ІНСТРУКЦІЙНА КАРТА № 1. Визначення видів

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №1

З КУРСУ "ПРАКТИКУМ З ЕЛЕКТРОМОНТАЖНИХ РОБІТ"

Побутова електроарматура

для студентів ІІІ курсу по спеціальності

"7.0101.03 Педагогіка і методика середньої освіти. Технологічна освіта"

Розробив: cт. в. Савенко І.В.

Методична розробка до лабораторної

роботи затверджена на засіданні

кафедри теорії та методики

технологічної освіти

протокол №__від________2008 р.

Полтава 2008

ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1

ТЕМА: Побутова електроарматура

МЕТА: навчитися користуватися електромонтажними інструментами; вивчити будову по­бутової електроарматури, види і застосування проводів та шнурів.

ОБЛАДНАННЯ: зразки проводів та шнурів, ламп розжарювання, вимикач, вилки, розетка, пробковий, трубчастий, автоматичний запобіжники, патрон ламповий, викрутка, кругло­губці, плоскогубці, паяльник, ніж, провідники.

Теоретичні відомості

До електротехнічних виробів відносять: вироби для переда­чі і розподілу електричної енергії — проводи, шнури та кабелі; уста­новочні вироби — ізолятори, втулки, розетки, патрони, вимикачі, запобіжники; кріпильні вироби — дюбелі, шурупи тощо.

Проводи, шнури та кабелі. Згідно з державним стандартом прово­дом називається виріб, у якого одна або кілька ізольованих струмопровідних жил, на які нанесено захисні неметалеві покриття. Неізольовані проводи застосовують для повітряних ліній електропередач.

Шнуром називається провід з особливо гнучкими ізольованими струмопровідними жилами, кожна перерізом не більше 1,5 мм².

Кабелем називається електротехнічний виріб з однієї або кількох ізольованих струмопровідних жил у герметичній металевій або неме­талевій оболонці.

Жила — це один або кілька скручених дротів-провідників електрич­ного струму.

Проводи поділяють на ізольовані і неізольовані, захищені і незахищені. Для повітряних ліній електропередач застосовують алюмінієві, сталеалюмінієві, мідні, бронзові і стальні неізольовані (голі) проводи.

Ізольовані проводи мають тільки алюмінієві і мідні струмопровідні жили. Ізоляцією струмопровідних жил є гума і пластмаса. Позначаються вони буквами і цифрами. Буквами позначають матеріал проводу, характер його ізоляції та кількість жил. Цифри показують величину напруги, при якому застосовується провід даної марки (ПР – 380, ПР - 500).

В марках літери означають: Б — паперова або бавовнянопаперова ізоляція; Э — емальований; Л — лакостійка емаль; В — емаль вініфлекс; О — один шар ізоляції; Д — два шари ізоляції; К — капронова пряжа, Ш — шовкова пряжа; Т — теплостійка ізоляція; С — обпле­тення із скляної пряжі.

Якщо перед маркою проводу стоїть літера А (наприклад АПБ, АПСД і ін.), то це означає, що провід алюмінієвий. Літера А може стоя­ти в кінці марки, наприклад, ПЭА, ПЭВА з тим самим значенням.

ПРД (мал.1, в.) (П – провід, Р – резинова ізоляція, Д – двохжильний ). Застосовують його для проводки на роликах у сухих опалюваних приміщеннях при напрузі до 220 В.

ШР — шнур з двома мідними жилами (мал.1,а), кожна з яких поверх гумової ізоляції має обплетення з бавовняної пряжі. Він досить гнучкий, бо його жили скручені з 19 і більше дротинок кожна. Його застосовують для освітлювальної проводка й на роликах напругою до 220 В, а також для різних переносних електричних побутових приладів.

ШРПС — шнур (мал.1, б.) з двома мідними жилами в гумовій ізоляції, переносний (П), середній (С). Обидві ізольовані жили містять­ся в спільній гумовій оболонці, яка захищає їх від можливих механіч­них пошкоджень. Використовують його при напругах 220 і 380 В для різних переносних електричних побутових приладів.

ПР — мідний провід одножильний (мал.1, г) з суцільною жилою, вкритий гумовою ізоляцією і обплетений бавовняною пряжею, яка просочена протигнильним розчином. Проводи цієї марки прокладають лише нерухомо на роликах, ізоляторах та в захисних трубах.

ПРГ – провід мідний гнучкий в гумовій ізоляції (мал.1, д)обплетений просоченою бавовняною пряжею. Жила цього проводу скру­чена з декількох дротин.

Як установочні проводи з мідними жилами і пластмасовою ізоля­цією використовують марок ПВ (В — полівінілхлорид), ППВ, ПГВ.

ПВ — одножильний мідний провід (мал.2, а) з суцільною жилою у полівінілхлоридніїй ізоляції. Розрахований на напругу до 660 В і ви­користовується для освітлювальних і силових мереж всередині примі­щень, всередині труб, в неспалимих пустотілих каналах, у вологих приміщеннях.

ППВ — провід плоский стрічковий (мал. 2, б)з мідними суціль­ними жилами (2 або 3), укладеними паралельно і вміщеними в полівінілхлоридну ізоляцію. Використовують як і провід ПВ.

Установочні вироби— це лампові патрони, вимикачі, штепсельні розетки і вилки, відгалужувальні коробки, ролики, втулки і кріпильні деталі —дюбелі, шурупи, скоби тощо.

Патроном називається електротехнічний виріб або пристрій, який служить для приєднання електричних ламп до електромереж жив­лення.

Найбільш поширені різьбові патрони в пластмасовому або фарфоро­вому корпусі.

В залежності від конструкції лампові патрони бувають: прямі стельові, скісні настінні, підвісні (мал.3). Прямі стельові патрони ви­користовують для нерухомої їх установки на стелях. Настінні скісні патрони закріплюють на вертикальних стінах. Підвісні патрони ви­користовують у підвісних і переносних світильниках.

За будовою всі патрони дуже схожі. На мал.4 подано будову підвісного лампового патрона. Всередині нижньої частини пластмасового (є ще фарфорові) корпусу 7 вставлена розвальцьована стальна гільза з різьбою, в яку за­кручується цоколь лампи розжарювання. У верхній частині корпусу 7 є різьба для з'єднання з голівкою 2. На фарфоровому вкладиші 4 знизу є два електричні контакти, один бічний 5, штампований з ла­тунної жерсті, другий — центральний 6 з бронзової жерсті у вигляді зігненої пружної пластинки, яку можна відгинати для утворення на­дійного з'єднання з центральним контактом лампочки.

Для вмикання і вимикання електричних кіл – застосовуються вимикачі. У побутовій техніці застосовують вимикачі різних конструкцій на напругу 250 В і струми від 1 до 6 А. Це перекидні, про­хідні, кнопочні та інші вимикачі.

Перекидний вимикач (мал. 5) застосову­ють для захованої проводки, монтуючи його в коробці діаметром 68 — 70 мм та глибиною до 40 мм. Вмикання і вимикання кола забезпечуєть­ся хитним механізмом, який складається з бакелітового клавіша 3, стальної осі 5, стальної пластини з віссю 6, пружини 7, фігурного рухомого електричного контакту 8. Рухомий латунний контакт 8 міс­титься в пазах двох стійок пластмасового корпусу 9 і може коливатись навколо своїх відігнутих кінців. Пружина 7 стиснута між рухомим кон­тактом 8 і клавішем 3. Якщо натиснути на кінець клавіша, він, обер­таючись на осі 5, що міститься в стойках корпусу 9, примушує через пружину поставити рухомий контакт в одне з крайніх положень, при цьому пружні нерухомі бронзові контакти 17 будуть з'єднані або роз'єд­нані. У з'єднаному положенні контактів на клавіші буде видно червону мітку 4.

Закріплення корпусу 1 в коробці забезпечується лапками 11, які змінюють своє положення при обертанні гвинта 12.

Кінці струмоведучих проводів кріплять до пластинок 13 з допомо­гою гвинтів 15. Під гвинти ставлять дві шайби 16: плоску — до петельки проводу для його захисту від пошкодження І пружинну — для запобі­гання самовикручування гвинта.

Закривається корпус кришкою 2, яка кріпиться до корпусу дво­ма гвинтами. Деякі вимикачі такого типу випускають із збільше­ним клавішем (одним або двома), які виконують одночасно роль кришки.

Штепсельні розетки і вилки — це пристрої для тимчасового приєд­нання до електричної мережі споживачів електричного струму. Штепсельні розетки і вилки бувають однофазні і трифазні. До штеп­сельної розетки проводами підводиться відповідна напруга. До штеп­сельної вилки проводом приєднують споживачі. Коли штирі штепсель­ної вилки вставити у гнізда розетки, утворюється штепсельне з'єднання. Однофазна штепсельна розетка на 6 А і 250 В подана на мал. 6. Фазний і нульовий проводи приєднують до клем 2 гвинтами 3. Між ла­тунними гніздами 5 завжди існує фазна напруга сітки. Для створення пружності на штепсельні гнізда надягають напівкільцеві стальні пла­стинчаті пружини 9, які забезпечують надійний контакт з штирями штепсельної вилки. Скоба 6 обмежує глибину входу корпуса 1 в монтаж­ну коробку. Гвинтом 10 скріплюють скобу з корпусом і водночас під­німають лапки 7, які, спираючись в монтажну коробку, надійно утри­мують корпус. Закривають корпус кришкою 8 центральним гвинтом. Штепсельні вилки на 6 А І 250 В зображені на мал. 7.

Джерелами електричного світла є лампи розжарення, люмінесцентні лампи низького тиску і ртутні лампи високого тиску (мал.8). За способом перетворення електричної енергії на світлове випромінювання їх поділяють на дві групи: теплові (лампи розжарю­вання) і газорозрядні (люмінесцентні, ртутні).

В сучасних лампах розжарювання використовується нитка з воль­фраму, температура плавлення якого близько 3400 °С. В розжареному стані температура нитки становить 2500—2700 °С, що забезпечує світ­лове випромінювання енергії. Захист від згоряння нитки забезпечуєть­ся викачуванням повітря з колби або, ще краще, наповненням колби інертним газом — криптоном, або сумішшю інертних газів азоту, ар­гону і ксенону.

Лампи розжарення загального призначення випускаються на стан­дартні напруги 127 і 220 В. Промисловість випускає лампи на напругу 135 і 230—240 В для користування в місцях, де напруга тривалий час буває вище номінальної (поблизу трансформаторної підстанції).

Лампи потужністю 15 і 25 Вт виготовляються вакуумні, з різьбовим цоколем діа­метром 27 мм. Лампи потужністю 40—100 Вт виготовляють газонаповненими, стандартні потужності ламп: 15, 25, 40, 60, 75, 100 Вт. Лампи потужністю вище 100 Вт виготовляють газонаповненими з спіральною ниткою розжарювання із стандартними потужностями 150, 200, 300, 500, 1000, 1500 Вт. Для ламп потужністю 500 Вт і більше різьбовий цоколь має діаметр 40 мм. Середній термін служби ламп розжарювання загального призна­чення 1000—1200 годин при номінальній напрузі сітки.

Люмінесцентна лампа (мал. 8,б) низького тиску складається а циліндричної скляної трубки 13, яка запаяна з обох кінців, з нанесеним шаром люмінофору з внутрішньої сторони. З обох кінців трубки роз­міщені електроди 3, виготовлені з вольфрамового дроту у вигляді по­двійної спіралі, яка вкрита шаром оксидів барію, кальцію і стронцію для полегшення розряду. З лампи викачано повітря і заповнено газом аргоном з краплею ртуті. Тиск в лампі встановлюють незначний, тому вони називаються лампами низького тиску. При подачі імпульсу під­вищеної напруги на попередньо підігріті електроди в лампі відбуваєть­ся розряд в парах ртуті. Напругу до лампи підводять до штиревих контактів, розміщених у цоколях 1. За кольором випромінювання випускають лампи: денного світла (ЛД), денного світла покращеної світловіддачі (ЛДЦ), хол одно-білого світла (ЛХБ), білого світла (ЛБ) і теплобілого світла (ЛТБ).

Запобіжники (мал. 9.)призначені для захисту електричних кіл від переван­тажень і коротких замикань. Принцип дії запобіжника простий. При проходженні струму через-запобіжник Його плавка вставка нагрівається і при певних струмах перегорає, при цьому коло струму розривається. Щоб дуга не пошкоди­ла обладнання і не створювала небезпеки для обслуговуючого персона­лу, плавкі вставки вміщують, наприклад, в фарфорові трубки. Під впли­вом тепла дуги підвищується тиск повітря в трубці, внаслідок чого газ разом з парами металу видувається і деіонізується. Деякі запобіжники випускають з фібровими трубками, в які вмі­щують плавку вставку. При перегоранні плавкої вставки фіброва труб­ка виділяє газ, тиск в трубці підвищується і дуга деіонізується.

Є запобіжники, в яких плавка вставка знаходиться в середовищі кварцового піску, який швидко охолоджує дугу і деіонізуе її. Для плавких вставок найчасті­ше використовують цинк, алюміній і мідь.

Застосовують також плавкі вставки, в яких посередині напаяно олов'яну кульку. При нагріванні атоми олова проникають в мідну вставку, утворюючи сплав, темпе­ратура плавлення якого нижча за мідь і тому саме в цьому місці плав­ка вставка розплавляється.

Плавку вставку запобіжника для двигуна розраховують так:

1. Визначають струм плавкої вставки І_в за формулою

І_в = І_п/α.

де α — коефіцієнт запасу, який враховує характер пуску двигуна (лег­кий або важкий пуск) і приблизно дорівнює 2,5.

2. Визначають пусковий струм двигуна І_п, який, наприклад, для
трифазних асинхронних двигунів лежить в межах

І_п = (5 — 8) І_ном

де І_ном — номінальний струм двигуна.

Беручи з паспорта двигуна значення потужності Р_пот у кіловатах, напругу U_ном у вольтах і соs φ, обчислюють номінальний струм.

І_{ном =} Р_пот /( U_ном × соs φ)

Відповідно до обчисленого струму вставки І_в вибирають для даного запобіжника плавку вставку (дод. А.)

ІНСТРУКЦІЙНА КАРТА № 1. Визначення видів

Проводів та шнурів

Обладнання:пронумеровані зразки проводів і шнурів.

ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ РОБОТИ

1. Отримати у викладача дослідні зразки проводів.

2. Вивчити будову ізоляції отриманих проводів, визначити із яких шарів вона складається.

3. Зрізати з проводу ізоляцію, вивчити конструкцію жил. Заміряти за допомогою штангенциркуля (або мікрометра) діаметр жили, розрахунком визначити площу поперечного перерізу жили і проводу.

4. На основі проведених досліджень визначити:

¾ марку проводу;

¾ призначення проводу.

5. Результати досліджень занести до звітної таблиці:

6. Дати відповідь на контрольні питання :

¾ Назвіть матеріали, які особливо гарно проводять електричний струм?

¾ Які якості міді роблять її дуже придатною для виготовлення проводів?

¾ Перерахуйте позитивні та негативні властивості алюмінію, які враховують при виготовленні проводів ?

¾ З якою метою проводи покривають зверху ізоляційним матеріалом?

Поиск по сайту: