Повідомлення осіб, щодо яких проводилися негласні слідчі (розшукові) дії

Визначення моменту повідомлення особи, щодо якої провадилась негласна слідча (розшукова) дія, обґрунтоване вимогами, що сформовані практикою ЄСПЛ.

Зокрема, у ч. 1 коментованої статті враховано позицію, викладену ЄСПЛ у рішенні у справі «Класс та інші проти Німеччини», у резолютивній частині якого зазначається, що «повідомлення кожної особи одразу після припинення за нею таємного стеження про такий захід може становити суттєву перешкоду реалізації довготривалої мети, для якої із самого початку і встановлювалося стеження». Проте суд погодився з позицією Федерального конституційного суду Німеччини, що відповідна особа має бути сповіщена одразу з появою такої можливості, але без ризику для забезпечення мети такого втручання. Викладена позиція знайшла відображення і в коментованій частині статті, яка закріплює, що конкретний час повідомлення визначається із урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Таким чином законодавець забезпечує органам досудовог розслідування при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, що тимчасово обмежують права і свободи людини, можливість у повному обсязі здійснювати документування протиправної діяльності, після чого особам, з приводу дій та контактів яких проводились негласні слідчі (розшукові) дії, виникає можливість скористатися своїм правом на оскарження правомірності дій органів досудового розслідування.

Згідно з вимогами ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики

Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV положення коментованої статі закону також враховують рішення ЄСПЛ у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006 р. У цьому рішенні Суд констатував порушення ст. 13 Конвенції з тієї підстави, що «законодавство України не забезпечує особу, щодо якої вживаються заходи спостереження, належними гарантіями захисту, оскільки воно не передбачає обов’язку повідомляти особу про заходи спостереження, які було застосовано щодо неї. Навіть якщо особи, до яких вживаються такі заходи, дізнаються про втручання в їх право на повагу до їх кореспонденції, як це сталось у цій справі, право оскаржити законність такого рішення, гарантоване національним законодавством, на практиці виявилось обмеженим».

Враховуючи норми законодавства у сфері захисту прав людини та практику ЄСПЛ, норми коментованої статті закріплюють, що прокурор особисто або через слідчого, надавши йому відповідне письмове доручення, повідомляє особу письмово про тимчасове обмеження її конституційних прав лише у тому випадку, коли відсутні загрози для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом.

Статтею не передбачено, що доручення прокурора слідчому про повідомлення осіб, відносно яких здійснювались заходи, що тимчасово обмежують права людини, має бути викладене у письмовій формі. Проте, розглядаючи положення цієї статті, слід враховувати норми, закріплені у ч. 4 ст. 40 КПК, в якій зазначається, що слідчий зобов’язаний виконувати д доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі.

Рішення про конкретний час такого повідомлення визначається із урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дії, та повинно бути здійснено протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом. Якщо такі загрози існують, прокурором або за його дорученням слідчим, оперативним підрозділом вживаються відповідні заходи щодо їх усунення.

Поиск по сайту: