1. Функції перевірки і оцінки знань, умінь та навичок.
2. Перевірка знань, як функція управління діяльністю учнів.
3. Оцінка успішності учнів, її призначення.
4. Форми контролю знань учнів.
1. Перевірка – це виявлення рівня знань, умінь і навичок; оцінка – цевимірювання рівня знань, умінь і навичок; результати перевірки іоцінювання фіксуються (облік) у журналах, відомостях, щоденниках учнів. Перевірка знань, умінь і навичок учнів, їх оцінювання і облік разомскладають контроль знань, умінь і навичок.
Контроль знань, умінь і навичок учнів є багатофункціональною складовою навчального процесу, а саме виконує такі функції: контролювальну, освітню, мотиваційну, діагностичну, інформаційну, виховну, стимулювальну, розви-вальну, коригувальну, прогностичну, керівну.
Контролювальна функція полягає у з'ясуванні рівня знань, умінь та навичок як окремих учнів, так і класу в цілому, для визначення перспектив навчання. Перевірка знань дає змогу виявити прогалини в них і внести корективи в навчальний процес для їх ліквідації.
Освітня функція вимагає такої організації контролю, щоб він сприяв розширенню й поглибленню знань і вмінь учнів, розвитку їхніх пізнавальних можливостей, підготовці до вивчення нового матеріалу, активізації навчальної діяльності. Правильно організований контроль стимулює роботу пам'яті, формування прийомів розумової діяльності учнів, впливає на глибину й міцність їхніх знань і тим самим забезпечує інтелектуальний розвиток особистості.
Мотиваційна функція сприяє формуванню мотивів навчання, усвідомленню значущості й необхідності певних знань, умінь і навичок.
Діагностична функція спрямована на визначення рівня знань, умінь і навичок з метою одержання науково обґрунтованої інформації для вдосконалення навчального процесу.
Виховна функція полягає в залученні учнів до систематичної роботи, виробленні в них вольових якостей, почуття відповідальності, формуванні наполегливості й цілеспрямованості.
Стимулювальна функція полягає в тому, що контроль навчальних досягнень учнів формує в них навички систематичної роботи, дає змогу бачити власні недопрацювання та успіхи, сприяє підвищенню інтересу до здобуття знань.
Розвивальна функція реалізується під час обґрунтування вчителем оцінки, що сприяє розвиткові в учнів умінь аналізувати, синтезувати, порівнювати, узагальнювати; в процесі контролю знань розвиваються мислення, пам'ять, увага, мовлення учнів.
Інформаційна функція забезпечується інформуванням учнів про те, як вони засвоїли програмний матеріал.
Коригувальна функція дає змогу вчителеві на підставі результатів оцінювання досягнень учнів вносити корективи в хід навчального процесу.
Прогностична функція реалізується через зіставлення результатів навчальної діяльності учнів із наміченими дидактичними цілями.
Керівна функція полягає в тому, що результати контролю навчальних досягнень учнів дають змогу вчителеві вдосконалювати організацію навчання школярів. Крім того, навчальні досягнення учнів є одним із показників діяльності вчителя-предметника, педагогічного колективу та школи в цілому.
2.Перевіркає компонентом (засобом) контролю і означає виявлення і вимірювання рівня і якості знань, обсягу праці учня. Завдання перевірки - виявити знання, вміння та навички учнів і порівняти їх із вимогами, визначеними навчальними програмами. Виставлення певних оцінок учням - її завершальний акт.
Контроль, або перевірка результатів навчання, є обов'язковим компонентом процесу навчання. Він має місце на всіх етапах процесу навчання, але особливого значення набуває після вивчення якого-небудь розділу програми і завершення ступеня навчання. Суть перевірки результатів навчання полягає у виявленні рівня засвоєння знань учнями, який повинен відповідати освітньому стандарту з даної програми, даного предмету. Проте дидактичне поняття перевірки знань або контролю результатів навчання має значно більший обсяг в сучасній педагогіці. Контроль, перевірка результатів навчання трактується як педагогічна діагностика.
В зарубіжній педагогіці діагностика трактується як процес, в якому здійснюється визначення рівня засвоєння знань, умінь і навичок, а також і деяких аспектів розвитку й вихованості, обробка й аналіз отриманих знань, узагальнення та висновки про хід процесу навчання та про просування учнів на наступні сходинки навчання, висновки про ефективність роботи вчителів і всього освітнього закладу.
У вітчизняній педагогіці також мають місце подібні підходи до даного питання. Контроль навчаннярозглядається, з одного боку, як адміністративно-формальна процедура перевірки роботи вчителя та шкіл, як функція управління, результати якої і слугують для прийняття управлінських рішень. З іншого боку, контроль навчання має вже вказані значення перевірки та оцінки знань учнів вчителем. Термін "педагогічна діагностика" у вітчизняній науці має обмежене використання і застосовується здебільшого до галузі виховання, де означає встановлення та аналіз рівня вихованості, що зближує його з психодіагностикою.
3. Об'єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.
Успіхи навчально-пізнавальної діяльності учнів характеризуються кількісними та якісними показниками, що виражаються й фіксуються в оцінці успішності.
Під оцінкою успішності учнів розуміють систему певних показників, які відображають їх об'єктивні знання, уміння та навички.
Оцінювання знань — визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях учителя знань, умінь та навичок учнів відповідно до вимог шкільних програм.
В. Сухомлинський вважав, що «найголовніше заохочення і найсильніше (та не завжди дійове) покарання в педагогічній практиці — оцінка. Це найгостріший інструмент, використання якого потребує величезного вміння і культури»1.
З метою забезпечення об'єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів вводиться 12-бальна шкала, побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів.
При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підлягають:
•— ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь і навичок;
— рівень оволодіння розумовими операціями: вміння
аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо;
— досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми, формулювати гіпотези, розв'язувати проблеми);
— самостійність оцінних суджень.
На основі цих орієнтирів виділяється чотири рівні навчальних досягнень учнів, які характеризуються такими показниками:
I рівень — початковий. Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу — елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вивчення;
II рівень — середній. Учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний розв'язувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності;
III рівень — достатній. Учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними, а також самостійно засвоює знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча їй і бракує власних суджень. Він здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності;
IV рівень — високий. Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими, системними; учень вміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оці-нюватирізноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.
Норми оцінок — конкретні вимоги, які регулюють виставлення оцінок з різних навчальних предметів за усну відповідь чи письмову роботу.
На виставлення оцінки не повинні впливати й «ефекти суб'єктивізму»: сукупності — учень має високі оцінки з багатьох предметів, і вчителеві «незручно» виставляти нижчу, або навпаки, особливо коли йдеться про підсумкові оцінки; контрасту — клас слабенький, а один учень дещо вирізняється рівнем знань, і йому нерідко виставляють завищені оцінки; соціального стану — буває, на оцінці позначається те, дитина яких батьків відповідала; ідеалу — вчителі подекуди керуються принципом, що «математику один Господь знає на п'ятірку, вчитель — на четвірку, а прості смертні — тільки на нижчі оцінки»; голосу — роздратованість надто голосною чи тихою відповіддю учня;очікування — вчитель сподівався на кращу чи гіршу відповідь; надмірної поблажливості чи суворості та ін. Такі суб'єктивні моменти перешкоджають об'єктивному оцінюванню знань, умінь та навичок учнів.
Суб'єктивізм і формалізм у перевірці та оцінюванні знань учнів можна подолати, виставляючи оцінку лише за наявний рівень знань, умінь та навичок, а не за інерцією, зважаючи на попередні успіхи або невдачі; недопускаючи впливу на оцінку інших чинників (поведінки на уроці та ін.); подоланням хаотичності у виставленні оцінок заради оцінок; не допускаючи невмотивованості оцінок; використанням результатів перевірки для вдосконалення навчального процесу; подоланням орієнтування на середній бал; веденням тематичного обліку знань, умінь і навичок.
4. Залежно від специфіки організації контролю за навчальною діяльністю учнів використовуються такі форми контролю:фронтальна, групова, індивідуальна, комбінована, самоконтроль, взаємоконтроль.
При фронтальній формі організації учитель ставить питання до всього класу з метою залучення його до обговорення. Форма дозволяє вдало поєднувати перевірку знань з повторенням і закріпленням матеріалу. За порівняно короткий час учитель перевіряє знання у значної частини учнів класу. Зрозуміло, що на підставі коротких відповідей учнів важко судити про реальний рівень засвоєння ними знань.
Групова форма організації контролю використовується в тих випадках, коли перевіряються підсумки навчальної роботи або хід її виконання частиною, групою учнів класу, що одержала певне завдання. При цьому питання ставляться перед групою, в їх вирішенні беруть участь учні, які працювали в складі даної групи, і обов'язково залучаються інші учні класу.
Індивідуальний контроль застосовується для ґрунтовного ознайомлення учителя із рівнем навчальних досягнень окремих учнів. При цьому звертається увага на осмислений характер відповіді учня, логічність його суджень, доказовість положень, уміння застосовувати засвоєні знання. Цей вид контролю здійснюється на уроці, залежить від часу, що відводиться на контроль, характеру й обсягу вивченого матеріалу, рівня підготовки учнів.
Комбінована форма контролю поєднує індивідуальний контроль з фронтальним і груповим: учитель одночасно викликає для відповіді декількох учнів, один з них відповідає усно, 1-2 готуються до відповіді, виконуючи на класній дошці необхідну роботу, а решта учнів виконує індивідуальні письмові чи практичні завдання. Перевагою комбінованої ({юрми опитування є можливість грунтовно перевірити декількох учнів при порівняно невеликій витраті часу. Недоліком є те, що вона обмежує навчальну функцію перевірки, бо учні, які самостійно виконують завдання, не беруть участі у фронтальній роботі з класом, а результати їх праці перевіряються учителем за межами уроку.
Самоконтроль допомагає учневі самостійно розібратися в тому, як він оволодів знаннями, перевірити правильність виконання вправ шляхом зворотних дій, оцінити практичне значення результатів проведених дослідів, виконаних вправ, задач тощо. Сама перевірка сприяє стимулюванню учіння, більш повному сприйманню навчального матеріалу, викликає потребу в його глибокому осмисленні. В організації самоконтролю учнів застосовуються засоби машинного і безмашинного програмування.
Взаємоконтроль включає контроль і оцінювання з боку інших учнів, оцінювання самим учнем висловлювань та результатів діяльності інших учнів, відповідальність за оцінювання роботи товаришів.