Серцево–легенева реанімація та способи її здійснення

Способи штучного дихання і непрямого масажу серця відносяться до серцево-легеневої реанімації. Дослівно реанімація означає “оживлення знову”.

Перед початком оживлення людини реаніматор (той хто надає допомогу) повинен підготовити потерпілого і провести невеликі і швидкі організаційні заходи (покликати кого-небудь на допомогу, оскільки одному важко впоратись з цим завданням, попросити когось з присутніх викликати “швидку допомогу” тощо). Для цього реаніматор має в запасі 7…10 хвилин.

Для цього надавлюванням великим пальцем реаніматора на нижню щелепу потерпілого (підборіддя) відкривають рот потерпілого і через марлеву салфетку або інший матерчатий матеріал захоплюють пальцями вільної руки язик і підтягують до зубів. Потім язик відпускають і спостерігають, чи знаходиться його кінчик біля зубів, чи ні. Якщо язик западає знову, то процедуру повторюють до позитивного результату. На крайній випадок, коли язик все-таки западає, його за допомогою голки з ниткою або шпилькою приколюють до комірця потерпілого. Для цього комірець потерпілого підтягують до рота, а не навпаки.

Крім цього необхідно послабити одяг на потерпілому, щоб не утруднювати дихання та кровообіг. При утопленні звільняють шлунок і дихальні шляхи потерпілого від води (див. рис.3.9).

Далі проводять штучне дихання і масаж серця.

2.1. Штучне дихання способом “рот до рота” або “рота до носа“

Людина, яка подає допомогу, робить видих із своїх легень у легені потерпілого безпосередньо в його рот чи ніс; у повітрі, що видихається людиною, є ще досить кисню (в середньому 2/3 кисню, що потрапило в легені людини).

Рятівник знаходиться з лівого чи правого боку від потерпілого, накладає на його рот чисту марлю (бинт) або хустинку; робить глибокий вдих, а потім, щільно притиснувши свій рот до рота потерпілого (при цьому, як правило, закриває ніс потерпілого своєю щокою, або робить це рукою), вдуває повітря в його легені (рис.3.4, а). Грудна клітка потерпілого розширяється. Потім рятівник відхиляється назад і робить новий вдих, а в потерпілого за рахунок еластичності легенів та грудної клітки здійснюється пасивний видих (рис.3.4, б). В цей час його рот повинен бути відкритим. Частота вдування повітря повинна становити приблизно 12 разів за хвилину, тобто кожні 5 секунд. Аналогічно проводиться штучне дихання способом “рот до носа”, при цьому вдувають повітря через ніс, а рот потерпілого повинен бути закритим.

Слід зазначити, що є спеціальні засоби для проведення штучного дихання, які, перш за все, дозволяють уникнути прямого контакту між ротом потерпілого та ротом рятівника. Саме ця обставина іноді створює своєрідний психологічний бар'єр у непідготовленого рятівника. На рис.3.5 наведена будова спеціального засобу для проведення штучного дихання і порядок його застосування.

Цей засіб мі­стить два відрізки гумової чи гнуч­кої пластмасової трубки 1 та 2 діа­метром 8…12 мм, завдовжки 100 і 60 мм, що надягнуті на металеву або тверду пластма­сову трубку 3. Овальний фланець 4 із щільної гуми натягується на стик відрізків трубок 1 та 2 і міцно затискує місце їх з'єднання. Вставляючи трубку в рот потерпілого, необхідно слідкувати, щоб вона потрапила в дихальне горло, а не в стравохід. Слід також пам'ятати, що дорослому трубка вставляється довшим кінцем 1, а дитині (підлітку) – коротшим кінцем 2.

В загальному ж, застосування спеціальних засобів для проведення штучного дихання не суттєво сприяє підвищенню якості реанімації і, найголовніше, призводить до втрати часу, що може іноді виявитись вирішальним для життя потерпілого.

Поиск по сайту: