Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Особливості навчання дітей дошкільного віку



Людина пізнає світ у різних видах діяльності, однак особливо цілеспрямованими є її пізнавальні старання у процесі навчання, яке справедливо вважається найважли­вішим і найнадійнішим способом здобуття знань.

Навчання спільна діяльність педагога і дитини, зорієнтована на засвоєння знань, умінь і навичок, способів пізнавальної діяльності.

У навчанні взаємодіють діяльність педагога, спрямова­на на відбір змісту і форм передавання знань, умінь і нави­чок (навчання) і діяльність дитини щодо усвідомлення, засвоєння і використання знань (учіння).

Сутність навчання, його особливості досліджує дидак­тика — наука про навчання, його закони і закономірнос­ті, принципи і зміст, методи і форми організації. З її по­гляду найважливішими є такі функції навчання:

– освітня (реалізується завдяки відбору, передаванню і засвоєнню дітьми певної системи знань, умінь і навичок);

– розвивальна (зорієнтована на розумовий розвиток дитини, постійне вдосконалення її розумових здібностей, пізнавальної діяльності);

– виховна (виявляється у змісті знань, які стають ос­новою світогляду, рис особистості).

Дидактика визначає також принципи — головні прави­ла і вимоги до процесу навчання:

– спрямованість навчального процесу на розв'язан­ня взаємопов'язаних завдань навчання, виховання і роз­витку;

– науковість процесу навчання;

– систематичність і послідовність процесу навчання;

– принципи, що стосуються діяльності вчителя і мето­дики викладання (доступність, дохідливість викладання);

– наочність у навчальному процесі;

– активність і свідомість навчання;

– міцність засвоювання знань, формування вмінь і на­вичок.

Процес навчання має суперечливий характер. Його не можна зводити до заучування готових знань, воно не може бути механічним процесом їх «передавання — присвоєн­ня». Загалом, навчальному процесу властиві суперечності між вимогами навчання, які постійно зростають, і можли­востями учнів (рівнем їхніх знань, розвитку, способами діяльності); між особистим життєвим досвідом учня і нау­ковими знаннями, які йому належить засвоїти; між попе­реднім рівнем знань і новими знаннями; між знаннями й умінням їх використовувати; між вимогами і ставленням учнів до навчання; між складними пізнавальними завдан­нями і наявними, недостатніми для їх вирішення знаннями.

Проблеми дидактики одержали свій розвиток у теоріях розвивального навчання — сукупності принципів, методів, прийомів навчання, спрямованих на ефективний розвиток психічних функцій, особистісних якостей дітей. Для нього важливо не стільки формування знань і вмінь, як способи розумових дій, здатність інтенсифікувати розумовий роз виток. Ці можливості повинен передбачати передусім зміст навчального матеріалу, похідними якого є методи організації навчання. У цьому контексті важлива роль належить ці­леспрямованій навчальній діяльності — особливій формі активності дитини, зорієнтованій на зміну себе як суб'єкта учіння. За таких умов дитина свідомо обирає цілі навчан­ня, спрямовує свою навчальну діяльність.

Розвивальний ефект навчання досягається мотивацією (поясненням доцільності) вивчення нових знань. Основою такого навчання є принцип змістового узагальнення, за яким загальні знання передують окремим і конкретним знанням.

Розвивальне навчання дошкільників спирається на обґрунтовану О. Запорожцем концепцію самоцінності дошкільного дитинства, згідно з якою окремі психічні функції розвиваються не самостійно та автономно, а у взає­мозв'язку, як якості цілісної, наділеної природними за­датками особистості дитини. Тому педагогічну роботу слід спрямовувати на цілісний особистісний розвиток у різно­манітних видах діяльності. За словами Л. Венгера, у на­вчання дошкільнят мають бути включені привабливі для них види діяльності, які найбільше відповідають їхнім ві­ковим особливостям: гра, конструювання, зображувальна, літературно-творча діяльність тощо. Завдання педагога полягає у спрямуванні пізнавальної діяльності дітей, окресленні змісту знань, виборі способів організації на­вчальної діяльності, організації та стимулюванні пізна­вальної активності, оцінюванні її результату. Він, як стверджував К. Ушинський, «повинен організувати почат­кове навчання так, щоб дитина не могла не встигати».

Наукова дидактика сформувалася і розвинулась із практичного досвіду народу в галузі виховання, тобто на­родної дидактики — складової частини етнопедагогіки, яка об'єднує педагогічні знання і досвід народу в навчанні дітей. Вона відображає погляди народу на мету і завдання освіти, зміст навчання, підготовки дітей до життя в су­спільстві, втілює теоретичні знання, практичний досвід народу у використанні методів навчання. Найважливішим засобом народної дидактики є рідна мова. Активно використовує вона усну народну творчість, народні ігри та ін. Як динамічне соціально-педагогічне явище, народна ди­дактика постійно оновлюється, конкретизується, вдоско­налюється. Навчання згідно з нею ґрунтується на єдності пізнавальної, виховної і розвивальної діяльності, що перед­бачає одночасне засвоєння знань, трудових умінь, навичок, формування світогляду, прищеплення відповідно до ідеа­лів народу морально-етичних способів поведінки, розумо­вий розвиток. Важливими для неї є достовірність, система­тичність і послідовність знань, зв'язок навчання з життям, виховний характер навчання, відповідність знань віковим особливостям дітей і рівневі їхнього розвитку. Народна ди­дактика пройнята гуманістичним духом, вірою в можли­вості дитини («Не кажи: не вмію, а кажи: навчусь!»). Ці її принципи покладено в основу наукових дидактичних принципів навчання.

Важливою складовою дидактики є дошкільна дидакти­ка, яка, живлячись надбанням народної та загальної ди­дактики, спирається на вікові особливості дошкільників.

Дошкільна дидактика теорія навчання дітей дошкільного віку, яка визначає мету, розробляє зміст, методи й форми організації навчання дітей.

Засновником дошкільної дидактики є Я.-А. Коменський, який основними дидактичними завданнями вва­жав розширення безпосереднього досвіду дитини, збага­чення її знань про предмети і явища, формування вміння розрізняти схожі предмети та явища і правильно назива­ти їх. Він обґрунтував програму навчання, зміст якої ста­новлять відомості про предмети і явища навколишньої дійсності, згруповані й позначені науковими термінами «фізика», «оптика», «астрономія», «географія», «геомет­рія», «статика», «діалектика» та ін. Наприклад, діалекти­кою Я.-А. Коменський вважав виховання у дітей уміння «ставити питання і відповідати на них, не відволікаючись, твердо тримати думку в межах запропонованої теми». Від­чуття й уявлення, думки й слова, мова й діяльність, на йо­го погляд, є важливими умовами процесу навчання, який повинен відповідати рівню розумового розвитку дитини. Це є запорукою успішного її навчання. Крім того, необхід­но брати до уваги різні здібності дітей до навчання: «є ді­ти з гострим розумом і бажанням вчитися; з гострим розу­мом, слухняні, повільні; з гострим розумом, але нестри­мані і вперті; слухняні і допитливі, але повільні і мляві; байдужі, мляві, без інтересу до навчання; тупі, із зіпсова­ною і злою натурою».

Дотримання дидактичних принципів, на думку Я.-А. Коменського, забезпечить повноцінний розумовий розвиток дитини, а саме навчання сформує звичку до розумової пра­ці, у розвитку якої полягає головне і найважче завдання виховання.

За переконаннями Й.-Г. Песталоцці, з раннього віку навчання повинно забезпечувати пізнання дитиною навко­лишнього світу, допомагати перейти від незнання до знан­ня, усувати випадкове й актуалізувати значуще. Значно дієвішим, порівняно з життєвим засвоєнням знань, умінь і навичок, є систематичне навчання під керівництвом до­рослого, призначене «зробити для дитини, наскільки це можливо, очевидними, правильними і широкими первісні враження, одержані при першому сприйманні найважли­віших предметів нашого пізнання».

Співзвучне з такими міркуваннями є твердження Є. Тихеєвої про те, що навчання дитини починається за­довго до того, як вона візьме в руки буквар і перо. Дослід­ниця створила програму навчання у дитячому садку, яка охоплює розвиток мовлення дітей, формування знань про соціальні явища, природу, основи математики тощо.

О. Усова доводила, що навчання як засіб прямого і без­посереднього впливу вихователя на дошкільників покли­кане забезпечити надання конкретних відомостей про дій­сність, виховання правильного ставлення до неї, опануван­ня дітьми конкретних прийомів дій, всебічну підготовку їх до школи. Знання, якими оволодівають діти дошкільного віку, вона поділила на дві категорії: прості знання й умін­ня, які вони опановують без спеціального навчання, а в пов­сякденному спілкуванні з дорослими, під час ігор, спосте­режень, інших видів діяльності; більш складні знання й уміння, які можуть бути засвоєні лише в процесі спеціаль­ного навчання дітей на заняттях.

Основою навчальної діяльності дітей дошкільного ві­ку, за переконаннями психолога Г. Люблінської, є поєд­нання суспільного досвіду, який засвоює дитина, з невели­ким її власним досвідом, і збагачення його у процесі учіння. Головними компонентами такої діяльності є:

— навчальне завдання. У молодшому дошкільному ві­ці воно фігурує в єдності з практичними завданнями. Роз­різнення їх з'являється поступово і не відразу. Це зумовле­не логічним ускладненням навчальних завдань, виокрем­ленням способів розумової і практичної діяльності, які слід засвоїти, аналізом результатів навчальної діяльності, встановленням їх зв'язку з розумінням завдання, викорис­танням заданих способів діяльності;

— планування. Суть його полягає у відборі засобів і способів діяльності, встановленні послідовності дій та ін.;

— уміння контролювати діяльність, правильно оціню­вати її результати. Це дає змогу раціонально організувати навчальну діяльність дитини, уникати непомірних або спрощених завдань, що є однією з передумов її розумового розвитку;

— мотиви. Вони покликані спонукати дітей до навчан­ня. Якщо у молодшому і середньому дошкільному віці переважає емоційне ставлення дітей до спілкування з до­рослим, організації заняття, навчальних матеріалів, то в старшому віці їх вабить сам процес навчання, з'являються усвідомлення значущості успіху в навчальній діяльності, пізнавальні інтереси.

За спостереженнями О. Суровцевої, навчання дітей дошкільного віку передбачає:

– засвоєння на заняттях елементарних, достовірних знань, які не становлять певної системи, а вибудовуються за принципом послідовності, поступового ускладнення з урахуванням рівня розвитку дітей і найближчих його перс­пектив;

– використання методів і прийомів навчання, розра­хованих на образність, конкретність, емоційність мислен­ня дітей дошкільного віку; поступове підведення їх до мис­лення у поняттях, до узагальнених знань;

– врахування властивої дошкільникам швидкої втом­люваності від напруженої розумової діяльності, тривалого сидіння.

Дошкільне навчання має підготувати дитину до систе­матичного шкільного навчання. Однак вони не є тотожни­ми за жодним параметром. Тому невиправдані, навіть шкідливі намагання перенести у дошкільний заклад інфор­маційну модель навчання, предметне викладання тощо.

Особливістю дошкільного навчання є те, що воно здій­снюється не лише на спеціально організованих, обов'язко­вих заняттях, а й у повсякденному житті. Ця принципова відмінність від шкільного класно-урочного навчання зумов­лена тим, що за навчання лише на обов'язкових заняттях ді­ти дошкільного віку, які значно відрізняються за рівнем і темпами розвитку, не зможуть ефективно оволодівати знан­нями, брати активну участь у навчальному процесі. Нато­мість значну частину знань і вмінь дошкільник засвоює поза заняттями — у повсякденному спілкуванні з доросли­ми та однолітками, іграх, під час спостережень. Цей емпі­ричний досвід дитина уточнює, систематизує та закріплює в процесі занять. Вдумливий, творчий вихователь, заці­кавлений в успішному формуванні у дітей навичок нав­чальної діяльності, сприятиме встановленню зв'язку між знаннями, здобутими дитиною в повсякденному житті, та новою інформацією, доповненню і збагаченню тих знань, які має дитина. Із цією метою використовують влучне сло­во, народні прикмети, прислів'я і приказки, читання ху­дожньої літератури, розповіді, загадки, головоломки. Отже, педагог забезпечує зв'язок організованого навчання на заняттях та навчання поза ними.

Ще однією особливістю дошкільного навчання є стиль взаємин між усіма учасниками навчального процесу, який можна визначити як співробітництво (дитини і педагога, дітей між собою).

Знання вихователем особливостей навчальної діяль­ності дітей допоможе правильно спрямувати їх навчання, організувати пізнавальну діяльність, сприяти розвитку дитини в процесі навчання.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.