Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Виробничий та науково-технічний потенціал

***

Виробничий та науково-технічний потенціал (ВтаНТП)- це перш за все сукупна здатність НЕ та регіонів виробляти промислову та сільськогосподарську продукцію, здійснювати інвестиційну та інноваційну діяльність та надавати послуги населенню та виробництву. Власне, спроможністю виробляти продукцію, здійснювати інноваційно-інвестиційну діяльність та надавати послуги, категорія «ВтаНТП» відрізняється від інших категорій з контексту «економічного потенціалу» - «національного багатства», «продуктивних сил», «матеріально-технічної бази», які відображують, перш за все, досягнутий рівень розвитку суспільства.

До складу ВтаНТП входять такі елементи: природні ресурси, трудові ресурси, виробничі фонди. Їх органічне поєднання та взаємодія забезпечують виробництво продукції та надання послуг як для країни загалом, так і для окремих її регіонів. За своєю структурою ВтаНТП можна розглядати як сукупність підприємств та організацій (заводів, фабрик, сільськогосподарських, транспортних підприємств, наукових установ, освітніх закладів тощо), які належать до різноманітних галузей та сфер діяльності.

Для кращого розуміння сутності ВтаНТП абстрагуючись розглянемо окремі його змістовні складові: виробничий потенціал та науково-технічний потенціал.

Виробничий потенціал є основою економічної могутності та незалежності держави. Виробничий потенціал визначається як сукупність засобів виробництва , здатних, в поєднанні із природними та трудовими ресурсами, виробляти певну кількість матеріальних благ, необхідних для суспільства (країни). Він характеризується передусім величиною (вартістю) основних виробничих фондів, парком машин та устаткування.

До основних виробничих фондів належать знаряддя праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва і багаторазово використовуються у виробництві матеріальних благ. Зберігаючи при цьому натуральну форму, вони поступово зношуються і переносять свою вартість на створений продукт частинами у вигляді амортизаційних відрахувань. Кількісний і якісний рівні основних виробничих фондів , передусім їх активної частини - машин і обладнання, характеризують виробничий потенціал господарства . Виробничі фонди становлять 2/3 вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства. Одним з основних показників, що характеризують основні виробничі фонди, є виробнича потужність - здатність знарядь праці виробляти максимальну кількість продукції.

Територіальний розподіл виробничого потенціалу (заводів, фабрик, сільськогосподарських підприємств, транспортних засобів) - найважливіша умова розвитку і розміщення продуктивних сил.

В структурі основних виробничих фондів України майже 49,4% припадає на промисловість, 23,2% - на сільське господарство, 19,4% - на транспорт і зв'язок, 2,8% - на будівництво.

Від рівня використання основних виробничих фондів і фондооснащеності матеріального виробництва залежать територіальні показники продуктивності праці. Відносне забезпечення виробництва виробничими фондами територіальне диференційоване. Різними є, наприклад, рівні механізації та технічного оснащення основних і допоміжних галузей промисловості, забезпеченості сільського господарства тракторами і набором причіпних знарядь до них.

Поки що основним джерелом нарощування основних фондів є капітальні вкладення. З переходом регіонів і підприємств на ринкові засади господарювання головним джерелом розширеного відтворення фондів стали власні кошти (прибуток) і банківські кредити. Централізовані державні капіталовкладення спрямовуються лише на фінансування найважливіших державних програм, оборонні об'єкти.

Технічне переоснащення та реконструкція підприємств - основні напрями нарощування виробничого потенціалу, його інтенсивного розвитку. На їх здійснення спрямовується не менше половини загальної суми капіталовкладень.

Зазначимо, що сьогодні в Україні одним із стримуючих факторів збільшення обсягів виробництва та підвищення якості продукції (зокрема, в промисловості) є дуже високий рівень зношеності основних засобів виробництва , що призводить до погіршення показників використання матеріально-технічних, енергетичних та інших ресурсів, а також до того, що значна кількість підприємств працює не на повну потужність, а то й взагалі припинила свою діяльність.

Відтак, в цьому контексті, для нарощування обсягів і покращення якісного змісту виробничого потенціалу, як основи для забезпечення прискореного економічного розвитку, важливим є питання розумної виваженої інвестиційної та інноваційної політики держави, про що мова йтиме в наступних параграфах цієї теми.

Окрім цього, на зниження продуктивності та ефективності виробництва й доведення виробничого потенціалу країни до майже критичного стану вплинули й інші його ресурсні складові: природні ресурси (не дивлячись на те, що Україна володіє потужною ресурсною базою, сьогодні, за існуючої структури економіки та за відсутності енергозберігаючих і високоефективних технологій та гостро відчувається обмеженість сировинної бази газу та нафти, руд багатьох металів та інших корисних копалин. Так власного видобутку газу України вистачає для задоволення коло 22% загальних потреб країни в цьому ресурсі); трудові ресурси (останнім часом значно посилились тенденції зменшення кількості працівників, які займаються науково-дослідною та проектно-конструкторською роботою, спостерігається значний відтік інтелекту із промисловості в торгівлю та інші невиробничі сфери діяльності тощо).

Отже, в світлі зазначених проблем актуальною є потреба розробки ДЕП, яка б передусім забезпечувала вирішення комплексу економічних, організаційних та технічних питань щодо відродження та розвитку виробничого потенціалу як матеріально-технічної бази НЕ. В основу такої ДЕП має бути покладена концепція науково-технічного інноваційного шляху розвитку всього економічного потенціалу країни.

Науково-технічний потенціал.Сьогодні найважливішим фактором економічного розвитку є науковий потенціал. В Україні існував потужний науково-технічний потенціал. Так свого часу здобули світове визнання фундаментальні дослідження українських учених у різних галузях знань. На їх основі створено і впроваджено принципово нові технологічні процеси й устаткування: роторно-конвеєрні лінії, малогабаритні преси надвисокого тиску, сучасні машини неперервного розливу металу, обладнання для безверетенного прядіння та нечовникового ткацтва, верстати для електрофізичної та електрохімічної обробки металів тощо. Але нажаль, сьогодні, в цій сфері НЕ спостерігаються явища якщо й не деградації, то принаймні застою.

Науково-технічний потенціал – це узагальнена характеристика розвитку науки, техніки в країні, можливостей та ресурсів, які є в розпорядженні суспільства для вирішення науково-технічних проблем.

Науковий потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), що дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати господарські завдання.

Складовими наукового потенціалу будь-якої системи є кадри, кошти, матеріально-технічна та науково-технічна база, інформаційне забезпечення, рівень розвитку технологічної кооперації, а також вся інфраструктура підтримки та розвитку науки та інформаційного сектору системи.

Науково-технічний потенціал країни – це сукупність національних науково-технічних ресурсів та засобів. Він складається з: матеріально-технічної бази науки (наукові організації, науково-дослідні лабораторії, експериментальні заводи, електронно-обчислювальні центри, обладнання тощо ); наукових кадрів (дослідники, експериментатори, конструктори, винахідники, науково-технічний персонал тощо); фонду винаходів та відкриттів (банк наукових знань, винаходів, зразків, наукової інформації, патентів, наукових проектів, авторських свідоцтв тощо); організаційно-управлінської структури наукової сфери (система управління, фінансування, планування науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, організаційно-управлінські структури, методи управління НДПКР).

Наука – це найважливіша складова національного багатства. Високий рівень наукового потенціалу є необхідною умовою стійкого розвитку суспільства. Нажаль у порівнянні із розвинутими країнами українська наука є середньою, а інноваційна сфера – малою за величиною. Відтак, якщо держава не прикладатиме зусиль для проведення наукових досліджень, розробок та освоєння нових технологій, тоді країна безперечно опиниться серед найбільш відсталих країн і може втратити свою незалежність та самобутність. Отже важливим напрямом державної економічної політики, спрямованої на забезпечення стабільності та прогресу має бути активна науково-технічна політика , мова про яку йтиме в наступному параграфі цієї теми.

Науковий потенціал є складовою науково-технічного потенціалу суспільства. А найважливіший його елемент – це наукові кадри. Тут в України сьогодні також існують проблеми - як показують експертні оцінки, два перші десятиліття ХХІ ст. будуть критичними для збереження української науки, при цьому не стільки в кількісному. Але і в якісному значенні: буде відбуватися відтік (як природній, так і в еміграцію) із вітчизняної науки високваліфікованих фахівців в т. ч. старших вікових груп (65-70 років), при невисокому притоку молодих кадрів. Однією із причин, що визначає відтік кадрів з науки є низький рівень зарплати зайнятих в науці.

Суттєвим недоліком є й слабке фінансування наукових розробок. Сьогодні в Україні на наукові дослідження витрачається в десятки раз менше коштів, ніж в розвинутих країнах ЄС: Німеччині, Франції, Італії. При цьому за рахунок державних коштів фінансується лише близько 35% загального обсягу наукових та науково-технічних розробок. В той же ас в розвинутих країнах з ринковою економікою фундаментальні дослідження за рахунок державного бюджету фінансуються на 80% . Такий рівень витрат дає можливість забезпечити фондоозброєність праці в сфері науково-технічної діяльності в 1,5-2 рази вище, ніж в промисловості. Наприклад, в США вона складає 60 тис. доларів США на одного зайнятого в сфері НДДКР, в Японії та провідних західних країнах 80-120 тис. дол. США на одного наукового працівника в рік. Нажаль в Україні фондоозброєність дослідників та розробників є набагато нижчою, що суттєво гальмує розвиток науки.

Отже, сьогодні сфера НДДКР та високих технологій України потребує державної підтримки: необхідно створити певні преференції для розвитку науки та високих технологій,у тому числі і за рахунок перерозподілу економічних ресурсів. Аналіз стану та прогноз розвитку вітчизняної науки та високих технологій показують, що без термінового здійснення таких заходів (у наслідок відтоку кадрів та низького рівня фінансування науки з боку держави) може відбутися незворотне скорочення науково-технічного потенціалу країни, яке призведе до посилення економічного спаду.

Все вище сказане свідчить про те, що для забезпечення розвитку та більш ефективного функціонування науково-технічного потенціалу України, його безпосереднього, глибокого та суттєвішого впливу на усі сфери життя, і у першу чергу на економіку, необхідна продумана науково-технічна та інноваційна політика. А сфера НДДКР повинна стати головною системоутворюючою галуззю НЕ, яка визначатиме її місце в світовому господарстві. ЇЇ розвиток передбачує вдосконалення й інших секторів економіки, на які ця сфера повинна опиратися:системи освіти і культури, галузей інфраструктури підтримки, інформатики, комунікацій, приладобудування тощо. Так на сьогоднішній день обсяг продаж в інформаційному секторі економіки в світі перевищив обсяг продаж авіаційної та автомобільної промисловості. Обсяг інформаційної діяльності займає приблизно 40% світового ВВП. В цій індустрії зайнято до 50% населення деяких розвинутих країн.

Таким чином, можна зробити висновок, що НТП є єдиним джерелом зростання рівня життя. Темп зростання рівня життя дорівнює темпу НТП. А темп НТП повинен бути вищим від темпу зростання фондоозброєності.

На сам кінець зазначимо,що реалізація закономірностей розміщення виробництва і принципу вирівнювання економічного, соціального та культурного розвитку економічних районів країни свого часу сприяла створенню наукових центрів в усіх регіонах України.

Від наукового потенціалу країни, безперечно, залежить розміщення наукомістких галузей господарства та невиробничої сфери. Наукові заклади досліджують продуктивні сили в усіх регіонах країни, а продуктивні сили впливають на спеціалізацію наукових підрозділів. Такий їх взаємозв'язок дає змогу вирішувати економічні та соціальні проблеми. Відтак науковий потенціал слід розглядати як важливу передумову розміщення нових (або реконструкції діючих) підприємств та вищих закладів освіти.

Наукові інститути, що спеціалізуються на теоретичних дослідженнях, як правило, розміщують у великих науково-інформаційних центрах, а ті, що займаються прикладними проблемами певної галузі, - поблизу провідних підприємств галузі та органів управління ними. При цьому враховують сучасний стан розміщення наукових установ, насичення регіонів науковими кадрами, оскільки поки що територіальна диференціація чисельності науковців по регіонах України є досить значною.

Науково-дослідні установи, що займаються фундаментальними дослідженнями, зосереджені переважно у великих економічних та культурних центрах країни. Більш рівномірною є мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз. Більшість їх розміщена в центральних районах, а їхні філії, відділення й лабораторії - на периферії.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.