Марія Магдалина Мазепа

Ремесла (жіночі,чоловічі)

Видатні жінки

Галшка Гулевичівна або Єлизавета Василівна Гулевичівна-Лозчина

(1575-1642 рр.)

Гулевичівна Галшка (Єлизавета, Галина) Василівна (22.12.1575 — березень1642, м. Луцьк) — одна з засновниць Київського братства, монастиря і школи при ньому.

Походила зі старовинного українського шляхетського православного роду Гулевичів, відомого від початку XVI ст.

15 жовтня 1615 р. Г. Гулевичівна подала до київських городських книг фундуш (дарчу), в якій відказала власний двір із землею, зі всім добром з того двору і землі на ставропігійний монастир і на школу дітям як шляхетським, так і міщанським. Таким чином розпочала своє життя Київська братська школа.

Щороку в день іменин Галшки Гулевичівни, 22 грудня, її поминали як фундаторку Києво-Могилянської академії. Сьогодні у відродженій Києво-Могилянській академії — Національному університеті «Києво-Могилянська академія» ім’я Галшки Гулевичівни стоїть першим серед почесних її засновників.

Перша актриса зі званням Народної артистки республіки Марія Заньковецька (1854-1934)

Легенда українського театру Марія Заньковецька народилась у дворянській родині 22 липня 1860 року, у селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії. У Чернігові стала випускницею жіночої гімназії.
На аматорських сценах дівчина з’являлась ще з юних років. У 1882 році вона вперше ступила на професійну сцену, при цьому прекрасний голос Марії Костянтинівни, а саме мецо-сопрано, відразу здобув шаленого успіху.

Ця жінка працювала у найбільших трупах України під керівництвом Старицького, Кропивницького, Садовського, Саксаганського, Карпенка-Карого та багатьох інших відомих постановників. У 1907 році спільно з Садовським організувала перший професійний театр України у Києві. А по закінченні Жовтневої революції очолювала Народний театр у місті Ніжин, стала учасником Народного театру в Києві (сьогодні Український драматичний театр ім. М. Заньковецької у Львові).

У арсеналі Марії Заньковецької найрізноманітніші ролі, починаючи з Пріськи («По ревізії») та завершуючи драматичними ролями, як «Наймичка», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Не так склалися, Як чекали» та багато інших. Уряд першій присвоїв Заньковецькій звання Народної артистки республіки.

Марія Магдалина Мазепа

(близько 1624 року, на Білоцерківщині, Річ Посполита — 1707 рік, Київ, імовірно була похована на території Києво-Печерського Вознесенського дівочого монастиря)

Ігуменя Києво-Печерського Вознесенського і Глухівського Успенського дівочих монастирів, мати гетьмана України Мазепи Івана Степановича, основоположниця прикладного мистецтва — шиття золотими та срібними нитками церковного одягу і ікон.

Походила з православного шляхетського (пізніше — козацькостаршинського) роду Мокієвських (герба «Ясенчик») з Білоцерківського староства Київського воєводства, члени якого займали керівні посади в Київському козацькому полку.

Авторитетність ігумені Марії Магдалини підтверджується її поїздками в Москву для вирішення монастирських справ. Так, у 1687 році вона повернулася з Москви з царською грамотою, яка підтверджувала законність володіння монастирем землями села Ходосівки і давала право на володіння новими земельними ділянками. У московських документах того часу Марію Магдалину іменують як «пречесную ігуменю Печерського та Глухівського дівочих монастирів».

Маруся Чурай

(1625—1653)

Напівлегендарна українська народна співачка та поетеса часів Хмельниччини, яка, за переказами, жила в Полтаві. Їй приписують авторство низки відомих у народі пісень: «Ой не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори», «Засвіт встали козаченьки» та інші. Також відома як Маруся Чураївна.

Пісні

• «Віють вітри»
• «Ой не ходи, Грицю»
• «Грицю, Грицю, до роботи»
• «Сидить голуб на березі»
• «Засвіт встали козаченьки» (існує також інша назва пісні — «Засвистали козаченьки»)
• «Котилися вози з гори»
• «Ішов Милий Горонькою»

За переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 (за іншими версіями — у 1628 або 1629) році в сім'ї козацького сотника Гордія. Після смерті батька, який у 1648 році був спалений як бунтівник у Варшаві на багатті, залишилася жити з матір'ю в Полтаві. В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іскра Іван Якович, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку (за іншими версіями — Гриць Остапенко), сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганусю із заможної полтавської сім'ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але яке ненароком випив Гриць. Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві від сухот невдовзі після амністії або стала монашкою якогось з українських монастирів).

Виховання

Мода

Жіночий одяг вирізнявся особливим кроєм. Вона мала прямий розріз напереді і зав’язувалася стрічками. Відкриті рукава прикрашалися вгорі вузенькою вишивкою. Вовняна клітчаста плахта, легко зібрана в поясі і донизу розширена, надавала силуету дзвоноподібної форми. Перед плахти прикривався запаскою-фартухом. На голові жінка носила намітку-серпанок, прикрашену на кінцях стрічковим вишиттям. Взуттям служили чоботи на низькому каблуці з підківками. Особливо яскравим і колоритним був святковий одяг селянських дівчат. Низ сорочки мав виткану лиштву, яку завжди було видно з-під вовняної тканої в клітку плахти. Поверх плахти носили шовкову запаску. Одяг доповнювався вінком живих квітів та намистом з коралів і дукачі.

Одяг же міських жителів різнився не кроєм вбрання, а тканинами, з яких воно виготовлялося.

Жіночий одяг української знаті XVII ст. складався з сукні з глибоким вирізом на грудях, який відкривав батистову сорочку з шовковими прошвами, розшиту перлами і золотом. Поверх неї носили намисто з великих перлин і золотий хрестик на ланцюжку. Нижче грудей спускався довгий золотий ланцюг, прикрашений великими рубінами. Верхній одяг мав вигляд кунтуша своєрідного крою, з короткими рукавами. Голову покривав мережаний очіпок і берет з золотою запоною, прикрашеною дорогоцінним камінням

5. Звичаї і обряди

СВЯТ-ВЕЧІР (багата кутя, вілія, коляда) – вечір 24 грудня за ст. ст. напередодні Різдва. З ним було пов'язано багато звичаїв і обрядів. 24 грудня нічого не їли до вечора, поки не з'являлася перша зоря на небі (вірили, що саме в цей час народився Ісус Христос). Підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. За уявленнями, всі предмети, які мали відношення до обрядового столу, набували чудодійної сили. На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. Подекуди їх покривали обрядовим хлібом – книшем. При цьому господиня наслідувала квоктання курей – це мало забезпечити їх високу несучість на ступного року. На Свят-вечір робили деякі прогнози й ворожили. Зокрема вважало ся, що зоряна ніч перед Різдвом обіцяла врожайний рік. Якщо зварена кутя виходила з верхом, це віщувало верховаті стоги.

"МАЛАНКА" ("Меланка") – традиційний новорічний обряд із використанням масок. Назвою він зобов'язаний св. Меланії, день якої за церковним та юліанським календарем припадав на 31 грудня за ст. ст.. За давньою традицією роль головного обрядового персонажа – Маланки – грав хлопець, перевдягнений у жіночий народний костюм. Інші ролі також виконували парубки. Лише подекуди меланкували й дівчата. Масковані учасники новорічної процесії розігрували кумедні сценки-інтермедії. Маланка зображувала господиню, що все робить недоладно: б'є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини хати тощо

.

МАСЛЯНА (Масниці, Масляниця, сир на неділя) – давньослов'янське свято на честь весняного пробудження природи.. В деяких місцевостях масляна зображувала заміжня жінка, яку під жарти возили на санчатах односельці. Широке розповсюдження мав звичай колодки (колодія), відомий у кількох варіантах. Наприклад, розігрували народження і поховання дерев'яної ляльки (колодки) – відгомін давнього ритуалу знищення опудала Зими. Найчастіше ж колодку у вигляді поліна, качалки, стрічки, хустки, квітки тощо чіпляли парубкам і дівчатам як символічне покарання за те, що вони не взяли шлюб минулого року, а ті відкуповувалися грішми або могоричем. На Поділлі хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами – купували (запивали) колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Великдень – повертала колодку. Такі ритуали нерідко завершувалися укладанням шлюбу.

ЮРІЯ (Юра) – стародавнє свято землеробського календаря, що відзначалося 23 квітня за ст. ст. У народній свідомості св. Юрій (Георгій) був покровителем диких звірів і охоронцем свійських тварин. Цього дня зранку жінки виганяли худобу в поле на Юрову росу, яка, за повір'ями, мала чудодійну силу.Господарі ворожили про здоров'я худоби, запалювали на ніч у хлівах свічки, обсипали корів свяченим маком, виконували інші магічні церемонії, щоб захистити їх від нечистої сили, а також від хижаків. Дівчата качали крашанки у полі й там закопували їх до початку жнив

ВЕЛИКДЕНЬ (Паска) – найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа.. Від вербної неділі жінки починали активну підготовку до Великодня: варили яйця і розписували писанки, фарбували крашанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, включаючи обов'язкову пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку. На страсний (чистий) четвер кожна господиня намагалась принести з церкви запалену свічку. Нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись захистити свій дім від злих сил. Великоднє гуляння, на яке сходилося все село, за традицією відбувалося на подвір'ї коло церкви – цвинтарі. Багатим був репертуар традиційних великодніх ігор. У дівочих іграх (шум, жельман, кострубонька, мак, кривий танець, вербова дощечка та ін.) випробовувалися художні здібності учасниць – вміння танцювати, співати, перевтілюватися у певний образ. Недарма великодні ігрища вважалися справжніми ярмарками наречених.

ЗІЛЬНИЦЬКИЙ ОБРЯД був пов'язаний із збиранням лікувальних трав (зілля) і приурочувався до дня Симона Зілота (10 травня за ст. ст.). Участь у ньому брали лише баби й молодиці. Зібравшись в одній хаті напередодні, жінки смажили яєшню, варили вареники, готували інші страви та гуртом йшли до лісу збирати цілющі квіти і трави: золототисячник, череду, ромашку, ведмеже вухо, полин, деревій, п'ятилисник тощо. Зілля намагалися збирати до схід сонця, коли ще не впала роса, і обов'язково потай від чужого ока, промовляючи магічні формули: Святий Авраам на це зілля орав, а Бог садив, а Спас родив, Мати Божа поливала і на поміч це зілля давала та ін. Завершення обряду відзначали спільним застіллям у садку та виконанням "зільницьких" пісень.

КУПАЛА (Івана Купала) – давньослов'янське свято літнього сонцестояння. Відзначалося 24 червня за ст. ст. у період підготовки до збору врожаю.. Виходячи з того, вдалим чи невдалим виявився стрибок через вогонь, дівчата й парубки ворожили про своє майбутнє, ранній чи пізній шлюб. Важливу роль у купальських обрядах відігравали колесо як символ Центральне місце у святі займало ритуальне деревце – марена (купайлиця, купайло, гільце). Рубали його хлопці, а прикрашали дівчата – живими та штучними квітами, ягодами, стрічками тощо. Навколо марени водили хороводи, співали пісні про кохання, сватання, майбутній шлюб. Тут же відбувалося своєрідне ігрове суперництво між дівчатами і парубками: останні намагалися будь-що відібрати у дівчат деревце і поламати його.Купальську ніч вважали чарівною, коли пробуджувалася нечиста сила. Звідси – широко розповсюджені дівочі ворожіння на вінках, численні обряди і магічні прийоми, за допомогою яких застерігались від відьом. Вірили, що трави, зібрані на Купала, мають особливо цілющі властивості. Багато повір'їв було пов'язано з квіткою папороті .

ЗЕЛЕНІ СВЯТА – українська назва християнського свята Трійці, що відзначається на 50-й день після Паски. Троїцько-русальна обрядовість знаменувала за вершення весняного і початок літнього календарного циклу. На Лівобережжі дівчата водили тополю – одягали одну з-поміж себе тополею і водили її по дворах. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання, щедро обдаровував учасників обряду. На Поліссі побутував близький за значенням обряд троїцького куста,роль якого теж виконувала дівчина.

"ГОНИТИ ШУЛЯКА" – давній господарський обряд, який побутував на Східному Поділлі до початку XX ст. Виконували його заміжні жінки. На другий день Зелених свят (русалі, розгри), зібравшись гуртом, вони влаштовували бенкети, які, за повір'ям,

повинні були вберегти курчат від шуліки (шуляка). Із різного підручного матеріалу (наприклад, власних хусток) жінки виготовляли опудало шуляка та імітували його годування. Сидячи навколо і п'ючи горілку, жінки примовляли до нього: Не дивись на курчат, а дивись на падло. . На завершення опудало розтинали і кожна учасниця бенкету викуповувала свою хустку.

МАКОВІЯ – спрощена українська назва церковного свята святих мучеників Маккавеїв (1 серпня за ст. ст.). Цього дня у церквах разом із хлібним колоссям святили садові квіти і головки маку, які на Різдво використовувались для приготування куті. Вдома пекли пироги і коржі з маком. Звичайно їх носили до церкви дівчатка. .

ПОКРОВИ – християнське свято Покрова святої Богородиці, запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від сарацинів. Дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, молилися: Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку.

ДМИТРА – осіннє свято аграрного календаря, яке відзначалося 26 жовтня за ст. ст. Після Дмитра звичайно вже не засилали сватів, і тому казали: До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри.

КАТЕРИНИ – молодіжне свято у народному календарі українців (24 листопада за ст. ст.). Цього дня дівчата ворожили про майбутню долю. Робили це, зокрема, так: зрізали гілки вишні чи сливи і ставили їх у воду або в горщик із землею на покуті. Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року, це обіцяло скорий шлюб. З вечорницями на Катерини пов'язаний ще один своєрідний звичай. Зібравшись в якій-небудь хаті, дівчата варили кашу з пшона і маку та по черзі вилазили на ворота, вигукуючи: Доле, ходи до нас вечеряти. Подекуди замість долі закликали судженого.

АНДРІЯ – молодіжне свято, близьке за змістом до Катерини.. На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожінь із балабушками, калитою тощо. Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році – шлюбу чи смерті; якщо шлюбу – то хто буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим.

6.Роль козацтва

Хоч жінкам не було доступу на Січ, але коли

козак повертався додому, йому й на думку не спадало

верховодити в сім’ї. Там порядкувала дружина,

за нею було й останнє слово.

Отже, правове становище жінок в Україні за

Козацької доби було досить стабільним і регулю-

валося нормами, закріпленими світським і церковним

законодавством та звичаєвим правом українського

народу

6. Ліричні пісні

7.Поезія

Поиск по сайту: