Суб’єкти — банк, факторингова компанія, спеціалізовані установи, які скупають рахунки-фактури у своїх клієнтів.
Клієнти — кредитори, постачальники товару, виконавці робіт, промислові та торгові фірми, що уклали угоди з банком чи факторинговою компанією.
Позичальники — покупці товарів і послуг.
Види факторингу
Прямий — в операції бере участь лише один фактор — з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду.
Опосередкований — в операції беруть участь два фактори: 1) з експорту в країні експортера та 2) з імпорту в країні імпортера.
Розкритий — операція, в якій покупцеві повідомляється про факторингову угоду.
Нерозкритий — операція, в якій факторингова угода є конфіденційною і зарубіжному покупцеві не повідомляється про неї.
Конвенційний — універсальна система фінансового обслуговування, яка включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, представництво та ін.
Конфіденційний — обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передача права на отримання грошей та ін.
Етапи здійснення факторингової операції:
Перший етап. Підготовчий.
Отримання заявки від клієнта. Оцінка економічного та фінансового стану клієнта.
Другий етап. Оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом.
Обов’язки банку: стягнення боргу та функції з його обслуговування; аналіз кредитоспроможності боржників; інкасація, облікові операції та ін.
Обов’язки клієнта: плата за факторингові послуги банку. Плата складається з: комісійних за послуги по обслуговуванню боргу в розмірі 1—2% загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахованого на виданий аванс.
Визначення методу розрахунку максимальної суми з операцій факторингу.
Методи бувають:
1) визначення загального ліміту — для кожного клієнта встановлюється періодично поновлюваний ліміт;
2) визначення помісячних лімітів відвантажень — встановлюється сума, на яку протягом місяця будуть відвантажені товари;
3) страхування по окремих операціях.
Третій етап. Відсилка всіх рахунків-фактур, виставлених на покупця.
Четвертий етап. Аналітичний.
Вивчення рахунків-фактур. Вивчення платоспроможності позичальників (триває від 24 годин до 2—3 днів).
П’ятий етап. Оплата рахунків.
Клієнт, що продав дебіторську заборгованість, отримує від банку аванс (готівкою, переказом, оплатою чека та ін.) в розмірі 80—90 % суми боргу. Решту процентів — 10—20 — банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.
Шостий етап. Оплата вимог.
Особливості здійснення факторингових операцій:
1. Придбання платіжних вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80—90 % вартості відфактурованих поставок.
2. Оплата у визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних і процентів за кредит, незалежно від суми виручки, що надійшла від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок банку.
Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що при роботі з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу, він виконує роботу, пов’язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного, або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного з банків, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог тощо.
Факторинговий кредит дорожчий за звичайний, оскільки він супроводжується інкасовими, юридичними, обліково-контрольними, інформаційними, консультативними та іншими послугами. Факторинг найбільш вигідний для крупних фірм-експортерів, що мають значні відстрочки платежів і недостатньо готівки. Вони одержують такі переваги від факторингового обслуговування: звільнення від ризику неплатежу, завчасну реалізацію портфеля боргових вимог, спрощення структури балансу, скорочення терміну інкасації вимог до клієнтів, економію на бухгалтерських, адміністративних та інших видатках.
Факторинг з правом регресу, тобто правом оберненої вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, або без права регресу. Ці умови пов’язані з ризиками, що виникають у разі відмови платника від виконання своїх зобов’язань, тобто кредитними ризиками. Укладаючи угоду з правом регресу, постачальник продовжує нести визначений кредитний ризик за борговими вимогами, проданими ним факторинговій компанії. Остання може скористатися правом регресу і за бажання продати постачальникові будь-яку неоплачену боргову вимогу у випадку відмови клієнта від платежу (його неплатоспроможності). Дана умова передбачається, якщо постачальники впевнені, що в них не можуть з’явитися сумнівні зобов’язання, або через те, що вони не враховують недостатню кредитоспроможність своїх клієнтів. І в першому, і в другому випадку постачальник не вважає потрібним оплачувати послуги щодо страхування кредитного ризику, проте гарантований для постачальника і своєчасний приплив коштів може забезпечуватись тільки у разі укладення угоди без права регресу.
Висновки
Факторинг є відносно новим інструментом для українського фінансового ринку. Він ще не набув належного розвитку в нашій державі головним чином через нестабільність економічної ситуації та інфляційні процеси. Але, зважаючи на те, що нормальному функціонуванню українських підприємств перешкоджають проблеми з наявністю дебіторської заборгованості, які можуть бути вирішені лише за допомогою сучасних форм рефінансування, використання факторингових послуг сьогодні є найбільш доцільним та ефективним.
Отже, переваги факторингу є суттєвими, так як використання факторингу позитивно впливає на фінансовий стан підприємства, дозволяє підвищити ліквідність дебіторської заборгованості, ліквідувати касові розриви та збільшити оборотний капітал, застрахувати ризики пов'язані з наданням відстрочення платежу покупцям, розширити свою частку на ринку. Основним же недоліком факторингу є висока вартість цієї послуги.
Література:
1. Смачило В.В., Дубровська Є.В. Сутність факторингу та його використання при управлінні дебіторською заборгованістю в Україні// Фінанси України. - 2007. - №7. - С.35-45
2. Попов Ю. Факторинг: законодавство України та світовий досвід// Правовий тиждень. - 2008. - №3(76).