Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Лекція № 5 Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

ПЛАН

Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Зґвалтування

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

Примушування до вступу в статевий зв’язок

Статеві зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості

Розбещення неповнолітніх

Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи становлять собою велику суспільну небезпеку, характеризуються виключною аморальністю та цинічністю дій винних. Вони, у більшості випадків, пов’язані з посяганням на статеву свободу особи або її статеву недоторканість, такі злочини грубо принижують гідність потерпілої від злочину особи, заподіюють їй глибоку психічну травму, можуть завдати серйозної шкоди її здоров’ю. Ці злочини є надзвичайно небезпечними.

Суспільна небезпека злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи визначається не лише посяганням на статеву свободу або статеву недоторканість особи, а й заподіянням шкоди іншим суспільним відносинам та соціальним цінностям – нормальному фізичному й психічному розвитку дітей і підлітків, здоров'ю, честі і гідності особи тощо. Так, розбещення неповнолітніх здатне викликати у потерпілих від цього злочину різні статеві збочення, а передчасний (до досягнення статевої зрілості) вступ у статевий зв'язок може завдати серйозної шкоди здоров'ю неповнолітньої особи.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості – це суспільно небезпечні діяння, що порушують встановлений у суспільстві порядок статевих відносин і основні принципи статевої моральності, і які виражаються в посяганні на статеву свободу та статеву недоторканність особи.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості – це сукупна назва злочинів, які пов’язані із задоволенням статевої потреби у формах, що грубо порушують встановлений у суспільстві порядок статевих відносин, основні принципи статевої моральності і, які заподіюють шкоду здоров'ю і достоїнству громадян. Адже принципи статевої моральності відображають пануючі в суспільстві погляди на умови і характер статевих відносин.

До злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, норми про відповідальність яких об’єднанні в розділі IV Особливої частини КК України, віднесені:

зґвалтування (ст. 152);

насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153)

примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154);

статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.155);

розбещення неповнолітніх (ст. 156).

Для подальшого з’ясування особливостей злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи важливим є чітке визначення кола діянь, які відносяться до них, а також правильна кримінально-правова характеристика цих діянь.

Родовим об’єктом злочинів, норми про відповідальність за які об'єднані в розділі IV Особливої частини КК, є статева свобода і статева недоторканість особи.

Під статевою свободою слід розуміти право дорослої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері таких зносин будь-якого примусу. Статева недоторканість –це абсолютна заборона вступати у сексуальні контакти з особою, яка не є носієм статевої свободи, всупереч справжньому волевиявленню такої особи або ігноруючи його.

Більшість науковців схиляються до того, що при вчинені статевого посягання на дорослу особу об'єктом злочину буде статева свобода, а на неповнолітню – її нормальний статевий розвиток, тобто статева недоторканість.

Додатковим безпосереднім об’єктом цієї категорії злочинів виступає честь, гідність, здоров’я, життя, моральність. Як правило це факультативний додатковий безпосередній об’єкт.

Обов'язковою ознакою складів злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи є потерпілий від злочину, який може виділятись за певними ознаками, зокрема, за залежністю від винного, недосягненням певного стану або віку. Характерною особливістю КК України 2001 р. є те, що в ньому, забезпечується універсальний кримінально-правовий захист осіб будь-якої статі у сфері сексуального життя, потерпілими від цих злочинів може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі. До набрання чинності КК 2001 р. насильницькі посягання жінок на чоловіків у доктрині й судовій практиці тлумачились як злочини проти особи (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі) або як хуліганство.

З’ясовуючи ознаки об’єктивної сторонирозглядуваних злочинів, потрібно мати на увазі, що вона характеризується активною поведінкою винної особи – це фізичні та (або) інтелектуальні дії сексуальної спрямованості. За законодавчою конструкцією ці злочини здебільшого побудовані як формальні склади. Кваліфіковані види зґвалтування, насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом і статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, передбачені відповідно ч. 4 ст. 152, ч. З ст. 153 і ч. 2 ст. 155 КК, є злочинами з формально-матеріальними складами.

Суб’єктом даної категорії злочинів є осудна особа, яка досягла 14-річного (за статтями 152, 153 КК) або 16-річного віку (за статтями 154-156 КК). У переважній більшості випадків суб'єкт є спеціальним – його ознаки або безпосередньо вказані у законі про кримінальну відповідальність або встановлюються шляхом тлумачення норм закону з урахуванням особливостей об'єктивної сторони того чи іншого злочину та ознак потерпілого. Наприклад, у ч. 2 ст. 155 та ч. 2 ст. 156 КК фігурує батько, мати, вітчим, мачуха, опікун, піклувальник або особа, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, у ст. 154 КК суб’єктом злочину є особа, від якої жінка або чоловік матеріально або службово залежні.

Із суб’єктивної сторони всі злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи характеризуються прямим умислом. При цьому психічне ставлення суб'єкта до певних елементів деяких злочинів (наприклад, до малолітнього віку потерпілого від зґвалтування) може набувати вигляду необережної форми вини. Сексуальний мотив, тобто бажання задовольнити статеву потребу, є факультативною, а не обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони даних злочинів, які можуть вчинюватись і з інших спонукань.

Зґвалтування

Зґвалтування – це статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Зґвалтуванням є вчинення статевого акту між особами різної статі природним способом всупереч бажанню або поза бажанням однієї з них, шляхом застосування до неї фізичного насильства, погрози негайного застосування такого насильства або використання її безпорадного стану.

Зґвалтування є найбільш тяжким і небезпечним злочином проти статевої свободи та статевої недоторканості. Воно може завдати серйозної шкоди здоров'ю людини і заподіяти їй глибоку моральну травму. Воно грубо принижує гідність особи, посягає на статеву свободу, а якщо потерпіла особа є малолітньою або не досягла статевої зрілості – на її статеву недоторканість.

Безпосереднім об’єктом зґвалтування визнається статева свобода та статева недоторканість особи. Практика кримінально-правової боротьби із зґвалтуваннями підтверджує, що об'єктом зґвалтування насправді завжди є статева свобода чи статева недоторканність особи, але не сама по собі, а в органічному зв'язку з фізичним і психічним здоров'ям особи.

Дослідження безпосереднього об'єкта зґвалтування свідчить про явно підвищену небезпеку цього злочину в системі злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості і за об'єктивними ознаками злочину, і за ступенем його суспільної небезпеки. У той же час, об'єкт посягання дає підстави казати про те, що кримінально-правова характеристика зґвалтування обов'язково передбачає комплексний підхід з максимальним використанням можливостей багатьох наук, особливо медицини, сексології, психології, бо, зокрема, одним із найважливіших доказів тут є судово-медична експертиза, без якої в більшості випадків неможливо буває установити навіть факт самого злочину.

Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом зґвалтування виступають честь, гідність особи, її здоров’я та життя.

З об’єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Склад цього злочину – формальний. Статеві зносини при зґвалтуванні відбуваються проти волі потерпілої від злочину особи. Внаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану, коли потерпіла особа не здатна чинити опір, така воля ігнорується.

Для кваліфікації за ст. 152 КК достатньо, щоб статеві зносини супроводжувалися хоча б одним із зазначених в законі способів: застосуванням фізичного насильства, погрозою застосування такого насильства або використанням безпорадного стану потерпілої особи. Одне лише домагання про вступ у статевий зв'язок, якщо він мав місце без застосування фізичного насильства, погрози ним або використання безпорадного стану, не утворює складу цього злочину. Не є зґвалтуванням і випадки, коли особа вступає у статевий зв’язок, застосовуючи обман або зловживання довірою.

Під статевими зносинами, про які йдеться у ст. 152 КК, потрібно розуміти лише природні статеві зносини. Мається на увазі коїтус – сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне, як правило, викликати вагітність. Злочин є закінченим з моменту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається обов'язкової дефлорації (порушення цілісності дівочої пліви), еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні) та оргазму. Неприродні статеві зносини, здійснені із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, являють собою насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом і кваліфікуються за ст. 153 КК.

Фізичне насильство – це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або насильство, застосоване для упередження очікуваного опору, який обумовлений небажанням вступити із ґвалтівником у статевий зв'язок. Фізичне насильство має бути здатним перебороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір потерпілої особи. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб зламати опір. Він може намагатися зв'язати особу, завдати удари, тілесні ушкодження різної тяжкості, здавлювати шию руками або накинутою петлею тощо. Оскільки застосування фізичного насильства і спричинення внаслідок цього шкоди здоров'ю потерпілої особи є складовим елементом об'єктивної сторони зґвалтування, завдання їй певного виду тілесних ушкоджень потребує встановлення особливостей кваліфікації.

Зґвалтування або замах на нього, пов'язане з умисним вбивством, кваліфікується за п. 10 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152 КК. Якщо при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин винний заподіяв потерпілій особі смерть через необережність (наприклад, якщо потерпіла вистрибнула з вікна будинку або із транспортного засобу під час руху останнього й одержала смертельні ушкодження), його дії охоплюються ч. 4 ст. 152 КК і не потребують додаткової кваліфікації за ст. 119 КК.

Зґвалтування потрібно кваліфікувати як вчинене з застосуванням насильства і в тому випадку, коли таке насильство застосовувалося не до самої потерпілої особи, а з метою подолати чи попередити її опір до іншої людини, доля якої їй не байдужа. Погроза фізичним насильством як ознака об'єктивної сторони зґвалтування являє собою різного роду психічне насильство, що застосовується до потерпілої від злочину особи для того, щоб подолати її опір. У статті 152 КК, при окресленні зґвалтування, застосування погрози фізичним насильством поставлено в один ряд із застосуванням фізичного насильства, отже, ця погроза є рівнозначною фізичному насильству, вона повинна бути безпосередньою і може негайно бути виконана суб'єктом злочину. Цей характер погрози і можливість її негайного виконання ставлять потерпілу особу в безвихідний стан, змушують поступитися домаганням ґвалтівника. Внаслідок такого насильства воля потерпілої особи паралізується.

3а своїм змістом погроза при зґвалтуванні полягає в негайному застосуванні тільки фізичного насильства. Наприклад, погроза вбити, покалічити. Погроза може виявлятися в словах («вб’ю», «заріжу», «покалічу» тощо), демонстрації зброї або інших предметів, якими можна заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обстановки, що склалася, якщо, наприклад група ґвалтівників оточує жінку в безлюдному місці, вимагаючи підкоритися їхнім домаганням. Погроза може мати невизначений характер (наприклад, «мовчи, а то гірше буде»). Погроза може стосуватися як самої потерпілої особи, так і її родичів або близьких осіб. Тому погроза, наприклад, вбити або покалічити немовля, якщо його мати негайно не поступиться вимогам ґвалтівника, не може виключати відповідальності за зґвалтування або замах на нього.

Погроза повинна бути дійсною, а не удаваною, і розцінюватися потерпілою особою як реальна небезпека для її життя або здоров'я чи близьких їй осіб, родичів. При цьому потрібно мати на увазі, що така погроза повинна сприйматися потерпілою як реальна, виходячи з часу, місця та обстановки, що склалася.

Інші види погроз, зміст яких не передбачав застосування фізичного насильства до потерпілої від злочину особи чи іншої людини, не дають підстави розглядати вчинені з використанням таких погроз статеві зносини як зґвалтування. Наприклад, погроза знищити чи пошкодити майно потерпілої особи чи її близьких родичів, розголосити відомості, що ганьблять їх честь і гідність.

Відповідальність за ст. 152 КК настає незалежно від того, чи мав ґвалтівник намір дійсно реалізувати погрозу або розраховував лише психічно вплинути на потерпілу особу.

Таким чином, для фізичного і психічного насильства характерні наступні моменти:

- воно вчинюється з метою вступу у статеві зносини, є способом придушення волі жертви. З цієї причини воно заподіюється лише умисно;

- насильство застосовується для запобігання можливого подолання чи існуючого опору потерпілого;

- насильницькі дії чи погроза ставлять потерпілого в безвихідне становище. У ряді випадків потерпілий може не чинити опору, усвідомлюючи його небезпеку або марність. Однак це аж ніяк не свідчить про його згоду вступити в статевий зв'язок, а є лише вимушена поступка злочинцю з метою самозбереження. Таким чином, для зґвалтування характерна наявність нездоланного фізичного чи психічного примусу;

- насильство застосовується до самої потерпілої особи чи, в окремих випадках, до її родичів чи близьких осіб.

При кваліфікації зґвалтування оцінка насильства повинна проводитися не по одній якій-небудь ознаці, а в їхній сукупності. У випадку застосування винним погрози варто враховувати її реальність. Можливість реалізації погрози, її небезпека випливає з особи, що посягає, його зовнішніх даних, наявності в нього знарядь (ніж, бритва, сокира), його попередніх дій і інших об'єктивних ознак. Але і цього не досить для остаточного висновку. Обов'язково повинні враховуватися і суб'єктивні ознаки – чи усвідомлювала потерпіла особа реальну можливість виконання погрози. Відсутність об'єктивного і суб'єктивного моменту означає, що погроза не була реальною. У цьому випадку вчинене не буде утворювати зґвалтування.

Зґвалтування визначається вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи у тих випадках, коли вона внаслідок малолітнього чи похилого віку, фізичних вад, розладу психічної діяльності, хворобливого або непритомного стану, або з інших причин не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір ґвалтівникові. При цьому для кваліфікації необхідно, щоб винна особа усвідомлювала, що потерпіла особа перебуває саме в такому стані.

Розрізняють два види безпорадного стану: психічну безпорадність і фізичну безпорадність.

У разі психічної безпорадності потерпіла особа не може розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій. Про психічну безпорадність свідчать:

а) психічна хвороба, за наявності якої потерпіла особа не усвідомлює свої дії і не може керувати ними. Психічну хворобу такої особи можна розглядати як безпорадний стан тільки у випадках, якщо ця хвороба має явний характер, або коли винний знав про неї і свідомо використовував виниклу внаслідок психічної хвороби неспроможність потерпілої особи правильно усвідомлювати або оцінювати те, що відбувається;

б) непритомний стан (наприклад, непритомність, що виникла незалежно від дій винного);

в) малолітнісь потерпілої особи.

При психічній безпорадності ґвалтівник сам може поставити потерпілу в такий стан, використовуючи, зокрема, наркотики, гіпноз, снодійне. Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок алкогольного, наркотичного сп'яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин не має значення, чи винна особа привела потерпілу (потерпілого) до такого стану (наприклад, дала наркотик, снодійне тощо), чи вона вже перебувала в безпорадному стані незалежно від її дій.

Особливу увагу необхідно звертати на зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи в результаті її сп'яніння. Як правило, винні приводять потерпілу особу в такий стан умисно. Треба також зауважити, що визнати стан безпорадності можна тільки за такого ступеня сп'яніння потерпілої особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати навколишню обстановку і розуміти значення вчинюваних з нею дій. Крім того, у таких випадках, при вирішенні питання про те, чи мало місце зґвалтування, необхідно враховувати всі обставини вчиненого ґвалтівником з потерпілою особою. Зокрема, слід виходити з того, що доросла людина, яка дала згоду на спільне вживання алкогольних напоїв або наркотиків в обстановці, сприятливій подальшому статевому зближенню, тим самим ніби дає згоду на можливі наслідки цього.

Якщо потерпілу особу доведено до безпорадного стану шляхом введення проти її волі в її організм алкоголю, наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, потрібно вважати такі злочини вчиненими з застосуванням фізичного насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

При фізичній безпорадності у потерпілої особи відсутня можливість чинити протидію ґвалтівнику. Такий стан може бути викликаний фізичними вадами потерпілої особи (наприклад, відсутність рук, ніг, сліпота тощо), її похилим віком або хворобою, що не є психічною, наприклад, пов'язаною з високою температурою; виснаженістю організму, перенесеною операцією тощо. У цих випадках, хоча потерпіла особа й усвідомлює характер вчинюваних щодо неї дій, але не може чинити опір ґвалтівнику.

При зґвалтуванні з використанням безпорадного стану потерпілої особи опір останньої відсутній. Однак це має бути наслідком об'єктивних причин, а не згоди такої особи на статеві зносини.

Зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку насильницького статевого акту. Закінчення насильником статевого акту у фізіологічному розумінні для визнання зґвалтування закінченим не вимагається, достатньо встановити факт сполучення статевих органів чоловіка та жінки.

Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його початку з причин, незалежних від волі ґвалтівника, утворюють собою замах на зґвалтування. Це, наприклад, зв'язування особи, яку намагаються зґвалтувати, погроза негайною фізичною розправою, зривання одягу.

Добровільна відмова від зґвалтування має місце в тих випадках, коли особа, усвідомлюючи повну можливість вчинення злочину, за своєю волею остаточно припиняє розпочате діяння і тим самим не доводить його до кінця. Така дія, як неодноразово вказував Верховний Суд України, згідно зі ст. 17 КК виключає кримінальну відповідальність за готування до зґвалтування або замах на нього.

Разом з тим не може визнаватись добровільною відмова від зґвалтування, котра викликана неможливістю подальшого продовження злочинних дій із причин, не залежних від волі винної особи (наприклад, коли цьому перешкодили інші особи, або суб'єкт не зміг подолати опору потерпілої особи, або не зміг закінчити злочин з фізіологічних причин).

Суб’єктом зґвалтування може бути будь-яка фізична осудна особа, як чоловік, так і жінка, протилежної з потерпілою особою статі, і яка досягла 14-річного віку.

За своєю об'єктивною стороною зґвалтування – це складний злочин, що полягає не тільки у вчиненні статевого акту, а й у тому, що цей акт вчиняється із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Тому виконавцем (співвиконавцем, опосередкованим виконавцем) злочину визнається і той, хто, наприклад, застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити її вступити в статеві зносини з безпосереднім насильником. У таких випадках стать виконавця злочину (щодо потерпілої особи) значення немає. Безпосереднім насильником може бути не тільки особа, яка має ознаки суб'єкта злочину, а й неосудна особа або малолітній.

Суб’єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і бажає це зробити. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію, можуть бути різними (задоволення статевої пристрасті, помста, бажання принизити потерпілу особу, прагнення сексуального самоствердження, хуліганські спонукання тощо).

Стосовно неповнолітнього та малолітнього віку потерпілої особи й особливо тяжких наслідків психічне ставлення винного може бути і необережним. Кваліфікуючі ознаки, пов’язані з віком потерпілої особи, інкримінуються винному не лише тоді, коли він знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з неповнолітньою чи малолітньою особою, а й у тому разі, коли він міг і повинен був це передбачити.

Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може обтяжувати кримінальну відповідальність за зґвалтування, якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо її фактичного віку. При вирішенні цього питання враховується вся сукупність обставин справи, зокрема зовнішні фізичні дані потерпілої особи, її поведінка, знайомство з нею винним, володіння останнім відповідною інформацією.

Відповідальність за особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152) настає тоді, коли винний передбачав їх можливість або міг і повинен був їх передбачати.

За спрямованістю умислу замах на зґвалтування, за якого винна особа діє з метою вчинення природного статевого акту і саме для цього застосовує фізичне і психічне насильство, потрібно відмежовувати від суміжних злочинів, передбачених зокрема статтями 121, 122, 125, 153, 156.

Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки зґвалтування передбачені ч. 2-4 ст. 152 КК.

1. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 КК.

Вирішуючи питання про кваліфікацію зґвалтування за ч. 2 ст. 152 КК потрібно мати на увазі, що зґвалтування вважається повторним, якщо йому передувало діяння, вказане у частинах 1-4 ст. 152 КК. У випадках вчинення особою двох або більше зґвалтувань, кожне із яких містить ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК, злочин необхідно кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 152 КК. Сукупність злочинів має місце при вчиненні двох чи більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в другому – закінченого зґвалтування. Дії винного за кожним із вказаних злочинів мають кваліфікуватися самостійно. Так, якщо особа перший раз вчинила замах на зґвалтування, а іншого разу – закінчений злочин, її дії кваліфікуються за частинами 2 чи 3 ст. 15 ч. 1 ст. 152 і ч. 2 ст. 152 КК.

Зґвалтування, вчинене без обтяжуючих обставин, а потім повторне його вчинення за наявності ознак ч. 3 чи ч. 4 ст. 152 КК повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152 КК та відповідно ч. 3 чи ч. 4 ст. 152 КК. У таких випадках кваліфікація дій винної особи за частиною другою цієї статті за кваліфікуючою ознакою повтороності не потрібна. Проте ця ознака має бути зазначена у постанові про притягнення особи як обвинуваченого, обвинувальному висновку та у вироку.

Згідно із ст. 27 КПК України справи про зґвалтування без обтяжуючих обставин порушуються не інакше, як за скаргою потерпілої особи, тому при вчиненні двох зґвалтувань без обтяжуючих ознак приводом до порушення справи за ч. 2 ст. 152 КК є подача скарги потерпілою особою від першого злочину або подача скарг обома потерпілими особами. Якщо потерпіла особа від першого злочину не порушувала питання про притягнення винного (винної) до кримінальної відповідальності, то наступне вчинення ним (нею) зґвалтування іншої потерпілої особи не може розцінюватись як повторний злочин. У такому випадку, за наявності скарги про порушення справи лише потерпілою особою від другого зґвалтування, дії винного (винної) мають кваліфікуватися за ч. 1 ст. 152 КК.

Ознака повторності виключається, якщо при вчиненні одного зґвалтування винний вступив з потерпілою особою в статеві зносини два або більше разів, тобто за наявності ознак продовжуваного зґвалтування. В останньому випадку потерпіла особа продовжує перебувати під впливом психічної або фізичної дії, її воля паралізована ще при перших статевих зносинах. Тобто, якщо суб'єкт без значної перерви в часі, діючи з єдиним умислом, вчинив два або більше природних статевих акти з однією і тією ж потерпілою особою, то його дії не можуть розглядатися як зґвалтування, вчинене повторно, вони є єдиним продовжуваним злочином.

Зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених ст. ст. 153-155 КК є спеціальним видом повторності та окремою кваліфікуючою ознакою цих злочинів. Для визнання злочину повторним у цьому випадку не має значення стадія вчинених особою злочинів, вчинення їх одноособово чи у співучасті, наявність чи відсутність факту засудження винної особи за раніше вчинений злочин.

У разі вчинення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, а потім зґвалтування чи навпаки щодо однієї й тієї ж потерпілої особи, ці злочини кваліфікуються самостійно, причому останній злочин кваліфікується з урахуванням спеціальної повторності.

Потрібно мати на увазі, що зґвалтування не може бути визнане повторним, якщо судимість за раніше вчинене зґвалтування знята чи погашена у встановленому законом порядку. Ознака повторності також відсутня, якщо до моменту здійснення другого зґвалтування закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

2. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

При кваліфікації зґвалтування, вчиненого групою осіб, під таким зґвалтуванням потрібно розуміти співвиконавство у вчиненні злочину, коли кожний з учасників повністю виконує склад злочину або будь-які дії, що складають об’єктивну сторону злочину. Отже, вчинення зґвалтування групою осіб вимагає наявності двох умов у сукупності:

а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб, що діють як виконавці;

б) узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи.

Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрожувала його застосуванням чи довела потерпілу особу до безпорадного стану шляхом уведення в її організм проти її волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин з метою зґвалтування її іншою особою, повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині. Дії таких співвиконавців визнаються вчиненими групою осіб і кваліфікуються без посилання на статтю 27 КК.

Якщо співучасник (не співвиконавець) сприяв вчиненню зґвалтування одній особі, його дії кваліфікуються за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 152 КК (за відсутності інших обтяжуючих обставин). Якщо допомога надається групі осіб, то такий співучасник повинен відповідати за ч. 5 ст. 27 і ч. 3 ст. 152 КК.

Узгодженість дій учасників щодо потерпілої особи означає, що свідомістю кожного учасника зґвалтування охоплюється об'єктивне сприяння один одному у вчиненні злочину, при цьому не вимагається попередньої згоди між учасниками злочину. Якщо узгодженість відсутня, дії винних не можуть розглядатися як зґвалтування, вчинене групою осіб.

У разі, коли із групи осіб, які вчинили зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, лише одна особа є суб’єктом злочину, а решта осіб внаслідок неосудності або у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути суб’єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб.

3. Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчиняється щодо осіб у віці від 14-ти до 18-ти років. Зґвалтування особи віком до 14-ти років кваліфікується за ч. 4 ст. 152 КК як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. На кваліфікацію зґвалтування неповнолітньої (неповнолітнього) не впливають такі можливі фактори, як те, що він (вона) одружений (одружена), має дитину, досяг (досягла) шлюбного віку або статевої зрілості тощо.

Водночас, якщо ґвалтівник сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої особи, то він не може бути притягнутий за ч. 3 ст. 152 КК.

4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

Особливо тяжкими наслідками, можуть бути визнані, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування.

Слід мати на увазі, що відповідальність за особливо тяжкі наслідки зґвалтування настає як тоді, коли винний передбачав їх можливість, так і коли він міг і повинен був їх передбачити. Таким чином, вина особи щодо наслідків може бути як умисною, так і необережною.

Зґвалтування чи замах на цей злочин, поєднані з умисним заподіянням потерпілій особі тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статті 152 КК і відповідними частинами статті 121 КК.

Заподіяння при зґвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої особи, необхідно розглядати як настання особливо тяжких наслідків, передбачених ч. 4 ст. 152 КК, тому не потрібна додаткова кваліфікація за ч. 2 ст. 121 КК.

У разі, коли при чи замаху на такий злочин смерть потерпілої особи настала внаслідок її власних дій (наприклад, вона вистрибнула з транспортного засобу під час руху й отримала ушкодження, від яких настала смерть), дії винного охоплюються частиною четвертою статті 152 КК і додаткової кваліфікації за статтею 119 КК не потребують.

При вирішенні питання про відповідальність за умисне вбивство за обтяжуючих обставин дії особи, яка в процесі зґвалтування або замаху на цей злочин скоїла умисне вбивство, треба кваліфікувати за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК і відповідно за частинами 2 або 3 ст. 15 і ч. 4 ст. 152 КК або ч. 4 ст. 152 КК, як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки. У випадках, коли вбивство з метою приховати зґвалтування вчинено через деякий час (при наявності розриву в часі), дії винної особи повинні бути кваліфіковані за відповідною частиною ст. 152 і п. 9 ст. 115 КК як вбивство з метою приховати інший злочин.

Зґвалтування малолітньої або малолітнього має місце в випадках, коли потерпіла особа не досягла 14-ти років. Зґвалтування потерпілої особи віком від 14-ти до 18-ти років кваліфікується за ч. 3 ст. 152 КК як зґвалтування неповнолітньої (неповнолітнього). Зґвалтування малолітньої (малолітнього) передбачає, що винний знав або припускав, що потерпілій особі ще немає 14-ти років, або повинен був і міг це передбачати.

При кваліфікації потрібно розмежовувати готування до зґвалтування або замах на цей злочин від добровільної відмови від доведення його до кінця, що відповідно до статті 17 КК виключає відповідальність за такі дії. Для визнання відмови від доведення цього злочину до кінця добровільною необхідно виходити з того, що особа, маючи реальну можливість довести злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа підлягає кримінальній відповідальності лише у тому разі, якщо фактично вчинені нею дії містять склад іншого злочину.

Разом з тим потрібно мати на увазі, що не може визнаватися добровільною відмова від зґвалтування, що викликана неможливістю подальшого продовження злочинних дій з причин, незалежних від волі винної особи (наприклад, коли цьому перешкодили інші особи, або винна особа не змогла подолати опору потерпілої особи, закінчити злочин з фізіологічних причин тощо).

Поиск по сайту: