 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Модель менеджера (10 ролей за Мінцбергом) та його обов'язки.
Рівні менеджменту. Хоча всі управлінці мають визначене місце і виконують певні функції, це не свідчить про те, що всі вони займаються виконанням однакової роботи. Управлінська праця теж розподіляється. Одна з форм такого розподілу має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу тощо). Горизонтально розподілена управлінська робота повинна бути скоординована, щоб організація мала можливість досягти успіху у своїй діяльності. Такий вертикальний розподіл праці підлеглих, а вони, в свою чергу, власних підлеглих, до стадії фізичних виробників продукції або осіб, що надають послуги, створює в результаті рівні управління. Кожна організація має свою певну кількість рівнів управління -наприклад, римська католицька церква, що нараховує мільйони членів, має лише чотири рівні між Римським Папою і священником, а у військовому полку, кількістю 1000 осіб, між генералом та рядовим – 75 ступенів градації. Та попри залежність від того, скільки існує ступенів управління, керівників розподіляють на три категорії з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та рівень соціальних структур (інституційний). Особи, що діють на технічному рівні (нижчі ланки управління: керівники підвідділів, бригад, майстри та інші аналогічні їм за рангом управлінські кадри) займаються поточними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг. Керівники на адміністративному рівні (середня ланка управління: керівники управлінь і самостійних відділів) займаються управлінням і координацією всередині організації, вони узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації. Керівники на інституційному рівні (вища керівна ланка: генеральний директор та інші члени правління) займаються в основному виробленням довгострокових (перспективних) планів, формулюванням завдань, адаптацією організації до різних змін, управлінням відносинами між організацією і зовнішнім середовищем, а також суспільством, у якому існує і функціонує дана організація. В організаційному контексті керівництво може розглядатися на трьох рівнях відповідальності та контролю (мал.1), а саме: технічному, адміністративному та інституційному. Мал. 1 відображає співвідношення між цими рівнями і концепцією рівнів управління. Керівники низової ланки – молодші начальники – це організаційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівниками (не управлінцями), здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань і забезпечують інформацією керівників вищих ланок. Вони відповідальні за використання виділених їм ресурсів, сировини та обладнання.
Мал. 1.1. Два способи подання рівнів управління Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших начальників. Вони визначають проблеми, починають обговорення, рекомендують дії, розробляють творчі пропозиції, готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки і передають ці рішення в технологічно зручній формі як конкретні завдання низовим лінійним керівникам. Керівники вищої ланки – як правило, один або кілька людей – відповідальні за прийняття найважливіших рішень для організації у цілому. Робота вищого керівника не має чіткого завершення. Успішність діяльності менеджера залежить від рівня управлінської майстерності (досвіду), якою вони володіють. Ця майстерність може бути згрупована у сім категорій: 1. Концептуальна майстерність - здатність менеджера розуміти узагальнену перспективу організації, уявляти повну картину. 2. Майстерність ухвалення рішень - вміння обирати найкращий з двох чи більше альтернативних варіантів. 3. Мистецтво аналітика - талант правильного розподілу робіт та завдань, вибору оптимальної техніки та засобів, діагностика проблем і передбачення розвитку ситуації. 4. Адміністративна майстерність - спроможність виконувати предписані організаційні обов'язки, ефективно діяти в рамках обмеженого бюджету, координувати інформаційний потік. 5. Комунікаційне мистецтво - вміння логічно і доступно передавати свої ідеї та погляди іншим як усно, так і письмово. 6. Психологічна майстерність - здатність безконфліктно взаємодіяти з людьми, створювати сприятливий мікроклімат. 7. Технічна майстерність передбачає особливу компетенцію для виконання завдань. Рівні управління утворюють конструкцію організаційної структури фірми, що зображується у вигляді ієрархічної піраміди управління, де кожна управлінська ланка займає своє чітко визначене місце і виконує предписані функції.
(І - Рівень, що визначає загальну політику компанії: II - розпорядництво та координація; III - органи надання послуг, вироблення рекомендацій; IV - виконавчий рівень). Мал. 1.2. Рівні управління в концернах та на великих фірмах Сучасні потужні концерни характеризуються чотириступеневою структурою рівнів управління (між вищою адміністрацією фірми та адміністрацією виробничих підрозділів формується адміністрація виробничих груп, яка здійснює безпосереднє управління діяльністю виробничих відділів (мал. 1.2.)). Основою відокремлення управлінських ланок є визначення кола питань, які повинні вирішуватися на різних рівнях управління. Так, наприклад, при чотириступеневій структурі вищий рівень управління визначає загальну політику фірми, другий рівень здійснює розпорядницькі та координаційні функції, на третьому рівні функціональні служби розробляють рекомендації, четвертий рівень - виконавчий.
3.Основні поняття системного та ситуаційного підходів у менеджменті. До сьогоднішнього часу відомі чотири найважливіших підходи до управління, як науки: 1) підхід з позицій виділення різних шкіл в управлінні, який ми детально розглянемо окремим питанням теми "Формування та розвиток теорії менеджменту"; 2) процесний підхід, що розглядає управління,як безперервну серію взаємопов'язаних управлінських функцій; 3) системний підхід, який передбачає організації, як сукупності взаємопов'язаних елементів: людей, структури, завдань і технології які орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється; 4) ситуаційний підхід передбачає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Найефективнішим методом в конкретній ситуації є той, що найбільш їй відповідає. Розглянемо докладніше 3-й та 4-їі підходи до управління. Система - це деяка цілісність, що складається з взаємозалеж-• них частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого. Усі організації є системами. Оскільки люди є компонентами організацій (соціальні компоненти), поряд з технікою, що використовується для виконання роботи, вони носять назву - соціотехнічні системи. Існує два основних типи систем: відкриті і закриті. Закрита система має визначені фіксовані межі, а її дії відносно незалежні від навколишнього середовища (наприклад, годинник). Відкрита система характеризується взаємодією з зовнішнім середовищем. Енергія, інформація, матеріали – це об'єкти обміну з ним. Всі організації є відкритими системами і мають здатність пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі для подальшого функціонування (мал. 1.3):
Мал. 1.3. Організація - відкрита система Великі складові частини системи, як правило, самі є системами і мають назву підсистем. Ситуаційний підхід - імовірнісний, залежний від випадковостей, обставин, що склалися, від ситуації. Центральним моментом цього підходу є ситуація, тобто визначений набір обставин, які впливають на організацію в даний конкретний час. Він намагається інтегрувати різноманітні часткові підходи і підкреслює взаємозв'язок між управлінськими функціями, не розглядаючи їх окремо. Ситуаційний підхід прагне пов'язати конкретні прийоми і концепції з визначеними конкретними ситуаціями для ефективного досягнення завдань організації. Він концентрується на ситуаційних розбіжностях між організаціями і всередині їх, намагається визначити значущість змінних ситуації та їх вплив на ефективність організації (питому вагу і потенційний вплив від зміни значення певних складових). Методологія даного підходу складається з чотирьох етапів: а) керівник повинен володіти ефективними засобами професійного управління. Це передбачає розуміння процесу управління, індивідуальної та групової поведінки, системного аналізу, методів планування і контролю, кількісних методів прийняття рішень: б) керівник повинен передбачати імовірні наслідки - як сприятливі, так і негативні – від застосування даної методика чи концепції; в) керівник повинен вміти правильно інтерпретувати ситуацію, визначити, які чинники найважливіші у даній ситуації і який імовірний ефект викличе зміна однієї або кількох змінних; г) керівник повинен пов'язати конкретні прийоми, що викличуть мінімальний негативний ефект і приховують у собі найменше недоліків, з конкретними ситуаціями, забезпечуючи досягнення завдань організації найсприятливішим шляхом у обставинах, що склалися. Модель менеджера (10 ролей за Мінцбергом) та його обов'язки. Менеджери – це люди, відповідальні за отримання результатів конкретних зусиль інших людей, працюючих як індивідуально, так і об'єднаних у групи чи організації. Визначимо ролі, що виконує керівник.Роль - набір визначених правил поведінки, що відповідають конкретній установі чи конкретній посаді. Окрема особистість може вплинути на характер виконання ролі, але не на її зміст. Десять управлінських ролей за визначенням Мінцберга: 1) Міжособові ролі а) головний керівник; б) лідер; в) зв'язкова ланка. 2) Інформаційні ролі: а) отримувач інформації; б) розповсюджувач інформації; в) представник. 3) Ролі, пов'язані з прийняттям рішень: а) підприємець; б) ліквідатор порушень; в) розподілювач ресурсів; г) ведучий переговори. Ці десять ролей беруть на себе керівники в різні періоди і залежно від рангу. Вони класифікуються в рамках трьох категорій: міжособові, інформаційні та ролі, що пов'язані з прийняттям рішень. Ролі взаємозалежні та взаємодіють для створення єдиного цілого. Міжособові ролі випливають з повноважень і статусу керівника в організації і охоплюють сферу його взаємин з людьми. Міжособові ролі можуть зробити керівника об'єктом нагромадження інформації, що дає можливість і одночасно змушує його грати інформаційні ролі й діяти в якості центру обробки інформації. Приймаючи на себе міжособові та інформаційні ролі, керівник здатний відігравати ролі, пов'язані з прийняттям рішень: розподіл ресурсів, погодження конфліктів, пошук можливостей для організації, ведення переговорів від імені організації. Всі ці 10 ролей, взяті разом, визначають обсяг і зміст роботи менеджера незалежно від характеру конкретної організації (табл. 1.1.). Таблиця 1.1 Десять управлінських ролей за Мінцбергом
Обов'язки менеджера поділяються на три групи: 1) Контроль за стосунками серед персоналу, який передбачає керуючі та зв'язкові функції. Керуючі функції – координація та встановлення напрямів діяльності підлеглих, контроль за виконанням рішень та інші. Зв'язкові функції – організація позаслужбових стосунків між персоналом. 2) Розподіл інформації. Передбачає одержання та розповсюдження інформації (непоточної та неповсякденної),моніторинг. Проведення моніторингу включає в себе аналіз навколишніх умов діяльності організації з метою отримання інформації про зміни цих умов, проблем і перспектив, що можуть впливати на діяльність підрозділу. 3) Ухвалення рішень. При вирішенні конфліктних ситуацій менеджер приймає рішення або виконує дії, спрямовані на утримання контролю над ситуацією. Дослідження, проведені Чарльзом Макдональдом, що торкалися обов'язків менеджерів нижчої та середньої ланки, дозволили отримати такі результати: Таблиця1.2 Обов'язки менеджерів нижчої ланки
Таблиця 1.3 Обов'язки менеджерів середньої ланки
На практиці обов'язки менеджера значно ширші та охоплюють всю сферу організації виробництва та збуту, взаємодії підлеглих у межах організації, постійний аналіз позицій підрозділу, за який він несе відповідальність, і творчий пошук сприятливих можливостей і конкурентних переваг. РЕЗЮМЕ 1. Менеджмент – це вміння досягати поставлених завдань, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей.Менеджмент – управління, керівництво, організація виробництва; сукупність методів, форм, засобів управління виробництвом для досягнення поставлених завдань або визначеної мети. Менеджер – управлінець, директор, завідувач, адміністратор, функціонер, найманий професійний керівник, що не є власником підприємства. Менеджер обов'язково займає постійну посаду і в його підлеглості знаходяться люди. Бізнес – це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг. Бізнесмен і менеджер – поняття не тотожні. Суб'єкт у бізнесі називається бізнесменом або комерсантом.Бізнесмен – це той, хто "робить гроші", власник капіталу, що знаходиться в обігу і дає доход. Ним може бути ділова людина, у якої немає підлеглих, або власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є утримувачем її акцій або членом правління. Власник - суб'єкт власності, утримувач і розпорядник об'єктів власності (окрема особа, колектив, асоціація, держава). Капітал – це гроші, вкладені у бізнес, мета капіталовкладень - отримання прибутку. Підприємництво – господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання (економічної поведінки). Підприємець – людина, що здійснює бізнес, розпочинає нову справу, реалізує певні впровадження, вкладає власні кошти в розвиток фірми. Фірма – будь-яка організаційно-господарська одиниця, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі промисловості, торгівлі, будівництва, транспорту, сервісу, побутового обслуговування, індустрії відпочинку, наданні послуг або кваліфікованих порад, виконанні робіт чи будь-якій іншій сфері діяльності, прагне досягти комерційних завдань і користується правами юридичної особи. Менеджмент – це процес планування, організації діяльності, мотивації і контролю (класичний перелік функцій менеджменту), необхідний для того, щоб сформулювати і досягти завдань організації. 2. Управлінська праця теж розподіляється. Одна з форм такого поділу має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу тощо), а друга – вертикальний, що створює рівні управління (інституційний, управлінський, технічний). Вони відрізняються колом обов'язків, метою діяльності, кваліфікацією та досвідом менеджерів та ін. 3. Відомі кілька підходів до сучасного менеджменту: При системному підході організація розглядається, як сукупність взаємопов'язаних елементів: люди, структура, завдання і технологія, орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється. Ситуаційний підхід передбачає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Найефективнішим методом у конкретній ситуації є той, що найбільш їй відповідає. 4. Менеджери – це люди, відповідальні за отримання результатів конкретних зусиль інших людей.Роль – набір визначених правил поведінки, що відповідають конкретній установі чи конкретній посаді. Окрема особистість може вплинути на характер виконання ролі, але не на її зміст. Десять управлінських ролей за визначенням Мінцберга: 1) Міжособові ролі - а) головний керівник; 6) лідер; в) зв'язкова ланка. 2) Інформаційні ролі - а) отримувач інформації; 6) розповсюджувач інформації; в) представник.3) Ролі, пов'язані з прийняттям рішень - а) підприємець; 6) ліквідатор порушень; в) розподілювач ресурсів; г) ведучий переговори.
Поиск по сайту: |
