Основні напрями розвитку системи професійної освіти

Цілями професійної освіти в сучасних умовах є:

• надання молоді, що вперше вступає у трудове життя, широкого кола загальних і професійних знань та навичок, що стануть достатньою базою для безперервної професійної освіти протягом усього життя;

• забезпечити робітників, які вже працюють, новими навичками та компетенціями, необхідними для задоволення постійно оновлюваних потреб сучасного високотехнологічного виробництва;

• забезпечення доступу до ринку праці безробітних, що не мають достатньої освіти (у 1998 році з 3 млрд. світового потенціалу робочої сили на 25-30% поширювалась неповна зайнятість; 140 млн. чоловік були безробітними) [17].

Основними шляхами здобуття професійної освіти є:

• система учнівства на підприємствах з одночасним навчанням у загальноосвітній школі за скороченою програмою. Така система склалася у ряді європейських країн (ФРН, Великобританія, Нідерланди);

• професійне відділення старшої середньої школи. Такі можливості надають професійні ліцеї у Франції, міські технологічні коледжі Великобританії, професійні профілі середніх шкіл у СІЛА та Японії тощо;

• 2 -3-річні професійні училища в Україні, Росії, Китаї, Чехії тощо. У таких закладах навчається 30-50% випускників базової школи;

• середні професійні навчальні заклади різних типів (технікуми, середні професійні училища, коледжі тощо). Випускники таких закладів можуть продовжити навчання у вузі відповідного профілю.

Необхідність повноцінного забезпечення потреб економіки, зумовлених розвитком високотехнологічного виробництва та ринкових відносин, спричинює відмову від старої парадигми професійної освіти та | пошук нової. Основні її положення, сформульовані на II Міжнародній Конференції з питань технічної та професійної освіти (Сеул, 1999), подані далі у вигляді порівняльної таблиці (див. таблицю 3) [2б].

Нова парадигма освіти спрямована на формування здатності отримувати роботу та її успішно виконувати (employability). Така здатність як інтегрована якість особистості включає:

• інтелектуальні навички діагностування явищ та процесів, їх аналізу; інноваційної діяльності, самоосвіти;

• навички спілкування, прийняття рішень, адаптації у колективі, колективної роботи, позитивної конструктивної поведінки;

• професійні знання та навички фундаментального характеру, що можуть стати основою для забезпечення професійної мобільності;

• підприємницькі навички, що включають ініціативу, творче ставлення до своєї роботи, здатність до осмислення перспектив її розвитку, прорахування ризиків у прийнятті нових рішень, розуміння законів бізнесу.

Таблиця 3. Порівняльна таблиця старої та нової парадигми професійної освіти

Важливою тенденцією розвитку системи профтехосвіти, що відображено у таблиці, є активізація у її організації приватної ініціативи. Зумовлений цей процес, на думку Всесвітньої Організації Праці такими чинниками:

• фінансова криза, що охопила значну кількість країн, криза податкової сфери, що призвела до дефіциту державних коштів в освітній сфері;

• поширення ринкової економіки на всі регіони світу, усвідомлення провідної ролі приватного сектору в організації освіти, що забезпечує актуальні професійні компетенції;

• швидкі зміни у технології та організації праці, що потребують навчання протягом життя;

• нездатність державної системи професійної освіти забезпечити нові потреби ринкової економіки [26].

У розвитку системи профтехосвіти держава та приватний сектор (у тих країнах, де він достатньо розвинутий) виступають як партнери, тобто співпрацюють. Кожна з співпрацюючих сторін дбає про свої інтереси. Державні інтереси полягають у наданні професійної освіти випускникам шкіл та безробітним, що сприятиме стабільності суспільства та держави; у створенні конкуренції на ринку освітніх послуг, що передбачає можливість вільного вибору навчального закладу, кращої якості пропонованих послуг. Приватний сектор зацікавлений у наданні необхідної кваліфікації своїм працівникам, а також у тому, щоб зайняти провідне місце на ринку освітніх послуг.

При всій очевидності зацікавленості приватних закладів у наданні якісної професійної освіти, дослідники відмічають і негативні тенденції розвитку приватної ініціативи у цій освітній ланці:

• приватні інституції не зацікавлені у створенні навчальних закладів, що вимагають великих затрат, розвиненої інфраструктури;

• професійна підготовка, здійснювана у приватних навчальних закладах, як правило не передбачає надання фундаментальних наукових знань, має вузький функціональний характер;

• заклади професійної освіти, створені при приватних промислових підприємствах часто надають навички, розраховані на короткострокову перспективу. Це об'єктивно зумовлено певною мірою тим, що підприємство не в змозі визначити довготривалу перспективу свого розвитку.

Крім закладів формальної професійної освіти, що можуть мати як державний, так і приватний характер, активно розвивається неформальна професійна освіта-учнівство на робочому місці. Причиною цього є значний розвиток неформального сектору економіки. За даними, оприлюдненими на V Міжнародній конференції з проблем освіти дорослих (Гамбург, 1997), 85% всіх працюючих у світі людей отримали професійну освіту саме таким шляхом [ЗІ].

Головною метою професійної освіти, як уже було сказано, є забезпечення можливості успішного вступу у світ праці. Питання адекватності сучасних освітніх систем вимогам ринку праці є предметом активних порівняльно-педагогічних досліджень. Так, за наслідками порівняльного аналізу стану відповідних проблем у 14 країнах-членах ОЕСО фахівцями організації були сформульовані такі умови забезпечення успішного

вступу у світ праці:

• відкрита та добре збалансована система навчальних закладів і кваліфікаційних характеристик, розрахованих на безперервну навчальну перспективу;

132

• організація можливостей для учнів професійних навчальних закладів поєднувати навчання з працею (неповний, частковий робочий день) на реальному робочому місці;

• забезпечення можливостей набуття широкого кола професійних навичок на етапі обов'язкового навчання для всіх учнів;

• існування ринків праці, що є "дружніми" для молоді;

• існування широкої мережі соціальних служб, які надають допомогу молоді, що рано залишила школу, реінтегруватися в шкільну систему та придбати професійну кваліфікацію;

• співробітництво всіх учасників процесу підготовки молоді до вступу у світ праці на місцевому, регіональному та загальнодержавному рівнях;

• існування розвиненої та привабливої системи інформації, консультації, соціальної допомоги молоді у справі вступу у світ праці;

• добре організована система моніторингу: статистики, індикаторів, досліджень у сфері освіти та зайнятості та їх взаємодія [29].

Поиск по сайту: