E. демократичні і авторитарні.

117. Партійна система – це:

A. сукупність політичних партій, які зареєстровані у відповідних органах;

B. сукупність політичних партій країни, які беруть участь у боротьбі за досягнення та здійснення влади;

C. сукупність партій, що мають чітко визначену ідеологію;

D. сукупність партій, які відомі більшості суспільства;

E. сукупність партій, які нараховують у своїх рядах не менш 10 тис. осіб (членів партії).

118. Однопартійна система – це система, у якій:

A. при владі знаходиться одна партія, а всі інші – в опозиції;

B. абсолютна більшість владних посад у державі належіть представникам однієї партії;

C. стверджується політична (державна) влада однієї партії, що підпорядковує своєму впливу і контролю всі сфери життя суспільства;

D. одна партія створює більшість у парламенті і уряді, а інші партії свою діяльність узгоджують з владною партією;

E. 0.

119. Причинами виникнення суспільно-політичних рухів можуть бути:

A. відірваність влади від народу, його потреб і інтересів;

B. невдоволеність окремих груп населення цілями суспільного розвитку;

C. тривала криза у всіх або окремих сферах життя суспільства;

D. погіршення умов життя населення (зниження рівня життя, погіршення екології, зростання імпорту та тиск на національний бізнес).

E. все означене.

120. Суспільні та суспільно-політичні рухи є передумовою:

A. утвердження демократичних засад в країні та формування громадського суспільства;

B. зміцнення влади і посилення її впливу на суспільство;

C. зростання авторитету політичних партій, що є провладними;

D. зменшення впливу та авторитету партій у суспільстві;

E. докорінних, революційних змін у суспільстві.

121. Політичний лідер це:

A. людина, яка уміє генерувати політичні ідеї та захоплювати ними маси і має реальну можливість їх реалізувати;

B. успішний керівник;

C. глава держави;

D. людина, яка прийшла до влади;

E. людина, яка уміє переконати мА си у своїй винятковості.

122. Політичне лідерство визначається як:

A. спосіб організації влади, що базується на авторитеті лідера;

B. спосіб організації влади, що базується на визначенні авторитету і компетентності лідера та довірі до нього;

C. спосіб організації влади, коли лідер держави обирається народом не менше двох разів;

D. спосіб організації влади, коли владна особа (президент, спікер парламенту, глава уряду) обирається абсолютною більшістю (не менш ¾ голосів).

E. 0.

123. Головною ознакою належності до правлячої еліти є:

A. висока освіченість та висока культура;

B. високий авторитет у суспільстві, готовність суспільства підтримувати цю особу, або цю політичну силу;

C. посідання високої, панівної позиції у різних сферах суспільного життя;

D. готовність заможної частини суспільства підтримувати її матеріально (вкладати гроші).

E. все означене.

124. Правляча еліта – це:

A. організована більшість, від якої залежать результати виборів влади;

B. організована меншість суспільства, високо згуртована група, яка володіє якостями лідера і займає керівні позиції у суспільстві;

C. частина суспільства, об’єднана у політичні партії, що входять до влади;

D. керівна верхівка політичних партій.

E. частина суспільства, яка володіє переважною більшістю економічного потенціалу країни.

125. Політична свідомість відображає:

1. характер відносин між суб’єктами політичної дії;
2. вплив влади на суспільство і окрему людину;
3. сукупність теоретичних і повсякденних знань, поглядів суспільства, окремої людини щодо політико-владних відносин;
4. взаємодію влади і інших суб’єктів політичної дії;
5. відношення пересічного громадянина до політики.

126. Формування політичної свідомості людини відбувається:

1. шляхом пізнання політичної системи, політичних процесів їх критичного осмислення та визначення ставлення до них;
2. шляхом голосування на виборах;
3. вірні відповіді А, D, E.
4. у процесі вивчення суспільних наук;
5. у процесі ознайомлення з політичною літературою, ТV- програмами тощо.

127. Виховна функція політичної свідомості полягає:

1. у готовності індивіда до активної, усвідомленої участі у політичному житті суспільства.
2. у готовності індивіда, соціальної групи підтримувати владу у її діях;
3. у готовності індивіда підтримувати ту чи іншу політичну силу на виборах;
4. у згоді індивіда брати участь у виборах;
5. у передачі політичних знань іншим особам (рідним, друзям).

128. Політична культура особистості проявляється у:

1. формуванні ставлення до політичних сил, політичних процесів;
2. усвідомленні і сприйнятті тих чи інших політичних поглядів;
3. у політичній діяльності.
4. визначенні політичних поглядів;
5. у толерантному ставленні до інших поглядів.

129. Політичну культуру особистості характеризують такі якості:

1. широка загальна ерудиція;
2. високий рівень освіти (вища або середньо-спеціальна);
3. здатність підкорити свою волю волі влади;
4. організаторські здібності, уміння згуртувати і мобілізувати людей;
5. терпимість до несправедливості та накопичення політичного гніву для майбутньої боротьби.

130. Політична культура — це:

1. система теоретичних і буденних знань, оцінок, настроїв і відчуттів, за допомогою яких відбувається усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами;
2. ядро політичної свідомості, систематизована сукупність ідейних переконань, що виражають інтереси різних соціальних груп з приводу влади.
3. система відносно стійких політичних уявлень, переконань, орієнтацій, що обумовлюють норми, правила і стиль поведінки суб'єктів політичних стосунків і втілені ними в практиці політичної діяльності;
4. особливий тип орієнтації на політичну дію, що відображає специфіку кожної політичної системи.
5. 0.

131. Функція, яка виражає здібність носія політичної свідомості до гіпотетичної оцінки можливого розвитку політичних процесів є:

1. пізнавальна;
2. прогностична;
3. ідеологічна;
4. комунікативна;
5. виховна.

132. Вперше виділив політичні чинники стану здоров’я у суспільстві:

A. Гіппократ;

B. Авіценна (Ібн Сіна);

C. Аль Фарабі;

D. Кретонський;

E. Юлій Цезар.

133. Перша медична школа в Києві була відкрита:

A. княгинею Анною Всеволодівною;

B. князем Всеволодом;

C. князем Володимиром;

D. князем Святославом;

E. князем Данилом Галицьким.

134. Вперше лікарі запрошувались на державну службу:

A. в Римській імперії;

B. в Стародавньому Єгипті;

C. в полісах Давньої Греції;

D. у Вавилоні;

E. у Візантії.

135. Перша система державної медицини з визначенням структури, повноважень, фінансування була створена:

A. у Візантії;

B. у Римській імперії;

C. у Єгипті;

D. у Давній Греції.

E. у Бухарському ханстві.

136. Монастирська медицина започатковується у:

A. Київській Русі;

B. у країнах Близького Сходу;

C. Франції;

D. Візантії;

E. Флоренції.

137. З вимогою систематизації медичної служби, надання їй державного статусу і організаційного зміцнення у Середні віки виступив:

A. Н.Макіавеллі;

B. Ібн-Сіна (Авіценна);

C. Б.Рамацціні;

D. Монахи Антоній і Феодосій.

E. М.Падуанський.

138. У Війську Запорізькому першу медичну допомогу пораненим надавали:

A. цирульники;

B. монахи;

C. козаки фахівці у цій справі;

D. сестри милосердя;

E. самі козаки.

139. Соціальна політика держави передбачає:

A. соціальну спрямованість економіки;

B. забезпечення соціальних гарантій і соціальний захист громадян;

C. цільове оподаткування на соціальні потреби;

D. формування і виконання держбюджету;

E. невтручання держави у соціальну сферу.

140. Найбільша частка держави у співвідношенні державної і приватної форм медичного обслуговування у:

A. соціал-демократичній моделі;

B. консервативній моделі;

C. соціалістичній моделі;

D. ліберальній моделі;

E. європейській моделі.

141. Соціал-демократична модель ДПОЗ вперше розроблена і впроваджена:

A. у Великій Британії;

B. у Німеччині;

C. у США;

D. у Швеції;

E. у СРСР.

142. Історично-першою моделлю ДПОЗ була:

A. консервативна;

B. ліберальна;

C. патерналістська;

D. соціал-демократична;

E. радянська.

143. Обов’язкове медичне страхування є складовою моделі ДПОЗ:

A. соціалістичної;

B. соціал-демократичної;

C. консервативної;

D. ліберальної;

E. патерналістської.

144. На добровільному медичному страхуванні базується:

A. консервативна модель ДПОЗ;

B. патерналістська модель ДПОЗ;

C. соціалістична модель ДПОЗ;

D. ліберальна модель ДПОЗ;

E. соціал-демократична модель ДПОЗ.

145. Державна політика в охороні здоров’я повинна включати принципи:

A. безумовне надання невідкладної медичної допомоги;

B. державний контроль за діяльністю всіх закладів охорони здоров’я;

C. проведення профілактичних і протиепідемічних заходів;

D. відповідальність держави за стан здоров’я громадян.

E. все означене.

146. Діючий парламент України обирався за:

A. змішаною системою;

B. пропорційною системою;

C. мажоритарною системою;

D. на з'їздах партій і суспільних рухів;

E. у регіонах на сесіях обласних рад.

147. У країнах Євросоюзу на охорону на охорону здоров’я у бюджеті виділяється не менше 8 % ВВП. В Україні:

A. 8 %;

B. 6 %;

C. до 4 %;

D. близько 8 %;

E. 5 – 6 %.

148. Вибори є:

1. найважливішим інститутом легітимізації політичної системи та політичного режиму.
2. доказом готовності влади до діалогу із суспільством;
3. способом встановлення компромісу між владою і суспільством;
4. способом вирішення протиріч між політичними партіями;
5. можливістю влади нав’язати свою волю народу.

149. Виборче право − це:

1. право громадянина голосувати або не голосувати на виборах;
2. право бути обраним до органів влади;
3. сукупність юридичних норм, що регламентують виборчий процес;
4. право влади встановлювати регламент виборів;
5. право вільної агітації за тих чи інших кандидатів.

150. До принципів організації демократичних виборів не відноситься:

1. свобода виборів;
2. контроль виконавчою владою ходу виборів;
3. змагальність, конкурентність;
4. рівність можливостей політичних партій і кандидатів;
5. періодичність і регулярність виборів.

151. Виборча система в широкому сенсі слова:

A. методи рішення суспільно значущих проблем за допомогою виборчих технологій;

B. технологія формування законодавчої влади;

C. система суспільних відносин, пов'язаних з виборами органів публічної влади;

D. спосіб обрання вищої воленосної особи держави;

E. 0.

152. Електорат – це:

A. сукупність громадян, що володіють виборчим правом;

B. найбільш видні, авторитетні лідери соціальної групи;

C. відносно невелика група, що концентрує в своїх руках значний об'єм влади;

D. рух за права людини, за право обирати і бути вибраним;

E. політична еліта країни.

153. Пропорційна виборча система сприяє:

A. зростанню чисельності політичних партій і об'єднань;

B. зменшенню числа політичних партій;

C. збереженню числа політичних партій;

D. зовсім не впливає на ці процеси;

E. 0.

154. Мажоритарна система виборів − це коли:

A. голосування проводиться за один виборчий блок з декількох;

B. голосування проводиться за декілька виборчих блоків;

C. обираються представники партії від кожного виборчого блоку;

D. від кожного виборчого округу обирається один депутат з декількох кандидатів;

E. кандидат в депутати від округу обирається на з'їздах партій.

155. Пропорційна система виборів − це коли:

A. депутати від округу обираються пропорційно відданим за них голосам;

B. голосування проводиться за певну політичну партію чи блок;

C. вибирається депутат від певної території пропорційно чисельності населення;

D. обирається депутат від певної кількості населення;

E. парламент формується пропорційно чисельності членів партій.

156. Виборче право України − це.

A. право вибору Президента України;

B. право вибору голів обласних адміністрацій;

C. правові норми, що регулюють порядок виборів органів державної влади населенням України;

D. право вибору депутатів Верховної Ради.

E. право вибору депутатів місцевих органів влади.

157. До принципів участі громадянина України у виборах не відносяться.

A. обов'язковість участі у виборах;

B. рівність виборців;

C. прямі вибори;

D. загальні вибори;

E. вибори при таємному голосуванні.

158. Президент України обирається:

A. прямим,відкритим,чесним голосуванням;

B. прямим, таємним, всенародним голосуванням;

C. прямим,таємним голосуванням виборців,делегованих регіонами;

D. прямим,таємним голосуванням у Верховній Раді;

E. прямим,відкритим голосуванням у Верховній Раді та закріпленням (підтвердженням) його на всенародних виборах.

159. Голова Верховної Ради України обирається:

A. відкритим, прямим голосуванням народними депутатами Верховної Ради України;

B. прямим всенародним голосуванням;

C. прямим,таємним всенародним голосуванням;

D. таємним,прямим голосуванням народними депутатами Верховної Ради України;

E. голосуванням у Верховній Раді за поданням Президента України.

160. Недоліком виборчої пропорційної системи є:

A. незалежність депутатів від виборців конкретних округів;

B. сприяння багатопартійності;

C. віддзеркалення у Верховній Раді реальної розстановки політичних сил;

D. не забезпечується реальний зв'язок парламентаріїв з інститутами громадянського суспільства;

E. зростає роль політичних партій в політичній системі.

161. Президентом України може бути обраний.

A. громадянин України не молодше 35 років, що постійно проживає в Україні не менше 10 років;

B. будь-який громадянин України;

C. будь-який громадянин, що досяг 21 року, та має позитивні характеристики, морально стійкий і психічно здоровий;

D. громадянин України, що пройшов всі етапи політичної або державної діяльності;

E. українець за національністю, що проживає в будь-якій країні, який надає політичну і економічну підтримку Україні.

162. Офіційна українська зовнішня політика декларує, що сучасний світ в інтересах всіх народів повинен стати:

A. багатополярним;

B. однополярним;

C. заснованим на військово-політичній рівновазі між блоками держав;

D. заснованим на економічній рівновазі між блоками держав;

E. 0.

163. Суть світової політики найточніше характеризує визначення:

A. це сукупна політична діяльність суб’єктів міжнародного права – держав, ООН і ін. – щодо економічного співробітництва, проведення дій в інтересах світового співтовариства;

B. це стратегія взаємодії між транснаціональними організаціями;

C. це вивчення закономірностей міжнародних економічних процесів;

D. це вивчення закономірностей міжнародних політичних процесів;

E. це політична доктрина провідних держав миру.

164. До недержавних суб'єктів міжнародних відносин відносять.

A. транснаціональні корпорації;

B. військово-політичні організації;

C. міжурядові організації, союзи;

D. глави держав, урядів;

E. Європарламент.

165. Частина системи міжнародних відносин, пов'язана з діяльністю держав по забезпеченню їх інтересів за рахунок інших шляхом збройної боротьби є:

A. військова політика;

B. світова політика;

C. геополітика;

D. політика безпеки;

E. політика економічної експансії.

166. Національні інтереси є.

1. усвідомлення корінних потреб держави і віддзеркалення їх в діяльності його лідерів;
2. інтереси більшості населення, що проживає в рамках національних меж;
3. інтереси національних лідерів;
4. національна необхідність, що обмежує вибір цілей і засобів для всіх суб'єктів міжнародної політики;
5. 0.

167. Який тип міжнародних відносин в даний час є переважаючим:

1. співпраця;
2. суперництво;
3. невтручання;
4. угодовство;
5. боротьба з тероризмом.

168. З погляду участі у військово-політичних союзах Україна проголошує свої прагнення до.

1. позаблоковому статусу;
2. членству в НАТО;
3. членству в Євроазіатському альянсі;
4. створенню спільно з Росією, Казахстаном і Білорусією військово-політичного союзу;
5. створенню військово-політичного союзу з країнами Чорноморського басейну.

169. Східноєвропейські країни зараз в більшій мірі є провідником політичних інтересів.

1. Євросоюзу;
2. США;
3. Росії;
4. України;
5. Китаю.

170. Зовнішньополітична складова діяльності України є прерогативою:

A. Президента України;

B. Голови Верховної Ради;

C. Прем’єр-міністра;

D. Верховної Ради;

E. Кабінету міністрів.

171. Основні стратегічні засади зовнішньої політики України визначаються:

A. Конституцією України;

B. Відповідними Законами України;

C. Президентом України;

D. Парламентом: Верховною Радою України;

E. Референдумом.

172. Найбільш характерною рисою світової політики в даний час є:

A. боротьба за збереження миру;

B. протистояння двополюсних систем: капіталістичної і соціалістичної;

C. подолання відсталості і бідності в країнах, що розвиваються;

D. глобалізація;

E. збереження екології та боротьба із глобальними загрозами здоров’ю людини.

173. Харизматичні лідери (за М.Вебером) – це лідери, які:

A. наділені, на думку мас, особливими, видатними рисами;

B. досягли вершин у політичній ієрархії;

C. обрані демократичним шляхом;

D. успадкували владу;

E. захопили владу в результаті перевороту.

174. Лідер-реформатор (за Р.Такером) – це лідер, який

A. бачить відхилення від ідеальної моделі суспільства і своє призначення бачить у подоланні цих відхилень шляхом реформ;

B. пов’язує політичні і економічні реформи;

C. спрямовує реформи на вирішення соціальних проблем;

D. постійно проводить реформи в політиці;

E. вірить у те, що тільки реформи здатні принести найбільший ефект у політиці.

175. Лідер-революціонер визнає найбільш ефективним шляхом удосконалення політичної системи:

A. її фундаментальну перебудову у відповідності з новими ідеалами;

B. її реформування;

C. докорінну зміну окремих елементів системи без зміни всієї системи;

D. переворот − як найбільш ефективний засіб досягнення влади і її нового конструювання;

E. збереження існуючих інститутів політичної системи для забезпечення стабільності і порядку.

176. Основою формування політичної свідомості теоретичного рівня є:

1. вивчення політичних наук, критичне осмислення політичних процесів;
2. участь у масових політичних акціях;
3. емоційне сприйняття тих чи інших політичних ідей та лозунгів;
4. віра у правильність дій політичної влади і сприйняття їх як єдино вірних і корисних для суспільства.

177. Ідеологічна функція політичної свідомості полягає:

1. у спроможності індивіда, соціальної групи до захисту, відстоювання своїх політичних поглядів, переконань, ідей;
2. у прихильності індивіда до тих чи інших політичних ідей;
3. у розумінні політичних процесів;
4. у готовності до взаємодії з іншими учасниками політичних процесів;
5. 0.

178. Активістський тип політичної культури орієнтований на:

1. сильну орієнтацію на існуючу політичну систему і активну участь у політичному житі;
2. сильну орієнтацію на політичну систему і діяльність влади;
3. активну участь у політичному житті своєї общини, району;
4. критичне висловлювання щодо існуючої політичної системи;
5. повсякденну боротьбу проти існуючої системи.

179. Політична іммобільність − це:

1. виключення людини з політичного життя;
2. залучення людини до політичного життя;
3. активна політична діяльність людини;
4. підготовка людини до активної політичної діяльності;
5. форма політичного саботажу.

180. Політична соціалізація − це:

1. процес входження людини в політику;
2. розподіл суспільства за соціальним статусом;
3. залучення суспільства, людини до сприйняття соціалістичних ідей;
4. участь громадян у виборах;
5. розповсюдження ідей соціалізму.

Поиск по сайту: