В основі текстового матеріалу наукових видань — результати теоретичних чи експериментальних досліджень одного або групи авторів у тій чи іншій галузі знань. Сюди належать також історичні документи, першо- чи передруки пам'яток культури, науки, літератури та мистецтва, доповнені, як правило, науковими примітками, коментарями, атрибуцією текстів. (Характерний приклад із недавніх набутків українського книговидання — популярні серед читачів серії "Пам'ятки історичної думки України", "Літературні пам'ятки України".)
Близькими до попередніх є науково-популярні видання. Оскільки призначаються вони здебільшого для широкого кола читачів, які не є спеціалістами конкретної галузі знань, головною вимогою для їх створення є доступний, популярний стиль викладу. Звідси й назви серійних видань — "Популярно про складне", "Бесіди про науку", "Еврика".
Наукові видання мають такі підвиди:
• монографія (всебічне дослідження певної теми/проб леми, що належить одному чи кільком авторам);
• автореферат дисертації (авторський виклад основних положень самостійно проведеного дослідження, що подається на здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора наук);
• препринт (попередня публікація матеріалів до виходу в світ видання, де вони будуть уміщені повністю);
• тези доповідей (повідомлень) наукової конференції, з'їзду або симпозіуму (друкуються у збірнику напередодні відкриття роботи наукового заходу);
• матеріали конференції, з'їзду або симпозіуму (друкуються доповіді, резолюції, рекомендації, які відображають підсумки роботи цього заходу;
• збірник наукових праць (індивідуальні або колективні статті, авторами яких виступають науковці, викладачі, аспіранти, здобувачі, студенти наукових установ, навчальних закладів чи наукових товариств).
Офіційні та нормативні виробничо-практичні видання
Офіційними вважаються такі видання, які складаються з текстів документів, вироблених і затверджених офіційними органами чи організаціями різних рівнів, — державними, відомчими, громадськими, політичними. Це передусім закони, постанови, укази законодавчих і виконавчих органів влади, стенограми засідань, доповіді та матеріали з'їздів, пленумів, інших офіційних зібрань. Такими є, зокрема, "Відомості Верховної Ради України", "Закони України", "Кодекс законів про працю", "Матеріали І з'їзду Народного руху України" тощо. Друкуються вони окремими назвами, серійними виданнями та зібраннями томів, що продовжуються.
Нормативні видання вміщують норми, вказівки і вимоги, розроблені і введені в дію уповноваженими на те органами.
До нормативних виробничо-практичних видань відносяться: різноманітні інструкції, прейскуранти, стандарти, технічні умови, статути, паспорти (на виріб), практичні посібники, практичні порадники, пам'ятки.
Видання такого виду вимагають особливо ретельної редакційної підготовки з точки зору їх абсолютної відповідності (навіть граматичної і стилістичної) з оригіналом.
Навчальні видання
Це особливий вид видань, створений у відповідній формі і покликаний допомогти широкому загалу конкретного користувача (учня, студента, аспіранта, викладача) в оволодінні ним конкретним навчальним предметом. Зовнішньою ознакою навчального видання є зазначення на його вихідних даних рекомендаційного грифа відповідного освітнього міністерства, відомства, навчального чи наукового закладу, а також проходження визначеного порядку рецензування. Навчальні видання мають кілька підвидів із чітко обумовленими характеристиками й вимогами, які важливо розрізняти під час підготовки рукопису до друку:
• навчальна програма (визначає зміст, мету, завдання, обсяг, порядок вивчення і викладання певної навчальної дисципліни, містить перелік основних модулів, списки рекомендованої літератури тощо);
• підручник (містить систематизований виклад дисципліни в повному обсязі, що відповідає програмі та офіційно затверджений як такий);
• навчальний посібник (частково доповнює або замінює підручник та офіційно затверджений як такий);
• навчальний наочний посібник (здебільшого адресується вчителеві, містить образотворчі матеріали, що сприяють кращому викладанню чи вихованню);
• хрестоматія (подана в скорочену варіанті збірка літературно-художніх, історичних та інших творів, які вивчаються за програмою);
• методичні рекомендації або вказівки (містять роз'яснення з певної теми та визначають методику виконання окремих завдань чи певного виду робіт);
• курс лекцій (повний виклад тем навчальної дисципліни, яка вивчається в навчальному закладі);
• конспект лекцій (стислий виклад курсу лекцій чи окремих розділів навчальної дисципліни);
• практикум (сукупність завдань практичного характеру або вправ з матеріалу навчальної дисципліни, які сприяють засвоєнню набутих знань, умінь і навичок);
• робочий зошит (містить особливий дидактичний матеріал, що сприяє самостійній роботі учня);
• самовчитель (виклад матеріалу, який здатний засвоїти учень чи студент самостійно без допомоги викладача);
• буквар (перший підручник для навчання грамотності).
Довідкові видання
Це видання, які у доступній читачеві формі подають стислі й найголовніші відомості щодо того чи іншого поняття, предмета, терміна, події, персонали. Матеріали довідкових видань мають зручну форму розміщення, здебільшого за абетковим принципом (суцільним або проблемно-тематичним), що дає можливість швидко віднаходити їх і не потребує суцільного читання. Підвиди цієї групи:
• енциклопедія (містить в узагальненому вигляді основні відомості з однієї чи всіх галузей знань і практичної діяльності, викладені у відпрацьованих за певною схемою статтях); енциклопедії бувають універсальні, галузеві, тематичні, персональні, регіональні.
• довідник (містить різноманітні відомості, призначені для вибіркового читання); серед найпоширеніших видів довідників — науковий, навчальний, виробничо-практичний, популярний, громадсько-політичний, побутовий;
• словник (поданий здебільшого в абетковому порядку перелік слів, словосполучень, термінів, імен з відповідними тлумаченнями чи коментарями); словники бувають енциклопедичні, мовні, термінологічні, тлумачні, лінгвістичні.
Рекламні видання
Цільове призначення цієї групи видів видавничої продукції — від імені конкретного виробника, рекламодавця чи спонсора якнайкраще (щодо змісту тексту та його оформлення) представити потенційному споживачеві чи покупцеві товари, ідеї, послуги. Особливістю підготовки до друку цього виду видань є те, що за їх зміст і форму відповідає замовник. Укладаючи власні, до того ж, немалі кошти за продукування таких текстів, часто створених поза видавництвом, він нерідко виступає проти будь-якого видавничого втручання в текст. Тому-то значна їх кількість з'являється на світ, м'яко кажучи, недосконалою не лише за граматично-стилістичним виконанням, а й за змістом. Толерантний і небайдужий видавець завжди мусить знайти спосіб порозуміння з рекламодавцем для поліпшення такого тексту. Масив цієї продукції складають:
• афіша (містить інформацію щодо певного культурного, спортивного чи громадсько-політичного заходу і призначена для розклеювання);
• проспект (містить повідомлення про товари чи послуги, про діяльність підприємств, установ чи організацій);
• путівник (містить відомості щодо пам'яток історії, культури, конкретного географічного об'єкта, установи чи закладу, призначений здебільшого для туристів);
• каталог (містить систематизований перелік товарів і послуг).