Діабетичний кетоацидоз і кетоацидотична кома.

Стан, який характеризується підвищенням рівня кетонових тіл у крові і тканинах без вираженого токсичного ефекту і явищ дегідратації розцінюється як кетоз. Якщо інсулінова недостатність вчасно не компенсується екзогенним інсуліном або не усувають причини, що сприяли підвищеному ліполізу і кетогенезу, патологічний процес прогресує і призводить до розвитку клінічно вираженого кетоацидозу.

Діабетичний кетоз частіше зустрічається при першому типі ЦД під час несприятливих ситуацій, що призводить до посиленого кетогенезу: необґрунтоване зниження дози інсуліну, зловживання вуглеводами і жирами, тривале перебування на сонці, голодування, вплив стресових ситуацій, гнійничкові захворювання. Клінічно кетоацидоз проявляється погіршенням загального стану хворого, загальною слабістю, полідипсією, сонливістю, нудотою, блюванням, болями в животі. Глікемія, як правило, перевищує 16 ммоль\л., глюкозурія 40 – 50 г\л, кетонемія – 5-7 ммоль\л, є значна кетонурія, запах ацетону в повітрі.

Гіперосмолярна кома.

Зустрічається рідше, переважно у хворих літнього віку з 2 типом ЦД. Виникненню гіперосмолярної коми сприяють хірургічні втручання, інфекції, дегідратація (опіки, блювання, діарея), гіпоксія, вживання бігуанідів.

Розвиток цього ускладнення поступовий, турбує спрага, поліурія, біль голови. Часто спостерігаються неврологічні розлади – галюцинації, афазія, геміпарези, тромбози артерій і вен; серцево – судинні розлади – тахікардія, порушення серцевого ритму, гіпотонія. Рівень глюкози в крові сягає 50 ммоль\л, натрію – 145 – 150 ммоль\л,, осмолярність крові – понад 400 ммоль\л. Діурез зменшується до анурії.

Висока летальність при гіперосмолярній комі (50%) є наслідком набряку мозку, який розвивається в результаті швидкої зміни осмотичного градієнта спинномозковоЇ рідини, і , звичайно , спостерігається при швидкому падінні глікемії під впливом великих доз інсуліну, або надмірному введені гіпотонічного розчину хлориду натрію.

Гіперлактацидемічна кома (молочнокисла кома)

Гіперлактацидемічний синдром є наслідком тканинної гіпоксії або пов’язаний з шоком різного генезу, серцевою і дихальною недостатністю, анемією, важкими інфекційними захворюваннями, нирковою і печінковою недостатністю, хронічним алкоголізмом. Лактацидемічна кома розвивається швидше, ніж кетоацидотична, протягом декількох годин. Головною ознакою цієї коми є швидко прогресуюча серцево – судинна недостатність, що пов’язана з ацидозом і як наслідок останнього розвивається колапс, який без усунення ацидозу є резистентним до лікування. Дихання поверхневе, часто змінюється диханням Куссмауля. Кетонемії немає, але РН крові знижується. Рівень молочної к-ти в сироватці крові зростає до 7-20 ммоль\л при нормі 1,3 ммоль\л. Концентрація глюкози сягає 12-14 ммоль\л.

Летальність при лактацидемічній комі висока (80 – 90%).

Гіпоглікемічна кома.

Гіпоглікемічна кома – це реакція організму на швидке зниження засвоєння глюкози тканиною мозку. Це стан, який розвивається раптово, і всі лікувальні заходи повинні здійснюватися негайно, оскільки їхній успіх зумовлюється своєчасністю. Гіпоглікемічна кома розвивається у хворих на ЦД при введенні надмірної дози інсуліну на фоні недостатнього споживання вуглеводів з їжею. Гіпоглікемічні стани частіше виникають у хворих з важкими лабільними формами діабету І типу. Коматозний стан у частини хворих виникає раптово, без провісників, із втратою свідомості. У більшості хворих комі передує продромальний період, який характеризується неврологічними проявами (слабість, тремор пальців рук, парестезії, оніміння язика, підборіддя, запаморочення, зміни поведінки, рухове збудження, корчі, пітливість). Якщо хворий в цей час прийме їжу стан його покращиться, в іншому випадку – настане кома. При комі відмічаються підвищений тонус м’язів, виражена пітливість, піна в кутиках рота, звичайне дихання, нормальні пульс і АТ. Рівень глюкози в крові понижений або нормальний.

Часті гіпоглікемії можуть привести до судинних катастроф.

Лікування ЦД.

Принципи лікування.

1. Нормалізація обміну речовин;

2. Підтримання нормальної маси тіла

3. Запобігання розвитку ангіо– і нейропатій, а також гострих ускладнень (кетоацидозу, коматозних станів, в тому числі гіпоглікемій);

4. Відновлення і збереження працездатності.

Ідеальна компенсація – це глікемія натще нижче 6,0 ммоль/л, протягом дня коливання до 7,8-8 ммоль/л. При компенсованому ІЗЦД глікемія натще може досягати 7,0 ммоль\л, після їжі 8 – 10 ммоль/л, добова глюкозурія – 5 г\л.

Комплексне лікування ЦД складається з лікувального харчування, гіпоглікемізуючих засобів (за показаннями сульфаніламідів, бігуанідів, інсуліну), гіполіпідемічних , ангіопротекторів, вітамінних препаратів, лікувальної фізкультури, фізіотерапевтичного і санаторного лікування.

При обидвох типах ЦД слід дотримуватися настулних правил дієтотерапії:

1. Істотно обмежити легкозасвоювані вуглеводи (цукор, цукерки, морозиво, солодке печиво, виноград, тощо)

2. Їжа повинна містити необхідну кількість неконцентрованих вуглеводів: картоплі, хліба, каш.

3. Вуглеводи розподіляються між прийомами рівномірно протягом дня.

4. Їжа мусить містити невелику кількість жиру, переважно рослинного походження і достатню кількість білка (молоко, сир, м’ясо, яйце).

5. Калорійність дієти повинна поповнювати енергетичні затрати хворого і забезпечувати збереження нормальної маси тіла.

Найважливішим принципом лікування хворих на ЦД І типу є стабільність режиму фізичної активності та харчування. Співвідношення основних компонентів їжі (вуглеводів, білків, жирів) складає 50%, 20% і 30% відповідно. В даний час доведено (Американська Діабетична Асоціація) позитивний вплив дієти, в якій квота вуглеводів збільшується до 55 – 60% за рахунок зменшення жирів до 20%, що сприяє антиканцерогенному впливу. Головними особливостями такої дієти є внесення до раціону продуктів з пониженим вмістом насиченого жиру , а також овочів і фруктів (капуста, морква, буряк, огірки, кабачки, яблука та інші).

Сторінка 4

Необхідна добова потреба у вуглеводах забезпечується 250 г хліба, 200-300 г картоплі, 60 г крупи, 0,5 л молочних продуктів, 500 г овочів і фруктів.

Овочеві та фруктові соки необхідно споживати круглорічно. Спиртні напої не рекомендуються. Використання цукрозамінників (фруктоза, ксиліт, сорбіт) покращує смакові якості їжі та позитивно впливає на утворення глікогену в печінці. Добова кількість фруктози – 30 г, ксиліту і сорбіту 25 – 30 г. Сахарин випускається в таблетках по 40 мг, за солодкістю 12 мг сахарину відповідає 1 чайній ложці цукру, його слід додавати до готової їжі. Хворому можна рекомендувати 2-3 таблетки сахарину в день при відсутності патології печінки та нирок.

Важливим компонентом лікувальної дієти при ЦД є застосування харчових волокон, які гальмують проходження їжі з шлунка в кишечник, а також зменшують швидкість всмоктування вуглеводів з тонкого кишечника. До такого типу препаратів можна віднести гуар і акарбозу (глюкобай). Цукрознижувальна дія гуару майже еквівалентна дії бігуанідів. Крім того, він знижує рівень холестерину і ліпопротеїдів низької густини. Подібною дією володіє акарбоза.

Допоміжний вплив при ЦД мають рослинні засоби. В Україні застосовують антидіабетичний збір з лікарських рослин “Арфазетин” до складу якого входять трави: чорниця, квасоля, аралія манджурська або заманиха висока, хвощ польовий, шипшина, звіробій і ромашка аптечна. На Прикарпатті використовують полонинські рослини – тирлич жовтий. Місцеве населення цю квітку називає “джинджурою” або “гінсурою” і використовує для лікування різних хвороб. При ЦД корисними є лісові ягоди – чорниця, брусниця, суниця, а також лопух великий в суміші з кислим молоком.

Пероральні цукрознижувальні препарати.

Застосовують похідні сульфаніламідів, бігуаніди, інгібітори альфа-глюкозидази (акарбозу ), глітазони, похідні бензойної кислоти (табл. 6.1).

Таблиця 6.1.

Пероральні протидіабетичні середники.

Похідні сульфанілсечовини стимулюють b-клітини інсулярного апарату, забезпечуючи секрецію інсуліну у хворих на ЦД типу 2.

Протипокази до лікування похідними сульфанілсечовини:

- Кетоз, цитопенічні стани;

- Вагітність і лактація;

- Ураження нирок і печінки з порушенням їх функції;

- Полінейропатії;

- Гострі інфекції;

- Втрата маси тіла.

Найефективнішими препаратами є манініл, глюренорм, новонорм та амарил. Останній метаболізується печінкою, тому його можна застосовувати при ранніх стадіях ниркової недостатності. Манініл застосовують до їжі по 1 таблетці 1-3 рази на день (1,75; 3,5; 5 мг), новонорм – з кожним прийомом їжі по 0,5-1 мг.

Дія німецького препарату Амарил (глімепірид) також спрямована на секрецію інсуліну бета-клітинами. Аналогічним ефектом володіє датський препарат ново-норм, але принципова відмінність дії цього препарату полягає у тому, що він стимулює викид інсуліну під час їди (упродовж 3-4 годин), коли останній найбільш потрібний.

Цукрознижувальний препарат Авандія вибірково знижує резистентність до інсуліну, що дозволяє застосовувати його в комбінації з іншими пероральними цукрознижувальними препаратами при ЦД 2-го типу.

У половини хворих, які лікуються сульфаніламідними цукрознижувальними препаратами через 6-10 років розвивається вторинна сульфаніламідна резистентність, що вимагає переходу на інсулінотерапію або комбіноване лікування інсуліном і манінілом чи амарилом.

Бігуаніди.

Показання до їх застосування:

1. ЦД ІІ типу у осіб з надмірною масою тіла;

2. Порушена толерантність до глюкози у осіб з ожирінням і гіперліпідемією;

3. Первинна і вторинна сульфаніламідорезистентність;

4. Алергія;

5. Інсулінорезистентність.

На сьогодні ефективними препаратами є: метформін, глюкофаг, адебіт, сілубін, сіофор в дозах 500-850 мг. Препарати вживаються після їжі 2 рази на день. Рекомендують комбінувати бігуаніди з сульфаніламідами.

Акарбоза (глюкобай) – препарат, що сповільнює розщеплення вуглеводів до моносахаридів у тонкому кишечнику, знижує швидкість надходження глюкози в кров і виступає як фактор стабілізації рівня цукру в крові. Призначається в таблетках по 50 – 100 мг 2 рази на день тривалий час. Побічні ефекти: здуття живота, відрижка, пронос.

Інсулінотерапія.

Нормальна секреція інсуліну передбачає 2 компоненти: базальну і стимульовану прийомом їжі секрецію. Стимуляторами секреції є глюкоза, амінокислоти, іони калію, парасимпатична нервова система. Інгібіторами є соматостатин, простагландини, адреналін, симпатична нервова система.

На сьогодні в практиці діабетології використовують людські та свинячі інсуліни. Фармацевтична промисловість України випускає високоякісні препарати інсуліну, які відповідають міжнародним стандартам. Патентовані назви свинячих інсулінів “Монодар”, інсулінів людини (напівсинтетичні) “Хумодар”.

Інсулін призначають усім хворим з І типом ЦД, хворим з ІІ типом ЦД тимчасово під час хірургічних втручань, інфекцій, вагітності; постійно при нефропатії ІІІ ступеня; ураженні печінки. Єдиним протипоказом до введення інсуліну є алергія на інсулін.

Раціональна інсулінотерапія повинна відповідати умовам імітування як базальної, так і посталіментарної інсулінемії. В зв’язку з цим найбільш оптимальними методами інсулінотерапії вважаються: базисно-болюсний режим і режим дворазового введення інсуліну. Базальна інсулінемія при першому режимі забезпечується інсулінами пролонгованої дії, тоді як препарати інсуліну короткої і швидкої дії вводяться перед кожним прийомом їжі (болюсна терапія). Розрахунок добової дози інсуліну починають з 0,3-0,5 ОД/кг ідеальної ваги людини. Інсулін тривалої дії вводиться перед сніданком в дозі 1/3 добової, решту 2/3 дози розділяються перед сніданком, обідом і вечерею (співвідношення 3:2:1) за рахунок введення інсулінів короткої дії. При режимі дворазового введення інсуліни короткої дії (1/3 добової дози) в поєднанні з препаратами середньої і тривалої дії (2/3 добової дози) вводять перед сніданком і вечерею. При цьому 2/3 загальної дози хворий отримує зранку, 1/3 ввечері. При недостатній компенсації дозу збільшують або зменшують на 2-4 ОД одноразово під контролем глікемічного профілю.

Таблиця 6.2.

Препарати свинячого і людського інсуліну.

Інтенсивна інсулінотерапія полягає в частому (3-4 рази на день) введенні простого інсуліну шприцами – ручками з атравматичними голками в поєднанні з 2 ін’єкціями інсуліну ранком і ввечері, які створюють фоновий (базальний) рівень інсулінемії між прийомами їжі.

За таких умов доцільно вводити не 2 ін’єкції інсуліну проміжної тривалості дії, а одноразово інсулін тривалої дії у вечірні години, що забезпечить базальний рівень інсулінемії в нічний час і вдень між прийомами їжі. Перед прийомами їжі вводиться простий інсулін (концепція “базис – болюс”). Хворі повинні бути добре обізнані з сучасними поглядами на лікування цієї хвороби.

Ускладнення інсулінотерапіЇ.

- Гіпоглікемічні стани;

- Інсулінорезистентність (збільшення дози інсуліну до 200 і більше ОД)

- Ожиріння;

- Алергія (вводити людський інсулін) ;

- Ліподистрофії у місцях введення інсуліну (міняти місця ін’єкцій, обколювати їх людським інсуліном, або інсулін – новокаїновими сумішами) .

Проблемними є питання про застосування у хворих на ЦД соматостатину, імунодепресивних засобів, трансплантацію культури острівцевих клітин або здорових бета – клітин.

В комплексному лікуванні ЦД застосовують:

- Вітаміни (В1,В6, Е, С, РР) курсами по 20-25 днів двічі на рік;

- Анаболічні стероїди – ретаболіл 1,0 дом’язево через 10 днів №5-6.

- Ліпотропні засоби: (ліпоєва к-та) ліпостабіл (по 5 мл в\венно 10 днів, далі двічі на рік курсами по 1 капсулі тричі на день упродовж місяця).

Лікування гіпоглікемічного стану – застосування солодощів і білкової їжі, а при комі – внутрішньовенне введення 40-80-100 мл 40% р-ну глюкози. Паралельно вводять внутрішньом’язево 1 мл глюкагону або підшкірно 0,5 мл 0,1% р-ну адреналіну. Доцільне введення глюкокортикоїдів (преднізолон 30-60 мг або гідрокортизон 75-100 мг).

Лікування ангіопатій на ранніх стадіях:

- Вітаміни (тіамін і його кофермент – кокарбоксилаза, піридоксин, ціанкобаламін, кобаламід, аевіт, аскорбінова к-та);

- Рибоксин по 10 мл 2% р-ну довенно 10 днів або по 2 таб. тричі на день протягом місяця, натрію аденозинтрифосфат по 2 мл 1% 15 днів.

У другій функціональній стадії - регулярні курси гіпохолестеринемічних середників (ліпостабіл, сімвастатин, правастатин); ксантинолу нікотинат (компламін, теонікал). Судинорозширюючим ефектом володіє також пентоксифілін (трентал, агапурин, ралофект, пентопурен 600). Призначають довенно 5-10 мл на ізотонічному р-ні хлориду натрію з подальшим вживанням по 2 драже протягом 2 місяців.

Добрим антиагрегантним ефектом володіє тиклід, ангіопротекторним – продектин, доксіум (добезелат кальцію), діцинон (етамзілат), анавенол, які призначають по 1 таблетці 3 рази на день.

У ІІІ (органічній) стадії застосовують також антикоагулянти, антиагреганти, розсмоктуючі препарати, ацетилсаліцилову к-ту в невеликих дозах (60 мг на день) протягом 2-3 місяців. Для поліпшення репаративних процесів в тканинах – солкосеріл, актовегін. Нейропатії лікують еспа-ліпоном.

Поиск по сайту: