Словотвірний проміжний рівень мови

Словотвірний рівень міститься між морфологічним і лексико-семантичним основними рівнями. Суть між-рівневих зв'язків тут полягає в тому, що основна оди­ниця морфологічного рівня — морфема — використо­вується для творення одиниць лексико-семантичного рівня — слів (лексем). Однак не можна не помітити зв'язку між словотвором і синтаксисом. Цей зв'язок виявляється в тому, що утворення складних слів, як правило, зводиться до згортання словосполучення в єдине слово (косий кут —> косокутник «предмет, що має косі кути», другий курс —> другокурсник «студент, який навчається на другому курсі», плаває морем —> мореплавець «той, хто плаває морем»; див. ще: нафто­база, листоноша, п'ятиповерховий), і в тому, що май­же весь словотвір пов'язаний за своєю мотивацією з реченням (Він учиться в школі —> школяр, Він носить листи —> листоноша, Він шиє взуття —> швець). Дех­то навіть схильний уважати, що весь словотвір є час­тиною вчення про структуру речення.

Останнім часом нерідко стверджують, що слово­твір — окремий самостійний рівень мови. Однак із цим важко погодитися. Словотвір не може бути окремим рівнем, бо він не має власної (специфічної) одиниці. «Оз­накою того, що якась одиниця лежить в основі самостій­ного рівня, може бути тільки можливість вичерпного поділу тексту на ці — і тільки ці — дискретні одиниці. Можна представити будь-який текст (при цьому весь, повністю) у вигляді ланцюжків фонем, можна записати його в термінах морфеми або як послідовність певних структур речення. В іншій формі, очевидно, запис тексту (крім звичайного запису в словах) і неможливий. В уся­кому разі, неможливо представити текст через символи і правила утворення одних похідних, бо вони — це тільки обмежена частина тексту» [Общее языкознание 1972: 349]. Функції слово-твірних елементів інші: во­ни використовуються для творення лексичних знаків, тобто для номінації. Отже, словотвір — це не якийсь особливий рівень мови, а сфера особливих відношень між морфемами і лексемами.

Термін словотвірвживається у двох значеннях:

утворення слів, що називаються похідними і склад­ними, на базі однокореневих слів, якими вони мотиво­вані, тобто виводяться з них за значенням і за формою, за наявними в мові моделями (зразками) за допомогою афіксації, словоскладання, конверсії (переходу з одні­єї частини мови в іншу) та інших формальних засобів;

розділ мовознавства, який вивчає способи творення нових слів.

Оскільки словотвір забезпечує процес номінації, то його можна розглядати як частину ономасіології.

Розрізняють діахронічний і синхронічний словотвір.

Діахронічний словотвір— словотвір, який вивчає шляхи виникнен­ня похідних слів у різні періоди розвитку мови та їх етимологічну сло­вотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної структури слів.

Синхронічний словотвір— словотвір, який вивчає систему слово­твірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і структуру слів, що визначається Ті синхронними мотиваційними від­ношеннями з іншими словами.

Синхронічний словотвір — це легко розпізнавані зв'язки між спорідненими словами з погляду сучасної мотивації і відповідно до словотвірної структури слова. Так, скажімо, слово любов нині сприймається як утво­рене від дієслова любити, хоча генетично воно утворене від давнього прикметника любъ «любий». Російське сло­во цветник на сучасному етапі мотивується словом цве­ты — «місце, де ростуть квіти», хоча насправді воно утворене від слова цветной «покритий квітами» (твірна основа цветн- і суфікс -ик). У цьому слові нині виділя­ють твірну основу цвет- і суфікс -ник. За цим зразком тепер утворені такі слова, як коровник, телятник, собач­ник, шкодник, рассадник, виноградник, ценник, кочевник, градусник, мостовник. Отже, на певному етапі розвитку мови для виникнення нових слів за моделлю колись утворених слів суттєвою є не діахронічна (етимологіч­на), а синхронна словотвірна структура.

Між синхронічним і діахронічним словотвором не завжди легко провести межу. Саме тому деякі сучасні мовознавці, наприклад, О. М. Трубачов, загалом запере­чують синхронічний словотвір. Не дивно, що аж до середини XX ст. практикувався тільки діахронічний підхід до словотвору.

Словотвірна система є дуже складною. Ця складність зумовлена найрізноманітнішими зв'язками з іншими рівнями мови (не тільки з морфологічним і лексико-се-мантичним, а й із фонологічним та синтаксичним, а також морфонологічним і фразеологічним проміжни­ми рівнями); з явищами синкретизму словотворення і словозміни (пор. форми типу писати — переписати, горох — горошина, які можна трактувати як різні сло­ва і як форми одного слова), важкістю розмежування синхронічного й діахронічного планів і великою кіль­кістю одиниць, категорій та теоретичних понять.

До основних теоретичних понять словотвору нале­жать мотивація, словотвірна похідність, словотвірне правило, словотвірний тип, словотвірне значення та ін.

Словотвірна мотивація— семантична і формальна зумовленість значення похідного слова значеннями його складників; семантич­ні й формальні відношення між похідним і твірним словом.

Мотивація встановлюється між двома однокорене-вими словами, одне з яких із формального і семантич­ного погляду є первинним, мотивуючим, а інше — вто­ринним, мотивованим. Мотивоване слово складніше за структурою (має більше морфем), ніж мотивуюче. Во­но є двочленним: складається з мотивуючої (твірної) основи і форманта (читач, співець, учитель-ство, не­антагоністичний, не-усвідомлений, солонкуватість). Слова, мотивовані двома чи більше мотивуючими сло­вами, мають складнішу мотивуючу основу (сонц-е-люб-ив/ий/), авт-о-відповід-ач, природ-о-знав-ств/о/). У на­ведених прикладах мотивуючими є відповідно слова сонце і любити, авто і відповідати, природа і знати, а формантами інтерфікси -є-, -о- і суфікси -це-, -ач-, -ств-. Отже, мотивоване слово формально і семантично склад­ніше. Щоправда, трапляються випадки, коли усклад­нення в семантичному плані супроводжуються спро­щенням формального плану (інтимний — інтим, біга­ти — біг).

З мотивацією пов'язане поняття словотвірної похід-ності.

Словотвірна похідність — семантична вивідність властивостей по­хідного з властивостей вихідних одиниць.

Похідне слово розглядається як структура, внут­рішня форма якої відповідає вираженому нею змісту і будується як бінарне утворення з вихідної (мотивую­чої) і формантної частини:

Він учиться в школі —> школяр (учень) Він учить в школі —> учитель Він грає за команду —> гравець Він грає в карти —> грач

Із визначенням закономірностей творення похід­них слів пов'язане словотвірне правило.

Словотвірне правило— правило, яке описує особливості моделю­вання похідних слів у процесі деривації, діапазон їх дії, характери­зує дериваційний процес з погляду його регулярності/нерегуляр­ності, продуктивності/непродуктивності, вказує на твірну основу, використаний формальний засіб, сполучувальні можливості мор­фем та їх морфонологічні зміни.

Однокореневі слова, які перебувають у відношеннях послідовної мотивованості, створюють словотвірний ланцюжок.Наприклад: укр. учитися — учень — уче­ниця; дати — подати — податок — податковий — оподатковувати — оподатковуваний — оподатковува­ність — неоподатковуваність; персона — персонал — персональний — персональність; рос. клей — клеить — склеить — склеивать — склеивалъщик — склеивалъщи-ца. Перше (вихідне) слово немотивоване. Кожне наступ­не слово відрізняється від попереднього тільки одним формантом. Одне й те саме слово може виступати стосов­но одного спорідненого слова як мотивоване, а стосовно іншого — як мотивуюче. Так, зокрема, учень мотивоване словом учити, а щодо слова учениця воно є мотивуючим.

Словотвірні ланцюжки утворюють словотвірне гніздо.

Словотвірне гніздо— сукупність словотвірних ланцюжків з одним і тим самим вихідним словом; сукупність слів із одним і тим самим коренем, упорядкованих відповідно до відношення словотвірної мотивації.

Слова, об'єднані у словотвірне гніздо, мають змісто­ву і матеріальну спільність. Наприклад: сіль, соляний, солонка, солонина, солонинний, солевий, солити, соління, посолити, засолити, засолювати, засолка, пересолити, недосолити, підсолити, підсолювати, насолити, соло­ний, солоність, солонуватий, солонуватість, солевар, со­леваріння, солеварний, солекоп, соледобувач, солепроми­сел, солепромисловий, солепромисловість тощо. Слово­твірне гніздо має строго визначену систему, кожне слово в ньому займає певне закріплене місце. Фрагмент сло­вотвірного гнізда слова білий подано на с. 287.

Словотвірне (дериваційне) значення— нове значення, яке вини­кає в похідному слові внаслідок поєднання мотивуючої основи з формантом; результат дії форманта на твірну основу і її лексичне та граматичне значення.

Словотвірне значення являє собою формально вира­жений тип значення, спільний для цілої серії мотиво­ваних слів із одним і тим самим формантом, яким відрізняються ці слова від слів, що їх мотивують.

Отже, в мові є три типи значення: лексичне, грама­тичне і дериваційне. Вони різняться між собою ступе­нем абстракції. Від лексичних (індивідуальних) значень дериваційні значення відрізняються своєю узагальненіс­тю (це сукупність формально виражених значень). Від граматичних значень, які є обов'язковими, дериваційні значення відрізняються своєю необов'язковістю, оскіль­ки їх вживання зумовлюється позамовними чинниками.

Словотвірні значення поділяють на транспозицій­ні(значення іншої частини мови): предметності (співа­ти — спів); процесуальності (молодий — молодіти, вдо­ва — вдовіти); ознаковості (гай — гайовий, сьогодні — сьогоднішній); різні конкретніші модифікаційнізна­чення — зменшувальні (мати — матуся, голова — го­ловонька, хата — хатиночка, малий — малесенький), збільшувальні (рука — ручище, дід — дідуган, ніс — носюра, довгий — довжелезний), посилювальні (крича­ти — розкричатися) та ін. Осібну групу становлять класифікаційні значення, як, скажімо, значення носія ознаки (юний — юнак, дурний — дурень, веселий — весе­лун), виконавця дії (читати — читач, копати — копач, рахувати — рахівник, водити — водій), вмістилища чо­го-небудь (корова — корівник, дрова — дровітня) тощо.

З поширенням ономасіологічного підходу до явищ словотвору словотвірні значення стали розглядати як складно структуровані значення, що виражають особливий тип відношення між ономасіологічним базисом певного слова і його ономасіологічною ознакою. Так, у похідному слові вихователь базис -тель формує зна­чення «той, хто», а ознака приписується базису преди­катом виховувати.

Уперше словотвірне значення виділив Г. О. Винокур.

Словотвірний тип— схема побудови слів певної частини мови, яка характеризується спільністю трьох ознак: частини мови, форман­та, словотвірного значення.

Така структурна схема є спільною для всіх утворень одного типу. Наприклад: стрибати — стрибнути, свис­тіти — свиснути, кричати — крикнути, стукати — стукнути та ін., де дієслова зі значенням одноразової дії утворені від дієслів недоконаного виду за допомогою суфікса -ну-. Отже, словотвірний тип — це двостороння одиниця узагальненого характеру, яка в плані змісту має спільне словотвірне значення, єдине для слів певно­го типу, а в плані вираження — однакову (спільну) структуру. Словотвірний тип нерідко називають ще сло­вотвірною моделлю, словотвірним зразком.

Серед словотвірних моделей розрізняють лінійні і нелінійні. До лінійнихналежать афіксальні моделі і моделі складних слів, які виражаються формулою А = В + С + D (довідник = довід(атися) + ник, лісостеп = ліс + о + степ, англ. postcard «поштова листівка» = post + card, sunshine «сонячне сяйво» = sun + shine). До нелінійних, які умовно позначають формулою А —» В, належать конверсія (поранений (солдат) —> поране­ний, черговий (учень) —> черговий, англ. a word «слово» —> to word «висловлюватися», a dream «сон» —> to dream «снитися», a hand «рука» —> to hand «вручати», to run «бігти» —> a run «біг», free «вільний» —> to free «звіль­нюватися», down «внизу» —> to down «скидати»), усі-чення (автомобіль —> авто, метрополітен —> метро, кі­лограм —> кіло, англ. television «телебачення» —> telly, microphone «мікрофон» —> тіке,фр. velocipede «велоси­пед» —> velo) і зворотне словотворення (доярка —> дояр, зонтик —> зонт).

Найкрупнішою класифікаційною одиницею слово­твору є спосіб словотвору.Розрізняють суфіксальний (викладач), префіксальний (переписати), постфік-сальний (битися), префіксально-суфіксальний (за-пліч-н/ий), префіксально-постфіксальний (роз-бігти-ся), суфіксально-постфіксальний (гордитися), префіксально-суфіксально-постфіксальний (пере-шіпт-ува-ти-ся), чисте складення {дехто, плащ-палатка, ва­гон-ресторан, англ. snowman «снігова баба», goldfish «золота рибка»), складення з суфіксацією (земл-е-тор-гов-ець, радіоприймач), зрощення (вічнозелений, англ. do-it-yourself «саморобний», «іграшка типу конструк­тора», mother-in-low «свекруха, теща», bread-and-butter «сніданок», do-come-please-tomorrow (expression) «з ви­разом на обличчі, ніби хоче сказати: «Приходь завтра»), абревіацію (ВАК, НАТО, профком), компресію складних слів із відсіченням одного компонента (англ. a local train — a local «приміський поїзд», a musical comedy — a musical «музична комедія»), редуплікацію (англ. spit-spot «добре», no-no «те, що заборонено», man-man «негр» і «турбувати», rumpty-tumpty «секс»).

Словотвір як окрема лінгвістична дисципліна ви­окремився наприкінці 60-х років XX ст. Становлен­ня словотвору пройшло декілька етапів, пов'язаних із різними концепціями. Спочатку практикувався морфологічний підхід: словотвір розглядали через призму морфології як комбінаторику морфем. Його заступив структурно-семантичний підхід, у якому акцент було зроблено на словотвірній похідності і привернено увагу до співвідношення структури і се­мантики похідного слова та до співвідношення мор­фемного і словотвірного аналізу. З'являються понят­тя мотивованості похідного слова і словотвірного зна­чення.

На сучасному етапі паралельно існують три напря­ми в дослідженні словотвору:

синтаксичний (трансформаційний, породжуваль-ний), пов'язаний із дослідженнями Н. Хомського. Се­мантику і структуру дериватів розглядають як резуль­тат породження різних синтаксичних конструкцій, а поняття словотвірного правила пов'язують із відтво­ренням ланцюжка переходів, що лежать в основі пере­творення вихідних синтаксичних конструкцій у відпо­відний дериват (Він грає на трубі — він трубач; Він від'їхав — його від'їзд);

ономасіологічний, започаткований дослідженнями чеського мовознавця М. Докуліла. Словотвір розгляда­ють з погляду теорії номінації і для його інтерпретації використовують такі поняття, як ономасіологічний ба­зис, ономасіологічна ознака, зв'язка та ономасіологіч-на категорія;

функціонально-семантичний, який синтезує до­сягнення трансформаційного й ономасіологічного під­ходів і на передній план ставить проблеми, пов'язані з семантикою, функціонуванням і творенням похідних слів у живому мовленні.

Поиск по сайту: