану хворого чи постраждалого.

Важливого значення при наданні першої долікарської допомоги потерпілим, тяжким хворим надають системному і послідовному дослідженю усіх частин і ділянок організму. При виконанні такого дослідження з хворого (постраждалого) слід зняти одежу. Її спочатку знімають зі здорових, а потім легко з ушкоджених частин тіла. У разі неможливості зняття одежі, взуття, їх розрізають по швах. Слід пам’ятати, що необережні рухи ушкоджених ділянок тіла можуть викликати травматичний шок, а в деяких випадках жирову емболію (попадання крапельок жиру в кровоносні судини), тромбоемболію (згустків крові). Дослідження тяжких хворих (постраждалих), які знаходяться без свідомості, здійснюють з голови до п’ят. При дослідженні голови звертають увагу на наявність крововиливів, саден, ран, кровотечі з вух і носа, крововиливів під кон’юнктиву очей. Наявність наведених ознак свідчить про ушкодження кісток черепа, головного мозку. При пальпації (промацуванні) черепа можна виявити вдавлення або западання його кісток. Наявність крепітації (хрусту), ненормальної рухомості кісток свідчить про їх перелом. Одночасно здійснюють дослідження верхньої і нижньої щелеп. Ненормальний прикус зубів свідчить про перелом щелеп.

При дослідженні шиї звертають увагу на можливість ушкодження її судин, трахеї, стравоходу. Виділення слизисто-кров’янистих мас, пінистої крові, свист у рані на вдиху, підшкірна емфізема свідчать про ушкодження трахеї або гортані. Виділення вмісту шлунка, слини, під час їди – їжі, води про ушкодження стравоходу. Порушення активних і пасивних рухів у шийному відділі хребта виникає при вивихах і переломах хребців. У цих випадках спостерігається вимушене положення хворого: він сидить не рухаючись, опирається на руки.

При дослідженні грудної клітки звертають увагу на її форму, рівномірність дихальних рухів правої і лівої половини, наявність крововиливів, випинання, западання ребер.

Місця переломів ребер визначають при пальпації їх від груднини до хребта. Наявність різкої локальної болючості, хрусту свідчить про перелом ребра в даному місці. Якщо при пальпації грудної клітки виявляється підшкірна емфізема (скупчення повітря), виникає кровохаркання або легенева кровотеча, то ці ознаки свідчать про ушкодження легень, плеври.

При дослідженні живота звертають увагу на його форму, стан та участь передньої черевної стінки в акті дихання, наявність випинань.

При наявності перитоніту, паралітичної непрохідності кишок живіт може бути напруженим, рівномірно здутим. При заворотах тонкої, сигмоподібної кишок, вузлоутворенні спостерігається зміна форми (асиметрія) живота, контурування (обрисування) роздутих петель кишок. При перфорації (прориві) шлунка, кишок живіт стає напруженим, втягнутим, його передня черевна стінка не приймає участі в акті дихання. При розвитку гострого запального процесу в черевній порожнині спостерігається обмежене напруження і болючість передньої черевної стінки відповідно до локалізації патологічного процесу. При гострому апендициті відмічається болючість і напруження у правій здухвинній ділянці, при гострому холециститі – в ділянці правого підребер’я; при гострому панкреатиті – в надчеревній ділянці і в лівому підребер’ї, відповідно до проекції підшлункової залози. Основною ознакою запального захворювання або ушкодження органів живота є симптом Щоткіна - Блюмберга – поява сильного болю після повільного тиснення і швидкого забирання руки з черевної стінки.

При дослідженні сечовидільної системи звертають увагу на форму, розміщення, величину нирок; наявність набряку (припухлості), крововиливів у поперековій ділянці, ділянці сечового міхура; дизуричних (розладів сечовипускання), змін у сечі. При багатьох захворюваннях, ушкодженнях нирок виникає позитивний симптом Пастернацького – біль при постукуванні в поперековій ділянці над ураженою ниркою.

При обстеженні опорно-рухового апарату звертають увагу на положення кінцівок, наявність деформації, патологічної їх установки, вкорочення (справжнього, позірного), збліднення, посиніння, похолодання. Незвичайне положення кінцівки, характерне для перелому або вивиху. Для порівняння проводять вимірювання не тільки ушкодженої, але й здорової кінцівки. Виявляють об’єм активних і пасивних рухів у суглобах. Оцінюючи стан опорно-рухового апарату, слід звернути увагу на стан хребта, наявність його викривлень. Напруження м’язів спини може бути однією з ознак туберкульозу хребта (ознака Корнєва) або ушкодження хребців. Різке випинання окремих остистих відростків, болючість їх при обмацуванні, тисненні, постукуванні свідчить про остеохондроз, який може викликати біль у животі, грудній клітці, кінцівках.

При дослідженні ендокринної системи, передусім, звертають увагу на стан щитоподібної залози. При гіперфункції щитоподібної залози (гіпертиреоз) виникають екзофтальм, тахікардія, тремтіння пальців рук, підвищена збудливість та ін. Підвищений вміст у крові тироксину, трийодотироніну та кальцитоніну може зумовити тиреотоксичний криз. При гіпофункції щитоподібної залози у дорослих людей розвивається слизовий набряк шкіри (мікседема), затримка росту (кретинізм), розвитку статевих органів, порушення водно-мінерального, білкового і ліпідного обміну та ін. При випаданні функції прищитоподібних залоз виникає паратиреопривна тетанія, що характеризується підвищенням нервово-м’язової збудливості: можуть виникати клонічні (тіпальні), або тонічні (напружені) судоми; ларингоспазм, який може спричинити асфіксію і смерть. При гіперфункції надниркових залоз та надмірному виділенні у кров гормонів (адреналіну, норадреналіну) виникають артеріальна гіпертензія, гіпертонічний криз.

Порушення функції ендокринної системи несприятливо впливає на перебіг різних захворювань та ушкоджень.

Місцевий статус захворювання. Важливим в обстеженні хворого є визначення місця захворювання (status localis morbi, locus morbi). Місцем ураження можуть бути: ділянка тіла, орган, кінцівка, шия, голова та ін. Обстеження ураженої ділянки розпочинають з місцевого огляду, пальпації, визначення розмірів, меж, відношення до сусідніх органів. При огляді ран звертають увагу на їх локалізацію, розміри, глибину, розташування щодо великих судин та ін. Категорично забороняється на місці пригоди проводити різні маніпуляції в рані (зондування, промивання, дренування та ін.). Проте при наявності кровотечі з поверхневих судин накладають затискач або лігатуру, здійснюють тампонування рани.

Отриманні дані планомірного, системного і швидкого дослідження хворого чи потерпілого на місці пригоди дають можливість своєчасно розпізнати різні гострі захворювання і ушкодження й розпочати раціональну першу долікарську допомогу.

Поиск по сайту: