В яких умовах, на Вашу думку, з’являються нормативно-правові прогалини, а в яких – правовий вакуум? Охарактеризуйте ці правові явища та визначте способи їх заповнення.

Нормативно-правова прогалина – це часткова відсутність нормативно-правових

приписів у межах правового регулювання, що зумовлена станом розвитку суспільних відносин та відставання від нього правотворення.

Правовий вакуум – це повна відсутність нормативно-правових приписів щодо

суспільних відносин, які потребують правової регламентації і можуть бути врегульовані

правом.

Причини виникнення нормативно-правових прогалин та правового вакууму:

• розвиток суспільних відносин (різкий – спричиняє правовий вакуум)
• відставання темпів правотворення від суспільних відносин
• деформації в процесі правотворення, в т.ч. – лобіювання «потрібного» голосування (спричиняє правовийвакуум)
• скасування застарілих (неконституційних, незаконних) нормативно-правових актів
• недоліки правотворчої техніки та практики

Способи заповнення правового вакууму:

• створення нових джерел права, що доповнюють чинні
• аналогія права

Засоби запобігання нормативно-правових прогалин:

• створення ефективної системи джерел права
• наявність досконалої правотворчої техніки
• досконала правотворча діяльність
• соціально-правове прогнозування
• своєчасне прийняття нових і внесення змін до чинних джерел права
• налагоджений автоматизований облік чинних нормативно-правових приписів

Засоби подолання нормативно-правових прогалин:

• усунення прогалин завдяки ефективному правотворчому процесу (своєчасне прийняття новихджерел права)
• переборення прогалин за допомогою нормативно-правової аналогії

Чи відрізняються аналогія права, нормативно-правова аналогія та аналогія закону? Назвіть відомі судовій практиці в Україні та за її межами випадки застосування принципів права або правових принципів

Нормативно-правова аналогія – це спосіб подолання нормативно- правової прогалини шляхом вирішення конкретної юридичної справи на підставі нормативно-правового припису чи принципу іншої галузі.

Аналогія закону - це спосіб заповнення правового вакууму за відсутності закону, який регулює спірні відносини.

Аналогія права – це спосіб заповнення правового вакууму (при повній відсутності

нормативно-правової регламентації) шляхом вирішення конкретної юридичної справи на

підставі загальних принципів права або нових нормативно-правових приписів та принципів права, створених у процесі правозастосування.

Аналогія закону має місце, якщо:

1) відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером пот­ребують цивільно-правового регулювання;

2)ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права;

3) вирішення спору, що виник, не можливе, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства;

4)є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією.

Вирішуючи справу шляхом використання аналогії закону, суд повинен не лише посилатися на конкретну норму закону, а й обґрунтовувати, чому він вважає можливим її застосування

Зустрічаються і суттєвіші прогалини в законі. У ньому інколи відсутні не лише прямі норми, але й аналогічні. Такі прогалини заповнюються за допомогою аналогії права. В такому випадку суд приймає рішення, виходячи із загальних засад цивільного законодавства. При використанні аналогії права необхідно за­значати, якими засадами і змістом цивільного законодавства суд керувався, оскільки без такого детального аргументування рішення суду вважається необґрунтованим.

Статтею 3 Цивільного кодексу України 2003 р. (далі – ЦК України) серед загальних засад цивільного законодавства вперше в історії вітчизняного цивільного права проголошено принципи добросовісності, справедливості та розумності. Більше того, ч. 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У контексті аналізу судової практики окрему увагу привертає постанова Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ) у справі, яка розглядалась у 2003 році, тобто ще до прийняття нового ЦК України, але в якій суд фактично застосував засади добросовісності до договірного спору, що виник з правовідносин спільної діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «А» (позивач) та ТОВ «В» (відповідач) уклали договір про сумісну діяльність, відповідно до якого зобов’язались шляхом об’єднання коштів, матеріальних ресурсів спільно діяти для досягнення загальних господарської та фінансової цілей, зокрема, створити торгово-виробничий комплекс. Однак відповідач надалі уклав договір оренди, відповідно до умов якого передав у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, яке позивачем було передане відповідачу в експлуатацію для здійснення сумісної діяльності без погодження з позивачем.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач втратив довіру до відповідача як учасник спільної діяльності та інтерес у досягненні єдиної (загальної) мети, яку сторони ставили перед собою, укладаючи оспорюваний договір. У результаті суди задовольнили позов, спірний договір про сумісну діяльність розірвали. ВГСУ залишив ці рішення в силі, зазначивши, що «договір про сумісну діяльність за своїм змістом є угодою, учасники якої переслідують єдину мету, здійснюють дії, які необхідні виключно для досягнення поставленої мети. За своєю природою такий договір є довірчою угодою, оскільки відносини між сторонами ґрунтуються на взаємній довірі, учасники ввіряють одне одному своє майно, яке за взаємною згодою повинно використовуватися виключно для досягнення поставленої мети на благо всіх учасників» Коментуючи наведену справу, С. Теньков зазначив, що ВГСУ при винесенні рішення фактично застосував два джерела норм для вирішення спору: 1) положення самого спірного договору, що передбачали дострокове розірвання договору на вимогу однієї із сторін; 2) загальні засади цивільного законодавства, до яких можна віднести добросовісність, справедливість, розумність. Саме принципи цивільного права і дали змогу ВГСУ визначити спірний договір як довірчу угоду і дійти висновку про те, що жодна сторона не має права збагачуватися за рахунок іншої сторони (ст. 22 ЦК України)

На нашу думку, проаналізоване вище рішення є важливим прикладом застосування загальних засад цивільного законодавства при вирішення договірних спорів.

Чи відрізняється нормативно-правова колізія від нормативно-правової конкуренції? Визначте поняття “юридична колізія”, виокремте основні їх види. Назвіть відомі юридичній практиці України нормативно-правові колізії.

Так, відрізняється.

Від колізій правових норм слід відрізняти їх конкуренцію, коли що не перечать один одному дві, три і більш за норми регулюють один і той же круг родинних суспільних стосунків, лише з різною мірою конкретизації, деталізації, об'єму і так далі Це, як правило, норми різної юридичної сили, рівня, витікаючі від нерівнозначних правотворчих органів. У таких випадках норми дійсно як би конкурують між собою і в принципі це нормально. Негативним же і, безумовно, небажаним явищем виступають саме колізії, коли стикаються ті, що один з одним не просто не узгоджуються, а незрідка взаємовиключні розпорядження. Конкуренція не володіє ознакою автономності. Конкуренція виникає лише у одній галузі права. Конкуренція виникає лише між загальною і спеціальною нормами. Конкуренція має місце лише з приводу конкретного правовідношення. Конкуренція направлена всередину, на вдосконалення норми

Д.Письменний, переконаний, що змішувати колізію з конкуренцією норм неприпустимо, бо «... — це зовсім різні поняття. У колізії знаходяться норми, які суперечать одна одній,., для колізій характерна наявність декілька норм, які відрізняються за змістом одна від одної. При конкуренції норм ніякої колізії не може бути,., можливі два види конкуренції: загальної та спеціальної норми.., а також спеціальних норм. Зазначимо, що конкуренція — це більш складне явище, ніж колізія. У ній переплітаються питання факту з питанням права...»

Узагальнюючи протиріччя в галузі основних прав конституційної системи Німеччини, як

конфлікти, З.Ютсі говорить про два їх види: конкуренцію основних прав та їх колізію.

Принципова різниця між ними, на його думку, полягає в тому, що «конкуренція основних

прав виникає тоді, коли стосовно поведінки носія основних прав може застосовуватись

декілька прав. На відміну від питання конкуренції основних прав тут (при колізіях. —

Д.Л.) йдеться не про рівне ієрархічне розташування основних прав до особи громадянина,

а про протилежності одного або декількох прав до кількох носіїв основних прав» [11].

Отже, З.Ютсі розглядає конкуренцію, швидше, як альтернативу для одного суб'єкта

вибрати з-поміж різних, але не суперечливих за предметом свого правового регулювання,

правових норм ту, яка більш за все захистить його порушене чи оспорене право або

законний інтерес.

Юридична колізія - це протиріччя один одному формально діючих правових актів, що регулюють ті самі суспільні відносини (що стосуються до тих самих питань)

Юридична колізія створює в правозастосовній практиці проблему вибору правового акту, необхідного для застосування в даному конкретному випадку, порушує питання про вибір одного правового акту із числа, що претендують на регулювання даного питання

Серед можливих юридичних колізій, насамперед, розрізняють наступні їхні види:

• Між Конституцією (Основним Законом) і всіма іншими актами.( застосовується Конституція (згідно п.3.ст.8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії.)
• Між актами різних органів. (застосовується акт більшої юридичної чинності (наприклад, якщо закону суперечить підзаконний акт).
• Між актами одного органа. (застосовується акт, виданий пізніше (видання нового акту не завжди супроводжується одночасним скасуванням застарілого акту).
• Між законом і підзаконним актом. (застосовується закон)
• Між підзаконними актами вищестоящого й органа нижчого підпорядкування (у порядку підпорядкованості). (Застосовується акт вищого органа

Поиск по сайту: