Сутність, завдання і цілі регіональної економічної політики

Концепція державної РП України затверджена 25 травня 2001 року. Створені агентства регіонального розвитку (АРР). Політика регіонального розвитку є складовою загальнодержавної політики щодо соціально-економічних та суспільно-політичних перетворень в Україні. Вона спрямована, зокрема, на підвищення ролі регіональних і місцевих органів управління у здійсненні реформ та розбудові незалежної Української держави.

Одним з важелів удосконалення територіальної організації суспільства стає політика регіонального розвитку, орієнтована на встановлення механізмів управління формуванням господарських адміністративно – територіальних систем всіх типів та просторових рівнів. Вона покликана забезпечувати комплексно – пропорційний розвиток територій з максимальним урахуванням місцевих умов і ресурсів.

Державна політика регіонального розвитку – це цілісна сукупність заходів, спрямованих на стимулювання ефективності соціально – економічного розвитку регіонів, раціональне використання їх ресурсних потенціалів та пріоритетів, забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності населення, вдосконалення територіальної організації суспільства.

Об’єктами політики регіонального розвитку є територіальні утворення, які слід розглядати як системи певного підпорядкування, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Суб’єктами її виступають центральні, регіональні та місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які виходячи зі своєї компетенції вирішують питання, пов’язані з соціально – економічним розвитком регіонів.

Основна мета сучасної державної політики регіонального розвитку в Україні полягає у збереженні та зміцненні політичної стабільності, територіальної цілісності, соціальної та економічної єдності української держави на основі раціонального територіального поділу праці, поєднання інтересів різних регіональних спільнот з загальнодержавними інтересами, створенні відносно однакових можливостей для плідної життєдіяльності населення в усіх регіонах України.

У нашій країні накопичився комплекс регіональних проблем і диспропорцій, що склалися за минулі десятиріччя. До основних з них можна віднести такі:

- відставання малих міських і ще більшою мірою сільських поселень від великих міст за рівнем економічного і соціального розвитку;

- деформація статево- вікової структури сільського населення;

- посилення регіональної диференціації за якістю навколишнього середовища;

- соціально – економічні, екологічні, психологічні та інші проблеми у зонах радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській атомній електростанції, а також у регіонах розміщення переселенців;

- застарілий багатоплановий адміністративно – територіальний поділ.

Відповідно до мети та проблем, що накопичилися, визначаються стратегічні завдання політики регіонального розвитку, а саме:

- здійснення реструктуризації економіки регіонів, яка ґрунтується на вимогах забезпечення соціально-економічної ефективності відповідних заходів;

- налагодження ефективних внутрішньо- і міжрегіональних зв’язків, спрямованих на формування національної економіки та регіональних господарських комплексів;

- заохочення розвитку інвестиційної діяльності на території регіонів за рахунок створення пільгових умов в оподаткуванні та здійсненні інвестиційної діяльності;

- формування і розвиток технопарків, технополісів з першочерговим визначенням локальних територій для їхнього розміщення, а також облаштування державних кордонів і налагодження на новій основі системи зв’язків між прикордонними регіонами;

- стимулювання демографічного розвитку регіонів з метою усунення негативних наслідків, пов’язаних з високою смертністю і низькою народжуваністю населення;

- створення сприятливих умов для розвитку малих підприємств виробничого типу, фермерських господарств (пільгове оподаткування, фінансова та технічна підтримка);

- формування регіональних фінансово-бюджетних і кредитно-банківських систем, які мають регулювати надходження та використання грошових ресурсів в межах бюджетних та позабюджетних фондів;

- здійснення заходів щодо стабілізації регіональних ринків праці, товарів та послуг із застосуванням для цього економічних важелів, а також регіональних та місцевих замовлень.

Державна політика регіонального розвитку ґрунтується на таких принципах:

- децентралізація, послідовна передача прав і обов’язків у сфері регулювання регіонального розвитку місцевим органам управління та самоврядування;

- законодавче закріплення за останніми сталих джерел поповнення місцевих бюджетів для використання своїх функцій;

- концентрація зусиль центральних органів на вирішенні завдань національного масштабу, а також гострих проблем, як правило, у великих регіонах;

- диференційований державний вплив на розвиток окремих регіонів країни для вирішення економічних, соціальних, екологічних, науково-технічних та інших проблем регіонів;

- превентивність політики регіонального розвитку, зокрема на стадії зародження великих територіальних диспропорцій.

Завдання вирівнювання соціально-економічних потенціальних регіонів реалізується через усунення регіональних диспропорцій в економічній, зокрема виробничій, структурі кожного конкретного регіону.

Серед завдань регулювання структури регіональної економіки можна виділити:

- визначення регіональних, галузевих пріоритетів розвитку, розробку механізму їх реалізації;

- запровадження у практику управління індикативного планування розвитку територій;

- науково обґрунтоване розміщення і розвиток наукоємних виробництв з урахуванням існуючого територіального поділу праці та можливостей його прогресивних змін;

- розширення попиту за рахунок створення нових робочих місць, підвищення вартості робочої сили, збільшення платоспроможності населення і підприємств;

- проведення політики протекціонізму по відношенню до продукції національного виробника товарів та послуг;

- екологізація виробництва, особливо у високо індустріальних регіонах;

- забезпечення і відновлення рекреаційних ресурсів регіонів як важливої складової їх економіки;

- запровадження у практику управління регіональних програм зайнятості з урахування необхідності ліквідації диспропорцій між професійним і кваліфікаційним попитом та пропозицією робочої сили, можливостей самозайнятості, специфіки регіонального трудового потенціалу.

Наслідками проведення структурного регулювання регіональної економіки України повинні стати згортання ресурсоємних галузей і товарних груп, зростання інноваційноємних виробництв і номенклатури продукції, техніко-технологічне оновлення традиційних галузей економіки, запровадження рерусозберігаючих технологій. Світовий досвід підказує, що серед заходів впливу на структуру найдоцільнішими є пільгове фінансування капітальних вкладень у структуроформуючі галузі і виробництва, пільгове оподаткування нових підприємств, що сприяють регіональному комплексоутворенню, прискорена амортизація виробництв, які визначають науково-технічний прогрес у регіоні, позики під пільговий відсоток на оновлення підприємств, які гарантують економічну безпеку, пряме бюджетне фінансування соціально значущих регіональних об’єктів. В той же час варто застерігати центральні органи управління від надмірного захоплення реструктуризацією галузей економіки на основі технічних інновацій, оскільки структурна перебудова інноваційного змісту може призвести до посилення диференціації регіонів за рівнем соціально – економічного розвитку.

Поиск по сайту: