Головні культурні та суспільні події за правління Карла IV
Величезний вплив на історичний розвиток Чехії здійснив син Яна Люксембурзького - чеський король Карл. Період його правління ввійшов у історію під назвою "золота доба" На відміну від свого батька, схильного до авантюризму, що майже все життя провів у походах, витрачаючи усі державні кошти й мало не доводячи Богемію до банкрутства, Карл з самого початку зарекомендував себе прагматичним і ощадливим державцем. Перебуваючи на троні (1346-1378), Карл основну увагу приділяв вирішенню внутрішньополітичних питань як у самій Чехії, так і у всій імперії. Незважаючи на участь у численних сутичках і конфліктах, він ніколи не вів справжніх війн, намагаючись розв'язувати проблеми дипломатичними засобами, в тому числі завдяки цілеспрямованій шлюбній політиці. Ставши чеським королем, Карл запровадив цілу низку правових актів, спрямованих на зміцнення своєї влади, повернув короні відторгнуті землі, створив умови для наступу на панську олігархію. Головною становою опорою корони король уважав церковних феодалів. Він звільнив від податків занедбані монастирі, а свою канцелярію комплектував з освічених, здібних церковних ієрархів. Стимулюючи розвиток міст як центрів внутрішньої та міжнародної торгівлі, Карл водночас прагнув не допустити їх перетворення на самостійну політичну силу, постійно підтримуючи рівновагу між різними міськими станами. У своїй діяльності Карл спирався на потужну підтримку свого духівника та вихователя, обраного в 1342 р. папою Римським - Клемента VI. Завдяки папській буллі чеська католицька церква в 1344 р. дістала статус самостійного архієпископства (з 973 р. вона підпорядковувалася Майнцському архієпископству), до складу якого входили єпископства Оломоуцьке та Літомишльське. Празьким архієпископом був призначений високоосвічений політичний діяч, особистий друг короля - Арношт з Пардубіце. Після відлучення від католицької церкви імператора Людовіка Баварського, папа Клемент VI сприяв обранню (липень 1346 р.) чеського короля імператором Священної Римської імперії під ім'ям Карла IV (коронований у 1355 р.). Тісні контакти Карла з церковними феодалами, папою та католицьким кліром дали підстави його суперникам називати монарха "попівським королем". Водночас, будучи ставлеником папи, Карл ніколи не виступав провідником його політики на континенті, а використовував союз із курією у власних політичних цілях.
Священна Римська імперія на початку XIV ст. являла собою сукупність роздроблених і позбавлених внутрішньої єдності територій, до яких входило Чеське королівство. Карл як імператор мусив піклуватися про визнання особистого авторитету, який, на його думку, мав спиратися на могутність Чеського королівства. Карл IV вирішив перетворити Чехію на центр імперії. Кодифікацію правових норм устрою Священної Римської імперії Карл здійснив у "Золотій буллі"(1356-1806). Вона залишалася ядром імперського законодавства і ставила Чеське королівство у привілейоване становище. Булла підтверджувала, що імператора мала обирати спеціальна колегія у складі семи князів-курфюрстів: трьох церковних та чотирьох світських. Вибори відбувалися з ініціативи архієпископа більшістю голосів. Згода папи Римського вимагалася тільки при коронації імператора. Документ закріплював нові князівські привілеї: право на вищий суд, право на видобуток корисних копалин, карбування монет, збирання мита і податків. "Золота булла" підтверджувала свободу обрання чеського короля в Чеському сеймі у випадку припинення династії, а імператор не міг самостійно призначати чеського короля або змінювати статус Чеського королівства. Йому надавалося право лише затверджувати вже обраного монарха. Підданих Чеського королівства мав судити тільки чеський суд. Чеський король міг придбати землі та маєтності в будь-якій частині імперії, тоді як інші курфюрсти, обрані імператорами, не мали права на придбання в Чехії майна. За таку спрямованість політики окремі сучасники закидали Карлові IV, що "для чехів він був рідним батьком, а для німців - вітчимом". Особлива увага до Чехії як політичного центру імперії виявилася в намаганні Карла IV підвищити статус Праги. За його правління це місто вважалося не тільки столицею земель Чеської корони, а й центром архієпископства і резиденцією імператора. В спеціальних грамотах Карл визначав місце Чехії в імперії і підтверджував права, свободи та привілеї чеських королів. У документах визначалися території, що належали до "земель Чеської корони": Чехія, Моравія, сілезькі князівства, Верхня і Нижня Лужиця. До складу своєї держави Карл включив також Люксембург та маркграфство Бранденбург. У кожній із цих земель існував власний сейм, який мав право висловлюватися стосовно політики й особи монарха, вирішувати внутрішні питання, проте не мав права вести самостійну зовнішню політику. Для того, щоб остаточно приборкати панську олігархію, Карл заходився розробляти загально-чеський законник, відомий як "Велична Кароліна". У 109 пунктах цього кодексу правових звичаїв і норм регламентувалися економічні та правові відносини між королівською владою і підданими Чеської корони. Однак на Генеральному сеймі 1355 р. велика шляхта - прихильниця "неписаного права" - провалила прийняття нового кодексу. Політика Карла IV сприяла економічному зміцненню Чехії. В цей період тут активно розвиваються хліборобство, тваринництво, вирощування хмелю, зростають обсяги видобутку корисних копалин тощо. Влада забезпечувала стабільне функціонування річкових та наземних шляхів сполучення. Особливу увагу Карл IV приділяв розвиткові освіти, науки та культури. Саме знання й освіченість (сам Карл володів п'ятьма мовами), на його думку, створювали міцні підвалини не тільки для системи управління суспільством, а й для процвітання чеських земель узагалі. У 1348 р. в Празі був заснований університет - перший у Священній Римській імперії. Університет від самого початку свого функціонування вирізнявся певною демократичністю, а відносна свобода академічних дискусій сприяла розвиткові передових ідей, формуванню у людській свідомості критичного ставлення до навколишнього світу. До Празького університету запрошувалися провідні європейські вчені, завдяки чому тут не тільки викладалися навчальні предмети, а й виникло підґрунтя для проведення досліджень у галузі точних і природничих наук: астрономії, математики, медицини. Підвищився рівень шкільної освіти. Тільки в Празі налічувалось 25 шкіл. Школи існували в кожному королівському місті. Карл IV піклувався про розвиток мистецтва, літератури та музики, зібравши в Чехії кращі культурні сили Європи. За сприяння монарха розвивалося красне письменство, особливо історична проза. Так, для написання історичних хронік імператор особисто добирав літераторів і складав план твору. За правління Карла IV у Празі було побудовано нові собори, палаци та мости через Влтаву. В чеських землях розвивалися музика й театр. Значні здобутки були у книговидавничій справі та інших сферах культурної діяльності. Таким чином, за часів правління Карла IV Чехія сягнула вершини своєї могутності. Однак у багатогранній діяльності імператора були не тільки позитивні моменти. Вже у 60-х роках XIV ст. помітним стає гальмування економічного розвитку чеських земель. Наприкінці правління Карла IV в країні загострилися соціальні суперечності. Імператор був надзвичайно обдарованою людиною, високоосвіченим, розумним політиком, проте йому, як і іншим середньовічним володарям, були притаманні підступництво, віроломство й цинізм. До останніх днів життя вищим законом для нього залишалися державні та династичні інтереси, заради яких він був готовий на все.
