Форми та рівні політичної участі.

Важлива роль у функціонуванні політичного життя належить особі, без чого неможлива соціально-політична діяльність. Йдеться про політичну участь.

Політична участь — залучення людей до процесу політико-владних відносин, здійснення ними певних актів, заходів, що виражають інтереси, потреби, уподобання, думки, погляди та настрої; вплив на органи влади з метою реалізації соціальних інтересів.

Культура політичної участі визначається рівнем володіння соціальними суб'єктами процедур і регламентів здійснення політичних акцій і заходів, настановами на погодженість існування різноманітних соціальних груп.

Мотивами політичної участі є:

· підвищений інтерес до політики, спрямований на пізнання сутності політичних подій, їх значення для життя суспільства;

· прагнення до соціального єднання, до конформізму, наслідування;

· кар'єра, задоволення честолюбних намірів.

Політичну па­сивність, різке зниження політичної участі людей зумовлюють нестатки, життєві клопоти й труднощі, злидні, безнадійність спроб змінити життя на краще.

Особливою формою політичної участі є вибори, які формують центральні органи влади (президент, віце-президент, парламент) та органи місцевого самоврядування різних рівнів. Вони стимулюють політичну активність населення. У центрі передвиборчої боротьби здебільшого перебувають питання внутрішньої та зовнішньої політики, а результати голосування громадян визначають курс майбутнього уряду всередині країни та на міжнародній арені. Вибори супроводжуються зіткненням політичних сил, боротьбою не лише осіб, а й політичних платформ, політичних курсів, часом діаметрально протилежних.

Політичне життя як уособлення багатоманітності політичних процесів

Політичне життя суспільства характеризується багатоманітністю політичних процесів, які розкривають спря­мованість політичної діяльності соціальних суб'єктів.

Політичний процес — послідовність подій, зумовлених певними об­ставинами; сукупність послідовних дій для досягнення результату.

Політична подія — конкретна, відносно обмежена взаємодія груп людей з політичною владою з метою впливу на неї задля задово­лення власних вимог і побажань.

Політичні обставини — умови політичного функціонування і розвитку суспільства, які виражаються у співвідношеннях політичних сил щодо оволодіння, утримання й використання політичної влади.

У політичному процесі розрізняють суб'єктивний (мотиваційний) аспект — діяльність індивідів і суспільних груп, і об'єктивний аспект — глобальний результат цієї діяльності. Суб'єктивний аспект діяльності людей ста­новлять ідеологія, політична доктрина, політична програма, система цінностей і норм, що їх люди поділяють, особисті схильності та емоції, знання ситуації, у якій люди реалізують свої цілі. Наслідком політичної діяльності може бути зміна відносин: політичної влади, суспільних, міжкласових, міжгрупових, міжнаціональних та всередині цих спільнот. Об'єктивний аспект політичної дія­льності часто не відповідає прагненням суб'єктів полі­тичного процесу, бо поряд із сподіваними результатами можуть бути й несподівані, що ускладнює його прогнозування.

Політичний процес здійснюється через різні комунікації, канали зв'язку, взаємодії. Це можна простежити на прикладі зіставлення «входу» й «виходу» в політич­ній системі. Якщо на «вході» найсуттєвішим з огляду на функціонування політичної системи є вплив на неї різних політичних сил, які немовби «завантажують» її, то на «виході» повною мірою виявляє себе владно-управлін­ська спрямованість політичної системи, її роль регулятора в суспільстві.

Оскільки політичний процес є діяльністю, він пов'язаний з певними видами політичної діяльності, а отже, по-різному виявляє себе за адміністративно-командної системи, різних форм демократії (представницької чи прямої), за самоврядування. Найважливіше значення завжди має ступінь участі в політичному процесі як широких мас, так і кожного громадянина.

Політичний процес охоплює способи і стиль політичної діяльності, форми і методи її здійснення в межах політич­них інститутів, способи реалізації наявних політичних норм, а також різноманітні види політичної діяльності збирання, аналіз і використання інформації, ухвалення і здійснення рішень, соціальний контроль. У політичному процесі відбувається реалізація політичних норм, підго­товка й проведення дискусій з політичних проблем, обсто­ювання політичних позицій з використанням різних засобів і методів політичної боротьби. Характерна його риса — тісний зв'язок із політичною владою, а учасники — різноманітні суспільно-політичні сили, партії, рухи.

Політичні процеси можуть бути близькими між собою, суперечливими і несумісними. У них виникають і виявляються негативні явища, породжені невдоволен­ням людей політичними сподіваннями, що призводить до розчарувань, політичного охолодження та відчуження, втрати політичної довіри до влади, роз'єднання і конфліктів. Політичний спад за певних умов може перерости в застій і кризу в політичному житті суспільства.

Отже, політичне життя сучасного суспільства є складним, багатогранним і організованим, у ньому кожний суб'єкт займає своє місце і має можливість для самовиявлення.

З середини XIX ст. і в Старому і в Новому Світі освічені жінки привілейованого класу почали активніше включатися в суспільне життя, вимагаючи політичного рівноправ'я. Основні центри боротьби за нього виявилися в другій половині XIX ст. В Англії та США, від чого англійський термін "суфражизм", що означає виборче право взагалі, увійшов в історію як визначення політичного напрямку в фемінізмі.
Перша постійна група прихильників і прихильниць надання жінкам права голосу в Британії - Шеффілдським асоціація за надання права голосу була створена в 1851. До 1867 в Манчестері за активної участі Лідії Беккер і Річарда Панкхерст було створене "Товариство жіночого виборчого права". Активістки товариства на чолі з Л. Беккер розгорнули бурхливу пропагандистську діяльність, почавши видання "Жіночого суфражістского журналу", придбавши у досить короткий термін популярність і авторитет. У 1868 товариство було перетворено в Національну федерацію суфражістского товариств (НФСО), яка протягом року об'єднала 5000 членів і за прикладом якої в 1869 була створена жіноча суфражістского асоціація в США. Завдяки безприкладної активності її членів у ряді американських штатів жінки виявилися допущені до голосування (у 1869 про це оголосив Вайомінг, в 1893 - Колорадо, у 1896 - Айдахо і Юта).
Коли в 1888 р. феміністки різних країн об'єдналися в "Міжнародна рада жінок", прихильниці боротьби за право голосу склали в ньому саму значну частину. Входили до неї, члени британської НФСО (близько 50 000) організовували демонстрації, ходи, банкети та пікніки, тури по країні, прийоми, зустрічі з релігійними та жіночими організаціями. До рубежу століть під її тиском англійський парламент прийняв закони, що надають право незаміжнім заможним жінкам вступати до університетів, медичні школи, володіти власністю і управляти нею (з 1882), а з 1894 дав жінкам право голосу на місцевих виборах.
Обзавівшись своїм штатом співробітників, видаючи газету "Спільна справа" НФСО намагалася поширити ідеї суфражизм в Уельсі, Ірландії та Шотландії, спираючись на дух незалежності цих земель. Яскравим прикладом досяжності цілей для американських і англійських суфражисток служили Нова Зеландія, де імущі жінки отримали активне виборче право (хоча і не могли бути обраними) в 1893, і Австралія, де жінки отримали і активне, і пасивне виборчі права лише в 1902 р.
Проте в Англії прийняття закону про право жінок брати участь не тільки у місцевих, але і в парламентських виборах все відкладалося. Це призвело до розчарування низки членів НФСО в ліберальних методах боротьби. Незадоволені об'єдналися навколо радикальної феміністськи Еммелін Панкхерст (дружини Р. Панкхерст) та її дочок Евелін і Крістабел. Кероване ними Манчестерське відділенні НФСО в 1903 заявило про своє перетворення в Жіночий соціально-політичний союз (ЖСПС), який породив новий напрям у суфражизм: мілітантства.
Якщо інтереси суфражисток були представлені у програмних вимогах Лейбористської партії, що зміцнювало співробітництво жінок і чоловіків у політиці (в 1904 був створений "Міжнародний альянс за виборчі права жінок", що об'єднав і чоловічі, і жіночі організації), то "мілітанткі" (яких в США іменували "суфражеткамі", протиставляючи помірним суфражистка) твердили про свою позапартійності і відмовлялися співпрацювати з чоловіками. Їх організація визнавала тільки жіноче членство. Пропагувалися войовничі методи залучення уваги до вимоги права голосу для жінок: мілітанткі-суфражеткі розкидали листівки з гостьовою галереї парламенту, приковували себе наручниками до поручнів у громадських місцях, влаштовували несанкціоновані мітинги і ходи, розбивали камінням вікна урядових будівель, а, опинившись у в'язниці - оголошували голодування на знакгромадянської непокори. На відміну від НФСО, в ЖСПС приймалися і жінки-робітниці, що істотно розширило соціальну базу руху за жіноче виборче право. Перехід мілітанток до відкритих замахів на власність провіднихполітиків (підпали, розгроми, вплив кислотою), тобто посилення терористичних прийомів боротьби, дискредитувало організацію і дало нові аргументи противникам жіночого рівноправ'я. Перспективи отримання жінками права голосу без застосування радикальних засобів (як сталося у входила до складу Російської імперії Фінляндії в 1905) змусили суфражисток і НФСО публічно порвати з мілітанткамі і домогтися надання жінкам права голосу без їхньої допомоги в 1928.

Поиск по сайту: