Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Сутність політичної системи суспільства, її структура та функції.



Вступ

Основним при розгляді політичних проблем є поняття політи­ки, яке має відповідати суворим критеріям наукового підходу до складної проблематики політичної життєдіяльності суспільства, висвітлення якої слід чітко скорегувати в напрямку пріоритету гуманітарних загальнолюдських цінностей.

Тривалий час у вітчизняній політичній та юридичній літера­турі панувало спрощене розуміння сутності політики та політич­них відносин, яке зводило їх лише до боротьби класів та пануван­ня класової волі. Це було зумовлено об'єктивними та суб'єктив­ними чинниками, серед яких слід відзначити міфологізацію політичної ідеології, неструктурованість політичних інтересів, непрозорість політичного процесу, нерозвиненість масової політичної свідомості тощо.

Різноманітність і суперечливість політичних інтересів окре­мих соціальних груп, класів, етносів може привести за умов ак­центування на розбіжностях до відкритої конфронтації, до взаємного їх знищення, проте ці інтереси шляхом демократично­го дискурсу можуть бути спрямованими до компромісної точки зору на ґрунті спільних потреб суспільства, загальновизнаних людських цінностей.

Отже, політику слід розглядати як суспільну діяльність, зміст якої становлять організація, регулювання та контроль відносин між людьми, соціальними групами з точки зору загально значу­щих для суспільства тенденцій. Тому головним у політиці є участь в управлінні державою, прагнення до оволодіння державною вла­дою як організацією, що здатна використовувати ресурс суспільства в загальнонаціональному масштабі

 

Сутність політичної системи суспільства, її структура та функції.

Модернізація суспільних структур, яка відбувається в Україні, поставила в центр політичних досліджень проблему пошуку шляхів виходу з кризи, визначення оптимальних принципів функціонування політичної системи українського суспільства.

Поняття "політична система" дає змогу найповніше і послідовно розкрити суспільно-політичну природу суспільства, існуючі політичні відносини, інститути, норми і принципи організації влади. Це поняття покликане відобразити два моменти в політичній науці:

1) цілісність політики як самостійної сфери суспільства, що представляє сукупність взаємодіючих елементів (партій, держави, лідерів, права та ін.);

2) характер зв´язку політики із зовнішнім оточенням (економічною, соціальною і культурною сферою, іншими державами).

Уведення поняття "політична система" має й практичне значення. Воно допомагає виділити чинники, які забезпечують стабільність і розвиток суспільства, розкривають механізми узгодження інтересів різних груп населення.

Поняття "політична система" за змістом дуже об´ємне. Політичну систему можна визначити як сукупність політичних інститутів, громадських структур, норм і цінностей, а також як їхню взаємодію, в якій реалізується політична влада і здійснюється політичний вплив. Тому в політичну систему включають не тільки політичні інститути, які безпосередньо й активно беруть участь у політиці (держава, партії, лідери і т. д.), а й економічні, соціальні й культурні інститути, традиції, цінності і норми, які мають політичне значення і впливають на політичний процес. Призначення всіх цих політичних і громадсько-політичних інститутів полягає в тому, щоб розподіляти ресурси (економічні, валютні, матеріальні, технологічні та ін.) і спонукати населення до прийняття цього розподілу як обов´язкового для всіх.

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це — внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв´язку і взаємодії компонентів, які її утворюють; стійка впорядкованість елементів; закономірні зв´язки між елементами. Структура дає змогу зрозуміти, як саме системне ціле організоване.

Звернімося до поглядів на структуру політичної системи, які найчастіше трапляються в сучасній вітчизняній політичній літературі.

Першим фундаментальним елементом політичної системи суспільства є політичні відносини між індивідами, соціальними та етнічними групами, між націями й державами; між державою й громадянами, громадянами та їхніми організаціями щодо влади, вироблення й здійснення політики. Тут політична діяльність виступає формою функціонування політичних відносин. Вона є усвідомленою, цілеспрямованою діяльністю соціальних суб´єктів щодо реалізації своїх політичних інтересів у конкретній політичній діяльності людей, їхніх соціальних груп, громадсько-політичних об´єднань.

Політична діяльність починається з виникнення певного інтересу і завершується його реалізацією, тобто практичним результатом.

Одним із центральних елементів політичних відносин і політичної діяльності є політичні ролі. Аналіз показує, що, якою б стабільною не була система, політичні ролі її суб´єктів завжди в динаміці.

Стабільність політичних відносин полягає в чіткості визначення й закріплення в законах і нормах (правових, політичних і моральних) ролей, тобто кола прав, обов´язків і відповідальності суб´єктів політичної системи. Тому найважливіше політичне діяння складається з утворення, зміцнення і виконання ролей, пов´язаних з поєднанням елементів політичної системи з певними зв´язками. Такі ролі — ролі формування політичної системи та її функціонування — відіграють "офіси", сукупність "офісів" (мається на увазі система органів і посад державних, партійних і громадських організацій).

У зв´язку з цим стрижневим елементом політичної системи виступає політична організація суспільства, яка включає державу та її установи, політичні партії, громадсько-політичні організації та рухи і трудові колективи зі своїми органами самоврядування.

Важливим елементом політичної системи є політична свідомість як невід´ємний компонент політичної діяльності людей. Вона є відображенням політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях, соціально-політичних почуттях людини, соціальної групи, нації й народу. Політична свідомість — це розуміння суспільством самого себе як політичної цілісності; в реальному житті така свідомість виступає як сукупність відповідних знань і оцінок.

Значну роль у політичній системі відіграє політична культура, яка характеризує якісний стан політичних відносин і діяльності в суспільстві, а також розкриває ступінь соціально-культурного розвитку людини і міру її активності в перетворенні політичної дійсності.

Політичні й правові норми виступають важливим регулівним елементом політичної системи. Якщо політичні норми діють і реалізуються у вигляді принципів і настанов, які регулюють діяльність політичних інститутів і громадян як суб´єктів політичного життя, то правові норми — це сукупність затверджених або санкційованих державою загальнообов´язкових правил політичної поведінки (норм), дотримання яких забезпечується певними заходами державного впливу (кримінальне, адміністративне, державне і громадянське право). На основі політичних і правових норм утворюються регулятори суспільних відносин щодо влади й закріплюються основні принципи діяльності суб´єктів політики.

Визнаним елементом політичної системи суспільства є засоби масової інформації як засоби духовного спілкування великих мас людей, духовно-політичного спілкування держави і суспільства, людини і держави та держави з іншими політичними інститутами та іншими державами і міжнародними організаціями. Засоби масової інформації використовуються, насамперед, для політичного та ідеологічного впливу на електорат з метою легітимації влади або щоб захопити її, зміцнити й реалізувати в інтересах певних соціальних сил.

Існують й інші погляди на структуру політичної системи. Переважна більшість сучасних західних і значна частина російських учених у структурі політичної системи виділяють такі підсистеми, як інституційна, нормативна, комунікативна, культурна і функціональна.

Основним елементом політичної системи є інституційна підсистема, тобто сукупність інститутів (державних, партійних, суспільно-політичних), які виражають і представляють різні за значенням інтереси: від загальнозначущих до групових і приватних. Найважливішим інструментом реалізації суспільних інтересів є держава. Вона зосереджує в своїх руках владу і ресурси, розподіляє цінності й блага, спонукає населення до обов´язкового виконання її рішень. Крім держави, в інституційну підсистему входять як політичні організації, наприклад партії і групи тиску, так і неполітичні організації, що мають значні можливості впливати на владу й суспільство, — засоби масової інформації, церква і т. ін. Рівень інституційної підсистеми визначається ступенем диференціації та спеціалізації ролей і функцій їхніх структур. Завдяки спеціалізації ця підсистема може швидко й ефективно реагувати на нові потреби та вимоги населення.

У науковій літературі є різні погляди на функції політичної системи, але є і певні спільні наукові підходи. Один із таких поглядів узагальнює погляди більшості вітчизняних учених щодо функції політичної системи. Вони збігаються в тому, що кожна функція повинна відображати певну системну якість. У зв´язку з цим можна виокремити такі основні функції політичної системи суспільства:

1) визначення цілей і завдань суспільства;

2) мобілізація ресурсів;

3) владно-політична інтеграція суспільства;

4) регулювання режиму соціально-політичної діяльності;

5) легітимація, під якою розуміється досягнення необхідного ступеня відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам.

Головні функції політичної системи — це визначення цілей і завдань суспільства, а також мобілізація всіх ресурсів для досягнення цих цілей і врегулювання режиму політичної діяльності.

Функції інтеграції й легітимації є функціями не лише політичної системи, а й духовно-культурної, економічної та інших систем.

Виконуючи свої функції, політична система забезпечує цілісний керівний вплив на суспільство як на єдиний організм, яким ефективно управляє політична влада.

Характерною ознакою політичного управління є те, що це управління свідоме, воно пов´язане з визначенням стратегічних, довготермінових пріоритетів, цілей, мети діяльності людей, їхніх угруповань і суспільства загалом. Політичне управління повинне формувати й підтримувати певний соціальний порядок, забезпечувати його захист, виправдовувати його існування.

Сьогодні Україна тільки починає розбудовувати свою нову політичну систему — систему демократичної діяльності й відносин, правових гарантій і політичної відповідальності всіх суб´єктів демократичного процесу.

Тому в реальному житті нашої країни, як і в інших країнах, які ще формують свої нові політичні системи, відбувається постійне суперництво двох чинників, двох основних тенденцій. З одного боку — чинник випадковостей, тенденція до дезорганізації, до руйнування старої політичної системи, з іншого — чинник управління й самоуправління, тенденція до організованості, впорядкування й стабілізації розвитку і прогресу політичної системи. Важливо, щоб усі ці процеси та явища були вузько детермінованими і мали можливість для різних ліній свого розвитку. Можливість управління визначається самим існуванням випадковостей, і це дає змогу уникати одноваріантного призначення. Тому одна з основних умов управління — це умова мати певний вибір; друга умова — щоб управляти, треба мати зворотний зв´язок між усіма елементами політичної системи.

Інша точка зору щодо функцій будь-якої системи виходить з того, що політична система забезпечує стабільність суспільства, його прогрес через збалансованість різних груп інтересів. Виходячи з цього, можна виділити такі функції політичної системи, використовуючи класифікацію сучасних американських політологів Г. Алмонда і Дж. Павелла:

1. Функція висловлення інтересів. Політична система через різні організації повинна представляти в суспільстві інтереси різних соціальних груп. Інакше вони можуть знаходити інші, часто досить руйнівні форми відображання своїх вимог.

2. Функція узагальнення інтересів. Розмежованість інтересів різних соціальних груп та індивідів у суспільстві може бути дуже великою. Тому виникає потреба узагальнювати, перекладати вимоги на мову програм і доводити їх до влади. Цю функцію виконують переважно партії.

3. Функція відпрацювання правил і норм. Цю функцію виконують законодавчі органи, видаючи закони й нормативні документи.

4. Функція застосування правил. Виконання цієї функції є прерогативою виконавчих органів, які реалізовують накази законодавців.

5. Функція контролю застосування правил. Цю функцію виконують судові органи й органи насилля чи примусу.

6. Функція політичної комунікації. Вона припускає різні форми взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, між лідерами і громадянами.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.