Ресурсне обґрунтування виробничої програми.

Тема 7. Продукція: сутність, різновиди та конкурентоспроможність.

Тема лекції 8. Продукція, її виробництво та конкурентоспроможність.

План.

1. Загальна характеристика продукції.

2. Планування виробництва продукції.

3. Конкурентоспроможність продукції, її суть і визначення рівня.

1. Загальна характеристика продукції.

Мета діяльності будь-якого підприємства – забезпечити виробництво продукції для суспільних потреб населення і держави та отримання прибутку. Використовуючи засоби виробництва, засоби праці і предмети праці у процесі виробництва людина створює певні матеріальні блага, які виступають у вигляді конкретної продукції або виробів.

Під час виготовлення продукція перебуває на різних стадіях технологічного процесу (виробничого циклу) і тому може називатись

~ незавершене виробництво;

~ напівфабрикати;

~ готова продукція.

Результатом (продуктом) праці на промислових підприємствах є обсяг випущеної продукції, на підприємствах транспорту обсяг перевезень вантажів або пасажирів, в підприємствах побуту – обсяг поданих послуг, в торгівлі – обсяг товарообороту. Продукт праці, готовий для споживання, може стати сировиною для виробництва іншого продукту ( виноград - сік, вино). Ці процеси залежать від визначення функції та місця споживання результатів праці.

Планування виробничої програми підприємства.

Ресурсне обґрунтування виробничої програми.

Щоб розпочати і організувати нове виробництво, виготовлення конкретної продукції, необхідно добре вивчити попит на неї як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках товарів. Ринковий попит формується відповідно до потреб особистого споживання, нагромадження, поповнення державного резерву, тощо. Визначення попиту на необхідні товари здійснюється за участь державних органів влади, зокрема Міністерства економіки України. Таким чином, обсяги виробництва предметів споживання визначають виходячи зі структури попиту окремо на продовольчі і непродовольчі товари, враховуючи імпорт та можливий експорт власних товарів і виробів.

Виробнича програма підприємства (або план виробництва і реалізації продукції) - це завдання по випуску і реалізації продукції певної номенклатури і асортименту та належної якості на певний період (місяць, квартал, рік).

Кожне підприємство розробляє самостійно свою виробничу програму, беручи до уваги таку інформацію:

· попит на продукцію, який є в даний час на ринку;

· портфель замовлень на продукцію від свої постійних споживачів;

· державні контракти і державні замовлення ;

· дані про власні потреби у продукції;

· величина продукції, що йде на експорт.

Виробничу програму складають у натуральних величинах і у вартісному виразі. Якісну сторону виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу продукції, що відповідає міжнародним стандартам в загальному обсязі випуску продукції підприємством.

При розрахунку виробничої програми важливо прорахувати обсяг виробництва в точці беззбитковості, а також обсяг виробництва, який забезпечує отримання цільового прибутку;

Критична точка виробництва, інакше критичний обсяг виробництва (або точка беззбитковості) – це такий обсяг виробництва продукції, при якому доходи покривають витрати, але прибуток не утворюється. Його розраховують за формулою:

де N_{кр. беззб.} – критичний обсяг виробництва в точці беззбитковості, одиниць;

С_пост. – постійні витрати на виробництво продукції у розрахунковому періоді;

Ц – продажна ціна одиниці продукції;

С_зм. – змінні поточні витрати на виробництво одиниці продукції.

Критичний обсяг реалізації задля одержання наперед визначеної відносної величини прибутку розраховують за формулою:

де V_{кр. приб.} – обсяг виробництва, який забезпечує отримання цільового прибутку;

К_{п. в.} – частка постійних витрат у валових витратах на виробництво продукції;

К_пр. – коефіцієнт прибутковості, який бажано досягти (рентабельність).

Виробнича програма підприємства повинна бути пов’язана з наявними ресурсами підприємства (матеріальними, трудовими, фінансовими), а також з його виробничою потужністю, тобто після розрахунку планового обсягу випуску повинно бути зроблене ресурсне обґрунтування виробничої програми. Воно полягає в ув’язці виробничої програми з наявними ресурсами.

Обсяг виробництва валової чи товарної продукції може бути обчислений різними методами.

1) через величину ресурсів:

а) основних виробничих засобів:

ВП(ТП) = S × Фв,

де, S – середньорічна вартість виробничих засобів.

Фв – фондовіддача основних виробничих засобів,

б) трудових ресурсів:

ВП(ТП) = Ч × Пп., грн.

де, Ч - чисельність працівників, чол.

Пп – продуктивність праці в плановому періоді

2) виходячи із встановлених норм витрат ресурсів на одиницю продукції

, натуральних одиниць

де N – обсяг виробництва продукції в натуральних показниках;

М_рес. – обсяг матеріальних ресурсів, що будуть поставлені підприємству у плановому періоді;

Д – норма витрат ресурсу на одиницю продукції.

3) виходячи з наявної потужності підприємства:

ВП = Вп. × К _вик.

де, В _п. – середньорічна виробнича потужність;

К _вик. – коефіцієнт використання виробничої потужності.

Якщо запланований випуск продукції більший від максимально можливої потужності необхідно передбачити введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.

Виробнича потужність – це максимально можливий випуск продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантажені обладнання і виробничих площ.

Виробнича потужність визначається у натуральних, умовно-натуральних і вартісних показниках. Потужність буває:

проектна – це потужність, яка визначається в процесі проектування нового або реконструкції діючого підприємства; вважається оптимальною.

поточна (фактично досягнута) -- визначається періодично в процесі виробництва. Обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) і середньорічну виробничу потужність.

резервна потужність формується в певних галузях народного господарства для покриття пікових навантажень, наприклад, в електроенергетиці, газовій промисловості.

Потужність розраховують по конкретному виду обладнання, по цеху чи окремому підрозділу, а також в цілому по підприємству.

Виробнича потужність верстата, агрегату, обладнання обчислюється:

одиниць за період.

де, ВП_обл. – виробнича потужність обладнання.

Ф_q – дійсний фонд часу роботи обладнання, год.

Т – норма часу в годинах на виготовлення одиниці продукції.

Виробнича потужність цеху (N) може бути обчислена двома способами:

І спосіб:

ІІ спосіб : N = a × n × T _max.

де, n – кількість одиниць обладнання

T_max. - фонд робочого часу обладнання

t - трудомісткість обробки одиниці продукції, нормо/годин.

a – продуктивність одиниці обладнання, штук/годину.

Виробничі потужності підприємства протягом року можуть змінюватись: вводитись нові чи навпаки списуватись. Тому розрізняють (обчислюють):

· вхідну (ВП вх.) потужність на початок року,

· вихідну (ВПвих.). на кінець року,

· середньорічну виробничу потужність.

Вихідна виробничу потужність (ВП вих.). на кінець року визначається таким чином:

Середньорічну виробничу потужність підприємства (цеху) розраховують таким чином:

де, К – кількість місяців експлуатації обладнання з повною потужністю протягом року.

Якщо невідомо час введення чи виведення потужності протягом року, то середньорічну розраховують використовуючи коефіцієнт перерахунку 0,45.

ВП = ВП_ВХ. + (ВП_ВВ. – ВП_ВИВ.) × 0,45

На величину виробничої потужності підприємства впливають такі фактори: асортимент і якість виготовлюваної продукції, кількість наявного обладнання, його продуктивність, режим роботи підприємства, кваліфікація робітників, структура основних фондів (активні чи пасивні) і інші.

Ефективність використання виробничої потужності оцінюють з допомогою коефіцієнта використання потужності (К _{вик п.}), коефіцієнта завантаження устаткування (К_зм.) або коефіцієнта змінності роботи обладнання (К _{заван.обл.})

Щоб випускати ту чи іншу продукцію підприємство повинно використовувати певні види матеріально-технічних ресурсів (сировини, палива, енергії, допоміжних матеріалів, різних комплектуючих виробів, тощо).

Потребу у цих матеріалах (М) обчислюють множенням обсягу випуску конкретного виду продукції на норму витрат матеріалу

М = m × N,

m – норма витрат матеріалу на одиницю продукції;

N -- обсяг випуску конкретного виду продукції в натуральному виразі .

Так як матеріальні ресурси постачаються на підприємство з певним інтервалом, виникає потреба в створенні певної величини їх запасу. Цей запас визначається по елементах: поточний запас, підготовчий і страховий.

Поточний запас – забезпечує потребу підприємства в період між двома черговими надходженнями ресурсів;

М _поточ. = Mq × t _надх.

де, М _поточ. – поточний запас;

Mq – середньодобові витрати матеріалів;

t _надх. – інтервал поставки

Підготовчий запас – створюється у тих випадках, якщо перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкрою, правки, комплектування тощо)

M _підг. = Mq × t _підг

де, M _підг. – підготовчий запас;

t підг. – час на підготовку матеріалів.

Страховий запас – потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів.

М _страх = Mq × t _{поповн.}

де, М _страх. – страховий запас;

t _поповн. -- час можливої затримки надходження матеріалів.

Загальний запас матеріалів (максимальний)

М _{заг. мах.} = Мq (t _надх + t _підг .+ t _поповн.)

Витрати матеріалів на допоміжні і обслуговуючі процеси обчислюються множенням обсягу робіт або кількості об’єктів обслуговування на норму витрат.

Об’єктами нормування витрат матеріалів можуть бути: час роботи устаткування (мастильні матеріали, енергія); обсяг перевезень в т/км (матеріали для обчислення потреби в транспортних засобах); кількість працівників (спецодяг, спецхарчування), засоби для ремонту устаткування (запасні частини, матеріали для ремонту).

Матеріально – технічні ресурси - це сировина, матеріали, паливо, енергія, комплектуючі деталі, які в процесі виробництва перетворюються на продукцію і повинні постійно поновлюватися. Їх поповненням займається матеріально – технічне забезпечення, яке включає:

ü визначення потреби в матеріальних ресурсах;

ü пошук їх і купівлю;

ü організацію доставки;

ü зберігання і видачу окремим працівникам на підприємстві.

При цьому постачання повинно бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу на підприємстві відділ матеріально – технічного постачання.

Матеріально – технічні ресурси підприємство купує на ринку ресурсів, безпосередньо у підприємств – виробників, або організацій – посередників. Ті ресурси, які потрібні постійно і у великій кількості, а також вироби на індивідуальне замовлення і складне обладнання підприємство купує за прямими зв’язками Ресурси, які потрібні у невеликій кількості, періодично, нерегулярно економніше буде купувати у посередників – оптових фірмах, магазинах, які розташовані ближче. При виборі постачальників ресурсів слід враховувати такі фактори:

§ відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства у матеріалах;

§ якість і ціна ресурсів;

§ репутація постачальника;

§ територіальна віддаленість;

§ оперативність поставок;

§ умови розрахунків та можливість надання кредиту.

Всі ці фактори ретельно аналізуються і вибирається той партнер, який забезпечує найкращі умови постачання з мінімальними витратами. З ним укладається договір, який регламентує усі умови постачання: кількість, якість, ціна, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору тощо.

Матеріально – технічні ресурси поступають на склад підприємства з якого у подальшому подаються у цехи і на робочі місця.

Поиск по сайту: