Серебреник часів князя Володимира Великого

двохсотлітній практиці культивування в Україні російського імперіалістичного дискурсу (системи мовних та позамовних практик), який передбачав розуміння українства як чогось маргінального і колоніального, по відношенню до «метрополії-Росії-матушки». І в цьому немає вини М. Карамзина, який, описуючи «серебреники» і «золотники» князя Ярослава, просто порівняв наш герб із «тризубцем», а, швидше, є фактична несправедливість, коли, за Конституцією України Малий Державний Герб ми часто називаємо «тризубом».

“Ну добре, ― скаже хтось, ― а які є варіанти, щоб уникнути цього «приниження» національного символу; як назвати одним словом те, що сьогодні називається у народі «тризубом»; як його називали до 1816-го року? ”.

― У літописах однозначну відповідь на це питання ми навряд чи знайдемо. Проте, кинути промінчик світла може хіба що беззаперечність загальновідомих фактів, про які говорять різноманітні джерела історії світової. Тож, посилаючись на цю ж таки “Повість Фреска Х-ХІ ст. Собор св. Софії у Києві. Святий климент Папа Римський. Фрагмент

временних літ” літописця Нестора, зокрема, такі відомі сьогодні дослідники національного герба України як Олександр Бєлов та Георгій Шаповалов, у праці “Український тризуб” (2008 р.), в цьому ключі згадали про похід князя Володимира на місто Корсунь, город грецький: узявши це місто і охрестившись та обручившись там із візантійською цесарівною Анною, повертаючись у Київ взяв він «…мощі святого Климента і Фіва, ученика його, узяв також начиння церковне й ікони на благословення собі». До слова, Климент був учнем апостола Петра і у І ст. н. е. став єпископом

Риму. За активну пастирську діяльність на цій посаді імператор Траян у 98-му році засудив Климента на вічне заслання у Крим на каторжні роботи у каменоломнях біля Херсонесу (пізніше Корсунь, а зараз Севастополь). Але, як повідомляють церковні історики, і в засланні Климент обертав на християн тисячі язичників і, навіть, творив дива. Ця апостольська діяльність Климента у Херсонесі прийшла до відома Траяну і викликала його страшний гнів. За наказом імператора-язичника, восени, 101 р. Климента було утоплено у морі. Йому прив’язали на шию залізний якір і кинули у воду в бухті, що зараз називається Козача. Охоплені великим жалем учні Климента і охрещені ним люди, які були присутніми при страті, почали ревно молитися, щоб знайти хоча б його мощі. І сталося диво: на очах у них море почало відходити і відкрило тіло мученика, який лежав на морському дні наче на кам’яному ложі разом із якорем. І відтоді це диво відбувалося к день смерті Климента щороку протягом багатьох століть. Зокрема, про це можемо довідатися від згадок архідиякона Феодосія (VІ ст.), котрий організовував прощу на Святу Землю, одним із пунктів якої був Херсонес, як місто в той час дуже

шановане. Так, він писав: «…також місто Херсон, що біля моря Понта; там перетерпів муки святий Климент; гробниця його в морі, де було кинуто його тіло; цьому святому Климентові був прив’язаний на шию якір, і тепер у день його пам’яті весь народі священики сідають у лодії, і, коли припливають туди, море висушує шість миль, і на місці, де перебуває гробниця, розкидаються намети й споруджується вівтар, і протягом восьми днів служаться там Літургії, і Господь робить там багато чудес: виганяють бісів, і якщо хто з одержимих отримає можливість доторкнутися до якоря й доторкнеться, то зараз зціляється». Як зазначають згадувані О. Бєлов та Ю. Шаповалов, це є також надзвичайно важливим свідченням про існування в Корсуні і діючого протягом, майже, дев’ятиста років вшанування християнами святого Климента і особливого культового значення предмету його мученицької смерті ― якоря.

А вже до ІХ ст. відноситься знаходження мощів Папи Климента Римського рівноапостольними Кирилом і Мефодієм, що відродило шанування святого й повернуло Херсонесу честь і славу володіння святинею. Вони організували пошуки мощів св. Климента і знайшли їх разом із якорем. Ці святині були перевезені у Херсонес і стали місцем поклоніння християн. Частину мощів тоді ж Кирило і Мефодій вивезли до Риму, де було засновано базиліку, а пізніше у ХІІ ст. собор Святого Климента.

Тож, як пишуть далі поважні дослідники, охрестившись у Корсуні, князь Володимир повернувся у Київ не лише із мощами святого Климента. Саме у Корсуні Володимир, обравши для себе і для своєї держави нову віру, обрав у якості особистого і державного знаку символічне зображення, яке поєднало у собі зображення двох священних для християн Корсуня предметів ― хреста, на якому розіп’яли Ісуса

Поиск по сайту: