Російська окупаційна політика в Галичині в 1914—1917 pp.

Політику царизму в зайнятому росіянами м. Львові восени 1914 р. активно проводив генерал-губернатор граф О. Бобринський. Він заявив, що в цих землях «корінне населення все було російське, устрій їх повиненбути оснований на російських засадах. Я буду тут вводити російську мову, закон і устрій». Така політика відійшла в історію під назвою русифікація краю. Восени були закриті практично всі українські установи, бібліотеки, школи. Почалися обшуки і переслідування місцевої інтелігенції. Греко-католиків почали насильно навертати до православ'я. Був арештований і вивезений до монастирської тюрми у Суздалі митрополит Андрій Шептицький, де він і перебував до 1917 р. Проводилася «інвентаризація», тобто грабунок галицьких банків, музеїв, книгарень. Демонтувалось обладнання друкарень, зокрема Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. До 1917р. перебував у засланні в Симбірську, Казані і в Москві М. Грушевський, заарештований в листопаді 1914 р. в Києві, після свого повернення з Австро-Угорщини..

Початок війни склався для Росії вдало. Російська армія розгорнула надзвичайно успішний наступ у Галичині й на Буко­вині. Австрійські війська змушені були відступати. В ході грандіозної Галицької битви, яка продовжувалася 33 доби, австрійська армія зазнала жорстокої поразки. Втрати її становили 400 тис. чол. Близько 100 тис. потрапило в російський полон. Серед полонених виявилося багато українців. Які нерозуміли, за що воюють. В результаті Галицької битви російські війська оволоділи Львовом, Ярославом, Галичем, була обложена фортеця Перемишль. Рятуючи австрійців від розгрому, німецьке командування знову перекинуло частину своїх військ з західного фронту на східний. Наступ російських військ тривав до весни 1915 р. На початку березня 1915 р. після чотиримісячної облоги капітулювала фортеця Перемишль з 117-тисячним гарнізоном. Російська армія заволоділа значною частиною Карпат і готувалася до остаточ­ного розгрому австрійської та угорської армій і окупації Угорщини, відділення її від Австрії.

В основі плану Шліфена, начальника генштабу німецької армії, лежала ідея блискавичної війни проти Франції. Після цього ще до осіннього листопада німці надіялись завершити кампанію на Сході у війні проти Росії. Та воєнна фортуна розпорядилася так, що основний перебіг воєнних подій відбувався на східному фронті. Розгром росіянами австрійських армій в Галичині, означав крах плану блискавичної війни («бліцкрігу»). На західному фронті почалася позиційна окопна війна.Після цього держави Троїстого союзу посилили бойові дії проти Росії з наміром вивести її з війни. Тим-то на початку 1915 р. на Західному фронті Росії протистояли вже 140німецьких і австро-угорських дивізій, тоді як на початку війни влітку 1914 р. — всього 55.

Запитання:

1. В чому полягала політика русіфікації Галичини з боку російського військового генерал-губернатора?
2. Чому Росії не вдалося остаточно перемогти Австро-Угорщину впродовж кампанії 1914 року?

Військові дії в 1915-1917 рр.

Взимку 1914-1915 pp. російські війська добились успіху в Карпатах і захопили також Перемишльську фортецю. Австро-угорські війська потерпіли поразку таку відчутну, що вона поставила цісарську державу на грань цілковитого краху. Німецьке командування у відповідь протягом півроку проводило активні бойові операції в Польщі і Галичині. Німці активно використовували газові атаки. Російські війська змушені були відступати, залишивши в руках ворога Польщу й Литву, частину Латвії і Білорусії, Східну Галичину, Північну Буковину і західні повіти Волині. Восени 1915 p., коли фронт установився на лінії Чернівці— Тернопіль—Пінськ—Рига, у війну на боці Німеччини вступила Болгарія. Блок союзників Німеччини отримав назву Четверного союзу.

Російське командування було впевнене, що в результаті кампанії 1914 р. Галичина назавжди стала частиною імперії. На початку квітня 1915 р. до Львова навіть приїхав новий головнокомандувач Микола II - російський імператор, який тім відвідав і Перемишль.Однак час для візиту царя був вибраний надзвичайно не­вдало. На фронті назрівав перелом на користь німецько-авст­рійських військ. Російська армія була знекровлена. За час наступу вона зазнала величезних втрат, а її резерви були вичер­пані. В грудні 1914 р. російські артилеристи одержали наказ витрачати на день лише по одному снаряду. Російське командування виявилося не готовим до тривалої війни.

19 квітня 1915 р. німецько-австрійські війська в Галичині почали контрнаступ. Застосувавши на вузькій дільниці фронту масований артилерійський вогонь, вони прорвали фронт і змусили російську армію відступати. Солдати гинули тисячами, не маючи зброї і боєприпасів. Контрнаступ було зупинено лише восени 1915 р. на лінії Кам'янець-Подільський-Тернопіль-Кременець-Дубно.

Відступ російської армії приніс для населення України, передусім Східної Галичини і Північної Буковини, нову катастрофу. Усіх, кого вважали «неблагонадійними», виселя­ли з прифронтової смуги. Ті ж, хто перейшов у православ'я, виїжджали добровільно, цілком справедливо побоюючись розправи німецько-австрійських військ. І тих, і інших російська влада спрямовувала у тилові області імперії.

Водночас російські війська відступали з Холмщини і Волині, які до початку світової війни перебували у складі Російської імперії, вдаючись до тактики «спаленої землі». Вони палили села, руйнували мости, залізниці. Сотні тисяч,людей змушені були покидати рідні домівки, на багато років перетворюючись на біженців. Медичного персоналу й ліків не вистачало, бо все це було кинуто на фронт. Евакуйованих і біженців у самому лише Київському комітеті допомоги, який опікувався біженцями, було зареєстровано 3,3 млн чол.

З осені 1915 р. розпочалася евакуація підприємств і навчальних закладів Правобережної України. Так, Київський універ­ситет перевозили до Саратова, а Київський політехнічний інститут — до Воронежа. Вивозили державні установи, заводи, школи, музеї, бібліотеки. Планувалося навіть вивезти Києво-Печерську лавру з її святинями.

Але все навесні - влітку 1916 р. розпочалася знаменита наступальна операція російських військ в Україні зразу в чотирьох напрямках на фронті довжиною в 350 км., яка увійшла в історію під назвою «Брусиловський прорив». Російська армія під командуванням генерала О. Брусилова прорвала фронт і знову захопила Чернівці, Коломию, Броди й Луцьк, значна частина Галичини і Буковини. Загальна площа окупованої у ході операції території становила 2,5 тис. кв. км. Загроза вторгнення нависла над Угорщиною. Армії А. Брусилова в кінці літа вийшли на карпатські перевали. Утрати противника складали до 1,5 млн солдат і офіцерів. Захлинувся наступ німців під Верденом. Але розвинути цей успіх російській армії не вдалося. Німецьке командування перекинуло частину своїх військ із Західного фронту і зупинило російський наступ в районах Ковеля і Пінску, а також на річці Стоход. Фронт стабілізувався і в такому стані перебував до літа 1917 р. Була врятована від поразки Італія, а Румунія оголосила війну Німеччині та Австро-Угорщині.

Мапа Перша Світова війна. Лінія фронту

Війна набувала дедалі більш кровопролитного характеру. У кінці 1915 р. російська армія втратила близько 3,5 млн чол., у тому числі більш ніж 1,5 млн полонених. А в тилу назріла криза промислового виробництва. Тільки в Україні до січня 1917 р. погасло 36 доменних печей. Майже на два мільйони десятин скоротилися посівні площі, почалися перебої з постачанням продуктів харчування, зростала інфляція. Це привело до загострення соціально-політичної обстановки. Масові заворушення охопили населення промислових центрів України. У 1915 р. в Україні пройшло 113 страйків. У них брали участь майже 50 тис. робітників. А вже у 1916 р. відбулося 218 страйків, з кількістю учасників до 200 тис. чоловік. Страйки та заворушення йшли під гаслом «Геть з війною!». Піднялися перш за все робітники таких міст як Горлівка (Донбас), Бахмут, Катеринослав, Харків, Миколаїв. Найбільшою популярністю серед них користувались соціал-демократичні агітатори.

Довготривала окопна війна вкрай виснажила Україну. Були вбиті або покалічені мільйони молодих, сильних чоловіків. Різко впала продуктивність праці на заводах і фабриках, де чоловіків замінили жінки й діти. Стояли пусткою десятки тисяч десятин неза-, сіяної землі. Частішими ставали випадки епідемій і пошесті. Усе відчутнішим ставало наближення національної катастрофи.

Піднесення національно-визвольного руху не тільки в Україні, а й по всій Росії свідчило про наближення нової революції.

Поиск по сайту: