Показники аналізу територіальної організації господарства. При обґрунтуванні РПС застосовуються техніко-економічні розрахунки економічної ефективності. У деяких методах широко використовуються розрахунки, які спрямовані на визначення економічної ефективності прив’язки тих чи інших об’єктів до певної території. Усі наукові методи тісно взаємопов’язані і доповнюють один одного. Критерієм ефективності розміщення і територіальної організації продуктивних сил завжди вважались витрати. Ефективність витрат поділяється на загальну та порівняльну. Загальна ефективність народного господарства визначається методом співставлення одержаного приросту новоствореної вартості (національного доходу) із затраченими капіталовкладеннями. Порівняльна ефективність розраховується при виборі найвигіднішого варіанту розміщення об’єкта серед усіх інших наявних об’єктів. Показники ефективності такі: питомі капіталовкладення, трудоємність, фондоємність, матеріалоємність, рентабельність, терміни окупності витрат, собівартість продукції, продуктивність праці, виробничі витрати. Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації господарства розраховують шляхом визначення розмірів відповідних витрат на виробництво одиниці продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначати у вартісному або натуральному обчисленні: 1) матеріалоємність виробництва: Мм = Вм/Пр, де: Вм – витрати матеріалів, тис. грн.; Пр – річний випуск продукції, грн., шт., т; 2) енергоємність виробництва: Ем = Ве /Пр, де: Ве – витрати енергії, кВт/год.; 3) трудоємність виробництва: Тм = Зп/Пр, де: Зп – затрати праці, людино/год.; 4) водоємність виробництва: Вм = Вв/Пр, де: Вв – витрати води, л; 5) фондоємність виробництва: Фм = Вф/Пр, де: Вф – вартість основних фондів, грн.; 6) капіталоємність виробництва: Км = Вкв/Пр, де: Вкв – вартість капітальних вкладень на спорудження об’єкта; 7) транспортабельність продукції: Тп = Впр/Пр, де: Впр – витрати на перевезення продукції; 8) собівартість продукції: С = Вс + Вм + Во, де: Вс і Вм – вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці та амортизаційних відрахувань, грн.; Во – витрати на оплату праці і реалізацію продукції, грн.
Питання № 54.
Закон економії робочого часу.
Відносини, які формуються з приводу економічного та раціонального використання робочого часу в процесі виробництва матеріальних благ, регулюються об'єктивним загальним економічним законом економії часу. Закон економії часу відбиває об'єктивну необхідність збереження, економного та раціонального використання часу в інтересах розвитку як особи, так і суспільства в цілому. Об'єктом дії закону економії часу є все економічне і соціальне життя суспільства, метою - економія всього суспільного фонду часу, у тому числі й вільного часу. Розглядається дія закону економії часу в економіці країни. Причому економія часу виявляється як у масштабі економіки в цілому, так і в кожній галузі економіки, і насамперед це стосується галузей матеріального виробництва, значення яких визначається продукцією і обсягом виробництва в сукупному суспільному продукті.
Максимальною межею економії часу є повне використання всього фонду часу та сукупної праці при досягнутому в суспільстві максимальному рівні продуктивності праці. Мінімальною межею закону економії часу є фактично досягнутий рівень використання сукупної праці та фонду часу. Форми прояву закону економії часу різні, оскільки пов'язані з різноманітністю життєдіяльності людей. Основні джерела та чинники економії часу лежать у сфері матеріального виробництва. Виробництво є основною сферою дії закону економії часу, форма прояву якого - скорочення часу виробництва промислової продукції та особливо економія робочого часу. Основою економного та раціонального використання часу в цій сфері є використання кожної робочої хвилини та підвищення продуктивності праці. Крім виробництва, сферами дії закону економії часу є розподіл, обмін та використання. У цих фазах відтворення економія часу означає прискорення проходження створеного суспільного продукту до виробничого або особистого споживання. Одночасно скорочуються витрати виробництва, прискорюються темпи всього виробничого процесу. Дуже важливо, щоб у процесі розподілу якнайповніше задовольнялися суспільні та особисті потреби працівників. Процес споживання має здійснюватися з найбільш оптимальними витратами часу, в цій фазі відтворення взаємодіють як суспільні, так і особисті форми задоволення різних потреб працівників. Від функціонування фази розподілу, обміну та використання залежить не тільки економія часу зайнятих у них робітників, а й збереження часу всього населення. Дії всіх економічних законів залежать від взаємодії обох складових способу виробництва - виробничих сил та виробничих відносин, не становить винятку і закон економії часу.
У наш час Україна переживає складний момент, коли спостерігається невідповідність виробничих відносин та виробничих сил, і в цьому потрібно бачити причини несприятливих тенденцій, масштаби та ступінь конкретизації умов, у яких виявляється дія закону економії часу. Негативні наслідки цієї невідповідності полягають у значних утратах та невиробничих витратах на виробництві, які виражаються в простоях та нераціональному використанні робочого часу, зокрема, у внутрішньозмінних та цілодобових утратах робочого часу. Так, на окремих підприємствах промисловості внутрішньозмінні втрати робочого часу становлять до 45 % фонду робочого часу. Таким чином, резерви економії часу на рівні промислових підприємств, будівельних організацій та підприємств транспорту доволі істотні, є також можливості подальшої економії робочого часу в економіці в цілому, наприклад, за рахунок поліпшення організації та умов праці і виробництва, скорочення плинності кадрів тощо. Утрати робочого часу негативно впливають на кількісні та якісні показники роботи підприємств. Тому невід'ємною складовою суспільного регулювання робочого часу є недопущення втрат робочого часу та виробниче використання всього фонду робочого часу. Розробляють та здійснюють заходи, спрямовані на повніше виявлення внутрішніх резервів підприємств промисловості, будівництва, транспорту, раціонального та економічного їх використання з метою забезпечення максимального зростання продуктивності праці, на усунення причин утрат робочого часу, органи Державної статистики. Статистика праці вивчає робочий час комплексно в масштабі як економіки країни в цілому, так і окремих її галузей. Вона збирає, обробляє, групує та аналізує цифрові дані про використання робочого часу як у статиці, так і в динаміці за конкретними галузями матеріального виробництва, виявляє та кількісно вимірює вплив тих чи інших чинників на величину фонду робочого часу. Основними завданнями статистики робочого часу є: вивчення величини, складу та динаміки фондів робочого часу; розроблення та вдосконалення методології обчислення показників використання робочого часу; виявлення резервів робочого часу та шляхів їх раціонального використання; визначення економічного ефекту від скорочення та недопущення втрат робочого часу.
Питання № 55
Види кластерів: 1. Виробничі кластери – це об'єднання підприємств, що здійснюють виробництво продукції (і супутніх послуг) шляхом виконання складальних операцій (наприклад підприємства автомобілебудування, авіаційної промисловості, суднобудування, інших галузей машинобудівного комплексу, організації будівельної галузі і виробництва будівельних матеріалів), а також об'єднання підприємств, які належать до хімічної, целюлозо-паперової, металургійної галузей, а також сільського господарства, харчової промисловості тощо. 2. Інноваційно-технологічні кластери –– це об’єднання географічно локалізованих підприємств, що пов'язані виробничими зв’язками з метою створення інноваційної продукції та надання послуг суб’єктам інноваційної діяльності. 3. Туристичні кластери - формуються на базі туристичних активів регіону і складаються з підприємств різних сфер, пов'язаних з обслуговуванням туристів, наприклад, туристичних операторів, готелів, сфери громадського харчування, виробників сувенірної продукції, транспортних підприємств та інших. 4. Транспортно-логістичні кластери - включать в себе комплекс інфраструктури і компаній, які спеціалізуються на зберіганні, супроводженні і доставці вантажів та пасажирів. Кластер може включати також організації, які обслуговують об’єкти портової інфраструктури; компанії, які спеціалізуються на морських, річних, наземних, повітряних перевезеннях; логістичні комплекси та інші. Транспортно-логістичні кластери розвиваються в регіонах, які мають значний транзитний потенціал.
Питання № 56
Економі́чне районува́ння — територіальний поділ народного господарства країни, блоку чи світу на економічно збалансовані частини, які відзначаються фізико-географічним, історичним, технічним, соціально-демографічною і, в першу чергу, економічною вигідною спільністю і сталістю структури головного комплексу внутрішніх і зовнішніх міжгалузевих зв'язків, внутрішньою кооперацією й інтеграцією, зовн. спеціалізацією та порівняльним рівнем розвитку.
Спонтанно Р. е. формується головний чинник під впливом екон. факторів: максимально вигідної продуктивності при мінімальних коштах виробництва, транспорту, розподілу й споживання, але на нього також мають значний вплив і такі неекономічні фактори, як урядова політика, міжнародні стосунки, адміністративне право, нац.-культ. особливості населення тощо. Сучасна наука про Р. е. — регіональна або просторова економія — є на межі політ. економії, економічної географії, теорії й практики зовн. торгівлі та матем. й статистичного моделювання рішень; вона аналізує ефективність територіального розміщення і переміщення виробництва і споживання, збалансованість та пропорційність міжгалузевих, міжрайонних зв'язків, ефективність організації управління екон. районами та політики й планування їх розвитку. (іншу інформацію дивіться у конспекті лекцій.)
