Становище Японії після ІІ Світової війни

Тема: Японія у другій пол. ХХ - на поч. ХХІ ст.

План

3. Внутрішня та зовнішня політика урядів ліберально-демократичної партії.

Література:

1. Бураков Ю. В. Всесвітня історія: новітні часи: Підручник для 11-го кл. / Ю. В. Бураков, Г. М. Кипаренко, С. П. Мовчан. – К.: Генеза, 2006. – 416 с.

2. Всесвітня історія 11 кл. / Г.В. Середницька. - К., 2009.

3. Всесвітня історія: Новітні часи: 1914-1945 / Рожик М.Є. та ін. - К.: Ґенеза, 2000.

4. Всесвітня історія: Навч. посіб. для 11 кл. / Я.М. Бердичевський, Т.В. Ладиченко. – К.: А.С.К.,1999.

5. Всесвітня історія: 11кл. / Т.В. Ладиченко. – К., 2006.

Становище Японії після ІІ Світової війни

Друга світова війна закінчилась розгромом Японії. Наприкінці серпня 1945 р. на територію Японії висадились війська США. Внаслідок капітуляції Японії, згідно з рішенням союзників — переможців у війні, верховна влада в країні перейшла до рук американської окупаційної армії на чолі Дугласом Макартуром.

Американці повністю роззброїли японську армію. Військових злочинців було суворо покарано Міжнародним трибуналом. Окупаційна влада провела ретельну чистку державних установ. Було звільнено зі служби осіб, пов’язаних із попереднім мілітаристським режимом. У країні встановлювалися демократичні свободи — слова, друку, зборів, організацій, віросповідання. Дозволялася діяльність політичних партій і профспілок. Жорстко обмежувалися повноваження усіх силових відомств.

У листопаді 1945 р. утворено Ліберальну та Прогресивну (з 1946 р. — Демократична) партії. Через 10 років вони об’єднались у Ліберально-демократичну партію (ЛДП), яка була правлячою до середини 90-х років. Американці надали право легальної діяльності Соціалістичній, традиційно найсильнішій серед опозиційних, та Комуністичній партіям.

Окупаційна влада запровадила у країні загальне виборче право і посприяла проведенню в квітні 1946 р. перших післявоєнних виборів до японського парламенту. Більшість місць одержала Ліберальна партія, лідер якої Сігеру Йосіда сформував уряд. Йому належить концепція післявоєнного розвитку Японії, якої дотримувались усі наступні уряди. Згідно з цією доктриною магістральний шлях Японії мав пролягати через відновлення та посилення позицій у міжнародній торгівлі і тому енергію народу належало спрямовувати на розбудову економіки, використовуючи дешеву довізну сировину, а зовнішню політику проводити під захистом наймогутнішої держави світу — США.

У листопаді 1946 р. парламент затвердив нову конституцію Японії. Вона зберегла монархію, однак статус імператора було докорінно змінено. З майже абсолютного монарха він перетворився на «символ єдності нації», тобто фактично позбавлявся політичної влади. Конституція встановила рівність усіх громадян перед законом і основні демократичні права та свободи. Двопалатний парламент оголошувався найвищим і єдиним законодавчим органом влади. Уряд, який раніше призначав імператор, за новою конституцією обирався парламентом. Новим у міжнародній практиці державного права була стаття 9 про відмову Японії «від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування збройної сили як засобу вирішення міжнародних суперечок».

Окупаційна адміністрація провела в країні ряд прогресивних реформ. Почало діяти антимонопольне законодавство, за яким, зокрема, були розформовані найбільші концерни. Американські фінансові радники розробили реформу податкової системи. Було зменшено податки на підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс японської валюти — єни. Реформи пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли зростанню економіки країни.

Запровадження земельної реформи призвело до ліквідації поміщицького землеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала селянам близько 80 % усіх сільськогосподарських угідь. Дрібне селянське господарство стало переважаючим у японському селі. Посилилася конкуренція між виробниками і зросла продуктивність праці. Ті, хто не витримував конкуренції, залишали свої ділянки і йшли у міста, де створювалася нова японська промисловість. Це призвело до скорочення частки працездатного населення, зайнятого в сільському господарстві, з 48 до 8 % на сьогодні.

Важливе значення мало впровадження трудового законодавства, за яким встановлювався восьмигодинний робочий день, впроваджувалася система оплачуваних відпусток, охорони праці.

Корейська війна прискорила укладення мирного договору з Японією; разом з тим схилила Токіо до військового союзу з Вашингтоном. У вересні 1951 р. в Сан-Франциско (США) відбулась міжнародна конференція. В ній брали участь 52 країни. Коли стало відомо, що Японія вслід за мирним договором підпише угоду про військовий союз із США, делегація Радянського Союзу залишила конференцію. Отже, формально СРСР і Японія продовжували перебувати у стані війни.

Мирний договір відновив суверенітет Японії. Територіальні статті передбачали визнання Японією незалежності своєї колишньої колонії Кореї. Японія уклала кілька договорів та угод із Сполученими Штатами, зокрема «Пакт безпеки», договір про торгівлю і навігацію, угоду про допомогу у взаємній обороні та ін. Сан-Франциська система договорів зробила Японію союзницею США. Американці отримали право мати на японській території військові бази, найбільша з яких розташовувалася на острові Окінава. З укладенням мирного договору окупаційний режим у Японії перестав існувати.

Складним був процес нормалізації відносин Японії з СРСР. Лише у жовтні 1956 р. було підписано Спільну декларацію про припинення стану війни між ними, відновлено дипломатичні відносини. Мирний договір за час існування Радянського Союзу так і не було підписано. Японська сторона неодмінною умовою його укладення висувала повернення їй чотирьох островів Курильської гряди. Якщо на переговорах 1956 р. лідер Радянського Союзу М. Хрущов погоджувався частково задовольнити вимоги японців — передати їм острови Хабомаї та Шикотан, то його наступники категорично відмовлялись навіть обговорювати цю проблему, заявляючи про необґрунтованість японських вимог.

У 1956 р. Японію було прийнято до ООН, і вона стала повноправним членом міжнародного співтовариства.

Поиск по сайту: