Наявність спеціального дисциплінарного провадження щодо адвокатів

Проблема оплати праці адвоката є однією з найскладніших. Юридична допомога, яку надає захисник, повинна бути доступною населенню. Побутує спрощений погляд, що юридична допомога повинна надаватись адвокатом взагалі безоплатно і що це буде запорукою незалежності адвоката. Але при цьому не враховується, що будь-яка робота повинна винагороджуватися, тому справедливим є прагнення адвоката досягти того, щоб гонорар, який він одержує за виконану роботу, відповідав затраченим зусиллям. Ніде у світі дотепер не запроваджено системи, яка б передбачала безоплатну роботу адвокатів.

Розглянемо, як вирішуються питання про оплату праці адвокатів в основних світових системах адвокатури.

В Англії робота адвокатів оплачується як за згодою, так і за таксою на підставі низки законів і правил. Оплата послуг за таксою передбачає порядок, коли визначені статті витрат соліситора оцінюються за твердою шкалою, із зазначенням максимальних і мінімальних сум. Однак і в цьому випадку соліситор та клієнт можуть самі визначити розцінки. Оплата за надані соліситором послуги включає низку факторів, найважливішими з яких є затрачений час, складність справи, її обсяг, терміновість тощо60.

Якщо особа у встановленому порядку визнана неплатоспроможною, то юридична допомога може бути надана їй безкоштовно. У цьому випадку оплата праці адвоката проводиться зі спеціального фонду правової допомоги, який створено з коштів держави і внесків клієнтів та організацій адвокатів. Правосуддю Англії це коштує 600 млн. фунтів стерлінгів на рік.

Оплата праці баристерів є лише гонорарною, причому гонорар вноситься клієнтом на рахунок фірми соліситорів і обкладається податком на прибуток. За існуючого порядку баристер позбавлений можливості стягнути свій гонорар у судовому порядку, наполягати на арешті майна клієнта, навіть якщо гонорар був обіцяний. Основна гарантія, яку баристер має щодо гонорару, полягає в тому, що він може відмовитися прийняти доручення, якщо гонорар не сплачений під час передачі йому соліситором доручення на ведення справи. Як і соліситори, баристери надають малозабезпеченим клієнтам безоплатну юридичну допомогу.

У США оплата послуг адвоката здійснюється на підставі вільної угоди ("вільного ринкового договору") на основі практики, що склалася, а також з урахуванням рекомендацій організації, в якій працює адвокат. Узагалі є близько 700 спеціальних таблиць для обчислення лише мінімальних розмірів гонорарів за різні види послуг. Цікавою є так звана континентальна оплата, зміст якої полягає в тому, що коли справу програно, адвокат не отримує винагороди, а у випадку виграної справи, адвокат отримує гонорар.

Малозабезпеченим юридична допомога надається безоплатно. У 1932 р. було прийнято чотирнадцяту поправку до Конституції США, яка вимагає забезпечення захисту для бідних обвинувачених. Шість років потому право бідних обвинувачених на захист було поширено на всі суди. Центральною стала справа Гідеона Вейнрайта (1963 р.), слухаючи яку, суд штату затягував призначення бідному обвинуваченому захисника. Верховний суд США з цього приводу виніс постанову, в якій зазначив, що "адвокат у суді — необхідність, а не розкіш". За законом 1964 р. про кримінальне правосуддя у федеральних судах для матеріально незабезпечених підсудних допускається так званий безкоштовний "громадський захисник". Контори "громадських захисників" об'єднано у корпорацію правничих служб, якою опікується і фінансує Конгрес. Кількість таких контор становить понад 1 тис. Щороку на оплату праці "громадських захисників" держава виділяє сотні мільйонів доларів. Порядок оплати праці безкоштовних захисників за рахунок бюджету було встановлено з ініціативи президента Р. Ніксона, який 5 травня 1971 р. направив до Конгресу лист з пропозицією створити незалежний федеральний ор­ган, який би надавав адвокатським фірмам кошти з федерального бюджету та сприяв би іншими засобами розвитку юридичної допомоги малозабезпеченим. Є й інші форми надання юридичної допомоги незаможним. Так, усі штати у тій чи іншій формі передбачають надання безкоштовної юридичної допомоги за постановою судді. Органи, які надають таку допомогу, можуть бути різними. В одних випадках суд призначає адвоката в конкретній справі і встановлює гонорар або з бюджету муніципалітету, або зі спеціальних фондів, або за рахунок коштів адвокатських організацій, в інших — виділяється спеціальний адвокат, який отримує винагороду повністю або частково від місцевого муніципалітету і веде головним чином справи за при­значенням.

Адвокати в США мають величезний вплив, але в народі їх не люблять, називають "акулами", "шакалами", саме через завеликі гонорари. Проте слід зазначити, що американські адвокати відчули зміну ставлення до них з боку громадськості і негайно почали виправляти становище: допомога малозабезпеченим стала масовим явищем (за наявності адвокатів, спеціально для цього призначених, про яких ішлося вище), перестало бути винятком безплатне обслуговування музеїв, фондів, об'єднань національних меншин тощо.

Підкреслимо, що на виправлення завжди було потрібно більше сил і часу, ніж на псування; особливо це стосується такого поняття, як престиж професії. Про це слід пам'ятати і вітчизняним юристам: краще вчитися на помилках інших.

У Франції професію адвоката віднесено до "незалежних і ліберальних", тому втручання у фінансові відносини адвоката та клієнта значно обмежене. Стосунки адвоката і клієнта базуються на принципі двосторонньої добровільної угоди. Стаття 10 закону про статус адвокатів у редакції від 10 липня 1991 р. передбачає, що тарифи за участь адвоката в процесуальних діях встановлюються цивільно-правовим законодавством.

Розмір гонорару залежить від часу, відданого справі, її характеру і складності, громадського значення інтересів, що захищаються, витрат у справі, характеру спеціалізації і, насамкінець, результату захисту. Заборонено встановлювати розмір гонорару лише залежно від результату розгляду справи, але не забороняється до основного гонорару доплачувати додатковий у разі позитивного для клієнта рішення суду. Суперечки між адвокатом і клієнтом вирішу­ються керівництвом ордену адвокатів.

Адвокати надають і безкоштовну юридичну допомогу малозабезпеченим клієнтам. У цих випадках винагорода виплачується з великим проміжком у часі державою, ця винагорода є досить скромною за розміром69.

У Німеччині гонорар за надання юридичної допомоги адвокатом визначається домовленістю між ним і клієнтом у межах, установлених федеральним статутом адвокатських тарифів. Відхилення від федерального статуту адвокатських тарифів допускається лише у двох випадках: коли адвокат укладає зі своїм клієнтом письмову угоду про гонорар, якою обумовлений підвищений його розмір, ніж довелося б платити клієнту за тарифом, і коли у тривалих угодах передбачено погодинну винагороду.

В Україні згідно із Законом "Про адвокатуру" основним принципом оплати праці адвокатів за надану юридичну допомогу є домовленість між адвокатом чи керівником адвокатського об'єднання з клієнтом.

Адвокати, що працюють індивідуально, укладають угоди з фізичними та юридичними особами особисто. Щодо адвокатів, які працюють у складі адвокатського об'єднання, то порядок складання таких угод має бути визначеним статутом об'єднання. Тут є кілька варіантів: угода між адвокатом і клієнтом, угода між керівником адвокатського об'єднання і клієнтом, угода між адвокатом і клієнтом за погодженням з керівником адвокатського об'єднання тощо.

В угоді визначаються тривалість роботи адвоката, умови і види юридичної допомоги, розмір і порядок її оплати. У визначенні гонорару враховується кількість часу, затраченого адвокатом на роботу у справі, складність справи, витрати у справі та інші чинники.

1 жовтня 1999 р. Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України схвалено Правила адвокатської етики, частина третя статті 33 яких проголошує, що фактори, які повинні братися до уваги у визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або істотно ускладнить їх виконання у звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин цього адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

На жаль, далеко не кожна людина має змогу оплатити послуги захисника.

Частиною четвертою статті 47 КПК України в редакції Закону України від 23 грудня 1993 р. встановлювалося, що оплата праці захисника у випадку, коли він брав участь у дізнанні, досудовому слідстві чи судовому розгляді за призначенням, та у разі звільнення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного від оплати юридичної допомоги через малозабезпеченість проводиться за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

21 червня 2001 р., щоб привести Кримінально-процесуальний кодекс України у відповідність до Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000, було прийнято Закон України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України".

Згідно з цим законом захисник призначається у випадках:

1) коли відповідно до вимог частин першої і другої статті 45 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає або не може запросити захисника;

2) коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний бажає запросити захисника, але через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин не може цього зробити73.

Питання ж про оплату праці захисників за призначенням нова редакція КПК України розглядає в частині шостій статті 93: оплата праці захисника у разі його участі у справі за призначенням провадиться за рахунок держави в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відшкодування державі витрат у цьому випадку за згодою засудженого або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, може бути покладено на них.

Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги у кримінальних справах за рахунок держави затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. № 821.

Згідно з цим Порядком, підставою для оплати праці адвокатів з надання правової допомоги громадянам у кримінальних справах у таких випадках є:

1) постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, ухвала суду чи постанова судді;

2) оформлена цими особами довідка про участь адвоката у справі.

Довідка про участь захисника у кримінальній справі за призначенням повинна складатися особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом щомісяця. Копія постанови, ухвали про звільнення громадянина від оплати правової допомоги або про призначення адвоката та довідка про його участь у справі подаються керівникові адвокатського об'єднання (адвокату, якщо він працює індивідуально), який складає довідку-розрахунок у трьох примірниках.

Один примірник довідки-розрахунку керівник адвокатського об'єднання (адвокат) надсилає особі, яка провадила дізнання, слідчому, прокурору чи суду для долучення до кримінальної справи, другий примірник використовується для проведення оплати, третій зберігається у справах адвокатського об'єднання (адвоката).

Оплата праці адвокатів здійснюється за рахунок державного бюджету в розмірі 15 гривень за повний робочий день (тобто 8 год.). Якщо адвокат був зайнятий у справі неповний робочий день, то оплата його праці провадиться пропорційно до затраченого часу, виходячи з цього розміру оплати.

Кошти за надання правової допомоги повинні перераховуватися адвокатському об'єднанню (адвокату) Головним управлінням юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями юстиції протягом 10 днів після одержання від них документів, передбачених зазначеним вище Порядком.

Згідно з розглянутим Порядком, а також на підставі частини шостої статті 93 КПК України у разі, коли адвокат надавав правову допомогу підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному у процесі досудового слідства або в судових засіданнях за призначенням, то за умови визнання громадянина винним у вчиненні злочину і за відсутності підстав для звільнення його від оплати за правову допомогу відшкодування витрат покладається на засудженого.

Однак у переважній більшості випадків захисник за призначенням бере участь у кримінальних справах, коли його підзахисний через малозабезпеченість не може оплатити послуги адвоката. Також навряд чи слід чекати оплату за рахунок коштів, зароблених засудженим у місцях відбування покарання, тим більше що виробництво практично в усіх установах, підвідомчих Державному департаменту України з виконання покарань, не працює на повну потужність.

Найчастіше питання, пов'язані з оплатою праці захисника, який працює за призначенням, виникають тоді, коли особа, яку він захищає, не має можливості заплатити за надані послуги і водночас підпадає під категорію осіб, які згідно зі статтею 45 КПК України не можуть не мати захисника.

Проблем а участі в кримінальних справах захисників за призначенням, а також оплати їх роботи є дуже актуальною, бо у зв'язку зі складним економічним становищем у нашій країні значна кількість громадян через своє матеріальне становище не може оплатити послуги захисника, і водночас зросли вимоги щодо забезпечення дотримання прав громадян.

За даними судової статистики, майже дві третини (64,2143 %) від загальної кількості працездатних громадян, винних у вчиненні злочинів, ніде не працювали, не навчалися та не мали постійного джерела доходів. Це свідчить про те, що право обвинуваченого на отримання правової допомоги за рахунок держави не реалізується (виняток складають лише справи, де участь адвоката є обов'язковою). За даними ЦГЗ МВС України протягом 2002 р, до кримінальної відповідальності тільки слідчими органів внутрішніх справ притягнуто 270 307 осіб, з них близько 175 тис. ніде не працювали і не мали постійного джерела доходів, і лише 20 тис. отримали правову допомогу за рахунок держави, включаючи і справи, де участь захисника с обов'язковою70. Слід визнати, що право кожного на правову допомогу за рахунок держави законодавством України не гарантується. На жаль, це проблема не тільки кримінального процесу України. Наприклад, у Франції, захист прав незаможних громадян є одним з пріоритетних напрямів французької правової політики.

Ю.І. Шмаленко вважає, що адвокат повинен намагатись знайти можливість надання правової допомоги незаможним громадянам на частково платних засадах або безкоштовно не лише у випадках, прямо передбачених законом, виходячи з розумного співвідношення цієї роботи з повністю оплачуваною78.

І. Івашкевич зазначає, що під час проведення досудового слідства та розгляду кримінальних справ у судах часто доводиться стикатися зі значними труднощами в забезпеченні вимог законодавства щодо права на захист. Так, затримана особа згідно із законом має бути допитана як підозрюваний не пізніше 24 годин з моменту затримання і при цьому має право вимагати побачення із захисником до першого допиту. Якщо у такий короткий термін слідчий не може знайти захисника, він (не маючи якихось підступних задумів, а просто опинившись між вимогою закону і реальною можливістю його забезпечення), щоб вийти з такого становища, роз'яснивши права підозрюваному, іноді намагається підштовхнути його до рішення, що захисника на цьому етапі слідства мати не обов'язково: мовляв, і справа не складна, і в ній все зрозуміло, а захисника підозрюваний може взяти пізніше — під час пред'явлення обвинувачення або в момент закінчення слідства чи в суді. Звичайно, якщо підозрюваний буде наполягати, захисника йому забезпечать. Трапляються випадки, коли підсудні в судовому процесі заявляють, що слідчий їх схиляв до того, щоб вони відмовлялись від захисника. Відомі також факти, коли слідчим не забезпечувалося право неповнолітнього обвинуваченого мати захисника.

Практиці відомі також випадки, коли до кримінальної відповідальності притягується кілька осіб, у кожної з яких згідно із законом обов'язково повинен бути захисник. Так, І. Івашкевич наводить приклад, коли до кримінальної відповідальності притягувалось вісім підлітків, кожному з яких обов'язково повинні були надати захисника. Ніхто з батьків у зв'язку з тяжким матеріальним становищем у сім'ї захисника своїм дітям не наймав, і слідчому довелося самому шукати захисників, що коштувало йому багато клопоту та нервів, бо в районній асоціації адвокатів їх було лише п'ятеро, а інших адвокатів згідно із законом примусити взяти участь у справі слідчий не міг.

Хоча законом і вирішено питання про оплату праці захисників, які залучаються до роботи у кримінальних справах за призначенням, але, на думку І. Івашкевича, залишається проблема, яка полягає в тому, що в держави немає грошей для оплати праці захисників. Знаючи стан місцевого бюджету (заборгованість за зарплатою працівникам бюджетних установ, за соціальними виплатами тощо), захисники протягом останніх років практично не звертаються до місцевої адміністрації з питання оплати за здійснення ними захисту в кримінальних справах, оскільки просто мають совість, розуміють, що багатьом куди скрутніше. Як виходять слідчі з цієї ситуації? У багатьох випадках особа, яка притягується до відповідальності і бажає мати захисника, маючи кошти для оплати його послуг, просить поради у слідчого, кого б він міг порекомендувати як захисника. Слідчий називає адвоката, і така особа укладає з ним договір. Надавши в такий спосіб можливість заробити адвокату в декількох справах, слідчий у разі необхідності просить його взяти на себе захист малозабезпеченої особи, а адвокат, "віддячуючи" слідчому, захищає винного безоплатно. Протизаконного в цьому нічого немає, але "недобрий присмак" відчувається: немає гарантії, що не буде поступок в якихось питаннях захисту, хоча, як свідчить практика, адвокат, який себе поважає, на компроміс зі слідством чи судом не йде, незалежно від того, чи отримає плату за захист. Але це не вихід: по-перше, для чого ставити слідчого, суддю в таке становище, щоб вони умовляли адвоката брати на себе захист, і, по-друге, чому останній має працювати безоплатно.

Таким чином, у ситуації, що склалася, реально права підзахисних належним чином не забезпечуються. Це стосується не лише українських адвокатів: проблеми якісного захисту у кримінальних справах безкоштовними захисниками є навіть у найрозвинутіших країнах. Так, у США розгортається дискусія про те, що захисник не може забезпечити потрібний рівень захисту, бо працює він фактично не на клієнта, а на штат, який йому платить. Введення у кримінальному процесі Франції справ термінового розгляду і змагальних дебатів у присутності слідчого і судді призвело до значного збільшення потреби в захисниках, яких залучають до кримінальних справ за призначенням. У зв'язку з цим з оплатою праці адвокатів за призначенням виникли проблеми. Крім змін у законодавстві, для вирішення цього питання пропонується створити спеціальний фонд оплати праці адвокатів, які будуть працювати за призначенням.

Оскільки забезпечення прав громадян, у тому числі права на захист, соціальне забезпечення населення, а також створення відповідної законодавчої бази покладаються на державні органи, то саме на державному рівні необхідно якнайшвидше вирішити проблеми, що виникли. Слід звернути увагу на те, що для забезпечення якісної роботи захисників у кримінальних справах за призначенням та реального дотримання прав обвинувачених, підозрюваних, підсуд­них, засуджених, виправданих просто необхідне фактичне, а не декларативне спрямовування достатньої кількості коштів для оплати виконаної адвокатами роботи.