Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Регуляція діяльності серцево-судинної системи

ЛЕКЦІЯ 2

РЕГУЛЯЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СРЦЯ. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЕРЦЯ

Регуляція діяльності серцево-судинної системи

Робота серця і стан судинного русла регулюються в залежності від функціональних потреб організму, найчастіше водночас (спільно).

Усі фізіологічні властивості міокарда можуть змінюватися під впливом регулювальних впливів. Вони визначаються наступними ефектами: хронотропним - зміною ЧСС, інотропним - зміною сили та амплітуди серцевих скорочень, дромотропним - зміною швидкості проведення збудження у ділянці атріовентрикулярного вузла, батмотропним - зміною збудливості міокарда. Нервово-рефлекторна регуляція здійснюється на багатьох рівнях. Перший (нижчий) рівень пов'язаний із фізіологічними властивостями серцевого м'яза (міогенні механізми регулювання). Другий забезпечується місцевими рефлекторними механізмами, що працюють у самому серці (інтракардіальні рефлекси). Ці два рівні утворюють внутрішньосерцеву (інтракардіальну) систему регулювання, яка взаємодіє з екстракардіальними впливами центрів автономної нервової системи, структур проміжного мозку, інтегративних систем мозку та кори великого мозку.

Регулювання діяльності серця. До інтракардіальних механізмів гулювання належать міогенні, або міогенне ауторегулювання нагнітальної функції серця, яка реалізується гетерометричними та гомеометричними регуляторними впливами. Гетерометричне регулювання ґрунтується на законі серця- законі Франка-Старлінга: сила скорочення шлуночків прямопропорційна розтягу м'язових волокон (тобто чим більше розтягнення

тканини міокарда під час діастоли, тим сильніше вона може скоротитися під час систоли). Зазначений механізм забезпечує адекватний перерозподіл до артеріальної системи тої кількості крові, що притікає до серця із вен. Вважають, що в його основі - вихідне розташування актинових і міозинових філаментів у саркомері. Механізм Франка-Старлінга забезпечує зростання ударного об'єму в разі зростання венозного притоку, відповідно, до правого чи лівого відділу серця. Він також сприяє посиленню серцевих скорочень (позитивний хронотропний ефект) у разі зростання опору вигнанню крові.

Гомеометричний механізм регулювання полягає у зміні сили скорочення міокарда у разі його постійної вихідної (діастолічної) довжини волокон (тобто у разі постійної величини притоку венозної крові до серця). Відповідно до цього механізму сила скорочення міокарда шлуночків зростає пропорційно до збільшення тиску крові в артеріальній системі (ефект Анрепа). Гетерометричний та гомеометричний механізми регулювання забезпечують ауторегулювання функцій серця у разі багатьох фізіологічних станів.

У самому серці наявні нервові інтрамуральні сплетення, що забезпечують місцеві кардіо-кардіальні рефлекси. У цих сплетеннях є усі види нейронів - аферентні, проміжні, еферентні, гальмівні, що забезпечує замикання рефлекторної дуги на рівні інтрамуральних гангліїв серця. У передсердях і лівому шлуночку виявлені рецептори, що реагують на активне напруження та пасивне розтягування серцевого м'яза. Аферентні волокна від них закінчуються на нейронах, що розташовані тут же, серед міокардіальних волокон. Еференти забезпечують передачу збудження до міокарда як цього ж, так і інших відділів серця.

Важливе значення мають рефлекси екстракардіальних відділів автономної нервової системи, якщо регулювання здійснюється імпульсами, що надходять до серця із ЦНС через блукаючі і симпатичні нерви. Тіла перших нейронів, відростки яких складають блукаючі нерви (парасимпатичний відділ автономної нервової системи), розташовані в довгастому мозку. Волокна правого блукаючого нерва іннервують переважно праве передсердя та, особливо, синоатріальний вузол. Лівий блукаючий нерв доходить до атріовентрикулярного вузла. Симпатичні постгангліонарні волокна іннервують утворення провідної системи і робочий міокард усіх відділів.

Перші нейрони симпатичної нервової системи, яка іннервує серце, розташовані в бічних рогах п'яти верхніх сегментів грудного відділу спинного мозку. Відростки цих нейронів закінчуються у шийному і верхньому грудному симпатичному вузлах прикордонного симпатичного стовбура, в основному в шийно-грудному (зірчастому) вузлі. Тут знаходяться тіла інших нейронів, відростки яких ідуть безпосередньо до серця.

Вплив автономних нервів на функцію серця. Вплив симпатичних нервів зумовлює зростання частоти і сили серцевих скорочень. Симпатичні нерви здійснюють на серце також і трофічний вплив. Блукаючі нерви, навпаки, зменшують частоту та силу серцевих скорочень, зменшують швидкість проведення збудження у ділянці атріовентрикулярного вузла.

Центри автономної нервової системи (як симпатичної, так і парасимпатичної) перебувають у постійному тонусі, який підтримується аферентною імпульсацією від рецепторів. У спокої тонус блукаючого нерва в дорослої людини більш виражений, порівняно із тонусом центрів симпатичного відділу ЦНС.

Судинний тонус. Рух крові по судинах залежить від діяльності серця, просвіту судин і стану крові. Активна (регульована) зміна просвіту судин забезпечується їхніми непосмугованими м'язами. У свою чергу, стан не-посмугованих м'язів судинної стінки залежить від багатьох чинників:

а)об'єму крові, що знаходиться у них, і його зміни протягом певного часу;

б)метаболізму власне непосмугованих м'язових клітин і прилеглих тканин;

в) впливу нервів;

г) гуморальних впливів.

Судинна стінка тих відділів судинної системи, де наявні непосмуговані м'язові клітини, перебуває у постійній напрузі — тонусі. Під судинним тонусом розуміють стан тривалого підтримуваного збудження непосмугованих м'язів судин, що виявляється відповідною інтенсивністю їхньої скоротливої активності і не супроводжується розвитком утоми. У кожному відділі судинної системи вираженість тонічного скорочення різна; наприклад, тонус судин шкіри значно менший, ніж у скелетних м'язах.

Основою тонічної напруги є фізіологічні властивості власне непосмугованих м'язових клітин, вплив відповідних нервів і їх реакція на гуморальні (принесені з кров'ю) чинники.

Іннервація судин. До всіх кровоносних судин, стінка яких містить непосмуговані м'язові клітини, підходять симпатичні нерви, що за своєю функцією є судинозвужувальними {вазоконстрикторами).

До судин органів малого таза, слинних залоз, артерій мозку крім симпатичних підходять також і парасимпатичні волокна. їх вплив сприяє розширенню судин і припливу крові до органів. На рівні непосмугованих м'язових клітин реалізується також взаємозв'язок впливу нейротрансмітерів автономної нервової системи та інших вазоактивних сполук. У судинах нервові закінчення не утворюють типових синапсів, вони виділяють нейротрансмітер відносно далеко від мембрани клітини. У цей же широкий простір надходять тканинні метаболіти, вазоактивні речовини крові і медіатори інших нервів, які іннервують судину. Вплив цих речовин на стінку судини може бути як синергічним, так і антагоністичним; причому низка сполук можуть впливати і на мембрану сусіднього нервового закінчення, змінюючи виділення медіатора. Так, наприклад, ацетилхолін, гістамін та АТФ гальмують виділення норадреналіну. Тобто багато речовин володіють як прямою дією на м'язові клітини, так і опосередкованою через виділення нейротрансмітера з нервового закінчення або ендотеліального фактора розслаблення (ЕФР) - в ендотеліальних клітинах.

Судиноруховий центр. Основний центр, що регулює роботу серця і стан (тонус) судин, розташований у довгастому мозку. Він складається з двох відділів: пресорного і депресорного. Крім них можна виділити сенсорну ділянку, яка локалізована в задньобічних відділах довгастого мозку. Сюди надходять сенсорні імпульси, що потім передаються до відповідного відділу (пресорного чи депресорного). Між пресорним і депресорним відділами наявна реципрокна взаємодія.

Підґрунтям регуляції серцево-судинної системи є забезпечення підтримання артеріального тиску. Тому пресорний відділ впливає на центри симпатичної нервової системи спинного мозку, що призводить до підвищення артеріального тиску. Збудження депресорного відділу (імпульсами від різних рецепторів) гальмує активність пресорного, внаслідок чого артеріальний тиск знижується.

Судиноруховий центр впливає на загальний кровотік таким чином:

1) регулюючи частоту і силу скорочення серця;

2) регулюючи загальний периферійний опір судин через зміну тонусу резистивних судин;

регулюючи ємність судинної системи через тонус її венозного відділу; регулюючи об'єм крові, що циркулює.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.