Першовідкривач праукраїнських цивілізацій

План

Вступ

1.1 Біографія Хвойки Вікентія Вячеславовича

1.2 Першовідкривач праукраїнських цивілізацій

1.3 Вікентій Хвойка – археолог від Бога

1.4 Польва археологічна діяльність В.В.Хвойки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Першовідкривач трипільської культури Вікентій Хвойка, вивчаючи археологічні пам'ятки від кам'яного віку і до часів Русі, дослідив, що населення на Середньому Подніпров'ї було автохтонним і незмінним. Він доводив, що історичний розвиток – це «безнастанні і послідовні зміни місцевої культури», які зберігають безпосередні зв'язки. Ще при обґрунтуванні трипільської культури як хліборобської цивілізації він стверджував: «Народ, який витворив ці пам'ятки, не міг зникнути безслідно. Це саме та галузь арійського племені, якій слушно належить ім'я протослов'ян і нащадки якої заселяють ще й досі Південно-Західну Росію»

Найбільшим його подарунком людству, масштабність якого повною мірою було осягнуто лише після пізніших комплексних історико-археологічних досліджень, стало відкриття унікальної стародавньої землеробської культури IV—III тис. до н.е. на теренах України. Цю культуру Вікентій Хвойка найменував трипільською — за назвою села Трипілля (нині Київська область), поблизу якого він зробив перший масовий розкоп давнього поселення. Багато сучасних дослідників вважають конгломерат поселень цієї культури (котра, як виявилось, охоплювала половину сучасної території України) однією з перших цивілізацій у світі.

Біографія Хвойки Вікентія Вячеславовича

Чех за національністю, Вікентій (Вікенс) Хвойка народився 21 лютого 1850 р. в чеському місті Семіні. Його рід був старовинного рицарського походження, але після однієї з середньовічних битв, у якій брали участь його предки, їхній маєток було спалено, всі родові документи загинули, й вони стали звичайними поселянами. В 1864 р. по закінченні комерційного училища в місті Хурдимі Вікентій переїхав до Праги. Там він захопився вивченням давньої історії та старожитностей, багато читав спеціальної літератури, знайомився з відомими чеськими істориками й археологами. Це захоплення дало свої плоди значно пізніше, в останнє двадцятиріччя його життя, й було пов’язане вже з дослідницькою роботою на теренах України. У 27-річному віці, не знайшовши застосування своїм силам на батьківщині, підвладній тоді Австро-Угорщині, Вікентій переїхав на постійне проживання в Російську імперію, де і провів решту життя. Оселившись у Києві й шукаючи засобів до життя, він почав викладати німецьку мову та малювання, займався агрономічною наукою. Його успіхи в галузі агрономії було відзначено на виставках у Ромнах, Харкові, Парижі; він навіть написав дві книги із сільськогосподарської проблематики. Але ці заняття не приносили Хвойці особливої втіхи. Він дедалі частіше повертався до свого захоплення стародавньою історією. Переписувався з празькими друзями — любителями старовини, сам почав колекціонувати старожитності, вивчав давній період української історії, прилучився до роботи до Київського товариства старожитностей та мистецтв.

Першовідкривач праукраїнських цивілізацій

Виявлення “особливої неолітичної культури”, як влучно означив трипільську археологічну культуру її першовідкривач, почалося із Києва. Визначив місце цієї культури, зробив класифікацію пам'яток і встановив час її виникнення (4—3 тисячоліття до н. е.). Власне назва “трипільська культура” з’явилася у праці Вікентія Хвойки про розкопки поселень 1901 року біля міст Канева та Ржищева на Київщині.

Розкопуючи її 1896 року, дослідник знайшов у великій кількості фрагменти грубої кераміки, кістки тварин та черепашки, що лежали в якихось приміщеннях типу землянок, які становили окремий культурний шар (площею чотири тисячі квадратних метрів). Дальші дослідження привели його до висновку, що відкриті ним культурні залишки належать до наступного етапу життя людей на території Кирилівських висот і що ці землянки є примітивними житлами. Протягом 1895—1896 рр. на висотах від Флорівської гори до Кирилівського монастиря він відкрив іще понад 70 таких землянок. У них існували заглибини для вогнищ, до яких вели східці. Стіни були плетені й мазані глиною. Культурний шар землянок складався, зокрема, із залишків кераміки, орнаментованих відбитками шнура та різних штампів і розписаних червоною та чорною фарбами. Саме така кераміка і є характерною для культури Трипілля. Вивчення землянок навело Вікентія Вячеславовича на думку, що представники цієї культури мали жити й нижче по Дніпру. До розкопок поблизу сіл Трипілля, Верем’я та Жуківка, він узявся в березні 1897 р. Тут учений поряд із землянками, подібними до кирилівських, відкрив новий вид пам’яток тієї самої культури. Це були майданчики з валькованими спорудами з обпаленої глини. Найбільше цих культурних залишків було знайдено в околицях села Трипілля (нині Київська область), яке і дало назву новій культурі — трипільська. Вивчаючи фрагменти споруд, археолог дійшов висновку, що тут відбувались обрядові поховання й жертвоприношення. Аргументи його були такі: по-перше, у спорудах існувала велика кількість урн із перепаленими людськими кістками; по-друге, майданчики були розташовані на висотах, де вальковані споруди стояли колом. Утім, пізніше з’ясувалося, що саме вони і є житлами трипільського населення. Відтоді й почалися систематичні дослідження пам’яток цієї прадавньої землеробської культури, поширеної в ІV—ІІІ тис. до н.е. на частині земель України, Румунії та Молдови.

Учений досліджував трипільську культуру понад десять років, поміж іншими роботами. Поруч із поселенням біля села Трипілля він розкопав цілу низку йому подібних об’єктів, описав їх особливості, час виникнення й місце серед інших старожитностей Східної Європи. Хвойка першим зібрав і порівняв усі відомі в різних місцях України трипільські знахідки, виділив їх в окремі групи для подальшого вивчення. На основі своїх досліджень учений констатував величезне значення трипільської культури серед інших пам’яток Східної Європи, розробив її періодизацію. Відкриття трипільської культури викликало великий резонанс у різних країнах. Доповіді про неї були заслухані на ХІ, ХІІІ і ХІV Всеросійських археологічних з’їздах та інших наукових форумах імперії, на ХІІ міжнародному з’їзді доісторичної антропології та археології в Парижі, на конгресі у Флоренції тощо. Розпочалися дискусії про трипільську культуру й у світовій періодиці, як фаховій, так і популярній. Він був переконаний у місцевому походженні цієї культури, вважав, що вона належала осілому землеробському населенню. Останнє Хвойка відносив до протослов’ян, що більшість сучасних дослідників заперечує.

В.В.Хвойка вважав трипільську культуру автохтонною. Її залишили пращури слов'ян — арійські племена, які були першими землеробами на теренах Середнього Придніпров'я. Вони мешкали на цій території упродовж тисячоліть і пережили всі численні переселення азійських та європейських племен, утримали “краї предків до сьогодення”.

Поиск по сайту: