Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Характер статевих ролей, які ми виконуємо

 

 

Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навчальний посібник, -

Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 1999. - 384 с.

 

Які ролі в сучасній цивілізації відіграють чоловіки та жінки, як позначиться на них прийдешнє тисячоліття? На думку російського історика І.В.Бестужева- Лади, соціальний поступ людства в науці, політиці, мистецтві забезпечували чоловіки, точніше не вони, а дух маскулінності, силові методи пізнання навколишнього світу. Саме тому панівними визнано чоловічі цінності. І тим не менше, на думку вченого, людство вижило завдяки жіноцтву, яке весь той час поки чоловіки рухали історію, жертовне оберігало тепло домашнього вогнища. Проте саме сьогодні перед людством виникла певна загроза, оскільки дедалі більше жінок починають робити свій вибір не на користь сім''ї та виховання дітей.

 

Становище чоловіків та жінок в Україні також віддзеркалює характерні тен- денції, притаманні співіснуванню статей в інших країнах. У всьому світі сильна стать становить переважну більшість на керівних посадах у державних на- укових, виробничих структурах, у громадсько-політичних організаціях, куль- турі. У всьому світі слабка стать переважно зайнята домогосподарюванням, а також сферою професійної діяльності, пов'язаної з опікою, доглядом та обслу- говуванням.

 

Якось на зустріч з українськими студентами прийшли аспірантки-іноземки, які в цей час навчалися в Києві. Розповідаючи про себе, одна з них сказала що дуже сумує за своєю дитинкою-немовлятком. Це відразу ж викликало зливу запитань: "А як, з ким, чому? " - "Тому, що ми з чоловіком вирішили, що в декретну відпустку вигідніше піти йому, а продовжити навчання - мені". Реакція студентства була такою, як і можна було сподіватися: "Ха!-Ха! У декретній відпустці чоловік!"

 

Громадська думка утвердила чіткий розподіл ролей між чоловіками та жін- ками: слабка стать опікує, доглядає, виховує, а сильна - керує, професійно стверджується, заробляє. То ж чи варто змінювати світ речей, де і чоловіки і жінки виконують усталені сімейні та суспільні обов'язки?

 

Витоки нерівності статей слід шукати в історичному розподілі праці між чоловіком та жінкою, який у процесі виникнення парної сім'ї закріпив за силь- ною статтю функції захисника, годувальника, а за жінкою - виховну, опіку- вальну роль. Звідси і традиційний розподіл статевих ролей: чоловік - лідер, організатор і спрямовуюча сила в сім'ї та суспільстві, жінка - виконавиця і послужниця, охоронниця сімейного вогнища, чий простір обмежується відомим німецьким висловом: "Kirche, Kuche, Kinder"- церква, кухня, діти". Такий розподіл сімейних і суспільних ролей відповідає традиційній патріархальній сім'ї, яка базується на необмеженій владі чоловіка над всіма членами родини (від грецьк. батько та влада). Цей тип сім'ї називають також домінаторною (від лат. dominor - паную). Частіше ця назва свідчить про домінування та підпорядкування сімейного життя чоловіку, проте авторитаризм може походити і від жіночого начала, тобто бути матріархальним.

 

Коли ж в історії людства з'явилися перші ідеї про рівність обох статей, дис- кримінацію жінок? Їм, а водночас, і процесам вивільнення жінок з-під патріар- хального впливу сім'ї поклав початок розвиток капіталізму. Зміни в психології жіноцтва відбулися завдяки досягненню економічної незалежності від сильної статі, підвищенню їхнього освітньо-культурного рівня. Водночас зміна соці- ального статусу жіноцтва зумовила потребу змінити психологічні засади між- статевих взаємин, розвитку партнерських стосунків з чоловіком. Саме цим со- ціально-психологічним змінам людство завдячує появі і поширенню нового типу сім'ї та подружніх стосунків - партнерських, егалітарних, які ще іноді називають біархатними (від лат.- подвоєння та грецьк. влада).

 

Щоб глибше розібратися в проблемі - чи годиться чоловікам чи ні прати, вишивати або перебувати у декретній відпустці, а жінкам керувати підприємс- твом чи засідати у парламенті, проаналізуємо становище жінок та чоловіків в українському суспільстві. Адже відомо, що психологічні відмінності статей зумовлюються діапазоном та характером соціальних ролей, які виконують чо- ловіки та жінки. Чи існує дискримінація статей? Як розвивалися взаємини статей в історичному ракурсі, на яких рольових позиціях чоловіка та жінки грунтується сучасне українське суспільство?

 

Жінка в РОСІЇ за часів царату цілковито залежала від чоловіка або батька, діда чи брата. Залежний статус жінки мав своє правове підкріплення. В "Своде законов Российской империи " було чимало статей, які прямо підкреслювали закріпачення слабкої статі сильною, як наприклад: "Жена обязана повиноватья мужу своєму, как главе семейства, пребывать к нему в любви, почтении и неограниченном послушании, оказывать ему всякое угождение и привязанность".

 

Патріархальні взаємини жінки-росіянки з чоловіком посилювалися ще й тим, що жінка зазвичай після шлюбу переходила жити в дім чоловіка та його родини, де її поведінка суворо регламентувалася. Оскільки матеріальні цінності - земля та інше майно - були закріплені за чоловіком, то праця жінки, якою б інтенсивною вона не була, не забезпечувала їй економічної самостійності. Підвладне становище жіноцтва згідно з переписом 1897 року характеризують такі дані: 55% жінок працювали служницями чи наймичками, 25 % батракували упоміщиків чи куркулів, 13% були зайняті в промисловості та будівництві, 4% в освіті та охороні здоров'я. На 1917 рік співвідношення сфер зайнятості російських жінок трохи змінилося: збільшилася кількість фабричних, заводських робітниць та кількість службовців.

 

Немає сьогодення без минулого. У статусі жінки, визначеному декретами після 1917 року, було чимало суперечностей. З одного боку - здобуте право на рівну з чоловіками участь у суспільному житті, право на розлучення, освіту, однакову з чоловіками платню, з іншої- відірвані від реальності ідеї та стійкі патріархальні установки ще не готової до змін суспільної свідомості. Одна з провідниць ідеї розкріпачення жінки Олександра Коллонтай сформулювали головні засади очікуваних перетворень. Так, нарівні з чоловіками жіноцтво залучається до професійної діяльності, перетворення домашнього побуту у суспільний, перекладення батьківських функцій на плечі державних дитячих закладів тощо. Підкреслюючи, що людство не може викувати нову культуру, підходячи до життєвих проблем з однобічних чоловічих позицій, Коллонтай, по суті заперечувала як чоловічі, так і жіночі цінності. Адже материнство- батьківство, нормальне функціонування сім’ї як системи подружніх та доросло-дитячих взаємин було несумісним з вихованням дітей поза родиною, комунізацією побуту, загальною трудовою повинністю. Чого були вартими, наприклад, регіональні декрети про "Націоналізацію жінок ", видані у м. Володимирі 1918 року. У них були такі пункти: "Після 18-річного віку будь-яка жінка оголошується державною власністю... Зареєстрованій у "бюро вільного кохання " надається право вибору чоловіка віком від 19 до 50 років собі в подружжя... Право вибору серед дівиць, що досягли 19 років, надається також і чоловікам... Чоловікам віком від 19 до 50 років надається право вибору жінок, зареєстрованих в бюро, навіть без згоди останніх заради інтересів держави... "

 

Динаміка зрушень у становищі жінок у радянський період містила безліч проблем, міцно зав'язаних на переплетенні суперечливих позитивно-негативних тенденцій у трансформації статевих ролей слабкої та сильної статей. Залучення жінок у сферу соціальної праці, підвищення освітнього та професійного рівня населення впліталося у насильницьку колективізацію, масову міграцію селян до міст, руйнацію національних традицій та релігійних вірувань. Так, уже на початок 40-х років питома вага жінок серед тих, хто працювали на Європейській території колишнього СРСР становила 38,9%, а в кінці 80-х - 55%. За даними українського економіста Людмили Лобанової, частка жінок, задіяних у суспільному виробництві як робоча сила, становила в 1990 р. у Росії 52%, в Україні та Білорусії - 53%. Такої високої зайнятості жінок не спостерігається в жодній з розвинутих країн. Якщо в усіх державах колишнього Союзу в галузях матеріального виробництва було зайнято понад 55% усіх працюючих жінок, то в розвинутих країнах їх значно менше: у США - 28,5%, Канаді - 16,9%, у країнах Західної Європи - 32%. Особливо великий розрив був у сільськогосподарському виробництві. Наприклад, в Україні частка жінок серед працівників сільського господарства становить близько 45%, а в США - 16,7%, Канаді - 19,3%, Австралії- 13,9%, Японії- 24,4%. Це пояснюється технічною відсталістю виробництва і великою питомою вагою ручної праці.

 

Переважна більшість жінок працювала на "непристижних" місцях, з малою зарплатою, на маломеханізованих та шкідливих для здоров'я ділянках. Чому? Через необхідність заробітку для підтримки сім'ї. Непрестижні робочі місця, немеханізована фізична праця, важкі умови праці ставали для жінки єдиноюможливістю одержати підвищену платню, додаткову відпустку, скорочений робочий день, гнучкий графік праці та інші "пільги". Тобто економічна активність жіноцтва була спричинена не внутрішніми мотивами самовизначення, самореалізації, а ззовні, суспільне нав'язаною необхідністю, потребою задовольнити базові потреби родини.

 

Радянська влада замінила хатню працю жінок на суспільну, не звільнивши їх від першої. Здобувши юридичне рівні права з чоловіками на освіту, професію, просування по службі тощо, жінки фактично не могли їх повноцінно реалізувати через нерозвинутість побутової інфраструктури. Подвійна зайнятість, зумовлена необхідністю поєднувати кар'єру, суспільну працю з домашньою (доглядом за дітьми, старими батьками, веденням домашнього господарства), важким тягарем лягла на плечі жінки, гальмуючи її особистісний розвиток, громадсько-політичну активність, професійне зростання. За високий соціальний статус, професійну кар'єру радянська жінка розплачувалася, як правило, малодітністю або незаміжжям.

 

Право на материнство українська жінка була змушена підкріплювати пошуком будь-якої роботи, яка давала б можливість матеріально підтримати сім'ю та дітей. Оскільки материнство вимагало гнучкого графіка роботи, неповного трудового дня, то більшість жінок орієнтувалася на професії сфер освіти та обслуговування. Ось чому серед учителів, медиків, продавців, працівників побутової сфери так багато жінок і до сьогодні.

 

Крім того, можна порівняти бюджети позаробочого часу чоловіків і жінок. Скільки часу віддають жінки різним побутовим справам, а скільки чоловіки, скільки часу присвячують вони вихованню дітей, заняттям улюбленими справами тощо. Соціологи підрахували, що жінка в середньому витрачає на сімейні справи - приготування їжі для сім’ї , на прання, закупку продуктів тощо в 6-8 разів більше часу, ніж чоловік. Прибиранням квартири, наприклад, займається понад 80% жінок і лише близько 20% чоловіків. Допомагають дітям у підготовці шкільних завдань понад 70% жінок і лише 10% чоловіків. Особливо помітна різниця в бюджеті позаробочого часу, якщо є його розподіл на окремі види побутової праці. Так, приготування їжі забирає у жінок 10-12 годин на тиждень, у чоловіків - 1-1,5 години, купівля продуктів - відповідно 4 і півгодини, прання - 4 години і 15-20 хвилин тощо.

 

Порівнюючи зміни в бюджеті та структурі вільного часу незаміжньої ти заміжньої жінки, не можемо не пригадати відомий вислів: "Чоловік - це людина, яка допомагає жінці в труднощах, яких би вона не знала, коли б не вийшла за нього заміж ".

 

За таких умов жінки ставали бранками найманої праці і були позбавлені у переважній своїй більшості вибору між сім'єю та суспільною працею, змушені нести подвійний тягар навантажень,

 

Якщо виходити з визначення сексизму як будь-яких проявів упередженості та дискримінації прав, статусу, обов'язків, сфер діяльності, домагань та очікувань згідно з належністю до певної статі, то реалії житгя сучасного українського суспільства є прикладом обмеження як особистісного, так і соціального розвитку більшої частини населення, яку становить жіноцтво.

 

В Україні 53,6% 52-мільйонного населення становлять жінки. Переконливою ілюстрацією становища чоловіків та жінок у будь-якому суспільстві є мова ста- тистики. Згідно з вітчизняними даними більша частина жінок (45 %) порівняно з чоловіками (35%) має вищу освіту, а серед фахівців з вищою та середньою спеціальною освітою жінки становлять 61 %. З числа чоловіків з вищою та середньою спеціальною освітою керівні посади посідає 48 %, тобто майже кожний другий чоловік. За логікою на аналогічних посадах жінок мало б бути більше. Але статистика невблаганна - тільки б %, тобто переважна більшість спеціалістів жіночої статі зосереджена на середніх та нижчих посадових рівнях. Чим вищий ступінь державного управлінського апарату, тим менший там відсоток жінок

 

В яких галузях народного господарства зайняті жінки? Економісти зазнача- ють: групи з переважною кількістю жінок це - вчителі, продавці, інженери- економісти, бухгалтери, статистики, техніки тощо. Зайнятість жінок у цих галузях становить близько 80-90 відсотків*. То, можливо, цими галузями керують жінки? Виявляється, що навіть на фемінізованих підприємствах та організаціях частка жінок-управлінців становить лише 5,1%.

 

Як показує статистика, серед українських спеціалістів, що виконують науково-дослідні роботи, 45% жінок, серед кандидатів наук - їх 27%, серед докторів наук - 11%. За даними соціологічних досліджень середній розмір заробітної платні у жінок у 1991 році становив 73% оплати чоловіків. У чому причина такої статевої нерівності? Передусім у тому, що жінки працюють, переважно, на менш престижних роботах, які мають, відповідно, і нижчий тарифікаційний розряд. Крім того, кваліфікація жінок підвищується значно повільніше, ніж чоловіків і гальмується в роки народження та виховання ма- лолітніх дітей. Якщо сферу малого бізнесу на Заході очолюють переважно лсінки, то в Україні - чоловіки. Цікаво, що коли донедавна жіноцтво становило основний контингент банківських працівників, офіціантів кав'ярень та ресторанів, то за останні роки трансформації суспільства ці посади стали цілком чоловічими.

 

Жінок у першу чергу відправляють у неоплачувані відпустки, скорочують під час реорганізації підприємств та державних закладів або в разі їхньої ліквідації. Майже афоризмом сьогодні став висновок соціологів: "Безробіття має жіноче обличчя ". З кожних десяти безробітних, зареєстрованих на біржах праці, вісім - жінки. При цьому виникає дилема - або шукати нове місце роботи відповідно до кваліфікації (90% скорочених мають середню спеціальну та вищу освіту), або забути про диплом і працевлаштуватися на робітничі місця (90% вакансій - робітничі професії).

 

Наведені статистичні дані переконливо свідчать про нерівність чоловіків та жінок у сферах суспільного виробництва, дискримінацію слабкої статі в найбільш престижних та високоінтелектуальних сферах діяльності. Психологи під- креслюють, що в умовах включення жінки в систему суспільної праці і за від- сутності змін у сфері побуту, її фізичні та психічні ресурси виснажуються через суперечливість вимог, що їх диктує подвійне перевантаження.

 

Сексизм радянської доби проявлявся також у порушенні принципу парності як в реалізації репродуктивної, так і виховної та господарчо-економічної функцій сім''ї, у насадженні міфів про жінку як єдину хранительку домашнього вогнища. Ще й досі у школах викладається навчальна дисципліна "обслуговуюча праця", яку вивчають тільки дівчатка. Як співається у відомій ліричній пісні:

 

"Хочеш, назву тебе зіркою, тільки ти рано вставай. Хочеш, назву тебе сонечком, тільки ти все устигай ".

 

Замість того, щоб шукати можливості для полегшення жіночої праці, зокрема за рахунок широкого впровадження побутової техніки (пральних, посудомийних машин, мікрохвильових печей, пилососів тощо), суспільній думці протягом тривалого часу нав'язувалися безплідні дискусії на зразок: "Куди поділися справжні лицарі? " або "У чому слабкість та сила сучасної жінки? " і т.п. Ще кілька років тому навіть і уявити було неможливо, що про способи контрацепції чи планування народження дітей лікар міг би розмовляти не тільки з жінкою, а й з її чоловіком.

 

Кабінети гінекології протягом десятиріч орієнтувалися виключно на жінок.

 

На жаль, зміни в свідомості відбуваються значно повільніше, ніж у житті. На зміну удаваного звільнення від закабаления прийшли новітні форми, підхоплені не тільки державними мужами, а й окремими неурядовими жіночими об'єднаннями:

 

"Тільки Берегиня здатна на межі тисячоліть відродити родину та націю". Про- паганда матріархальної ідеї мало підкріплюється глибоким аналізом соціально- економічних засад життєдіяльності жінок, виявленням факторів їхньої дискримінації на всіх рівнях суспільного життя, освіти, професійної зайнятості, політики тощо. Натомість риторика - глорифікація жіночого начала, прославлення жінки- трудівниці, жінки-матері, жінки-коханки, музи, зрештою "бізнес-леді" тощо.

 

Громадська думка часто не готова сприйняти жінку рівною з чоловіком і тому підносить на п'єдестал "втрачену" жіночість. Мовляв, щоб її відновити, чи не краще повернути жінку до традиційно жіночого, та й сильна стать буде з того щаслива. Звичайно, прийняти позицію жіночості як покірливість, послужливість значно легше й вигідніше, ніж позицію рівності статей. Тому кажуть, що українському суспільству поки що не потрібні жінки, які носять чоловіків на руках.

 

При цьому вона була і лишається прекрасною, слабкою, обожнюваною статтю, якою продовжують маніпулювати у рамках патріархальних нормативів.

 

Статус жінки мало чим відрізняється від становища закріпаченої побутом служниці, функції якої якнайкраще висвітлюють засоби масової інформації, адже традиційні обов'язки домогосподарювання, виховання дітей при нерозвинутій інфраструктурі побуту лежать тільки на її плечах. Якщо в українському суспільстві точаться дебати, кому мити посуд - їй чи йому, то на Заході з цього приводу сперечатися не доводиться, бо миє і прибирає машина.

 

Комерційна реклама на телебаченні нагадує масовій свідомості, хто відповідає за смачні супи, чисті раковини та білосніжну білизну. Згідно з телеустановками, на долю жінки має випадати лікування хворих дітей та чоловіка, догляд за шкірою малюка, підтримання чистоти у квартирі, блиску кахлів та полірованих меблів тощо. Після такого масованого зомбування свідомості формується глибоке переконання, що тільки жінка здатна вести домашнє господарство, що тільки їй під силу прати, куховарити, прибирати, доглядати, опікуватися тощо. Як влучно зазначив соціолог М.Ю. Арутюнян, таким чином у чоловіків формується "експлуататорська" концепція сімейного життя, коли дружині дається право на рівну з чоловіком участь у професійній діяльності з екслюзивним правом на домашню працю.

 

В унісон рекламі "співають" численні "жіночі" часописи, а також книжки з серії "Психологія жінок", назви яких говорять самі за себе, як наприклад: Юрчук В.В. Женское искусство околдовывать, соблазнять и обирать мужчин. - Мн.: Современное слово, 1998. - 480 с., або Курбатов В.И. Женская логика (Книга о загадках и тайнах слабого пола). - Ростов-на-Дону: Феникс, 1995 - 544 с. Наведемо з останньої кілька "наукових" сентенцій, характерних для подібного типу видань, орієнтованих на невибагливого читача: " Найбільш енергійні жінки - феміністки - присвячують своє життя тому, щоб добитися абсолютної рівності. Їх можна ... зрозуміти, але не виправдати, бо важко сказати, що в цьому виграє жінка, оскільки програє вона цілком очевидно. Дійсно... чоловіком жінка все одно не стане, а от жіночість може втратити.

...Нерівність не на користь жінці, а на користь чоловікові. (Нехай мій начальник дурень, аби тільки не жінка!) Чоловіки керують погано, некомпетентно, але їх треба не звинувачувати, а жаліти.... Прагнення до рівності може виражатися в тому, щоб добитися всього того. що є у чоловіків. Але добиватися тут немає чого... " .

 

Відверто сексистські установки тут межують з поблажливо зверхніми хара- ктеристиками психології жінки, на кшталт; " Якщо у жінки то зелена нудьга, то чорна меланхолія, радьте вибрати колір, який їй до лиця. - Якщо жінка багато говорить, то вона говорить за себе, за вас і, можливо, за того хлопця. " іт.ін. Це, так би мовити, патріархальні установки для дорослого населення, оновлені сьогоденням.

 

Хоча уявлення про рівність чоловіків та жінок дедалі більше вкорінюється у свідомості людей разом з демократизацією суспільних відносин, але сексистські погляди на функції подружжя даються взнаки не тільки в науково-популярній літературі, а й у журналістиці, публіцистиці. Прикладів поширення сексистських поглядів на статеві ролі можна навести чимало. Так, відомий польський сексолог Михалина Вислоцька, твори якої популярні і в Україні, у книжці "Мистецтво кохання" так диференціює сімейні ролі чоловіка і жінки: "Мати- це втілення "дому", з якого ми виходимо, це наша природа, а батько не асоціюється з таким "домом". У перші роки життя дитини її контакти з батьком дуже обмежені і їхнє значення неможна порівнювати з роллю, яку виконує мати. Але батько, тим не менше, є для малюка іншим полюсом людського існування: світом розуму, предметів - витворів людських рук; світом порядку, дисципліни, подорожей та пригод. "

 

Отож, чи варто дивуватися поширеності поглядів на традиційний розподіл сімейних ролей, уявлень про природою дану схильність жінок до пелюшок та сковорідок після таких слів ученого? Переосмислення тверджень про значну відмінність організації чоловічої та жіночої психіки повинно зруйнувати міфи про жіночу другорядність як політика, бізнесмена, науковця, керівника усіх рівнів та неспроможність чоловіка як вихователя дітей.

 

Хоч українська родина й зберігає притаманний етнокультурі високий статус жінки-матері, проте сторіччя бездержавності та насадження патріархальної нормативної шлюбності не могли не позначитися на зміні ціннісних орієнтацій як чоловіків, так і жінок. У розвинутих країнах світу утвердження ідей рівності статей кардинально змінило ставлення до жіноцтва. Так, у шведському чи фін- ському парламентах представниці "слабкої статі" посідають близько половини депутатських місць. Чимало наших сучасниць іноді апелюють до колишньої, втраченої після розпаду СРСР повноправності, мовляв, тоді у Верховній Раді УРСР жінки становили 33% від усієї чисельності парламенту, а у місцевих Радах ця цифра сягала навіть 50% . Чому ж у Верховній Раді наступних скликань жінки отримували щонайбільше 3 або 7,3% депутатських місць? Які фактори породжують нерівноправність у діючому парламенті, де всього 9% жінок?

 

По-перше, слід зважити на той факт, що високий відсоток участі жінок увладних структурах за радянських часів гарантувався квотами. Саме за партійною рознарядкою забезпечувалося представництво жінок, причому не тільки їх загальної кількості, а й відсоток у їхньому складі колгоспниць, робітниць, представниць інтелігенції. Отож, треба розрізняти декларовану та реальну участь жінок у державному управлінні.

 

По-друге, жінки як соціальна група поступово змінюють свою психологію. Низький загальний статус породжує брак можливостей для найповнішого розкриття власних сил, знижує рівень домагань, звужує спектр потреб у само- реалізації та досягненні успіхів у особистому зростанні. Низька потреба в са- мовизначенні проявляється, в свою чергу, в масовій збайдужілості, пасивності, зневірі, скепсисі, навіть осуді жінок, які прагнуть змін. Чи не тому відома фра- нцузька феміністка Сімона де Бовуар із сумом констатувала, що найбільшими ворогами жіночих справ И самі жінки.

 

Наведемо рядки з листів, сповнених ностальгії за пасивною позицією жінки: "Жінці давно час вказати на Її місце: сім я і тільки сім'я! Чоловіки це вже давно зрозуміли. Я вважаю, що жінці зовсім не потрібні незалежність та рівність з чоловіками! Зовсім навпаки!

 

Майже всі біди сучасного суспільства в тому, що жінки хочуть, щоб чоловіки відмовились від своєї керівної ролі. Це ж суперечить самій природі! Я Зростала в суспільстві, де жінку насильно витягли із сім’ї. Спочатку в школі справді хотілося кимось стати, чогось досягти. Проте пізніше на основі гіркого досвіду я зрозуміла: щастя жінки - в її слабкості і нерівності з чоловіком, в її залежності. Дуже правильне прислів'я: "Бабина дорога від печі до порога ". Так, ми, жінки, вміємо багато. Ми розумні й освічені. Проте це наше багатство має бути спрямовано винятково на виховання дітей і завоювання права бути коханою дружиною, жінкою... "

 

"Не думайте, що я стара жінка. Мені тільки 25. Я одружена вдруге. У своєму першому шлюбі я була справді "сучасною жінкою", тобто просто- напросто "мужиком ", заробляла гроші на роботі, вирішувала сімейні проблеми, була "головою сім''ї" і навіть її "шиєю". Проте досить, кінець. Зараз я просто домогосподарка. Моя задача - просто любити і бути коханою... Я свято вірю, що майбутнє все-таки за жінкою-дружиною, а не за жінкою-міністром. Природу не обдуриш, вона жартів та змін не любить ".

 

Навряд чи такі установки жінок можна розцінювати як відродження потреби в традиційному розподілі ролей. Скоріше - це зойк жіночої душі, емоційна реакція на негаразди побуту, на недостатній догляд за дітьми в дитячих закладах, на перевантаження і стреси, пов'язані з поєднанням професійних і домашніх обов'язків. А якщо врахувати, що багато жінок при виконанні професійних обов'язків виконують роль вихователів, лідерів (вчителі, лікарі, медсестри, судді), то домашнє лідерство в розподілі бюджету сім''ї, вихованні дітей, організації сімейного побуту тощо стає для них ще одним додатковим навантаженням. Звідси психологічна втома жінки: "Так хочеться, щоб хтось розв'язав цю проблему за мене, сховатися за дужу спину. Так набридло тягти сімейного воза самій... "

 

У соціальній психології відомий феномен відмови жінки від кар'єри, або правило "бути на два кроки чи на півголови позаду" чоловіка. З погляду психології ідентифікація жінки з професійною роллю порушує сформовані традиційні установки на жіночі функції, викликаючи почуття провини, - мовляв, це ж не природно відчувати задоволення від роботи, а не від виконання звичних обов'язків. Крім того, почуття провини може посилюватися установкою, що кар'єра жінки взагалі несумісна з функцією матері, виховательки дітей. Слід зважити і на те, що традиційні, патріархальні погляди на роль чоловіків та жінок, супроводжують, здебільшого, весь процес статевої соціалізації дитини. Звідси осуд громадською думкою жінок, які випереджають у професійних ролях чоловіків або перебувають з ними на рівних, а також витоки негативних переживань слабкої статі з приводу "недосконалого" способу свого життя.

 

Отже, можна зрозуміти неадекватну реакцію сучасних жінок на здобутки емансипації. Перед ними постає дилема - що краще: відновити втрачені тра- диційні ролі хранительки сімейного вогнища та виховательки дітей, люблячої, покірної подруги чи стати економічно незалежною, досконалою професійно, мати високий соціальний статус? Чи суперечить емансипованість жінки ролі берегині сімейного вогнища та виховательки дітей? Чи можливе поєднання цих позицій у сім'ї та суспільстві? Якщо так, то на яких засадах?

 

Щоб відповісти на ці запитання, треба проаналізувати цілу низку жіночих та чоловічих проблем.

 

Чи проявляється в Україні сексизм щодо чоловіків? Безперечно, так, і прикладів цього можна навести безліч. Узяти, хоча б, численні судові справи з приводу того, з ким жити дитині після розлучення - з батьком чи матір'ю? Не будемо лукавити, переважна більшість конфліктних ситуацій, пов''язаних з домаганнями батька опікуватися дитиною у зв'язку з несумлінним ставленням до материнських обов'язків колишньої дружини, зазвичай лишаються поза увагою суддів. Як правило, дитину присуджують матері на основі сексистського упередження - батько не здатний так доглянути дитину, як мати.

 

Можна навести й інші приклади. Скільки жіночих часописів "волають" про побитих, скривджених чоловіками жінок. Але ж у проявах насильства винні, здебільшого, обидві сторони. Більше того, існує синдром побитих своїми дру- жинами чоловіків. Психологи підкреслюють, що насильство чинять як чоловіки, так і дружини, а в ряді випадків такі дії виявляються взаємними.

 

Ще одним прикладом може бути відсутність у правовому полі України статті про покарання жінки в разі сексуального насильства над чоловіком або відверто упереджене ставлення окремих засобів масової інформації, зокрема до балету, де актори-чоловіки грають жіночі ролі тощо. Отже, чи має місце сексизм у ставленні до чоловічої статі? Так, хоча поширений він значно менше, ніж сексизм у ставленні до жіноцтва.

 

Відчутний вплив на статеворольові установки сьогодення має характер жіночих та чоловічих статеворольових моделей поведінки, які культивувалися за радянських часів і які можна назвати безстатевим сексизмом. Безстатевим оскільки як чоловіки, так і жінки в колишньому тоталітарному суспільстві ви- ховувалися, передусім, як товариші, поза статевою належністю. Ідея статевої рівності з акцентуацією на маскулінні риси бійця за революційні ідеї значною мірою нівелювала статевотипізовану поведінку жіноцтва, породжуючи анти- жінку, чоловіка в спідниці, "жінку з веслом".

 

Оскільки рівність розглядалася як цілковито механічна тотожність, то жінка-тракторист, будівельник, шляховик, робітниця на фабриці чи заводі, життя якої було більш орієнтоване на суспільну активність, ніж на виховання дітей, слугувала ідеалом для наслідування. Згадаймо відоме: "Комсомолка, активістка, спортсменка,.."

 

Водночас соціальна система орієнтувала як чоловіків, так і жінок на роль старанного виконавця, на підпорядкованість, слухняність, дисциплінованість. Обмеженість соціально-економічного, культурного, політичного простору для самореалізації особистості не лишала місця для індивідуалізації ні маскулінності, ні фемінності. Окрім того, брак економічної незалежності соціальної самодостатності чоловіків, виховання у фемінізованих дитячих закладах освіти зумовили формування залежного, часто-густо демаскулінізованого представника сильної статі, нездатного брати на себе від- повідальність у виконанні суспільних та сімейних ролей.

 

Позбавлення чоловіків активної статевотипізованої ролі, звуження соціального простору реалізації чоловічих чеснот та цінностей, обернулися чоловічою інфантильністю, слабкістю, безсиллям, безпомічністю, безініціативністю залежністю від зовнішніх обставин, які унеможливлювали повноцінне чоловіче життя. Цей феномен матріархальної свідомості радянського чоловіка влучно ілюструє інтермедія у виконанні відомого гумориста.

 

На площі зібрали сто чоловіків і попросили відійти вбік тих з них, ким командує дружина. Із ста лишився на місці лише один чоловік. Коли ж до нього кинулися журналісти із запитаннями, на чому грунтується його чоловіча стійкість, він відповів: '' ''Мене тут залишила дружина і наказала, щоб я не смів зрушити з місця ".

 

Особливості статеворольової поведінки чоловіка в умовах економічного об- меження самореалізації особистості характеризує відомий анекдот про діалог чоловіка і дружини:

 

- У мене немає грошей,- каже чоловік дружині, збираючись на роботу.

- Бери гривню і ні в чому собі не відмовляй, - відповідає вона.

 

Звужений соціально-економічний простір життєдіяльності статей виливається в безплідні дискусії про те, кому в сім'ї бути головою - чоловікові чи жінці, в хитромудрі рекомендації жіночих часописів з настановами, як бути тій шиї, яка крутить головою, як хоче. Важко не погодитися з образним висловом російської журналістки Ірини Корчагіної, що постановка питання про голову сім'ї - це типовий архаїзм тоталітарної системи.

 

Суперечності тоталітарного суспільства зумовили чимало невідповідностей у статевій соціалізації. Так, школа, дитячі організації, соціальна система у цілому орієнтували і хлопчиків, і дівчаток, на безініціативність, слухняність, уміння підпорядковувати себе колективу, залежність. Дітям завжди нагадували: "Я- остання буква в алфавіті".

 

Нечоловічу поведінку багатьох чоловіків, прояви їхньої інфантильності окремі українські феміністки сприймають як властиву етнокультурі містичну прив'язаність українського чоловіка до матері, що робить його вічним хлопчи- ком. Мовляв, матріархальна психологія українця сильної статі породжує чоло- віка-дитину, який пасивно раює біля материнського єства, демонструючи си- нівське безсилля, споглядальний мазохізм, комплекс відчуження від жінки, страх перед її путами. Висувається пояснення маскулінності західних чоловіків, статевий розвиток яких проходить, як правило, патріархальним шляхом, через домінування архетипу батька і через витіснення архетипу матері.

 

В суспільстві, де постійно був відчутним брак відповідальності і поваги до особистості, представники обох статей поступово втрачали такі гуманістичні риси, як щирість, теплоту, відкритість до людей, чутливість до потреб інших, культуру спілкування та вміння досягати компромісів. На цьому грунті пророс- тали прояви тоталітарної психології, авторитарного стилю сімейного спілку- вання, що, мов іржа, роз'їдали подружні стосунки, процес виховання дітей. Усе це не могло не позначитися на вкрай низькій привабливості моделей статево- рольової поведінки дорослих для підростаючого покоління.

 

Три покоління виросло в Україні на грунті системи, що утискала вияв осо- бистого начала людини, її індивідуальності у виконанні статевих ролей.

 

Прикладом можуть бути поширені в Україні публічні звертання людей одне до одного. У західних культурах для означення статевої належності у міжосо- бистому звертанні використовуються слова: "фрау", "мадам "."місіс", "міс", "сеньйора" тощо, які означають соціальний статус статі. За радянських часів слова "пан " чи "пані", які несли в собі ознаку особистісного начала статі, були силоміць витіснені з повсякденного вжитку словами "товариш ", "громадянка" і т.п. Вони так і не прижилися в міжособистісному спілкуванні, а натомість з''явилося звертання за біологічною статтю. Принизливо для людини як соціальної істоти звучить "жінка", "дівчина", "мужчина" або "молодий чоловік ". Хоча, на превеликий жаль, для більшості українців ці звертання стали звичними, повсякденними і уже не викликають особливих заперечень або ніяковості, Є над чим замислитися. Хто може дозволити іменувати себе за біологічною ознакою статі? Тільки люди, які виросли в атмосфері неповаги до особистості, соціального статусу чоловіка та жінки.

 

Отже, чи існують в Україні проблеми, специфічні для жінок та для чоловіків? Чи можуть вони розв'язуватися окремо одна від одної? Чи не пов'язані вони з відродженням людської гідності, національної ідентичності? Дедалі більше українців починають розуміти, що неможливо змінити роль жінки, її становища в сім'ї та суспільстві без відповідних змін ролі та становища чоловіків.

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.