Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Характеристика автократичних (тоталітарного і авторитарного) політичних режимів.



Тоталітарний режим

Тоталітаризм — система політичного панування, за якої державна влада, зосереджена в руках вузького кола осіб, ліквідовує конституційні гарантії прав і свобод особи шляхом насильства, поліцейських методів впливу на населення, духовного поневолення, остаточно поглинає всі форми та сфери життєдіяльності людини.

Тоталітаризм — це своєрідний спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над цілями, загальнообов´язковою ідеологією.

Перші тоталітарні погляди в історії політичних учень сягають далекого минулого. Так, тоталітарними вважаються теорія давньогрецького філософа Геракліта про необхідність загальної регуляції суспільства, політичні погляди, які висловив у моделі ідеальної держави Платон. Деякі тоталітарні моменти наявні в політичних доктринах Г. Бабефа, А. Сен-Сімона, Г.В.Ф. Геґеля, Ж.-Ж. Руссо.

Поняття "тоталітарний" почали вживати критики Муссоліні на початку 20-х років 20 ст., коли в Італії формувалася фашистська система. Але Муссоліні сам підхопив це поняття й проголосив своєю метою створення тоталітарної держави.

Концепція тоталітаризму з´явилася на початку 50-х років, коли ще була жива пам´ять про фашизм, у СРСР існував сталінський режим, а нові комуністичні держави наслідували радянську модель правління. На політологічному симпозіумі, що відбувся в 1952 р. у США, тоталітаризм був визнаний як "закрита і нерухлива соціокультурна і політична структура, в якій будь-яка дія — від виховання дітей до виробництва й розподілу товарів — спрямовується й контролюється з єдиного центру". Якраз тоді американські політологи, здебільшого емігранти з Європи, почали розробляти цю концепцію. У 1951 р. X. Арендт опублікувала свою працю "Походження тоталітаризму". У 1956 р. виходить тепер уже класична праця К. Фрідріха і 3. Бжезінського "Тоталітарна диктатура й автократія", в якій давалися соціологічна й політична характеристики тоталітаризму.

Передумови виникнення й розвитку тоталітаризму в політичній практиці пов´язують з індустріальною стадією розвитку суспільства, з наявністю засобів масової інформації, колективістського світогляду, могутнього державного апарату, особливостей соціальної психології (певної ідеологічної та міжособистісної ситуації). Причому засоби масової інформації є необхідним моментом для існування тоталітаризму взагалі. Завдяки їм проводяться ідеологічне оброблення населення, насаджування

Узагальнюючи різні погляди, можна виділити такі характерні риси тоталітарного режиму:

— сильно централізована, моністична структура влади, в якій панівна група не несе відповідальності перед виборним органом і не може бути позбавлена влади інституційними засобами; влада на всіх рівнях формується через закриті канали, бюрократичним шляхом;

— монопольний політичний контроль над економікою та іншими сферами суспільства; в суто тоталітарному суспільстві жодна з його сфер не вільна від контролю;

— влада належить масовій політичній партії, організованій недемократично довкола лідера; влада партії забезпечується шляхом її зрощення з державними органами й повного одержавлення суспільства;

— иолітизація, регламентація й санкціонування всієї життє-діяльності суспільства; терористичний поліцейський контроль за поведінкою громадян;

— вимога до громадян активно виявляти відданість і підтримку режиму;

— громадсько-політичні, недержавні організації існують формально, стають продовженням тих чи інших державних або партійних організацій, їхня діяльність докладно регламентується;

— монопольна, деталізована ідеологія, що легітимує режим й обґрунтовує його історичну місію.

Тоталітарний режим проводить послідовну декласацію суспільства. Руйнуючи всі його органічні зв´язки, відчужуючи виробників від власності та влади, цей режим кожного індивіда підключає до суспільної системи поза горизонтальними чи будь-якими несанкціонованими зв´язками. Унаслідок цього суспільство з організму перетворюється на механізм, довільно сконструйований владними структурами, тобто на масове суспільство.

Характерним для тоталітаризму є харизматичний тип лідерства з обов´язковою опорою на репресивний апарат. Спосіб мобілізації (модель здійснення владою політичних рішень і залучення населення для виконання їх) за тоталітаризму може здійснюватись інтенсивно через створення внутрішньопсихологічного ентузіазму, а також екстенсивно — за допомогою репресивно-пропагандистського апарату. Лідерство за тоталітаризму має переважно індивідуалізований характер, причому навіть найближче оточення лідера значною мірою дистанційоване від нього.

Класичними тоталітарними державами вважають гітлерівську Німеччину і СРСР. Причому політичний режим у колишньому Радянському Союзі мав такі етапи: період воєнного комунізму 1917—1921 pp. (тоталітарно-авторитарний тип політичного режиму); 1921 — 1929 pp. (авторитарний режим); 1929—1956 pp. (тоталітарний режим); 1956—1985 pp. (зникли ознаки класичного тоталітаризму, але в основному режим залишався тоталітарним). Занепад епохи тоталітаризму в СРСР почався з часів так званої горбачовської перебудови, коли впала "залізна завіса" ідеологічного монізму й закритості суспільства.

Авторитарний режим

Авторитаризм ґрунтується на безумовному підпорядкуванні владі й означає такі відносини між панівною елітою й масами, які побудовано на силі, а не на переконанні. Оновлення керівних кадрів здійснювалося шляхом кооптації, а не передвиборної конкурентної боротьби між кандидатами на відповідальні державні посади. За подібних режимів немає або ігноруються встановлені законом процедури мирної заміни керівників, унаслідок чого припинення й передавання влади є результатом насильства, конфронтації, а не інституціалізації.

Існують різні підходи до визначення сутності й меж авторитаризму. Дехто з політологів стверджує, що два способи правління — демократія й тоталітаризм — являють собою абстраговані протилежності: авторитарна влада стає результатом незрілої демократії, і між авторитарними режимами, близькими до демократії, й тими, що тяжіють до тоталітаризму, існує різниця лише в ступені ліберальної терпимості чи гегемоністського контролю.

Виходячи з концепції "обмеженого плюралізму", політолог Жагуаріб увів поняття "необісмарківської" стратегії, напівавторитарного правління в країнах, які переживають період індустріалізації. За такого режиму держава спрямовує політичне розшарування в певне русло з метою політичної соціалізації в консервативному дусі дрібнобуржуазних і робітничих мас. Причому ця стратегія використовується не лише в галузі політичної соціалізації, а й економіки, щоб залучити іноземний капітал, створити умови для "суспільства споживання".

Наведені погляди не є вичерпними, але вони дають уявлення про основні підходи до означення сутності авторитаризму. Основні ознаки авторитарного режиму:

· відмова від принципів конституційності й законності (якщо конституція й зберігається, то, як правило, в суто декларативній формі), широке застосування політичних репресій;

· концентрація влади в руках уряду, глави держави чи військових; відмова від принципу поділу влади;

· відсутність центральних і місцевих представницьких органів чи перетворення їх на маріонеткові;

· мілітаризація державного апарату, різке посилення впливу військових сил; втручання армії в політичний процес, щоб покінчити з тривалою політичною кризою, з якою неможливо справитися демократичними засобами;

· наявність приватного сектора економіки, вільного від прямого державного втручання.

За авторитарного режиму не виключаються певні елементи, інститути, притаманні демократії: вибори, боротьба політичних партій у парламенті тощо. Водночас політичні права громадян і громадсько-політичних організацій обмежено, їхню політичну поведінку строго регламентовано, легальну опозицію заборонено. Тобто авторитарний режим визначає межі допустимого інакомислення й легальної опозиції. Основними ознаками, що різнять авторитаризм і демократію, є: перевага в діяльності дер-жавних органів методу адміністрування (за авторитаризму рідко застосовується компроміс у найважливіших політичних проблемах); концентрація влади в руках одного чи кількох органів державної влади: органи виконавчої влади мають функції нормотворчості; звуженість сфери гласності і виборності державних органів. Загальною рисою всіх авторитарних держав є сильна виконавча влада.

За авторитаризму починає формуватися громадянське суспільство. Однак його сфера дуже обмежена. Держава може реагувати на вимоги громадянського суспільства, а може й ігнорувати їх. Тобто громадянське суспільство фактично підпорядковане державі.

Авторитаризм також багато в чому відрізняється від тоталітаризму.

1. Тоталітаризм практично стирає межі між державою й громадянським суспільством, прагнучи контролювати всі сторони життя людини. А за авторитаризму з´являються елементи громадянського суспільства.

2. Стрижень усієї тоталітарної системи — єдина ідеологія й добре організована єдина партія; особа лідера може не мати великої ваги. В авторитарному режимі така ідеологія не обов´язкова. Правляча еліта здебільшого неоднорідна й спирається на блок соціальних, політичних та інших сил, які багато в чому відмінні, але мають спільну заінтересованість у здійснюванні влади авторитарними методами. Тому в цій системі набагато більшу роль відіграє лідер, який має авторитет у всіх течій правлячого блоку й стежить за додержанням балансу інтересів його учасників.

3. Тоталітаризм прагне до прямого політичного регулювання економікою, тоді як авторитаризм може поєднуватись і з централізованою економікою, і з ринковою. Тобто за авторитаризму політична система має більшу автономію, ніж економічна.

Отже, авторитаризм можна визначити як недемократичний спосіб правління, за якого влада правителя або правлячого угруповання не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу приймання рішень. Реальна конкуренція в боротьбі за політичну владу не допускається.

Виокремлюють різні види авторитаризму: авторитаризм стабілізаційний, метою якого є збереження існуючого ладу, чи альтернативний, властивий країнам, які відкинули демократичні засади розвитку суспільства. Найчастіше авторитаризм трапляється в країнах, які переходять від тоталітаризму до демократії. Серед авторитарних режимів можна виділити кілька різновидів.

Теократичні авторитарні режими, характерні для країн, де при владі перебувають релігійні клани. Прикладом такого режиму є політична система Ірану, яку створили ісламські фундаменталісти після революції 1979 року. Цей режим має багато рис, притаманних тоталітаризмові.

Військово-бюрократичні диктатури, що встановлюються внаслідок військових переворотів. З приходом до влади військових політична діяльність партій, організацій, представницьких інституцій значно обмежується або й взагалі забороняється. Так було в Греції при правлінні "чорних полковників", в Аргентині, Бразилії, Парагваї, Чилі та багатьох інших країнах Латинської Америки, Азії та Африки.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.